Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Чарлз Діккенс Пригоди Олівера Твіста Переклад М.Пінчевського та ін.
Розділ І
оповідає про місце,
де народився Олівер Твіст,
і Про те, за яких обставин це сталося
Серед громадських закладів одного міста, яке з багатьох причин я краще не називатиму ні його справжньою, ні вигаданою назвою, є заклад, що віддавна існує майже у всіх містах, великих та малих, а саме - робітний дім; і в цьому робітному домі, дня, місяця й року, що їх я теж не збираюся повідомляти, бо для читача вони, принаймні поки що, не мають ніякого значення, народився смертний, чиє ім'я ви бачите у назві цього розділу.
І ще довго по тому, як парафіяльний лікар ввів прибульця у наш світ жалю й скорботи, питання про те, чя він виживе і чи одержить хоч яке-небудь ім'я, лишалося вельми сумнівним; якби ні, то, мабуть, і життєпис цей не з'явився б, а коли б і з'явився, то, складаючись із однієї-двох сторінок, безперечно, уславився б як взірець найстислішої і найправдивішої біографії в літературі всіх часів та народів.
Хоч я зовсім не схильний твердити, що поява на світ у робітному домі є найбільшим, найзавиднішим щастям, яке тільки може випасти на долю людини, мені все ж таки хочеться підкреслити, що для Олівера Твіста така обставина була найкраща з усіх можливих. Річ у тім, що Олівера дуже важко було змусити до того, щоб він дихав самостійно,- щоправда, це діло досить марудне, але, внаслідок звички, воно стало вкрай необхідне для нашого існування. ТоЖ деякий час він лежав, хапаючи ротом повітря, на повстяному матрацику, перебуваючи в нестійкій рівновазі між світом цим та потойбічним, причому до останнього явно ближчий. Якби протягом цього короткого проміжку часу Олівера оточували дбайливі бабусі, стурбовані тітоньки:, досвідчені мамки й велемудрі лікарі, то йому напевне а. неминуче настав би кінець. Та що поряд не було нікого, крім старчихи, в голові якої туманилося від кількох кухглів пива, і лікаря, який виконував свої обов'язки за угодою з парафією, то Олівер і Природа боролися сам на сам. Поборсавшись ще трохи, Олівер па-решті вдихнув повітря, чхнув і сповістив мешканців робітного [20] дому про появу в парафії ще одного зайвого рота криком таким гучним, якого тільки можна було сподіватись від немовляти чоловічої статі, що більше ніж три з чвертю хвилини було позбавлене такого корисного знаряддя, як голос.
Тільки-но Олівер подав цей перший доказ справної діяльності своїх легенів, клаптяна ковдра, абияк накинута на металеве ліжко, заворушилася, бліде обличчя молодої жінки насилу підвелося з подушки, й кволий голос, затинаючись, вимовив:
- Дайте мені глянути на дитину і вмерти.
Лікар сидів обличчям до каміна, то гріючи, то потираючи руки. Коли молода жінка заговорила, він підвівся і, ставши в головах ліжка, сказав тепліше, ніж від нього можна було сподіватись:
- Отакої! Вам ще рано говорити про смерть.
- Та що це вона, господь з нею! - озвалася й бабка, квапливо ховаючи до кишені зелену пляшку, до якої з видимою насолодою прикладалась у кутку кімнати.- Господь з нею! От коли вона проживе стільки, як я, та приведе тринадцятеро діточок, та з них виживуть лише двоє, та й ті скнітимуть, як і мої, з матір'ю в робітному домі, отоді їй буде не до смерті! Господь з нею! Візьми себе в руки, ластівко, ти ж тепер мати!
Певно, така принадлива картина майбутнього материнства не справила належного враження. Хвора похитала головою й простягнула руку до дитини.
Лікар подав їй немовля. Вона палко притисла холодні безкровні уста до його чола, провела руками по своєму обличчю, безтямно озирнулася довкола, здригнулась, упала на подушку - і вмерла. їй розтирали груди, руки, скроні, але даремно - серце зупинилося назавжди. їй говорили про надію й утіху. Але вона давно їх утратила.
- Ні, це кінець, місіс ...не знаю, як вас звати,- мовив нарешті лікар.
- Атож, кінець. Бідолашна жіночка! - підтвердила бабка, підхоплюючи корок від зеленої пляшки, що впав на подушку, коли вона нахилилася, щоб узяти дитину.- От бідолашна!
- Не посилайте по мене, якщо немовля кричатиме,- сказав лікар, дбайливо натягаючи рукавички.- Цілком можливо, воно ще завдасть чимало клопоту. Якщо розкричиться, дайте йому кашки.- Він надів капелюха і рушив [21] був до дверей, але біля ліжка зупинився й додав;
- А була вродлива... Як вона тут опинилася?
-^ її принесли вчора ввечері,- відповіла стара,- за наказом наглядача. Підібрали на вулиці, непритомну. Прийшла вона, певно, здалеку - черевички геть стоптані, але звідки саме й куди простувала, не знає ніхто.
Лікар схилився над небіжчицею й підняв її ліву руку,
- Знайома історія! - мовив він, хитаючи головою.- Нема обручки. Ох-ох-ох. Ну, добраніч.
Поважний медик пішов обідати, а бабка, ще раз хильнувши із зеленої пляшки, вмостилася па ослінчику біля каміна й почала сповивати дитину.
Який чудовий доказ могутності одягу подав малий Олі-вер Твіст! Ще хвилину тому, загорнутий у ковдру, він міг бути і сином вельможі, і сином жебрака; найвисоко-поставленіша людина навряд чи зуміла б визначити його суспільний стан. А тепер, коли його убрали у благеньку, пожовклу від неодноразового вжитку коленкорову сорочину, вона, мов та наліпка чи бирка, відразу засвідчила, що він - парафіяльний вихованець, сирота з робітного дому, безрідний, вічно голодний злидень, якому не судилося знати в житті нічого, крім стусанів та штурханів, яким попихатимуть усі й не жалітиме ніхто.
Олівер щосили кричав. Якби він міг знати, що він сирота, полишений на милість парафіяльних титарів і наглядачів, то, певно, кричав би ще дужче.
Книга: Чарлз Діккенс Пригоди Олівера Твіста Переклад М.Пінчевського та ін.
ЗМІСТ
На попередню
|
|
