Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК І ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА. Частина 2. А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкіна

Розділ 9 Методологія платіжного балансу України. 9.1. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ

Платіжний баланс — це структура макроекономічних по­казників, яка відображає результати зовнішньоекономічної діяльності держави за відповідний період та джерела її фі­нансування.

Термін «платіжний баланс» здебільшого асоціюється з потоками товарів та послуг, тобто з торговельним балансом. Однак зовніш­ньоекономічні зв'язки більш диференційовані. Вони відображають­ся цілою системою рахунків, що охоплюють усі надходження з-за кордону та платежі за кордон. Переказ заробітної плати працюючих за кордоном родичам на батьківщину, різного типу трансферти (безоплатні надходження та видатки), переливи та накопичення ка­піталів, зміни міждержавної взаємозаборгованості тощо — все це і є складовими платіжного балансу країни.

Стан платіжного балансу держави є одним із базових показни­ків для визначення напрямів політики валютного регулювання. Він значною мірою характеризує міжнародні економічні позиції держа­ви, дає уявлення про її фінансові можливості та потреби в кредитах зарубіжних фінансових організацій, зокрема в позиках МВФ.

Визначення правильних підходів до регулювання платіжного балансу, способів покриття його дефіциту, стратегії використан­ня резервів сприяє підвищенню валютної ліквідності України, що є одним із визначальних факторів збереження та розвитку її дер­жавності.

До 1993 р. в Україні платіжний баланс за формою, притаманною міжнародній практиці, не складався. Дані стосовно міжнародних вимог і зобов'язань країни давалися в розрізненому вигляді в тор­говельному балансі, балансі фінансових ресурсів та валютному пла­ні країни. Відповідно до спільної Постанови Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 17 вересня 1993 року Національний банк України взяв на себе відповідальність за скла­дання узагальненого платіжного балансу України. При цьому вра­ховуються також вимоги Міжнародного валютного фонду.

Нагадаємо, що Міжнародний валютний фонд, статутом якого пе­редбачено формування багатосторонньої системи платежів за по­точними розрахунками, досягнення рівноваги в платіжних балансах країн-членів тощо, було створено у 1944 р. у Бреттон-Вудсі на між­народній фінансово-економічній конференції. Був розроблений ме­ханізм регулювання платіжних балансів країн — учасниць МВФ, а також визначена роль їхніх центральних банків у світовій та на­ціональних валютних системах. Україна стала членом МВФ з ве­ресня 1992 р.

Міжнародний валютний фонд здійснює нагляд за світовою ва­лютною системою. У «Принципах нагляду», затверджених Фондом у 1977 p., відзначено, що оцінка політики країн-членів у сфері об­мінних курсів має проводитися на основі комплексного аналізу за­гального економічного стану країни-члена. При цьому стабілізації платіжного балансу мають сприяти заходи як зовнішньої, так і внут­рішньої економічної політики. За вимогами розділу 5 Статті VIII та розділу 3(6) Статті IV Статей угоди Міжнародного валютного фон­ду країни-члени зобов'язані подавати МВФ дані з платіжного балан­су, необхідні для виконання його функцій.

Таким чином, з 1993 p., коли виникла потреба у формуванні бази даних, що відповідає міжнародній структурі та принципам скла­дання платіжного балансу, в Україні, як це має місце в більшості єв­ропейських держав, було засновано інтегровану систему збирання інформації, в основу якої покладено банківську звітність. Націо­нальний банк України фактично акумулює всю наявну інформацію із зовнішньоторговельної статистики за статтями платіжного балан­су стосовно окремих країн та валют.

У платіжному балансі фіксуються всі операції між резидентами та нерезидентами держави, за якими потоки товарів та капіталів перетинають кордони економічної територіїУкраїни.

Операції платіжного балансу — це рух економічних цінностей, що відображає створення, зміну, обмін, безплатне передавання або втрату економічних цінностей.

Суть операцій платіжного балансу полягає в зміні права влас­ності на реальні ресурси. Це можуть бути операції, пов'язані з експортом товарів, послуг, рухом трудових ресурсів, капіталу, з фі­нансовими вимогами і зобов'язаннями.

В окремих випадках важко визначити, чи належать міждержавні потоки ресурсів до операцій платіжного балансу. Адже передавання реальних ресурсів інколи здійснюється в межах двох підрозділів однієї юридичної особи (економічні взаємовідносини між холдинго­вою компанією і дочірнім підприємством). Рух ресурсів може не передбачати участі двох сторін (переведення майна з однієї країни в іншу у разі міграції населення). Загальний підхід передбачає, що операцією платіжного балансу вважається такий потік економіч-

них цінностей, у результаті якого збільшується багатство однієї країни та зменшується багатство іншої.

Наголосимо, що в платіжний баланс включаються операції, пов'язані з процесами зміни стану, з потоками, а не з запасами ре­сурсів. Тобто відображаються економічні події, що відбулися протя­гом звітного періоду, а не загальний стан вимог і зобов'язань дер­жави на визначений момент часу.

Оскільки операції платіжного балансу відображають економічні відносини певної держави з іншими країнами, важливим є поняття економічної території країни, через кордони якої і здійснюється рух економічних цінностей.

Економічна територія країни є її географічною територією, управління якою здійснює уряд цієї країни і в якій вільно переміщу­ються люди, товари та капітал. Економічна територія охоплює: повітряний простір, територіальні води, континентальний шельф, виключне право володіння яким має дана країна, територіальні анк­лави (чітко означені земельні ділянки, що знаходяться в інших краї­нах і використовуються даною державою на орендній основі або че­рез придбання власності для дипломатичних, військових, наукових та інших цілей). Тобто до економічної території країни може нале­жати територія, на якій розташовані посольства, консульства, війсь­кові бази, а також вільні зони і підприємства, що керуються з берега і розташовані в прибережних водах.

Економічна територія країни не включає територіальні анклави, що використовуються зарубіжними урядами або міжнародними ор­ганізаціями, хоча фізично вони розташовані в географічних кордо­нах цієї країни. Наприклад, територія, на якій розташована штаб-квартира Організації Об'єднаних Націй у Нью-Йорку, не належить до економічної території США.

Отже, економічна територія країни не обов'язково збігається з державними кордонами, вона складається з географічної території, що адмініструється національним урядом.

Поняття «резидент» — головне концептуальне поняття платі­жного балансу, оскільки останній грунтується на економічних від­носинах між резидентами і нерезидентами. Поняття резидентності є єдиним для системи національних рахунків, монетарної статис­тики та статистики платіжного балансу. Треба, однак, зауважити, що термін «резидент», який вживається під час складання платіж­ного балансу, зовсім не пов'язаний з терміном «національність», а точніше з громадянством. Так, фізичні особи, що постійно прожи­вають на території України, є її резидентами незалежно від їхньо­го громадянства. До резидентів, скажімо, Німеччини належать ро-бітники-мігранти, які працюють і проживають у цій країні не менше одного року.

Поняття резидентності застосовується до агентів зовнішньо­економічної діяльності, які діють на економічній території держави. Це — домашні господарства і фізичні особи, що ведуть домашнє господарство; юридичні особи і суспільні організації, такі як корпо­рації і квазікорпорації (наприклад, дочірні підприємства при прямих інвестиціях).

Виділимо кілька типів підприємств, установ та організацій, що є резидентськими в економіці даної країни.

1. Підприємства, що мають центр економічної заінтересованості в даній країні, тобто виробляють тут значний обсяг товарів (послуг) тощо. Це можуть бути різні види підприємств — приватні, держав­ні, ті, що контролюються державою, та ін. Вони повинні мати на да­ній економічній території хоча б одну виробничу структуру, якою управляють протягом певного періоду (рік або більше), повний та окремий комплекти звітів про місцеву діяльність (декларацію про доходи, балансовий звіт, звіт про операції з холдинговою компа­нією), сплачувати податки країні-господарю, мати поточний раху­нок, формувати фонди для своєї діяльності.

Прибережні підприємства, що беруть участь у процесі вироб­ництва, є резидентами тієї країни, в прибережних водах якої вони перебувають, незалежно від того, чи розташовані вони в спеціаль­них зонах і т. п.

Підприємства, що працюють з пересувним обладнанням (кораб­лі, повітряні судна, бурові вишки та платформи, залізничний рухо­мий склад) у міжнародних водах і повітряному просторі, є резиден­тами тієї країни, де розташовані їхні управлінські структури.

«Закордонні» підприємства, залучені до виробничого процесу в даній країні (включаючи складання компонентів виробу, виготовле­них за кордоном), є резидентами економіки тієї країни, де вони роз­ташовані.

Компанії, що повністю чи частково засновані за кошти іноземно­го капіталу, але розташовані в даній країні і здійснюють у ній еко­номічну діяльність, вважаються її резидентами. Це стосується, на­приклад, спільних підприємств, дочірніх фірм, банків, заснованих з участю іноземного капіталу.

Представництва іноземних компаній, які мають певний штат співробітників, використовують власне чи орендоване приміщення і перебувають у країні не менше року, є її резидентами. Так само і представництва українських компаній за кордоном є резидентами тієї країни, де розташовані і здійснюють свою діяльність.

2. Некомерційні установи і корпорації є резидентами тієї краї­ни, за законами і постановами якої вони були створені і в якій їхнє функціонування як юридичного чи соціального об'єкта офіційно ви­знане та задокументоване.

3. Установи органів державного управління, розташовані на
території даної країни, є її резидентами. Вони включають усі уста­
нови органів управління на центральному, обласному та місцевому
рівнях, а також посольства, консульства, військові установи та інші
структури державного управління, розташовані за межами країни.
Будь-яка діяльність таких установ, наприклад будівельні роботи під
час спорудження посольств, вважається такою, що експортується
країною, в якій знаходиться анклав. Заробітна плата, що виплачу­
ється найнятому на місці персоналу, вважається платежами на ко­
ристь резидентів економічної території, на якій розташоване по­
сольство.

Міжнародні організації не вважаються резидентами жодної на­ціональної економіки. Вони являють собою екстериторіальні оди­ниці і не є резидентами країни, в якій розташовані. Заробітна плата, що виплачується персоналу, вважається платежами резидентам тієї країни, в якій вони перебувають не менше одного року.

4. Домашнє господарство як сектор економіки вважається ре­
зидентом даної країни, якщо воно має в ній центр своєї економіч­
ної заінтересованості і ця країна є основним місцем проживання
його членів. Усі фізичні особи — члени такого домашнього гос­
подарства вважаються резидентами даної країни. Член домаш­
нього господарства, який залишає економічну територію своєї дер­
жави, але через певний обмежений проміжок часу повертається
назад, продовжує бути її резидентом, навіть якщо такі поїздки
систематичні. Центр економічного інтересу цих фізичних осіб за­
лишається в країні за місцем проживання. Якщо фізична особа
приїжджає у свою країну тільки з короткими візитами і заснувала
домашнє господарство за кордоном, то вона не вважається більше
резидентом своєї країни.

До категорії «резиденти» також належать:

— мандрівники, тобто особи, які залишають економічну терито­
рію своєї держави на обмежений строк у справах, для відпочинку,
поліпшення здоров'я, підвищення рівня освіти, з релігійних та ін­
ших мотивів;

— особи, які працюють деякий час на іншій економічній тери­
торії, тобто не на тій, де розташоване домашнє господарство, члена­
ми якого вони є (сезонні робітники, іноземні студенти).

— працівники, які тимчасово працюють в іншій країні, а потім
повертаються до свого домашнього господарства (прикордонні пра­
цівники, персонал міжнародних організацій, який працює в анклаві;
персонал іноземних посольств, консульств та ін., який наймається
на місці, екіпажі кораблів, повітряних суден та іншого пересувного
обладнання, які частково або повністю використовуються поза еко­
номічною територією).

Додати в закладки

  
Переклад Translate