Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Чарлз Діккенс Пригоди Олівера Твіста Переклад М.Пінчевського та ін.
Розділ XXIV,
в якому йдеться про річ майже не варту уваги.
Проте розділ цей недовгий, і в нашій оповіді
він ще може виявитися важливим
Богаділці, що порушила хід подій у кімнаті наглядачки, дуже пасувала роль вісниці смерті. Тіло її було згорблене від старості, руки й ноги тремтіли, обличчя, перекошене в безглуздій посмішці, скидалося більше на маску, створену рукою божевільного майстра, аніж на витвір природи.
На жаль, так мало облич, любовно створених природою, зберігає свою первозданну красу! Турботи, жалощі й злигодні земного існування позначаються на людських обличчях так само, як на людських серцях, і лише коли пристрасті засинають, випускаючи людину із свого полону, хмари, що затьмарювали її обличчя, розвіюються, залишаючи по собі ясний, небесний спокій. На обличчі небіжчиків, дарма що вже закляклому, задубілому, часто з'являється давно забутий вираз заснулої дитини, той вираз, з яким людина вступала колись у життя; воно знову стає таким безтурботним, таким спокійним, що люди, які знали небіжчика за його щасливого дитинства, побожно вклякають перед труною, ніби бачать ангела, що зійшов на землю.
Стара потороча шкутильгала коридорами, дибала сходами, шамкаючи щось у відповідь на лайку наглядачки; нарешті вона зовсім захекалась, пристала й віддала свічку своїй прудкішій начальниці, а сама попленталася слідом за нею.
Хвора лежала в голій кімнаті на мансарді. В далекому кутку її тьмяно блимала свічка. Коло ліжка сиділа інша стара богаділка, а перед каміном стояв учень парафіяльного аптекаря, вистругуючи з гусячого пера зубочистку.
- Ох, і холодно ж сьогодні,- мовив цей молодий джентльмен до наглядачки.
- Так, страшенно холодно, сер,- якнайчемніше відповіла та, роблячи йому реверанс.
- Вам би слід вимагати від вугляра кращого вугілля,- сказав аптекарів учень, розбиваючи іржавою кочергою вуглину в каміні.- Як на таку холоднечу, хіба ж це паливо? [180]
- Вугілля вибирає рада, а не вугляр, сер,- пояснила наглядачка.- При,нашій бідності ми маємо, бути вдячні їй і за це тепло.
їхню розмову перебив стогін хворої.
- Ага,- сказав молодий джентльмен, обертаючись до ліжка так, наче оце щойно згадав про існування пацієнтки. - їй уже амба, місіс Корні.
- Ах, невже, сер? - спитала наглядачка.
- Я їй даю щонайбільше дві години,- відповів аптекарів учень, загострюючи зубочистку.- Життю там ужо нема за що держатись. Ану, бабусю, гляньте, вона задрімала?
Богаділка схилилася над хворою і ствердно кивнула головою.
- Цілком можливо, що вона так і сконає уві сні, якщо ви не будете галасувати,- сказав хлопець.- Переставте свічку на підлогу, щоб не світила їй у вічі.
Богаділка переставила свічку, похитала головою,- мовляв, так легко хвора не відійде,- і підсіла до горбатої потвори, яка на цей час уже видобулася на мансарду. Наглядачка роздратовано скривилась, загорнулась у шаль і сіла у хворої в ногах.
Вистругавши нарешті зубочистку, аптекарів учень умостився перед каміном і заходився колупатись у зубах. Хвилин за десять це заняття йому, очевидно, набридло; він побажав місіс Корпі успіху в її справі й навшпиньки вийшов з кімнати.
Обидві богаділки ще трохи посиділи мовчки на стільцях біля ліжка, а тоді підвелись, перейшли до каміна і, присівши навпочіпки, простішій до вогню свої кощаві руки. В зловісних відблисках вогню їхні зморшкуваті обличчя зробилися ще бридкішими. Гріючись, старі почали стиха перемовлятись.
- Енні, вона більше нічого не казала, поки я ходила? - спитала та, що привела наглядачку.
- Жодного слова,- відповіла друга стара.- Заходилася була щипати й дряпати собі руки, але я притримала їх, і вона заспокоїлася. Сили ж бо в неї вже чортма, а я на свою, нівроку, не нарікаю, дарма що стара й сиджу на парафіяльному пайку.
- А підігріте вино, що їй лікар приписав, вона випп-ла? - спитала перша.
- Я спробувала влити їй у рот, але вона зціпила зуби, а в кухоль учепилася так, що я його насилу видерла. Довелося [181] мені самій випити те вино - і воно мені не зашкодило!
Нишком озирнувшись і впевнившись, що наглядачка не підслуховує, обидві старі потвори присунулися ще ближче до вогню й весело захихотіли.
- Пам'ятаю,- мовила перша,- скільки разів вона сама втинала таке, а потім розповідала нам і так реготала, так реготала!
- Що й казати,- підхопила друга,- весела була жіночка! А як уміла покійника обмити-вирядити! Скільки їх пройшло через її руки - і всі гарнесенькі, чепурненькі, мов воскові лялечки. Я ж їх усіх своїми очима бачила, своїми пальцями торкалася, бо допомагала їй безліч разів.
Стара розчепірила тремтячі пальці й гордо помахала ними перед своїм обличчям, а тоді пошукала в кишені, витягла стару, вицвілу бляшану табакерку й висипала з неї пучку табаки на простягнену долоню приятельки й пучку собі. Наглядачці тим часом набридло чекати, поки вмираюча прийде до тями. Вона підійшла до каміна й сердито спитала, чи довго їй ще доведеться тут стовбичити.
- Недовго, місіс,- відповіла друга стара, підводячи на неї погляд.- Нам усім уже недовго чекати смерті. Тож потерпіть, потерпіть! Ми й незчуємось, як вона прибере нас усіх!
- Заткни пельку, паскудо придуркувата! - визвірилася наглядачка.- Скажи мені ти, Марто, чи бувало з нею таке раніше?
- Не раз,- відповіла перша стара.
- Але більше вже не буде,- додала друга.- Цебто вона отямиться ще раз, але ненадовгв, от побачите, місіс, ненадовго!
- Мені однаково, надовго чи ненадовго, бо я йду звідси,- роздратовано мовила наглядачка.- І не смійте більше турбувати мене через дрібниці. В мої обов'язки не входить проводжати на той світ усіх тутешніх старих дармоїдок, і я цього не робитиму! Затямте це собі, старі нахаби! І попереджаю вас: спробуєте ще раз морочити мені голову - я вам вставлю клепку!
Вона вже простувала до дверей, аж раптом богаділки разом скрикнули, і місіс Корні, обернувшись, побачила, що хвора сіла в ліжку й простягає до них руки.
- Хто це? - глухо вигукнула вмираюча. [182] - Цить! - мовила, нахилившись до неї, одна з бога-ділок.- Ляж, заспокойся, ляж!
- Живою я вже не ляжу! - пручаючись, відказала та.__Я мушу розповісти їй! Підійдіть до мене! Ближче! Я скажу це вам пошепки, на вухо.
Вона схопила наглядачку за руку, примусила сісти на стілець біля ліжка й уже була розтулила рота, але в цю мить побачила обох богаділок, що наставили вуха, жадібно ловлячи кожен звук.
- Виженіть їх,- кволим голосом попросила хвора.- Швидше, швидше!
Обидві старі потвори жалісно залементували - мовляв, бідолашна Селлі вже й розум стеряла, не впізнає своїх найліпших приятельок, але вони нізащо, нізащо не покинуть її! Проте наглядачка виштовхала їх з кімнати, замкнула двері й повернулася до ліжка. Опинившись за дверима, старі леді заспівали іншої - почали кричати в замкову щілину, що стара Селлі п'яна; це було недалеко від правди, бо на додачу до помірної дози опіуму, прописаної аптекарем, розум її туманила порція джину з водою - відхожа чарка, якою її від щирого серця почастували достойні старі леді.
- Тепер слухайте мене! - голосно мовила вмираюча, 8 останніх сил намагаючись не дати згаснути іскрі життя.- У цій самій кімнаті - на цьому самому ліжку - я доглядала гарненьку молоду жінку. її підібрали на вулиці, ноги в неї були розбиті до крові, одежа брудна й подерта. Вона народила хлопчика й померла. Зараз... зараз я згадаю, якого року це було.
- Байдуже, якого року,- перебила її нетерпелива слухачка.- То що ви хотіли про неї сказати?
- Так-так,- пробурмотіла хвора, знову поринаючи в дрімоту.- Що ж я хотіла сказати про неї?.. Що я хотіла... Ага, згадала! - вигукнула вона, рвучко сідаючи; обличчя її почервоніло, очі вирячилися.- Я її пограбувала, ось що я зробила! Вона ще не охолола,- чуєте, не охолола,- коли я вкрала в неї оте!
- Господи, та що саме ви вкрали? - вигукнула наглядачка вже майже з розпачем у голосі.
- Оте! - відповіла стара, затуляючи їй рота рукою.- Оту єдину річ, яку вона мала. Вона була гола, боса, голодна, але тієї речі не продавала,- ховала її на грудях. Та річ була золота, чуєте? То було щире золото, яке могло врятувати їй життя! [183]
- Золото! - повторила наглядачка, схиляючись над хворою, яка впала на подушки.- Кажіть же далі, далі - куди воно поділося? Хто була мати? Коли це було?
- Вона доручила мені зберегти ту річ,-простогнала хвора,- довірилася мені, єдиній жінці, що була поруч. А я поклала собі вкрасти ту штучку, як тільки вона показала її мені, як тільки я побачила її на ланцюжку в неї на грудях. І через це я, може, винна й у смерті хлопчика! Якби вони знали все це, то, певно, ставилися б до нього краще!
- Знали що? - спитала місіс Корні. - Та кажіть же!
- Хлопчик зростав і робився такий схожий на свою матір,- провадила стара, не звертаючи уваги на запитання наглядачки.- Бувало, дивлюся на нього, а перед очима стоїть вона. Бідолашна! Вона ж була така молода! Таке лагідне ягнятко! Стривайте. Це ж іще не все. Я ж іще не все розповіла, га?
- Ні, ні, не все,- відповіла наглядачка, схиляючись до хворої, яка вже насилу здобувалася на голос.- Швидше, поки ви ще можете!
- Мати,- знову заговорила вмираюча уже з нелюдським зусиллям,- мати, відчувши, що конає, прошепотіла мені у вухо: якщо, мовляв, дитя виживе й виросте, то йому, дасть бог, не доведеться червоніти на згадку про свою бідолашну матусю. А тоді склала долоньки й помолилася: «О боже милий! Пошли моїй дитині добрих друзів у цьому лихому світі, зглянься на нещасне самотнє малятко, покинуте напризволяще!»
- Як звуть хлопчика? - спитала наглядачка.
- Його назвали Олівером,- ледь чутно відповіла вмираюча.- А золота річ, яку я вкрала...
- Ну, кажіть же, кажіть! - вигукнула наглядачка. Вона припала вухом до уст старої, сподіваючись почути
відповідь, але ту ж мить відсахнулася, бо хвора знову відірвалась від подушок, повільно сіла, а тоді вчепилась обома руками в ковдру, прохрипіла щось незрозуміле й упала навзнак мертва.
* * *
Коли наглядачка відчинила двері, обидві богаділки вскочили до кімнати, й одна з них вигукнула:. - Впокоїлася! [184]
- І нічого путнього- так і не сказала,- кинула наглядачка, спокійно виходячи.
Старим потворам, певно, не терпілося приступити до своїх жахливих обов'язків - вони навіть не відповіли на Це зауваження й схилилися над покійницею.
Книга: Чарлз Діккенс Пригоди Олівера Твіста Переклад М.Пінчевського та ін.
ЗМІСТ
На попередню
|
|
