Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Поль Верлен Вірші Переклад Миколи Лукаша
ІЗ ПІЗНІХ ЗБІРОК АЛЕГОРІЯ
Цей Серпень, цей тиран, що звик палить, сліпить,
Душить і мордувать - і назирати страти,
Розлігся й позіха: кого б іще скарати?
А жнець знеможений на суголовку спить.
Все висохло, спеклось, земля волає: «Пить!»
I птаство мусило води у рот набрати,
А небо голубе, розплавлене стократи,
У нерухомооті безмовній аж кипить.
Не строчать коники, завмерли всі комашки,
Струмки покинули шумкі свої замашки,
Не грають, не дзюрчать- заїла мілкота;
Лиш світляні по них перебігають брижі,
Та поміж бляклих трав, що й вітер не хита,
Ще шершні де-не-де літають чорно-рижі.
ВИНОБРАННЯ
Щось у голові у нас шумує,
Коли пам'ять вимкнеться, буває...
Слухайте! То наша кров співає,
Спотайна радіє і сумує.
Слухайте! То наша кров так плаче,
Як душа на час кудись відлине:
Тої невимовної хвилини
Ми ждемо на диво нетерпляче.
Наша кров - покревниця винові,
А вино крові свояк по крові...
Плачте ж і співайте, любі, рідні,
Душу й пам'ять нам паралізуйте,
А хребці і крижі наші бідні
До нічної тьми магнетизуйте!
ЧУДАЦЬКА РАДА
Спалюйся жінками,
Серце ж замикай
I чимдуж тікай
Від епіталами.
Щоб забути - пий!
Завжди при горілці
Знайдеш на тарілці
Місяць золотий.
Хай нас кривдять люди
Та й по всій журбі?
Ціну ми собі
Знаєм без облуди.
Хто ми є такі -
Власна кров співає!
Що? Будяк шпиняє
В ноги колючки?
Б'є тебе в ланити
Вітер, той гультяй?
Ти ж іди, співай,
Рви рожеві квіти.
Все на краще йде
В світі цім найгіршім!
Тільки твердо вирішім
Не двоїть ніде.
По закону злоби
Судить тебе хам -
А благим богам
Гріх твій до вподоби.
Знов, душе, цвісти
Будеш в емпіреї,
Гордою зорею
Сяять з висоти!
Ти ж у цій юдолі
Не із тих бідах,
Що в один лиш мах
Дробить молот Долі.
Добрий твій метал,
Литий, битий, кутий,
Вийде із покути
Вище всіх похвал.
Мов жадана гостя,
Благісним мечем
Блиснеш над плечем
У Побідоносця.
I Архістратиг
Радо тебе прийме,
Як замаєш крильми
На вітрах святих.
Це ж у катастрофі
Усміх серед сліз,
Це ж мов крин, що зріс
На гіркій Голгофі...
Трохи ще поспи,
Мов огонь в кресиві,
В тихім надпориві
Трохи потерпи.
УДОВЕЦЬ МОВИТЬ
Я бачу двох плавців у морі,
У морі сліз моїх гірких,
Тривога й сум у мене в зорі,
I очі звернені до них,
Мов дві зорі в нічному морі.
У човні жінка молода
I син її, дитина-мила;
Кругом розгукана вода,
А в них ні весел, ні вітрила...
Із хлопцем жінка молода.
Реве борвій, бушують хвилі,
До неньки горнеться синок,
Вона ж немов у божевіллі
На дикий дивиться танок
I вірить у ревучі хвилі.
В Отця благого вір, малий,
Безумна, уповай на Бога!
Я чую, втихне вихор злий,
Ущухне смертна ця тривога,-
Кріпись, безумна, й ти, малий!
Мир вам, плавці мої у морі,
У морі світлих сліз моїх!
Блаженство й рай у мене в зорі,
I очі, звернені до них,-
Два добрі янголи на морі.
I ЩЕ МОВИТЬ
Ні тобі пощади, ні вільготи,
I ніяких парламентарів!
Бачать, що твій гнів перегорів,
Добре знають, як ти і чого ти
Серцем і душею присмирів,
Та війни скінчити неспромога:
Хай вже смерть, коли не перемога.
От твоє бажання і збулось -
Ти ж любив на релях колихання...
Вільний ти для іншого кохання,
Раз того вернути не вдалось.
Як наказ звучить твоє прохання;
Відповіді краще не чекай
I деінде втіхи пошукай.
Так мені велять Пиха і Хіть,
Давнішні лихі мої дорадці.
Як їм опираться? Шкода праці!
Все глушить дует старих страхіть
Тут, на тлі знайомих декорацій,
В місті, де минувшина брудна
З горя допивається до дна,
В цім Парижі, що змарнів і зблід
Після учорашнього весілля
I курника щось собі з похмілля,
Як на лаві п'яний інвалід.
Хіть єхидно каже із підпілля:
«Ти, старий, дістав уже своє!»
I Пиха безмовною стає.
Стукав я - мені не відчинили
Тих дверей, сам бачиш ти, Христе,
I стіна відчуження росте,
I любов не встане із могили...
Хоч моє ж ягнятко золоте
Напаси, дай корму запашного
I від вовка вборони страшного!
А іще, мій пастирю благий,
Серце упаси моє самотнє,
Щоб воно, відчайне і скорботне,
Зваблене блудним вогнем надій,
Не зійшло на поле соромотне,
Не буяло в дикому степу...
Наверни на праведну тропу!
Книга: Поль Верлен Вірші Переклад Миколи Лукаша
ЗМІСТ
На попередню
|
|
