Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Хосе Ортега-і-Гасет Безхребетна Іспанія (Деякі історичні зауваги) Переклад В'ячеслава Сахна

Як не дивно, попри звивистість шляхів усякої, бодай трохи заплутаної ідеї, дане есе не збивається на манівці. Я зробив у ньому припущення, що сьогодення Іспанії позначене переважним владуванням партикуляризму та властивої йому тактики відкритого виступу. В такому разі випадало б послугуватися, як найпомітнішим фактом, явищем каталонського та біскайсь-кого сепаратизму. Але простолюд вбачає в ньому не більш як різновид неспогаданої й випадкової пухлини, що нарядилась на іспанській плоті, а найбільшу її злоякісність - у тому, що, на мою думку, є лиш несуттєвим і звичайним приводом, якого шукає для віддушини найбільша хворість. Каталонство і біскайство є тривожними симптомами не тим, що в них є позитивного й типового - «націоналістичне» утвердження, а тим негативним і спільним для великого руху де-зинтеграції, що впливає на все життя Іспанії. Тому було цікаво показати спершу, що ці теперішні націоналізми є лиш продовженням прогресуючого територіального розпаду, якого Іспанія зазнає протягом трьох століть. Відтак годилося б унаочнити тотожність, яка, попри різні гримаси, існує між регіональним партикуляризмом і партикуляризмом класів, груп та цехів. Якщо постерегти, що ті самі колеса цих тенденцій та емоцій рухають каталонство і діяльність війська - дві, на перший погляд, антагоністичні речі, можна уникнути помилкової локалізації зла. Історична реальність часто, як та сорока в пампасах, що тут стрекоче, а там яйця кладе. [167]

Отже, ця студія може прислужитись для того, щоб спрямувати увагу до найглибших і найширших шарів іспанського життя, де справді гніздяться болі, які згодом озвуться зойками в Барселоні чи в Більбао.

Мова йде про граничну атрофію, якої зазнали ті духові функції, чия місія полягає саме в подоланні відокремленості, відрубності індивіда, групи чи регіону. Маю на увазі багатогранну діяльність, яку у здорових народів звичайно здійснює кожен громадянин, створюючи або приймаючи великі проекти, ідеї та колективні вартості.

Показовим прикладом цієї атрофії є позірно невинна банальність. Мовляв, «перевелися нині чоловіки» в Іспанії. Гадаю, що такий собі Кув'є від історії, знайшовши кістку цієї простої фрази, так часто повторюваної серед нас, міг би реконструювати весь скелет іспанського духу останніх років.

Коли кажуть, що «перевелися нині чоловіки», мається на увазі, що вчора вони були. Ця фраза не претендує на абсолютність, це чисто порівняльне поцінування між учора й сьогодні. Учора - це щаслива доба Реставрації і Регентства, за якої ще були «чоловіки».

Якби ми були спадкоємцями такої справедливої доби, яка б породила в Іспанії свого Бісмарка чи Кавура, Віктора Гюго чи Достоєвського, Фарадея чи Пастера, то визнання, що «перевелися нині такі чоловіки», було б найприроднішою річчю в світі. Але Реставрація і Регентство не тільки не позначені подібними постатями, а навпаки - являють собою час найбільшого занепаду в етнічних долях Іспанії. Ніхто не може сумніватися, що життьова змістовність нашого народу нині набагато вища, ніж у ті часи. І в науці, і в національному багатстві Іспанія неабияк виросла.

І все-таки раз у раз чуєш: учора були чоловіки, а нині перевелися. Це викликає певний сумнів. Який різновид «чоловічості» був властивий тодішнім «чоловікам» і чого ж бракує теперішнім псевдочоловікам? Може, вони були розумніші й здібніші? Чи були кращими лікарями й інженерами, ніж нині? Чи Ечегарай знав математику краще за Рея Пастора? Чи Руїс Со-рілья був енергійніший і прозорливіший за Леру? Чи Сагаста був дотепніший за графа Романонеса? Чи творчість Менендеса і Пелайо була науковіша, ніж творчість Менендеса Підаля? Чи вартували більше поетичні [168] одкровення Нуньєса де Арсе, ніж Рубенса Даріо? Чи кастілець Валера писав краще за Переса де Айяла? Для кожного, хто судить безсторонньо і з певною компетентністю, немає сумніву, що майже в усіх дисциплінах і галузях іспанці нині такі ж вправні, якщо не кращі, ніж учора, хоча їх так мало, як сьогодні, так і вчора.

А втім, є рація у вислові «перевелися нині чоловіки». «Чоловічість», за якою, не усвідомлюючи того, нудьгують люди, полягає не в обдарованості, властивій звичайній людині, а в тій обдарованості, якої загал, натовп, маса очікує від своїх обранців. Цими роками повимирали останні представники тієї доби «чоловіків». Ми їх знали і спілкувалися з ними. Хто міг би наповажне вихваляти їхні доволі скромні інтелектуальні здібності та активність? Проте ми вважали їх «чоловіками». «Чоловічість» була не в них самих, а довкола них - у містичній аурі, екзальтованому німбі, витвореному колективною уявою. Маси вірили в них, вивищували їх, і ця віра, це вселюдне пошанування сконденсовано втілювалися в обрисах пересічних особистостей.

Либонь, ніщо так не говорить про народ і кожну епоху його історії, як стан зв'язків між масою та провідною меншиною. Громадська діяльність - політична, інтелектуальна чи виховна - має, як говорить сама назва, такий характер, що окремий індивід, хоч би який геніальний, не годен здійснювати її ефективно. Громадський вплив або, якщо віддати перевагу іншій назві, соціальний вплив має свої витоки в енергіях, дуже відмінних від тих, що діють у приватному впливі, який кожен може справляти на ближнього. Окрема людина є соціально дієвою не своїми індивідуальними якостями, а соціальною енергією, яку заклала в ній маса. її особисті таланти є лиш мотивом, нагодою або приводом для того, щоб у ній сконденсувався соціальний динамізм.

Так, політик випромінюватиме стільки громадського впливу, скільки ентузіазму та довіри сконцентровано в ньому його партією. Письменник спроможний вплинути на колективну свідомість настільки, наскільки читацький загал шанує його, цоклоняється. Втім, було б неправильно стверджувати, що індивід впливає в міру свого таланту чи працьовитості. Ясна річ, що глибший, [169] мудріший і вишуканіший письменник, то більша відстань проляже між його ідеями та ідеями простолюду, а відтак складніша його творчість для сприйняття. Лише за умови, що читацький загал має довіру до письменника і визнає його велику перевагу над собою, він докладає необхідних зусиль, щоб піднятися до його розуміння. В країні, де маса нездатна до ускромлення, надпориву та пошанування вищого, виникають усі передумови для того, щоб впливом користувалися лише найпримітивніші письменники, тобто найдоступніші, тобто несосвітенні дурні.

Те ж саме відбувається з публікою. Якщо маса «ех abundantia cordis» *, в надпориві, не бачить достатньої причини ввірити себе якомусь громадському діячеві, оскільки вважає себе не дурнішою за нього, то кожна його дія чи жест приречені на поразку; що витончені-ший політик, то менше буде порозуміння, що хисткіше його становище, то менше в нього підстав правдиво репрезентувати суспільство. Але як політикові здолати ворога, якщо він мусить щодня завойовувати свою власну партію?

* Від сердечної повноти (латин.).

Повернімось, проте, до висновку, що «чоловіки», на брак котрих нарікає вищезгаданий вислів, є, властиво, щирим витвором екзальтованих мас і, в кращому розумінні слова, колективними міфами.

В часи поступу, самовідданого національного становлення, маси почуваються масами, анонімним колективом, що, кохаючись у власній єдності, уособлює її та конкретизує у своїх обранцях, яких славословить у надмірі життьового ентузіазму. Отоді кажуть, що «чоловіки є». В часи занепаду, коли нація розпадається і стає жертвою партикуляризму, маси не хочуть бути масами, кожен її член має себе за проводиря і, спинаючись проти всього непересічного, обрушує на нього свою зненависть, своє недоумство і свою заздрість. Отоді, щоб виправдати свої дурощі і притлумити докори сумління, маса каже, що «перевелися чоловіки».

Геть помилково було б вважати, що ентузіазм мас залежить від чеснот їхніх проводирів. Правда у геть протилежному: соціальна вартісність проводирів залежить від здатності мас до ентузіазму. В деякі епохи народна душа немов зморожується, стає нечулою, заздрісною, [170] чванливою, в ній атрофується здатність творення соціальних міфів. За часів Сократа були такі ж силачі, як Геракл. Але душа Греції охолола і, не годна відділити міфологічні нашарування, не змогла уявити довкола велета осяйного зодіаку дванадцяти подвигів.

Придивіться до внутрішнього життя будь-якої сьогочасної партії. В усіх, серед них і в правих, побачимо жалюгідний спектакль - замість того щоб партія йшла за вождем, її маса тяжіє над своїм вождем. У натовпу існує плебейський спротив до будь-якої можливої вищості. Відмовивши кращим людям в ревності й соціальному призначенні, натовп знову зітхає: «Перевелися чоловіки».

Дивовижний приклад закоріненої невідповідності між тим, що громадська думка висловлює, і тим, що почуває в глибині душі! Коли ви чуєте: «Перевелися нині чоловіки», слід розуміти: «Перевелися нині маси».

Додати в закладки

  
Переклад Translate