Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Поль Верлен Вірші Переклад Миколи Лукаша
МАЛІН
Цей вітер, радий причепиться
До флюгера чи прапорця
На замку нобіля-купця
(Червона цегла й черепиця),
I знов - рівнина без кінця.
Якісь одноманітно милі
Ці ясени, що їм гілля
Той самий вітер розхиля,-
Лямують на далекі милі
Люцерни й клеверу поля.
А далі в тишині глибокій
Луги безкраї попливли.
Пасіться, мирнії воли,
I ви, корови повнобокі,
Під небом, ніби з ковили!
Не набавляє поїзд ходу,
Що не вагон - малий салон,
Розмови тихі, й між заслон
У вікнах види на природу,
Таку, як любить Фенелон.
АКВАРЕЛI СПЛІІН
Які червоні повні рожі,
Який зелений ярий хміль!
У мене серце насторожі -
Твій кожен рух в нім будить біль.
Яке блакитне чисте небо,
А море синє, мов зі скла...
Боюсь, кохана, я за тебе,
Щоб ти від мене не втекла,
Мені обридли ці мигдалі,
I цей самшит, і ця сосна,
I ці безмежні дальні далі,
I все - крім тебе, річ ясна!
STREETS
Станцюймо джигу!
Любив я очі ці ясні,
Мов зорі ночі, осяйні,
Любив урочі їх вогні.
Станцюймо джигу!
Вона була і добра й зла,
Смутити й тішити могла,
Моя коханочка мала!
Станцюймо джигу!
Які п'янкі її уста,
Дізнав я краще - неспроста! -
Коли любити перестав.
Станцюймо джигу!
Та в серці спомин ще не згас
Про той щасливий, милий час,
Коли любов єднала нас.
Станцюймо джигу!
Із збірки «МУДРІСТЬ» * * *
Рицар Злигодень, вершник під чорним забралом,
В моє серце старе вдарив списом, мов жалом.
Кров із серця дзюрнула червоним струмком
I взялася на сонці прозорим димком.
Світ в очу мені змерк, дух у грудях заперло,
Моє серце старе раз здригнулось і вмерло.
Добрий рицар під'їхав, устав з румака
I, я чую, мене вже рукою торка.
В свіжу рану лягла рукавиця залізна,
Владний голос про щось говорив мені згрізна,
I - о диво! - у мене у грудях нове
Народилося серце, не мертве, живе.
Серце чисте і горде, палке і хоробре,
Молоде і невинне, божественно-добре...
Я лежав, і дрижав, і з невіри чамрів,
Мов язичник, що боже знамення узрів.
А той рицар ізнов уступив у стремена,
Головою кивнув і озвався до мене
(Зичний голос до дна мені душу потряс):
«Ну, шануйся ж тепер! Буде й так на цей раз».
* * *
Краса жінок, їх млость, їх руки нездужалі -
Причасниці блаженств, причетниці провин,
I очі, що п'янять за всіх міцніше вин,
Та часом кажуть «ні» самцям, нестримним в шалі,
Їх голос, що завжди притишує нам жалі,
Як навіть зраджує - який хороший він!
Ласкавий спів, ранковий клич, вечірній дзвін,
Прекрасний плач, що мре в затишних згортках шалі.
Мужчина - звір! Життя потворне й навісне!
Коли б прокинулось хоч щось у нас ясне,
Дитинне, радісне - після тяжкого бою
Чи спорзних зустрічей - щось добре, щось живе,
I чисте, й чесне... Що ж ми візьмемо з собою
I що залишиться, як смерть нас позове?
* * *
Фантоми гарних днів весь день полум'яніли
I почали уже на спадні бронзовіть...
Не розкривайсь, душе, спокуси, не зовіть
I не торкайте струн, що в пору одбриніли.
Спустошливі вогні всю днину шаленіли,
Б'ючи долинну цвіть і виноградну віть,
Не даючи житам до жнив дополовіть
I небо палячи, що жде нас, осмутніле.
Душе моя, жени лихе передчуття!
Невже минувшина пожре нам майбуття,
Невже повернеться забуте навіженство,
Невже повториться те, що було колись?
Борися за своє омріяне блаженство,
Іди проти грози, мужайся і молись!
Книга: Поль Верлен Вірші Переклад Миколи Лукаша
ЗМІСТ
На попередню
|
|
