Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Герберт Джордж Веллс Невидимець Переклад М. Іванова
XXVII. ОБЛОГА КЕМПОВОГО БУДИНКУ
Кемп читав дивне послання, написане олівцем на засмальцьованому клапті паперу:
«Ви виявили напрочуд багато енергії та кмітливості, хоч я й не розумію, що це вам може дати. Ви проти мене. Цілий день ви ганялися за мною, силкувались не дати мені спокою й уночі. Але я дістав їжу всупереч вам, спав усупереч вам, і гра тільки починається. Гра тільки починається! Мені не залишається нічого іншого, як удатись до терору. Цей лист проголошує перший день терору. Порт-Бердок перебуває відтепер уже не під владою королеви, - перекажіть це вашому полковникові поліції та іншим, - а під моєю владою, під владою терору. Сьогодні перший день першого року нової доби - доби Невидимця. Я - Невидимець Перший. Спочатку влада моя буде милостива. Першого дня відбудеться лише одна страта задля прикладу: буде скарано людину на прізвище Кемп. Сьогодні його спіткає смерть. Хай він замикається, хай ховається, хай оточить себе сторожею, вдягне, коли хоче, панцир, смерть, невидима смерть, наближається до нього. Хай уживає застережних засобів - це якраз справить враження на мій народ. Смерть вирушить до нього сьогодні під полудень з поштової скриньки. Листа буде кинуто в скриньку перед самим приходом поштаря - і вперед! Гра починається. Смерть вирушає. Не допомагай йому, мій народе, інакше смерть спіткає й тебе. Сьогодні Кемп мусить умерти».
Кемп двічі перечитав листа.
- Це не містифікація, - сказав він. - Тон його. І він так і думає зробити. [319]
Кемп перегорнув складений удвоє аркуш і на адресі побачив гінтондінський поштовий штемпель і прозаїчну приписку: «Доплатити два пенси».
Кемп повільно встав, не закінчивши полуднувати, - листа принесли о першій годині, - і пішов до себе в кабінет. Подзвонивши своїй економці, він наказав їй зараз же обійти весь будинок, оглянути всі клямки на вікнах і позачиняти всі віконниці. У кабінеті віконниці зачинив він сам. Із замкненої шухляди у спальні він витяг маленький револьвер, уважно оглянув його й поклав у кишеню куртки. Тоді написав кілька коротеньких записок, в тому числі й полковникові Едаю, і звелів служниці віднести їх адресатам, докладно пояснивши їй, як виходити з будинку.
- Небезпеки нема ніякої, - заспокоїв він її, а в думці додав: для вас.
Кілька хвилин він сидів у задумі, а потім повернувся до холодного полуденка.
їв він якось неуважно, раз у раз замислюючись.
- Ми таки впіймаємо його! - сказав він нарешті, стукнувши кулаком по столу. - І принадою буду я. Заженемо його на слизьке.
Він піднявся на мезонін, старанно замикаючи за собою всі двері.
- Це - гра, гра чудернацька, - мовив Кемп, - але шанси на моєму боці, містере Гриффіне, хоч ви й невидимі та зухвалі. Гриффін проти цілого світу... сам із своєю помстою.
Кемп стояв біля вікна й дивився на схил пагорба, осяяний яскравим сонцем.
- Йому ж треба щодня їсти. Не заздрю йому. Та чи й справді він спав минулої ночі? Хіба що десь просто неба, щоб на нього ніхто не наштовхнувся... Хотів би я, щоб ця наша спека змінилась на холоднечу й сльоту... А може, він у цю мить стежить за мною?
Кемп підійшов зовсім близько до вікна. Щось із різким стукотом ударилось у стіну над вікном, і Кемп перелякано відсахнувся.
- Який я став нервовий! - сказав Кемп, але до вікна підійшов знову тільки через добрих п'ять хвилин. - Певно, горобець, - додав він.
На парадному вході подзвонили, і Кемп поспішив униз.
Він одсунув засуви, повернув ключ, оглянув ланцюжок, наклав його і обережно, не показуючись сам, прочинив двері. Озвався знайомий голос. То був Едай. [320]
- На вашу покоївку напали, Кемпе, - сказав він через двері.
- Що?! - вигукнув Кемп.
- Забрали в неї вашу записку. Він десь тут поблизу. Дайте ж мені ввійти.
Кемп одкинув ланцюжок, і Едай протиснувся крізь вузенький отвір. Тепер він стояв у передпокої і з величезною полегкістю дивився, як Кемп знову замикає двері на всі замки й засуви.
- Вашу записку видерли в неї з руки. Налякали її страшенно. Тепер вона в поліції. Лежить в істериці. Він десь близько тут. А що ви там написали?
Кемп вилаявся.
- Який я був дурень! - сказав він. - Міг би догадатись. До Гінтондіна нема ж і години ходу. Уже!
- Що вже? - спитав Едай.
- А ось дивіться.
Кемп повів його до кабінету й передав лист од Невидимця. Едай прочитав і тихо свиснув.
- А ви? - спитав він.
- Такий дурень, гадав влаштувати йому пастку! - відповів Кемп. - І виклав усе це в записці. А вона пішла просто йому в руки.
Едай і собі круто вилаявся.
- Він утече, - сказав Едай.
- Аж ніяк! - заперечив Кемп.
Нагорі забряжчала розбита шибка. Едай помітив срібний полиск маленького револьвера, що стирчав із Кемпової кишені.
- Це - вікно в мезоніні, - зауважив Кемп і перший рушив сходами.
Вони були ще на сходах, коли забряжчала друга шибка. В кабінеті вони виявили, що два вікна з трьох розбиті, на підлозі повно битого скла, а на письмовому столі лежить великий камінь. Обоє зупинились у дверях, споглядаючи цей розгром. Кемп знову вилаявся, і в цю мить брязнула й третя шибка, наче вистрілили з револьвера, і розсипалася скалками по кімнаті.
- Навіщо це? - спитав Едай.
- Це - початок, - відповів Кемп.
- Чи є якась змога вдертися сюди?
- Навіть кішці не вдасться це зробити.
- А віконниць нема?
- Тут нема. Внизу ж в усіх кімнатах... Ого!
Знизу долинув тріск дощок, в які гупали чимось важким.
- От клятий! - скрикнув Кемп. - Це, певно... авжеж... Це у спальні. Він думає потрощити мені весь будинок. Але він - йолоп. Віконниці зачинені, і скло падатиме надвір. Він поріже собі ноги..
Ще одна шибка розлетілася на скалки. Едай з Кемпом ошелешено стояли на площадці.
- Я придумав, - сказав нарешті Едай. - Дайте мені палицю або щось таке. Я піду в поліцію й приведу собак-шукачів. Тоді ми його впіймаємо.
Ще одне вікно спіткала доля попередніх.
- Револьвера у вас нема? - спитав Едай. Кемп сунув руку в кишеню, але завагався.
- Нема, зайвого принаймні.
- Я принесу його назад, - пообіцяв Едай. - Ви ж тут у безпеці.
Кемпові стало соромно за свої слова, і він оддав Едаєві зброю.
- А тепер ходім до дверей, - сказав Едай.
Поки вони розгублені стояли в передпокої, одне з вікон спальні на першому поверсі затріщало від міцного удару і розбилося. Кемп підійшов до парадних дверей і почав, скільки міг тихо, відсувати засуви. Обличчя його було трохи блідіше, ніж звичайно.
- Виходьте відразу, - сказав Кемп.
Через секунду Едай був уже на ґанку, і двері за його спиною господар зачинив знову на засув. Якусь хвилину Едай вагався, почуваючи себе в більшій безпеці, коли тулився спиною до дверей, але потім, випроставшись, почав рішуче спускатися з ґанку. Він уже перетнув галявину, наближаючись до хвіртки, коли це над травою неначе війнув вітрець, і щось підійшло до нього.
- А заждіть хвилинку, - промовив Голос, і Едай застиг на місці, стискаючи рукою револьвер.
- Ну? - спитав Едай, сполотнілий і похмурий. Кожен нерв у нього був напружений.
- Зробіть мені ласку, поверніться в будинок, - попросив Голос, похмурий і напружений, як і Едаїв.
- Дуже шкодую, але не можу, - трохи хриплим голосом відповів Едай, облизуючи губи.
Голос, здалось йому, звучав ліворуч од нього, і Едаєві спало на думку: чи не вистрілити?
- Куди ви йдете? - спитав Голос.
Обоє зробили швидкі рухи, і з кишені Едая щось блиснуло проти сонця [322]
Але Едай відмовився від свого наміру й задумався.
- То вже моя справа, куди я йду, - відказав він повільно.
Не встиг він докінчити, як чиясь рука охопила його шию, в спину йому вперлися коліном, і він простягся навзнак на землі. Якось він спромігся витягти з кишені револьвера і навмання вистрелив. Його зараз же вдарили в зуби, і з руки в нього видерли револьвер. Марно він силкувався ухопитися за чиюсь слизьку ногу, спробував підвестися й упав знову навзнак.
- Прокляття! - вигукнув Едай. Голос засміявся.
- Я вбив би вас, тільки шкода кулі, - сказав Голос. Едай бачив у повітрі, футів за шість од себе, націлений у нього револьвер.
- Ну? - сказав Едай, сідаючи.
- Вставайте! - звелів Голос. Едай встав.
- Слухайте, - суворо сказав Голос, - тільки без фокусів. Пам'ятайте, що я вас бачу, а ви мене ні. Ви мусите повернутися в будинок.
- Кемп не впустить мене, - сказав Едай.
- Дуже шкода, - мовив Голос. - До вас я нічого не маю.
Едай знову облизав губи. Відвівши погляд від цівки револьвера, він побачив удалині море, темно-синє під полуденним сонцем, зелені пагорби, білу скелю над водою, багатолюдне місто і раптом відчув, яке життя прекрасне. Потім очі його повернулися до маленького металевого предмета, що висів у повітрі за шість футів від нього.
- Що ж мені робити? - спитав він.
- А що мені робити? - відповів Невидимець. - Вам-то допоможуть. Вам треба тільки повернутися назад.
- Спробую. А якщо він пустить мене, чи обіцяєте ви не добиватись у двері?
- До вас я нічого не маю, - повторив Голос.
Тим часом Кемп, випустивши Едая з дому, поспішив нагору в кабінет, пройшов між битим склом і обережно визирнув з вікна. Едай, побачив він, стоїть і розмовляє з Невидимцем.
- Чому він не стріляє? - прошепотів Кемп.
Раптом ворухнувшись, револьвер зблиснув на сонці. Кемп прикрив рукою очі й намагався стежити за рухом сліпучого пучка променів.
- Так він віддав револьвер! - скрикнув Кемп. [323]
- ...обіцяєте не добиватись у двері? - казав саме в цю мить Едай. - Не надто зловживайте своїми перевагами. Хоч трохи поступіться.
- Повертайтесь у будинок. Відверто кажу вам, що не обіцяю нічого.
Едай, здавалось, наважився. Він повільно рушив до будинку, заклавши руки за спину. Кемп ошелешено стежив за ним. Револьвер зник, блиснув, зник знову і знову вимайнув, цей маленький блискучий предмет, що рухався слідом за Едаєм. Далі події відбувались блискавично: Едай стрибнув назад, круто обернувся, невдало спробував схопити револьвер, підвівши руки вгору, й упав ниць. Над спиною його пахнула у повітрі голуба хмарка диму, звуку від пострілу Кемп не чув. Едай конвульсійно шарпнувся, сперся на руку, знов упав і лежав уже непорушно.
Якийсь час Кемп стояв і дивився на спокійну й байдужу Едаєву позу. День був дуже гарячий і тихий. Здавалося, геть усе у світі завмерло, тільки два жовтих метелики ганялись одне за одним у кущах між будинком і хвірткою. Едай лежав на галявині біля хвіртки. Штори в усіх віллах по дорозі на пагорб були затягнуті, і тільки в одній маленькій альтанці видніла жива душа - якась постать у білому, немов дідусь задрімав. Кемп шукав очима, чи не блисне де револьвер, але він зник. Потім погляд його спинився на Едаєві. Починалась серйозна гра...
У парадні двері стали стукати й дзвонити дедалі голосніше, але челядь, виконуючи Кемпів наказ, позачинялась по своїх кімнатах. Потім запала тиша. Кемп посидів, прислухаючись, а тоді обережно визирнув по черзі у всі три вікна кабінету, вийшов на сходи і тривожно прислухався. Озброївшись кочергою із спальні, він ще раз пішов оглянути внутрішні засуви на віконницях першого поверху. Все було надійне й певне. Кемп повернувся на мезонін. Едай усе ще лежав край посиланої рінню доріжки, там, де й упав. Дорогою, попід віллами, ішли двоє полісменів і Кемпова покоївка.
Все облягла мертва тиша. Три постаті наближались дуже повільно. Кемп питав себе, що робить тепер його супротивник?
Раптом він здригнувся. Внизу щось затріщало. Повагавшись трохи, Кемп зійшов униз. По всьому будинку лунали важкі удари й тріск розколюваних дощок. Він ясно чув, як дзвеніли залізні засуви на віконниці. Кемп повернув ключа і ввійшов у кухню. В цю мить у кімнату влетіли розколоті, потрощені віконниці. Кемп аж прикипів до місця. Віконна рама, крім одної поперечки, була ще ціла, але від скла залишилась тільки зубчаста облямівка. Віконниці були виважені [324] сокирою, що вже трощила раму й залізні ґрати, які захищали вікно. Раптом сокира метнулась убік і зникла.
Кемп бачив, як підстрибнув револьвер, що лежав був на доріжці. Кемп відступив. Револьвер вистрелив запізно, уламок від одвірка пролетів у доктора над головою. Кемп грюкнув дверима, замкнув їх на ключ і почув Гриффінові вигуки й сміх. Потім сокира знову почала рубати й трощити.
Кемп стояв у коридорі й намагався обдумати становище. За хвилину Невидимець буде в кухні. Ці двері надовго його не затримають, і тоді...
При парадному вході знову подзвонили. Певне, полісмени. Кемп вибіг у передпокій, накинув ланцюжок, одсунув засуви. Він озвався до покоївки, і лише коли та відповіла, він скинув ланцюжок і одчинив двері. Всі троє вскочили в будинок, і Кемп знову замкнув вхід.
- Невидимець тут! - сказав він. - У нього револьвер і два набої. Він убив Едая. В усякому разі, поцілив. Ви бачили його коло хвіртки? Він там лежить.
- Хто? - спитав один із полісменів.
- Та Едай же.
- Ми підійшли з другого боку, - сказала покоївка.
- Що то за грюкіт? - поцікавився полісмен.
- Він у кухні... або зараз буде там. Він знайшов сокиру... - почав Кемп.
Раптом весь будинок загув від ударів у кухонні двері. Покоївка глянула на двері і відступила до їдальні. Щойно Кемп хотів закінчити фразу, як вони почули, що двері кухні піддались.
- Сюди! - енергійно скрикнув Кемп і штовхнув полісменів в їдальню. - Кочергу! - гукнув він і кинувся до ґрат каміна. Кочергу, яка була у нього в руках, він дав одному полісменові, а кочергу з їдальні - другому і раптом відсахнувся назад.
Один полісмен, щось вигукнувши, націлився і влучив кочергою в сокиру. Револьвер випустив передостанню кулю, що пробила цінну картину Сіднея Купера*. Другий полісмен, немов одмахуючись від оси, ударив по револьверу своєю зброєю, і револьвер, брязнувши, упав на підлогу.
* Сідней Купер (1803-1902) - англійський художник, переважно анімаліст.
При першому ж ударі покоївка верескнула, з хвилину постояла біля каміна, а тоді кинулась одчиняти віконниці, певно, маючи намір утекти крізь розбите вікно. [325]
Сокира відступила в передпокій і зависла на відстані двох футів від підлоги. Чути було важке дихання Невидимця.
- Одійдіть ви обоє! - сказав він. - Мені потрібен Кемп.
- А нам потрібні ви, - відповів перший полісмен, а тоді ступив наперед і кочергою вдарив у напрямі голосу. Невидимець, очевидно, відскочив назад, і кочерга влучила в підставку для парасольок. Наносячи удар, полісмен поточився, а Невидимець стукнув його по касці сокирою, зім'яв каску, наче вона була з паперу, і полісмен покотився на поріг кухні.
Але тим часом другий полісмен, націлившись позад сокири, влучив кочергою у щось м'яке. Розлігся болісний зойк, і сокира впала на підлогу. Полісмен замахнувся ще раз у порожнечу. Та вже нікуди не влучив. Тоді він поставив ногу на сокиру, ударив знову і, тримаючи кочергу напоготові, став пильно дослухатись до найменшого поруху.
Він чув, як хтось одчинив вікно в їдальні й швидко заходив по кімнаті. Товариш його повернувся на бік і сів. Між оком і вухом у нього струменіла кров.
- Де він? - спитав поранений з підлоги.
- Не знаю. Я вдарив його. Стоїть десь у передпокої, якщо не прослизнув повз нас. Докторе Кемпе! Сер!..
- Докторе Кемпе! - гукнув він удруге.
Другий полісмен почав через силу зводитись на ноги. Нарешті таки встав. Раптом на кухонних сходах ледве чутно зашльопали босі ноги.
- Г-ех! - скрикнув перший полісмен і запустив кочергу, яка влучила в маленький газовий ріжок.
Спершу він побіг переслідувати Невидимця, а потім передумав і ввійшов до їдальні.
- Докторе Кемпе! - почав він і враз спинився. - Доктор Кемп - герой, - промовив він до свого колеги і глянув через його плече.
Вікно їдальні стояло широко розчинене, і ні покоївки, ні доктора Кемпа в кімнаті не було.
Думку свою про Кемпа другий полісмен висловив стисло, але промовисто.
Книга: Герберт Джордж Веллс Невидимець Переклад М. Іванова
ЗМІСТ
На попередню
|
|
