Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Діти начальства – це наше майбутнє. / Олександр Перлюк

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Ґете Йоганн-Вольфґанґ. ФАУСТ. ЧАСТИНА ПЕРША


Сьогодні зводж'у до її кімнати.

Ф а у с т

До неї? Нею володіть?

М е ф і с т о ф е л ь 

Ні, вона буде в сусідки сидіть,

А ти тим часом можеш мріть

На самоті, в оселі тихій,

Про неї, про майбутні втіхи.

Ф а у с т

Зараз підем?

М е ф і с т о ф е л ь

Трохи пізніш.

Ф а у с т

Та не забудь їй дарунків, гляди ж!

(Пішов).

М е ф і с т о ф е л ь 

І за дарунки вже? Ну, будеш успіх мати.

Є в мене сила тайників,

Давно закопаних скарбів –

Там треба буде дещо взяти.

ВЕЧІР

Невеличка  чистенька  кімната.

М а р ґ а р и т а

(заплітаючи і підв’язуючи коси)

Що б я дала, щоб хто сказав,

Який то пан мене займав!

Такий у нього пишний вид,

Одразу знать вельможний рід –

Це мов написано на ч'олі,

А то б не давав собі так волі.

(Виходить).

Мефістофель, Фауст.

М е ф і с т о ф е л ь

Сюди, та тихше, ось сюди!

Ф а у с т

(постоявши хвилю мовчки)

Тепер іди й надворі жди!

М е ф і с т о ф е л ь

(обнишпорив очима кімнату)

В дівчат так чисто не завжди.

(Виходить).

Ф а у с т

(оглядається кругом)

Привіт оселі цій святій,

Що мріє в з'астумі півтьми!

Скропляючись в ясній росі надій,

Кохання біль, у серці защеми!

Який тут спокій і порядок,

Яке довілля і звич'ай!

В цій бідноті – який достаток!

В цій тісноті – який розкішний рай!

(Кидається в шкіряне крісло край ліжка).

Прийми й мене, як за старих часів

Приймав других, з утіхою й журбою.

Як часто він, цей любий трон батьків,

Обвішувавсь дрібною дітворою!

І мила, може, тут, у зграї щебетух,

За різдвяний удячна подарунок,

Дідусику несла свій поцілунок.

Я чую, дівчино, тут дух

Хазяйновитості витає;

Як мати, він тебе щодня навчає

Стіл чепурно обрусом застелить,

Узорчасто піском долівку притрусить.

О мила рученько! Подбай,

1 ти з хатини зробиш рай.

А тут!

(Підіймає заслону ліжка).

Мене пройма блаженний жах.

Стояв би тут години цілі...

Це ж тут природа в світлих снах

Створила ангела у тілі;

Вона тут спала, й наливалась

У груди їй теплінь жива,

Тут чисто й свято розвивалась

Ясна подоба божества.

А ти! Тебе що привело?

Мене всього мов потрясло...

Що хочеш ти? Чом в серці біль тяжкий?

Нужденний Фауст! Ти ніби сам не свій.

Чи тут незримим чаром віє?

Я ж насолоди був запраг –

І ось душа моя у сні любовнім мліє!

Чи ж ми хисткі, немов на вітрі прах? –

Коли б вона в цю мить ввійшла в покій,

То як свого блюзнірства ти б скупився:

Одразу знічений, малий,

До ніг упав би й розтопився.

М е ф і с т о ф е л ь

(увіходить)

Скоріш! Іде вже господинька!

Ф а у с т

Ходім! І більше не прийду!

М е ф і с т о ф е л ь

Дивись, яка важкенька скринька;

Як треба буде, ще знайду.

Постав у шафу, на косинець.

Клянусь, вона зійде з ума,

За цей спокусливий гостинець

Тобі гостинця дасть сама.

Дитя – дитя, і цяця – цяця.

Ф а у с т

Не треба, може?

М е ф і с т о ф е л ь

Ще й питаться?

Чи, може, візьмеш скарб собі?

Тоді пораю я тобі

Мене даремно не тривожить

І клопоту мені не множить.

Не думав я, що ти скнарій!

А я тут в голову захожу...

(Ставить скриньку в шафу і замикає її).

Ходім! Скорій!

Щоб привернути грою мрій

До тебе ту дитину гожу.

Чого ж понуривсь ти,

Немов тобі на лекцію іти,

Немов тебе примарою ляка

І фізика, і метафізика?!

Ходім!

Виходять.

М а р ґ а р и т а

(увіходить із лампою)

Ой як тут душно, парко як!

(Одчиняє вікно).

А вечір же наче й без тепла.

І якось моторошно так...

Коли б хоч мати скоріше йшла...

Вся аж тремчу... Острах стиска...

Яка ж я, дурненька, боязка...

(Роздягається, заспівала).

Був вірний коханці завше

Славетний Фульський цар ;

Вона йому, вмиравши,

Дала злотний кубок в дар.

Над всі скарби коштовні

Він кубок той любив,

І очі сліз були повні,

Як він із нього пив.

Почувши, що годі жити,

Усе роздав синам:

„Усе беріте, діти,

А кубка не віддам!”

Сидів він на бенкеті,

І все лицарство з ним,

У замку на бескеті,

Над берегом морським.

Допив живець д'останку

Старенький  бенкетар

І в буйні хвилі з ґанку

Жбурнув священний дар.

Ось кубок летить, мигоче,

Ось вир його схопив...

А цар склепив свої очі

І більше вже не пив...

(Одчиняє шафу, щоб повісити одежу

аж бачить – скринька).

Звідкіль взялась тут скринька ця мала?

Таж шафа замкнена була.

Що за притичина? І що в ній може буть?

А, знаю, мамі хтось приніс

В заклад під позичку, мабуть.

Ось ключик на шнурочку звис...

А що, як взять та й відімкнуть?

Ой, що це? Боже милий! Глянь,

Чи бачила ж таке я на віку?

Убір! В святковий день найбільша з пань

Наділа б річ таку!

А як мені в цім ланцюжку?

Чиї ж то всі оці розкоші?

(Убирається й розглядається в дзеркалі).

Ой, а сережки ж хороші!

Вберись – і вже зовсім не та...

Щ'о врода й молоді літа?

До них тепер байдужі всі,

І похвали твоїй красі

Бринять,  неначе докори.

Всі злота ждуть,

На злото б’ють –

Горе нам, бідним, горе!

НА  ПРОГУЛЯНЦІ

Фауст проходжується в задумі.

Підходить Мефістофель

М е ф і с т о ф е л ь

Бодай тобі зр'адне кохання! Бодай тебе

в пекла стихію!

Я кляв би іще чимсь гіршим, але,

на жаль, не вмію!

Ф а у с т

Який же дрік тебе вджиґнув?

Чого це ти так чудно кривиш морду?

М е ф і с т о ф е л ь

Радніший я продатись чорту,

Коли б я сам не чортом був!

Ф а у с т

Тобі цей сказ якось не личить.

Та що ж могло тебе так спантеличить?

М е ф і с т о ф е л ь

Та що? Убір, що Ґретхен я дістав,

Піп загребущий одібрав!

Побачила ту штучку мати

І зразу стала потерпати:

Тонкий у неї аж надто нюх,

Весь ніс просяк молитовника дух, –

Обнюхує і се, і те,

Чи воно грішне, чи святе,

А що вже убір – то й видом видать,

Що не яка в нім благодать.

„Доню! – рече – неправе добро

Душу бентежить, збурює кров.

Божій Матері його віддаймо,

На манну небесну уповаймо!”

А Ґретонька закопилила губи:

Дарованому коню та дивиться в зуби?

Той, певно, Бога в душі мав,

Хто їй ту цяцю підослав...

Та мати священика приводить,

Той скоро справі кінця доходить,

Сподобався йому дарунок.

„Добре, – глаголе, – єсте вчинили!

Хто алчність боре, той Господу милий.

А в нашої церкви добрий шлунок,

Вже скільки царств вона пожерла,

А ще з переїду не вмерла :

Тільки церква, мої любі діти,

Може неправе добро стравити...”

Ф а у с т

Та ні: євреї і царі

Також до того штукарі.

М е ф і с т о ф е л ь

Взяв піп пояс, ланцюжок, кільце,

От буцімто полова все це,

Чи там подякував, чи ні,

Мов за горішки ті дрібні,

Пообіцяв в небесах награду –

Й залишив маму вельми раду.

Ф а у с т

А Ґретхен?

М е ф і с т о ф е л ь

Т'а собі сидить,

Не зна, небога, що робить,

Думає про убір – аж до сліз,

Ще більш про того, хто приніс.

Ф а у с т

Її журба мені докір.

Добудь їй зараз новий убір!

Той перший був її не варт.

М е ф і с т о ф е л ь

Авжеж, тобі усе за жарт!

Ф а у с т

Роби, як я кажу, і край!

Її сусідку поєднай!

Ти ж не макуха – чортом будь,

Таки убір їй роздобудь!

М е ф і с т о ф е л ь

Я слухаю, мостивний пане!

(Фауст виходить).

Цей закох'анець навісний,

Хай сонце, місяць, зорі – все дістане,

Розвіє все на втіху дорогій.

У СУСІДНІМ ДОМІ

М а р т а

(сама)

Простибіг мужу мойому,

Що жінці кривду учинив,

Кудись світ за очі зблудив,

Лишивши тут мене саму.

Чи я ж його коли гнівила?

Чи я ж його та й не любила?!

(Плаче).

А може, вмер на чужині...

Коли б хоч посвідку мені !

Увіходить Марґарита .

М а р ґ а р и т а

Пань Марто!

М а р т а

Ґретхен, що тобі?

М а р ґ а р и т а

Аж трусяться мені коліна!

Відкільсь взялась ізнов скриньчина

У мене в шафі, вся в різьбі,

А в скриньці тій – прикрас, прикрас!

Стократ пишніші, як той раз...

М а р т а

Ти ж хоч матусі не показуй,

Бо знов попу віддасть одразу.

М а р ґ а р и т а

Ох, глянь сюди! Дивись сюди!

М а р т а

(убирає її)

Щаслива ти, вродлива ти!

М а р ґ а р и т а

Коли б їх на вулицю одіти

Або до церкви отак сходити

.

М а р т а

А ти сюди приходь частіш

Вбиратись нишком в ці оздоби.

Хоч перед дзеркалом щаслива посидиш,

Мені до любої вподоби.

А там, при нагоді, в святковий день якраз

Щось зможеш одягти і людям напоказ –

Каблучку, ланцюжок чи перлів там разок,

А матері якихсь накажемо казок.

М а р ґ а р и т а

Від кого ж ці обидві скриньки?

Якісь непевні базаринки!

Хтось стукає.

Ох, чи не мати? Куди ж це діть?

М а р т а

(визирає)

Ні, пан чужий якийсь. Ввійдіть!

М е ф і с т о ф е л ь

(увіходить)

Даруйте, пані, що так заходжу

І, може, пані у чімсь тривожу.

(З пошаною відступає перед Марґаритою).

Я Марту Швертляйн хтів спитати.

М а р т а

Це я. Що має пан казати?

М е ф і с т о ф е л ь

(тихо до неї)

Прошу пробачення; у вашмості

Сидять такі вельможні гості,

То, може, я собі піду,

А по обіді знов зайду.

М а р т а

(вголос)

От тобі, дочко, й даровизна:

Пан за шляхтянку тебе визнав.

М а р ґ а р и т а

Ні, я собі з простих міщан,

До мене дуже добрий пан;

Усе це вбрання – не моє.

М е ф і с т о ф е л ь

Ні, крім вбрання, іще щось є;

І погляд ваш, і ввесь ваш склад!

То можу лишитись? Дуже рад.

М а р т а

То що ж приніс нам любий гість?

М е ф і с т о ф е л ь

Гай, гай! Не дуже веселу вість!

Не тим би я хотів послужити;

Ваш чоловік наказав довго жити.

М а р т а

Помер? Мій голуб? Бідна я!

Мій муж помер! Ой смерть моя!

М а р ґ а р и т а

Ох, тітонько, не плачте, ну...

М е ф і с т о ф е л ь

Слухайте ж повість цю сумну!

М а р ґ а р и т а

Краще зовсім ні з ким не кохатись,

Ніж після смерті до смерті вбиватись.

М е ф і с т о ф е л ь

В радощах горе, і радощі в горі.

М а р т а

То як же вмер він, розкажіть!

М е ф і с т о ф е л ь

Він при Антонівськім соборі

У місті Падуї лежить,

Край  велеліпної святині

Спить вічним сном у домовині.

М а р т а

А що ж мені він передав?

М е ф і с т о ф е л ь

Та побажання все побожні:

Він триста панахид одправить наказав;

Кишені ж геть були порожні.

М а р т а

Як? Ні гостинця? Ні шага?

Таж кожен столярчук щось в торбі зберіга;

Щось для домівки відкладає,

Хоч сам старцює, голодає.

М е ф і с т о ф е л ь

Мадам, я спочуваю вам;

Та марнотратником не був ваш муж ніколи.

В своїх гріхах він каявся вже й сам,

Нещасної украй зазнавши долі.

М а р ґ а р и т а

І випаде ж такий талан гіркий!

Молитимусь і я за його упокій!

М е ф і с т о ф е л ь

Таку дитину чемну й любу

Хоч зараз повести до шлюбу.

М а р ґ а р и т а

Ох, ні! Це буде не тепер.

М е ф і с т о ф е л ь

Коли не муж, то кавалер

Без краю буде раювати –

Таку красуню милувати.

М а р ґ а р и т а

Такого не ведеться в нас.

М е ф і с т о ф е л ь

Але трапляється не раз.

М а р т а

Доказуйте ж!

М е ф і с т о ф е л ь

Так я йому доглядів смерті

Не те щоб на гною – на м'ерві перетертій.

Та, як християнин, він, каючись, помер.

„Як я клену, – сказав, – себе тепер,

Що так подавсь зне'обачки в дорогу,

Худобу кинувши і жіночку-небогу!

Мені та згадка – гострий ніж.

Коли б мені простила жінка мила...”

М а р т а

Ой чоловіченьку! Я вже тобі простила!

М є ф і с т о ф е л ь

„Та свідок Бог! Вона жила грішніш!”

М а р т а

Та бреше ж він! У смертний час брехати?

М е ф і с т о ф е л ь

Так, це було й по ньому знати,

Що то була вже маячня.

„Недбальство, – мовив він, – моя найменьша хиба;

Надбав їй перш дітей, потому дбав їй хліба,

Та не було такого дня,

Щоб шмат насущника я з нею з'їв у мирі”.

М а р т а

Оце і дяка вся моїй любові щирій,

Моїм турботам і трудам?!

М е ф і с т о ф е л ь

Та ні, він був такий удячний вам.

„Коли од Мальти, – каже, – я одплив,

Молився ревно я за жінку й діток;

І небеса послали нам пожиток –

У турка наш фрегат галеру захопив,

Ладовану  султанськими  скарбами.

Одвага високо в ціні – 

Як паювали луп між нами, вояками ,

Припала дещиця й мені”.

М а р т а

Огтак! То він, либонь, той скарб десь закопав?

М е ф і с т о ф е л ь

Гай-гай! Тепер шукайте вітра в полі!

В Неаполі, гуляючи на волі,

Він панночку гарнесеньку спіткав,

І щиро так вони удвох кохались,

Що аж по скін сліди на нім зостались .

М а р т а

Лайдак! Ледачеє ледащо!

І в злиднях він бахурував!

Рідних дітей обкрав нізащо!

М е ф і с т о ф е л ь

За те ж його й Господь скарав.

Я б, бувши вами, може, з рік

Додержував як слід жалоби,

А там уже когось знайшов би до вподоби.

М а р т а

Е, ні, таких, як перший чоловік,

По цілім світі треба пошукати –

Таке дурне й плохе було воно!

От тільки що любив, сердега, мандрувати,

Чужих жінок, чуже вино

Та в розпрокляті кості грати.

М е ф і с т о ф е л ь

Ну, ну, це не такі вже вади!

Бо, може, й вам він попускав

З таких робити дещо справ.

Коли б мені такі умови –

Каблучки я змінять готовий.

М а р т а

Та що ви, пане! Пан жартує!

М е ф і с т о ф е л ь

(до себе)

Чи не пора звідціль тікать?

Ця й чорта може упіймать!

(До Марґарити).

А ваше серце що віщує?

М а р ґ а р и т а

Не розумію вас.

М е ф і с т о ф е л ь

(до себе)

Дитина!

(Вголос).

Прощавайте!

М а р ґ а р и т а

Прощайте!

М а р т а

Паночку, стривайте!

Я хтіла б посвідку дістать,

Коли, де й як мого сховали чоловіка.

Порядку зроду я прихильниця велика, –

В газетці б вість про смерть хотілось почитать.

М е ф і с т о ф е л ь

Що двоє свідків будь-яких посвідчать,

Папери те, як факт, увіковічать.

У мене ще і приятель є тут,

Ми можем разом піти у суд.

Що,  привести?

М а р т а

Ой, приведіть!

М е ф і с т о ф е л ь

А панна теж буде тут сидіть?

Бравий, бувалий такий панич,

З паннами вміє вести річ.

М а р ґ а р и т а

Мушу червоніти перед паничем...

М е ф і с т о ф е л ь

О ні, хоч би й перед королем!

М а р т а

Цей вечір у нашому саду

Я з нею панів сьогодні жду.

НА  ВУЛИЦІ

Ф а у с т

Ну, як? Іде? Як справа наша?

М е ф і с т о ф е л ь

Ви весь в огні! Пождіть ладу.

Небавом Ґретхен буде ваша.

Цей вечір стрінетесь в сусідки у саду.

Циганкувата то кумася

І свашкувати придалася.

Ф а у с т

Гаразд!

М е ф і с т о ф е л ь

І ти ж їй щось за те зроби.

Ф а у с т

Так, ти мені, а я тобі.

М е ф і с т о ф е л ь

З тобою вдвох посвідчити я мушу,

Що муж її віддав вже Богу душу

І в Падуї похований лежить.

Ф а у с т

Отак! То це нам перш туди летіть?

М е ф і с т о ф е л ь

Sancta simplicitas! Навіщо це робить?

Лиш підпишись, та й по всій справі.

Ф а у с т

Негоден я здійснять ці заміри лукаві.

М є ф і с т о ф є л ь

Святенник! Це тобі мерзить!

Фальшиве свідчення давати –

Хіба ж тобі це первина?

Що Бог, що світ, що дух, що неба таїна,

Що серце й ум людей, що подорож земна –

Давно ти перестав про все це толкувати,

Наповнений зухвальства вщерть!

Багато брав тоді собі на плечі!

А глибше глянь – про всі ті мудрі речі

Ти знав не більше, як про Шв'ертляйнову смерть.

Ф а у с т

Ти був і є крутій, софіст.

М е ф і с т о ф е л ь

Ні, я наскрізь твій знаю зміст!

Ти ж завтра будеш намагатись

До Ґретхен в душу увібгатись,

В коханні щирім присягатись...

Ф а у с т

Та ще й од серця.

М е ф і с т о ф е л ь

Гарний ти!

А там почнеш про вічну вірність,

Жаги єдиної безмірність, –

Це теж од серця буде йти?

Ф а у с т

Облиш! – Як серце мре без краю

В однім битті, в однім чутті,

Як я ім’я йому не знаю, –

Тоді я у світи усім єством ширяю

І слів найвищих добираю.

І пломінь той, що в нім згораю,

Я вічним, вічним називаю –

Невже то лжа, слова пусті?

М е ф і с т о ф е л ь

Таки я прав!

Ф а у с т

От, щоб ти знав,

Не хочу я надсаджувати груди;

Хто має язика і хоче правим бути, –

То той і прав.

Ходім! Обрид цей вічний спір мені.

І згоден я – хоч правий ти, хоч ні.

САД

Марґарита під руку зФаустом, а Марта

з Мефістофелем гуляють по саду.

М а р ґ а р и т а

Я бачу, ви, жалкуючи мене,

Знижаєтесь – мені аж сором.

Життя,  напевне,  мандрівне

Навчило вас не буть суворим.

Не для таких досвідчених людей

Убожество моїх простих речей.

Ф а у с т

Один твій зір, одне слівце твоє –

Чи ж де дорожча мудрість є?

(Цілує їй руку).

М а р ґ а р и т а

Та чи подоба ж вам ту руку цілувати?

Вона  негарна,  шкарубка.

Мені доводиться усього пильнувати,

А мати строга ще така.

Проходять.

М а р т а

Ви так ото й мандруєте весь вік?

М е ф і с т о ф е л ь

Така у нас вже служба подорожня!

Буває – так у іншім місці звик, –

А залишитися не можна.

М а р т а

Хай молодий іще літа

Метеликом з країни до країни;

А вбившись у такі літа,

Старим бурлакою брести до домовини –

Це справа вже зовсім не та.

М е ф і с т о ф е л ь

Та я вже й сам, признатись, потерпаю.

М а р т а

Тож, паночку, робіть, що я пораю.

Проходять.

М а р ґ а р и т а

Аби з очей, то вже й з думок.

Хоч ґречність вас і прикрасила,

У вас розумних друзів сила,

Мені до них – як до зірок.

Ф а у с т

О серце, вір, те, що розумним звуть, –

То інколи обмеженість пуста.

М а р ґ а р и т а

Як?

Ф а у с т

Ах, свята невинність, простота –

Ніяк собі ціни не пізна'ють!

Сумирність, лагідність –

що краще є в природі?

Ці наикоштовніші з окрас...

М а р ґ а р и т а

Хоч раз мене згадайте при нагоді,

А я про вас гадатиму всякчас.

Ф а у с т

Не часто ходиш ти гуляти?

М а р ґ а р и т а

Та в нас хазяйство не яке,

Але, нівроку, клопітке:

В нас наймички нема; сама вбирай у хаті,

Сама вари й печи, сама і ший, і мий,

А мати в мене ще такі чепуркуваті,

Що Боже крий!

А стан у нас не дуже і скрутний;

Таки не гірш, як у людей, достаток:

Од батька нам оставсь порядний статок –

Будинок свій, садок при нім густий.

Тепер уже спокійні дні настали

В солдатах братик мій ,

Сестричку поховали...

Мені з тим дитинчам був клопіт немалий,

Та я б воліла з ним возитися і далі –

Воно...

Ф а у с т

Таке, як ти, було мов янголя...

М а р ґ а р и т а

Мене любило дуже те маля.

Воно знайшлось уже по смерті тата.

А мамі тяжко так прийшлось –

Вже думали, що їй більш рясту не топтати,

Але таки очуняла якось.

Куди вже їй було гадати

Те пташенятко годувати!

От я й давай його тоді

Поїть на молоці й воді...

В моїх руках воно й росло –

Таке гарнесеньке було...

Ф а у с т

Ти щастя чистого зазнала.

М а р ґ а р и т а

Та й горя гіркого немало.

Вночі, було, по десять раз встаю

Я до колиски немовляти;

І напою,

Й візьму до себе, і давай люл'яти;

А як кричить, беру я лялечку свою

Та й ну по хаті взад-вперед гуляти...

А вранці вже над ночвами стою,

А там базар, а там в печі попорай –

І так щодня, сьогодні, як і вчора.

Отак-то, паночку, доводиться усяк.

Зате вже всмак їси і спочиваєш всмак.

Проходять.

М а р т а

Все винуваті бідні ті жінки,

Все кривдять їх старі холостяки.

М е ф і с т о ф е л ь

Як хто натрапить на таку, як ви,

То зразу вийде дур із голови.

М а р т а

Признайтеся, ви, може, щось найшли вже?

Комусь-таки ви серце віддали вже?

М е ф і с т о ф е л ь

Так, власний дім і добра жінка нам,

Як той казав, – то скарб усім скарбам.

М а р т а

Та я не те; чи вже ви почували?

М е ф і с т о ф е л ь

Мене завжди і всюди шанували.

М а р т а

Та ні, всерйоз траплялось вам любиться?

М е ф і с т о ф е л ь

Так, жартувать з жінками не годиться.

М а р т а

Не зрозуміли ви!

М е ф і с т о ф е л ь

Це дуже жаль мені.

Але я зрозумів, які ви приязні.

Проходять.

Ф а у с т

То ти мене впізнала враз,

Як тільки ми зайшли до вас?

М а р ґ а р и т а

Ви ж бачили, як очі я спустила?

Ф а у с т

І ти мені зухвальство те простила,

Що я тебе так зачепив,

Коли на вулиці зустрів?

М а р ґ а р и т а

Мене тоді аж кинуло у кров,

Бо зроду я ще не ходила в славі;

Я думала: невже в моїй поставі

Нечемне щось, нахабне він знайшов,

Що він до мене прямо так підходить

І жарти, мов із дівкою, заводить!

Признаюся, щось у мені в той час

Озвалось в вашу к'ористь мимовільно;

Я гнівалась сама на себе сильно,

Що гнівалась не дуже я на вас.

Ф а у с т

Серденько!

М а р ґ а р и т а

Гетьте лиш!

(Зірвала айстру і обриває пелюсточки один по одному).

Ф а у с т

Це що? Вінок плести?

М а р ґ а р и т а

Ні, гра така.

Ф а у с т

Яка?

М а р ґ а р и т а

Вам все на сміх звести.

(Обриває пелюстки і щось шепоче).

Ф а у с т

Що шепчеш ти?

М а р ґ а р и т а

(півголосом)

Любить – не любить...

Ф а у с т

О дивний ангел красоти!

М а р ґ а р и т а 

(ворожить далі)

Любить – не любить, любить – нелюбить...

(Зриваючи останній пелюсточок, по-дитячому радіючи).

Любить!

Ф а у с т

Так, дитино! І це слово квітки

Хай буде словом Бога. Любить!

Ти знаєш, що це значить? Любить!

(Схопив її за обидві руки).

М а р ґ а р и т а

Я вся тремчу...

Ф а у с т

О не лякайся! Нехай мій зір,

Хай потиск рук тобі те скаже,

Що словом не сказать.

Віддатись повністю, й блаженства

Зажить, що вічним бути мусить!

Вічним! Кінець його – то був би розпач!

Ні, без кінця! Без кінця!

(Марґарита стискає його руки, випручується і тікає.

Він стоїть хвилю в задумі, потім спішить за нею).

М а р т а

(надходить)

Вже поночі.

М е ф і с т о ф е л ь

Так, нам додому час.

М а р т а

Я довше б вас лишитися просила,

Але лихі тут люди в нас.

Неначе їм нема другого діла, –

Вони завс'іди

Розглядують, що робиться в сусіди,

І пустять поговір – хоч хай хто як живе...

А наша парочка?

М е ф і с т о ф е л ь

Десь аж у тій алеї...

Прудкі метелики!..

М а р т а

Він закохавсь у неї.

М е ф і с т о ф е л ь

Вона у нього! Діло світове!

АЛЬТАНКА

Марґарита вбігає, стає за дверима,

притуляє пальця до вуст і виглядає крізь щілку.

М а р ґ а р и т а

Іде!

Ф а у с т

(увіходить)

Так ти дражнить? Стривай, як уловлю,

Узнаєш!

(Цілує її).

М а р ґ а р и т а

(обіймає його й цілує)

Голубе! Я так тебе люблю !

Мефістофель стукає.

Ф а у с т

(аж тупнув ногою)

Хто там?

М е ф і с т о ф е л ь

Свої!

Ф а у с т

Ну й гад!

М е ф і с т о ф е л ь

Налюбишся потому.

М а р т а

(надходить)

Так, пане, пізно вже.

Книга: Ґете Йоганн-Вольфґанґ. ФАУСТ. ЧАСТИНА ПЕРША

ЗМІСТ

1. Ґете Йоганн-Вольфґанґ. ФАУСТ. ЧАСТИНА ПЕРША
2. Твої чуття за цю часину Зазнають більше втіх,...
3. Б р а н д е р І зо страху середо дня У...
4. Сьогодні зводж'у до її кімнати. Ф а у с т...
5. Ф а у с т Провести вас до дому?...
6. Кручі корчаться і гнуться; Онде бескети носаті...
7. Вони ту казочку стару До мене приклали. Ф...
8. Дух, що тільки твориться — поет, який не має "власного...

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate