Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Герберт Джордж Веллс Невидимець Переклад М. Іванова
XV. ВТІКАЧ
Надвечір доктор Кемп сидів у своєму кабінеті, в мезоніні будинку на пагорбі, що височить над Бердоком. Це була затишна кімнатка з трьома вікнами - на північ, захід і південь. У ній було багато полиць, заставлених книжками та науковими журналами, і широкий письмовий стіл. Біля північного вікна стояв мікроскоп, лежали різні скельця, дрібні інструменти, кілька пробірок зі зразками бактерій і пляшки з реактивами. В кабінеті горіла вже лампа, хоч призахідне сонце ще ясно освітлювало небо. Штори на вікнах не були спущені, бо хто б наважився зазирати у вікна? Доктор Кемп був високий, стрункий юнак з лляного кольору волоссям і з світлими, майже зовсім білими, вусами. Робота, [267] над якою він тепер працював, мала, на його думку, велике значення, і доктор Кемп сподівався, що завдяки їй його приймуть у члени Королівського наукового товариства.
Підвівши очі від роботи, він побачив, як за пагорбом палало небо. З хвилину, мабуть, сидів він, милуючись золотавим крайобрієм, а потім увагу його привернула невеличка чорна постать, що бігла схилом у напрямі до його будинку. То був маленький чоловічок у циліндрі, й біг він так швидко, що ноги його тільки миготіли.
«Ще один з тих ослів, - подумав доктор Кемп. - Зовсім як той, що налетів на мене з-за рогу сьогодні вранці, репетуючи: «Невидимець!» Не можу зрозуміти, що це на них найшло? Ніби ми живемо в тринадцятому сторіччі!»
Доктор Кемп підвівся, наблизився до вікна й став дивитися на пагорб, уже трохи повитий сутінню, і на маленьку чорну постать, яка мчала вниз.
«Видно, поспішає, - подумав доктор Кемп, - але щось пуття з цього мало. Він біжить такою важкою ходою, наче в кишенях його повно свинцю. Захекався, голубе...»
Через хвилину одна з вілл на тому боці пагорба сховала з очей постать. Але за мить її було видно знову, потім вона знову зникла; і так тричі, за кожним з трьох відрубних будинків, доки постать зовсім не зникла за суцільною лінією забудов.
- Осли! - сказав доктор Кепм, повернувся на підборах і підійшов до письмового стола.
Але ті, що були тоді на шляху і бачили на відкритій місцевості втікача зблизька та помітили вираз дикого жаху на його спітнілому обличчі, ті не поділяли докторової зневаги. Чоловічок біг щодуху і дзвенів так, наче то був набитий грішми гаман, який кидають то туди, то сюди. Він не озирався ні праворуч, ні ліворуч, а широко розплющеними очима дивився просто перед собою, туди, де під пагорбом уже починали запалювати ліхтарі й на вулицях юрмився люд. Його спотворена нижня щелепа звисла, губи були запінені, дихав він хрипко і гучно. Всі по дорозі зупинялись, поглядали на шлях і стурбовано розпитували одне одного, що б могло спричинити такий поспіх.
Тоді раптом на вершині пагорба собака, що саме грався на шляху, заскавулів і шмигнув під ворота, і доки перехожі здивовано роздивлялися, повз них промайнуло щось, шльопаючи ногами і важко дихаючи.
Знявся вереск, люди почали тікати з дороги, галасливо збігаючи пагорбом униз. Крики лунали уже й на вулиці, [268] коли Марвел був ще далеко. Люди, налякані чутками про Невидимця, з грюкотом зачиняли за собою двері, беручи їх на засуви. Марвел чув усе це й напружував останні сили. Страх випередив його, помчав наперед і вмить охопив ціле місто.
- Невидимець! Невидимець!
XVI. У ЗАЇЗДІ «ВЕСЕЛІ КРИКЕТИСТИ»
Заїзд «Веселі крикетисти» стоїть біля самого підніжжя пагорба, де починається трамвайна колія конки. Власник його, спершися товстими червоними руками на прилавок, розмовляв із сухорлявим візником про коней, а якийсь чорнобородий чоловік у сірому вбранні їв сухарі з сиром, пив пиво і говорив про щось з вільним од служби полісменом. Він мав справжню американську вимову.
- Чого це вони галасують? - запитав сухорлявий візник, намагаючись поверх брудної жовтої фіранки на віконці що-небудь розгледіти на пагорбі. Хтось біг по вулиці.
- Може, горить десь? - висловив здогад власник заїзду. Кроки наближалися. Раптом двері відчинились, і вбіг
Марвел, весь у сльозах, розпатланий, без циліндра, з подертим коміром куртки. Судорожно повернувшись, він силкувався зачинити двері, але ремінь, яким вони були прив'язані до стіни, дозволяв зробити це тільки наполовину.
- Іде! - закричав він писклявим від жаху голосом. - Іде! Невидимець! Женеться за мною! Бога ради! Рятуйте мене! Рятуйте мене! Рятуйте!
- Зачиніть двері, - сказав полісмен. - Хто йде? Що то за гамір? - Він підійшов до дверей, відстебнув ремінь, і двері грюкнули. Американець зачинив другі двері.
- Пустіть мене далі всередину! - плаксиво попросив Марвел, весь тремтячи, але не випускаючи з рук книг. - Пустіть мене далі! Замкніть мене десь! Кажу вам, він женеться за мною. Я втік від нього. Він обіцяв убити мене і вб'є!
- Тут вам буде безпечно, - заспокоїв його чорнобородий. - Двері зачинені. В чому справа?
- Пустіть мене далі! - просив Марвел і голосно верескнув, коли зачинені двері аж трусонуло від удару, а потім у них квапливо застукали, гукаючи знадвору.
- Гей! - крикнув полісмен. - Хто там? [269]
Містер Марвел, мов божевільний, почав тикатися в стіни і все репетував:
- Він мене вб'є! Він дістав ніж або щось таке! Бога ради!..
- Ну, гаразд, - сказав господар, - заходьте сюди, - і він підняв дошку над проходом за прилавок.
Містер Марвел кинувся в прохід. Гамір надворі не вщухав.
- Не відчиняйте дверей! - репетував він. - Не відчиняйте, будь ласка, дверей! Де мені сховатися?
- То це Невидимець? - спитав чорнобородий, заклавши руку за спину. - Нам, гадаю, час уже подивитися на нього.
Раптом віконце на вулицю розлетілося на друзки, а знадвору почулися крики та біганина. Ставши на стілець, полісмен визирав у вікно, силкуючись побачити, що робиться біля дверей. Потім він зліз і, піднявши брови, сказав:
- Це таки він.
Господар став перед дверима до вітальні, які тільки-но замкнулися за містером Марвелом, глянув на розбите вікно й підійшов до своїх клієнтів.
Раптом усе стихло.
- Шкода, що я не маю при собі кийка, - промовив полісмен, нерішуче ступаючи до дверей. - Тільки ми відчинимо, він зараз же ввійде. Його ніщо не спинить.
- Не дуже-то поспішайте з дверима, - занепокоєно сказав сухорлявий візник.
- Одсуньте засуви, - порадив чорнобородий, - а коли він увійде... - і він показав револьвер, який був у нього в руці.
- Так не можна, - запротестував полісмен. - Це ж убивство.
- Я знаю, в якій країні я тепер, - відповів чорнобородий. - Я стрілятиму йому в ноги. Відсуньте засуви!
- Тільки не стійте з цією штукою позаду мене, - сказав господар, дивлячись поверх фіранки.
- Добре, - сказав чорнобородий і, нахилившися з револьвером напоготові, сам почав одсувати засуви.
Господар, полісмен і візник повернули обличчя до дверей.
- Заходьте, - стиха мовив чорнобородий, од ступивши трохи і з револьвером за спиною дивлячись на відімкнуті двері. Але ніхто не входив, і двері не розчинялися. Коли через хвилин п'ять другий візник обережно заглянув у пивницю, всі тут ще стояли в чеканні, а з вітальні визирало стривожене обличчя і немов благало розповісти про новини. [270]
- Всі двері в будинку зачинені? - спитав Марвел. - Він пішов кругом... десь нишпорить. Він хитрий, як чорт.
- Боже! - скрикнув огрядний власник заїзду. - А чорний хід! Треба подивитись. Я, знаєте... - він безпорадно озирнувся навколо.
Двері до вітальні грюкнули, їх зачинили на ключ зсередини.
- Двері надвір і ще одні двері, - мовив він далі. - Двері надвір!.. - і він вибіг з пивниці, а за хвилину повернувся з кухонним ножем у руках. - Двері надвір були відчинені, - сказав він, і його товста нижня губа відвисла.
- Він тепер мусить бути десь у будинку! - зауважив перший візник.
- В усякому разі, не на кухні, - сказав господар. - Там - дві жінки, і я обтикав у ній кожен закуток оцим різницьким ножем. Жінки не думають, щоб він міг зайти на кухню. Вони помітили б...
- А ви зачинили двері? - спитав перший візник.
- Та вже ж я не дитина, - відповів господар. Чорнобородий сховав револьвер у кишеню. Саме в цю
мить дошка над проходом у прилавку впала, затріщав замок у дверях, і вітальня розчинилася навстіж. Вони почули, як заверещав містер Марвел, немов упійманий заєць, і всі метнулися за прилавок йому на допомогу. Чорнобородий вистрелив, дзеркало на задній стіні вітальні тріснуло, і скалки від нього з дзвоном упали на підлогу.
Коли господар вбіг у вітальню, Марвел якось дивно корчився і немов боровся з дверима, які виходили на кухню. Поки господар вагався, Марвела було витягнено на кухню. Звідти донеслися крики, брязкіт посуду. Марвел, нахиливши голову, завзято опирався, але його таки дотягли до дверей з кухні надвір і відсунули засув.
Полісмен, спромігшися протиснутись уперед, вбіг разом з одним візником на кухню, схопив зап'ясток невидимої руки, що тримала Марвела за комір, дістав ляпаса і, похитуючись, відступив. Тут двері відчинилися, і Марвел, одчайдушно пручаючись, намагався сховатись за ними. Візник раптом ухопив щось.
- Впіймав! - заволав він.
Червоні руки господаря також вп'ялися в невидиме.
- Ось він! - гукнув господар.
Містер Марвел, наче визволившись, зненацька покотився на підлогу й спробував прошмигнути між ногами тих, що зчепилися у бійці. Біля порога зчинилася колотнеча. Тут [271] уперше почули голос Невидимця - він скрикнув, коли полісмен наступив йому на ногу. Потім він люто загарчав, і кулаки його почали лупцювати всіх підряд. Візник завив і скорчився, діставши добрячий удар під серце. Двері з кухні до вітальні зачинилися й прикрили відступ містера Марвела. Люди в кухні нарешті помітили, що вони борються з повітрям.
- Куди він подівся? - кричав чорнобородий. - Невже втік?
- Сюди, - озвався полісмен, виходячи в двір і спиняючись.
Уламок черепиці просвистів біля його голови й розбився серед посуду на кухонному столі.
- Я йому покажу! - вигукнув чорнобородий. Над плечем у полісмена заблищала сталева цівка, і п'ять куль одна за одною полинули в морок у тому напрямі, звідки кинуто було черепицю. Стріляючи, чорнобородий рухав рукою по горизонталі, так щоб кулі слалися у вузенькому дворику, наче віялом.
Запала тиша.
- П'ять набоїв, - сказав чорнобородий. - Так воно буде найкраще. Гра певна. Беріть-но хто-небудь ліхтар і ходімо шукати його тіло.
Книга: Герберт Джордж Веллс Невидимець Переклад М. Іванова
ЗМІСТ
На попередню
|
|
