Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Чарлз Діккенс Пригоди Олівера Твіста Переклад М.Пінчевського та ін.
Розділ XX,
в якому Олівер переходить у розпорядження містера Вільяма Сайкса
Прокинувшись уранці, Олівер неабияк здивувався: біля його матраца стояла пара нових черевиків на добрячій підошві, а його старі шкарбани кудись зникли. Спочатку він зрадів, сприйнявши це як призвістку близького визволення, але за сніданком надії його розвіялися: старий повідомив, що ввечері його відведуть до оселі Білла Сайкса. Фейгінів тон і вираз обличчя злякали хлопця навіть більше, ніж це повідомлення.
- І... і я там залишуся назовсім, сер? --стривожено спитав він.
- Ні, ні, дорогесенький, не назовсім,- відповів старий.- Ми не хочемо розлучатися з тобою. Не бійся, Олівере, ти повернешся до нас. Ха-ха-ха! Ми не такі-жорстокі, ми не відпустимо тебе, мій дорогесенький. Нізащо в світі!
Старий саме стояв біля каміна, підсмажуючи грінку. Він обернувся, глянув на Олівера й захихотів: мовляв, я тебе знаю, ти б залюбки втік, якби міг.
- Певна річ,- провадив він, пильно дивлячись на Олівера,- тобі хочеться знати, навіщо ми посилаємо тебе до Білла, га, дорогесенький мій?
Олівер почервонів, бо старий злодій прочитав його думки, але сміливо відповів, що й справді хотів би це знати.
- Ну, а сам ти не здогадуєшся? - ухилився від прямої відповіді Фейгін.
- Ні, сер,- сказав Олівер.
- Пхе! - вигукнув старий і, пильно зазирнувши хлопцеві у вічі, незадоволено відвернувся.- Тоді чекай, поки Білл сам тобі скаже.
Його видимо роздратувало те, що Олівер не схотів допитуватись. А пояснювалося це ось чим: хлопець відчув не лише цікавість, а й збентеження, викликане і гострим, хитрим поглядом Фейгіна, і власними думками; тож тієї миті йому було не до запитань. Але іншої нагоди з'ясувати, чому його відводять до Сайкса, вже не трапилось, бо аж до вечора старий насуплено мовчав, а як стемніло, зібрався кудись іти.
- Можеш запалити свічку,- мовив він, ставлячи її на стіл.- Ось тобі книжка, читай, поки по тебе не прийдуть. На добраніч! [155]
- На добраніч,- тихо сказав Олівер.
Єврей підійшов до дверей, озирнувся на хлопчика, а тоді зупинився й окликнув його.
Олівер підвів очі й побачив, що Фейгін показує на свічку: мовляв, запали. Хлопчик запалив її й поставив свічника на стіл. Старий, насупивши брови, похмуро дивився на нього з темного кутка кімнати.
- Стережись, Олівере, стережись! - сказав він і грізно покивав пальцем.- Сайкс людина жорстока. Коли його власна кров скипає, пролити чужу йому за іграшку. Хоч би що сталося - мовчи. Роби все, що він велить. Запам'ятай це! - Вимовивши останню фразу з особливим притиском, Фейгін зобразив на своєму обличчі страхітливу посмішку і, кивнувши головою, вийшов з кімнати.
Залишившись на самоті, Олівер підпер голову рукою і з тяжким серцем замислився над тим, що почув. Та чим більше він розмірковував над Фейгіновою пересторогою, тим менше розумів, що за нею криється. Він не міг збагнути, з якою зловмисною метою його відсилають до Сай-кса й чому тієї самої мети не можна досягти, залишивши його у Фейгіна. Після довгих роздумів Олівер дійшов висновку, що він, певно, буде грабіжникові за слугу, доки той не підшукає собі когось кращого. Олівер так напоневірявся в своєму житті, натерпівся тут таких страждань, що ця нова переміна вже не могла глибоко засмутити його. Кілька хвилин він сидів занурений у свої думки, а тоді тяжко зітхнув, зняв із свічки нагар і розгорнув книжку, яку залишив йому Фейгін.
Спочатку він неуважливо гортав її, та незабаром якийсь пасаж привернув його увагу, і він заглибився в читання. У книжці йшлося про знаменитих злочинців і про кару, яка їх спостигла; сторінки її були зачитані, заяложені. Хлопець читав про злочини такі жахливі, що аж кров холола в жилах: про таємні вбивства на безлюдних дорогах; про трупи, сховані від людських очей у глибоких ямах та па дні криниць; проте навіть найглибші могили не могли вдержати в собі ті останки й по багатьох роках викидали їх на поверхню. Від цього жахливого видовища вбивці божеволіли, зізнавались у своїх злочинах і благали, щоб їх повісили, бо тільки шибениця могла покласти край їхнім душевним мукам. Олівер читав і про людей, які в ліжках своїх серед ночі давали волю розбещеній уяві і, спонукувані нею (як потім вони розповідали), чинили вбивства такі криваві, що в читача мороз пробігав [156] поза шкірою й тремтіли руки та ноги. До того ж змальовувалися всі ці страхіття так яскраво й детально, що пожовклі сторінки, здавалося, були просочені загуслою кров'ю, а слова шелестіли у вухах, неначе нашіптувані замогильними голосами забитих.
Охоплений жахом, Олівер згорнув книжку й відкинув її від себе. Потім упав навколішки й почав благати бога, щоб той уберіг його від лиходійства й краще зразу прибрав до себе, аніж прирік на таке страшне злочинне життя. Поволі заспокоюючись, він тихим, уривчастим голосом молив порятунку від нової небезпеки, благав господа зглянутися на бідного, всіма покинутого хлопця, який ніколи не знав любові друзів і рідних, і, якщо можна, допомогти йому зараз, коли він, нещасний і самотній, опинився в цьому кублі зла і розпусти.
Він скінчив молитись, але все ще затуляв обличчя руками, коли шурхіт змусив його озирнутись. Коло дверей стояла якась постать. Здригнувшись, він скрикнув:
- Що це? Хто це?
- Я. Це я,- відповів тремтячий голос.
Олівер підніс над головою свічку і впізнав Ненсі.
- Постав свічку,- попросила дівчина, відвертаючись.- Світло ріже мені очі.
Олівер помітив, що Ненсі дуже бліда, і, відчувши жаль до неї, спитав, чи вона часом не занедужала. Дівчина опустилася на стілець спиною до нього, заломила руки, але нічого не відповіла.
- Прости мене, господи! - зрештою вигукнула вона.- Як я могла!..
- Що сталося? - спитав Олівер.- Я допоможу вам- ви тільки скажіть. Залюбки допоможу, слово честі.
Дівчина загойдалася на стільці вперед-назад, захрипіла і схопилася за горло, наче їй забракло повітря.
- Ненсі! - скрикнув Олівер.- Що з вами?
Дівчина затупотіла ногами, затарабанила кулаками ио колінах, а тоді нараз затихла і загорнулась у хустку, тремтячи, ніби її пройняв холод.
Олівер розворушив жар у каміні. Підсунувшись ближче до вогню, дівчина ще довго сиділа мовчки. Потім підвела голову й роззирнулася.
- Сама не знаю, що на мене часом находить,- мовила вона, удаючи, ніби поправляє на собі одежу.- Може, ця кімната на мене діє. Вона така брудна й вогка. Ну, Нол-лі, любий, ти вже готовий? [157]
- Я маю йти з вами? - спитав Олівер.
- Так, мене прислав Білл,- відповіла дівчина.- Ти підеш зі мною.
- Нащо? - спитав Олівер, сахнувшись.
- Нащо? - перепитала дівчина й одвернулась, зустрівшися з ним очима.- Та ти не бійся, гірше тобі не буде.
- Я цьому не вірю,- мовив Олівер, пильно дивлячись на неї.
- Гаразд, хай буде по-твоєму,- силувано засміялася дівчина.- Краще тобі не буде.
Олівер бачив, що Пенсі ставиться до нього співчутливо, і хотів уже був звернутися до неї з благанням вирятувати його. Аж раптом йому спало на думку, що, власне, ще тільки одинадцята година, на вулицях багато людей і хтось із них, може, повірить йому і прийде на поміч. Тож він підійшов до Пенсі й квапливо сказав, що готовий іти.
Але дівчина помітила його короткий роздум і здогадалась, що він замислив. Слухаючи хлопця, вона втупила в нього пильний погляд, який свідчив: вона зрозуміла геть усе.
- Тихше! - прошепотіла вона, нахиляючись до нього, і, сторожко озирнувшись, показала на двері,- В тебе нічого не вийде. Я все робила, щоб допомогти тобі, але надаремне. З тебе не спускають очей. Може, колись тобі пощастить вирватися звідси, але - не зараз.
Вражений напругою, що бриніла в її словах, Олівер здивовано подивився на неї. Здавалося, дівчина казала правду; обличчя в неї було бліде, стривожене, вона вся тремтіла від хвилювання.
- Один раз я вже заступилася за тебе, заступатимусь і надалі,- голосно провадила Пенсі.- І вважай, що зараз я теж рятую тебе, бо хтось інший на моєму місці з тобою б не папькався. Я пообіцяла, що ти будеш тихий і слухняний, тож не підводь мене, інакше нашкодиш і собі, її мені, і, може, мене навіть уб'ють. Дивись! Як перед богом кажу,- ось що я вже витерпіла через тебе!
Воші похапцем показала на синці на шиї та руках і гарячково повела далі:
- Пам'ятай це, бо мені буде ще більша біда. Я б допомогла тобі, якби можна, але зараз у мене нічого не вийде. Воші тебе не займуть і пальцем, а в тому, що вони змусять тебе робити, твоєї провини не буде, бо ти робитимеш [158] це з примусу. Мовчи! Кожне твоє слово моя;є мене занапастити. Давай руку. Швидше! Руку!
Олівер машинально простяг їй руку, й Пенсі схопила її, загасила свічку й потягла його за собою на сходи. Хтось невидимий у темряві швидко відчинив перед ними двері й так само швидко зачинив їх за ними. Перед будинком чекав найманий кабріолет. З тим самим гарячковим поспіхом, що чувся в її мові, дівчина затягла Олівера в екіпаж і щільно запнула вікна завісками. Кучер вказівок не потребував - він одразу стьобнув коня й погнав його чимдуж.
Пенсі міцно стискала Оліверову руку в своїй і шепотіла йому на вухо, повторюючи ті самі перестороги й умовляння. Все відбувалося так швидко, що Олівер і незчувся, як карета зупинилася перед будинком, до якого напередодні ввечері навідувався єврей.
Тієї миті, коли Олівер окинув поглядом безлюдну вулицю, з його уст мало не зірвався крик про допомогу, але у вухах його звучав стражденний голос дівчини, її розпачливе благання пам'ятати й про неї,- і він так і но розтулив рота. А поки він вагався, нагоду було втрачено: його завели до будинку, й двері за ним зачинилися.
- Сюди,- сказала дівчина, нарешті відпускаючи його руку.- Білле!
- Тут я! - озвався Сайкс, з'являючись на площадці сходів із свічкою в руці.- От і чудово! Заходьте!
Як на людину такої вдачі, як містер Сайкс, це був вияв рішучого схвалення, вираз сердечної гостинності. Видимо, дуже потішена цим, Ненсі радісно з ним привіталася.
- П'ятака забрав до себе Том. Він тільки заважав би,- пояснив Сайкс, присвічуючи їм на сходах,
- Авжеж,- погодилася Ненсі.
Вони втрьох увійшли до кімнати, Сайкс зачинив двері й сказав:
- Отже, ти привела хлопця.
- Ось він, перед тобою,- відповіла Ненсі.
- Слухняно йшов? - поцікавився Сайкс. •- Мов ягня,- відповіла Ненсі.
- Радий це чути,- мовив Сайкс і похмуро глянув на Олівера.- Радий за його ж таки шкуру, бо інакше вона була б уже трохи попсована. Ходи-но сюди, хлопче, і вислухай мою науку, бо чим скоріше ти її засвоїш, тим краще. [159]
З цими словами Сайкс здер з голови свого нового учня шапку й шпурнув її в куток, потім узяв його за плече, підвів до столу і, сівши, поставив перед собою.
- Ну, по-перше, чи знаєш ти, що це таке? - спитав Сайкс, беручи кишеньковий пістолет, що лежав на столі.
Олівер відповів ствердно.
- Гаразд. Тепер дивися,- провадив Сайкс.- Це порох. А це куля. А оце клаптик старого капелюха на клейтух.
Олівер промимрив, що зрозумів призначення всіх цих речей, і містер Сайкс заходився дуже ретельно заряджати пістолет, а скінчивши, повідомив:
- Тепер він заряджений.
- Так, я бачу, сер,- сказав Олівер.
- А тепер затям,- мовив грабіжник і раптом - хлопець аж здригнувся - схопив його за руку й приставив дуло пістолета йому до скроні,- якщо ти бодай рота розтулиш на вулиці, поки я сам до тебе не заговорю,- ця куля розчерепить тобі голову. Тож, перше ніж подати голос без дозволу, помолися за упокій своєї душі.
Для більшої переконливості Сайкс грізно зсунув брови й повів далі:
- Наскільки я знаю, жодна жива душа не питатиме за тебе, якщо ти здохнеш. Тож, виходить, я міг би й не розводитися про все це, якби не зичив тобі добра. Ясно?
- Цебто,- з притиском мовила Ненсі, багатозначно глянувши на Олівера, щоб той прислухався до її слів,- цебто, ти хочеш сказати: якщо Олівер стане тобі поперек дороги в цьому ділі, ти прострелиш йому голову, щоб потім він не виказав тебе, і тебе не зупинить те, що за це можна попасти на шибеницю, бо все одно в своїй роботі ти щомісяця важиш життям.
- Точно! - схвально кивнув головою містер Сайкс.- У жінок язик добре підвішений, поки не зривається, зате як зірветься, то вже теліпається. Ну, тепер цей малий знає, що й до чого. Давай повечеряємо й перепочинемо трохи перед роботою.
Виконуючи це побажання, Ненсі швиденько застелила стіл скатертиною, зникла кудись на кілька хвилин і повернулася із жбаном пива й тарелем з вареною баранячою головою, що дало містерові Сайксу нагоду повправ-лятися в дотепах, заснованих на дивному збігові слів: злодійською мовою ця страва називалася «хомка», і таку саму назву мав хитромудрий інструмент, яким широко послуговуються представники його професії. Достойний [160] джентльмен перебував у чудовому, піднесеному настрої, викликаному, певно, тим, що нарешті можна буде взятися за діло. На доказ цього твердження можна відзначити, що він весело, одним духом вижлуктив увесь жбан пива й за вечерею вилаявся, за приблизними підрахунками, не більше як сто разів.
По вечері - зайве казати, що Олівер не виявляв великого апетиту,- містер Сайкс вихилив дві склянки джину з водою, кинувся на ліжко й звелів Ненсі збудити його рівно о п'ятій, вилаявши її про всяк випадок наперед. За наказом тієї ж таки керівної особи Олівер умостився, не роздягаючись, на матраці, що лежав на підлозі, а дівчина сіла перед каміном і, підкинувши у вогонь вугілля, приготувалася чекати призначеного часу.
Олівер довго не засинав, сподіваючись, що Ненсі скористається з нагоди й пошепки порадить йому ще щось, але вона сиділа в тяжкій задумі спиною до нього й лише раз у раз знімала з свічки нагар. Знесилений марним чеканням і тривогою, хлопець нарешті заснув.
Коли він прокинувся, на столі вже стояв чайник, а Сайкс розпихав усілякі інструменти по кишенях свого пальта, що висіло на спинці стільця. Ненсі метушилася, готуючи при світлі свічки сніданок. Ще не світало, надворі було темно, в шибки стукотіли краплі рясного дощу, на небі чорніли хмари.
- Ану, воруїнися! - прогарчав Сайкс, коли Олівер підвівся.- Вже пів на шосту! Будеш ґави ловити - залишишся без сніданку. Ми й так запізнюємося.
Олівер швидко впорався із своїм туалетом; сяк-так поснідавши, він на сердите запитання Сайкса відповів, що зовсім готовий.
Ненсі, намагаючись не дивитися на хлопця, кинула йому хустку, щоб він пов'язав собі на шию, а Сайкс дав широкий плащ з каптуром, звелівши накинути поверх пальта й застебнути. Одягшись, Олівер простяг руку грабіжникові, той, грізно зиркнувши на хлопця, показав на кишеню пальта, в якій лежав пістолет, міцно затис його руку в своїй і, попрощавшись із Ненсі, потяг його за собою.
Коло дверей Олівер озирнувся, сподіваючись зустрітися очима з дівчиною. Але вона знову сіла на своє місце біля вогню й наче закам'яніла. [161]
Книга: Чарлз Діккенс Пригоди Олівера Твіста Переклад М.Пінчевського та ін.
ЗМІСТ
На попередню
|
|
