Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Чарлз Діккенс Пригоди Олівера Твіста Переклад М.Пінчевського та ін.
Розділ XXV,
в якому знову повертаємося до містера Фейгіна й компанії
Того Ж таки вечора, коли в провінційному робітному домі відбувалися вищезгадані події, містер Фейгін сидів, згорбившись, перед тьмяним, чадним полум'ям каміна в тому самому кишлі, з якого Ненсі забрала Олівера. На колінах у старого лежав міх, яким він, певно, хотів роздмухати вогонь і про який забув, поринувши в задуму. Спершись ліктями на міх, схиливши голову на руки, він невидющими очима дивився на іржаві грати.
За столом позад нього сиділи Пройда, юний Чарлі Бейте і містер Чітлінг, захоплені грою у віст. Пройда грав за двох проти юного Бейтса й містера Чітлінга. Обличчя першого з названих джентльменів, завжди напрочуд кмітливе, особливо пожвавилося тепер, коли він то стежив за перицетіями гри, то уважно вивчав карти в руках у містера Чітлінга; на них він пильно позирав щоразу, коли траплялась нагода, мудро узгоджуючи свої ходи з наслідками спостережень за картами сусіда. Ніч була холодна, і Пройда сидів у капелюсі. Власне, він узагалі волів но скидати капелюха, навіть у приміщенні. В зубах він тримав череп'яну люльку, яку ненадовго виймав з рота лише тоді, коли вважав за потрібне підкріпитися ковтком джину з водою з кварти, поставленої на стіл до послуг усього товариства.
Юний Бейте теж грав уважно, але вдача в нього була запальніша, ніж у його обдарованого приятеля, а тому він частіше прикладався до кварти й до того ж сипав жартами й усілякими приповідками, зовсім недоречними при такій серйозній грі. Час від часу Пройда, на правах близького друга, дозволяв собі вичитувати йому за такі неподобства, але юний Бейте вислуховував усі ці докори надзвичайно добродушно й у відцовідь тільки пропонував Пройді згинути з ока чи піти втопитися; блискучих дотепів [185] у цьому дусі йому не бракувало, і влучність їх щоразу викликала щирий захват містера Чітлінга. Цей джентльмен і його партнер весь час програвали, але - дивна річ! - ця обставина не тільки не засмучувала юного Бейтса, а, навпаки, неабияк тішила його: після кожної партії він аж качався від сміху і запевняв, що зроду не бачив такої веселої гри.
- Дві гри - і партія! - засмучено мовив містер Чіт-лінг, виймаючи півкрони з жилетної кишені.- Ну, й везе ж тобі, Джеку! Хоч би раз програв! Навіть коли в нас краща карта, ти примудряєшся виграти.
Чи то зміст цього зауваження, чи то гіркий тон, яким його було мовлено, звеселив Чарлі Бейтса, але він знову вибухнув реготом так, що старий повернувся до дійсності із своєї задуми й спитав, у чім річ.
- У чім річ, Фейгіне? - вигукнув Чарлі.-- Шкода, що ви не стежили за грою. Томмі Чітлінг не виграв ані пів-пенні, хоч ми з ним були партнери, а Пройда грав один
за двох.
- Ай-ай-ай! - сказав Фейгін з посмішкою, яка красномовно засвідчувала, що причина програшу йому ясна.- А ти не здавайся, Томе, не здавайся.
- Ні, дякую, з мене досить, Фейгіне,- відповів містер Чітлінг.- Я вже награвся. Пройда такий везучий, що його не переграєш.
- Ха-ха-ха! - засміявся єврей.- Щоб виграти в Пройди, дорогесенький, треба дивитись обома.
- Не обома, а чотирма, а третю пару очей мати на потилиці, і щоб жодне з них не моргало й дивилося в телескоп,- докинув Чарлі Бейте.
Містер Докінс вислухав, ці компліменти з філософським спокоєм і запропонував усім присутнім тягти з колоди до першої фігури, ставка - шилінг. Та що виклику його ніхто не прийняв, а люлька на цей час вигоріла, то він знічев'я заходився креслити на столі план Ньюгетської в'язниці шматочком крейди, яким допіру записував очки. При цьому вія пронизливо насвистував якусь пісеньку. Нарешті йому набридло свистіти, й запала довга мовчанка. Пройда порушив її, звернувшись до містера Чітлінга:
- З тебе сьогодні слова не витягнеш, Томмі! Як по-вашому, Фейгіне, про що він думає?
- Звідки ж мені знати, дорогесенький? - обернувся єврей, який саме роздмухував міхом вогонь.- Мабуть, про свій програш. Або про місця не такі далекі, з яких він [186] щойно повернувся. Ха-ха! Чи вгадав я, дорогесенький мій?
- Ні, не вгадали,- відповів Пройда, не даючи відповісти містерові Чітлінгу, який уже розтулив був рота.- А ти що скажеш, Чарлі?
__ Я скажу,- всміхнувся юний Бейте,- що він вклепався в Бетсі. Дивіться, як він почервонів! Ой, помру, ой, цирк! Томмі Чітлінг улопався! Ох, Фейгіне, Фейгіне, оце потіха!
Той факт, що містер Чітлінг став жертвою ніжної пристрасті, вразив юного Бейтса з такою силою, що він зне-можено відкинувся на спинку стільця і, втративши рівновагу, гепнувся на' підлогу. Але це не зіпсувало його веселого настрою: лежачи навзнак на підлозі, він нареготався донесхочу, потім сів на стілець і зареготав знову.
- Не зважай на нього, дорогесенький,- мовив єврей, підморгнувши містерові Докінсу й докірливо стукнувши юного Бейтса жерлом міха по плечу.- Бетсі гарна дівчина. Не відступайся від неї, Томе, не відступайся!
- Я тільки хочу сказати, Фейгіне,- сказав зашарілий містер Чітлінг,- що це нікого з вас тут не обходить.
- Авжеж, авжеж,- закивав головою єврей.- У нашого Чарлі язик без кісток. Не треба на нього зважати, дорогесенький. Бетсі гарна дівчина. Роби, як вона каже, Томе, і в тебе буде торба грошей.
- А я і роблю, як вона каже,- відповів містер Чітлінг.- Якби не її підказка, я б не потрапив за грати. Це ж тобі пішло на користь, хіба ні, Фейгіне? А півтора місяця за ґратами не варті навіть того, щоб про них згадувати, правда ж? Рано чи пізно я б однаково туди потрапив, то краще вже відсидіти строк узимку, коли так чи так надвір не хочеться потикатись, правда, Фейгіне?
- Щира правда, дорогесенький,- погодився старий.
- Заради Бетсі ти б, напевне, залюбки ще раз відсидів стільки ж, га, Томе? - спитав Пройда, підморгнувши Чарлі та євреєві.
- Авжеж, відсидів би,- сердито відповів Том.- І хотів би я знати, Фейгіне, чи знайдеться ще хтось такий, як я?
- Ні, не знайдеться,- похитав головою старий.- Що й казати. Я не знаю жодної живої душі, яка б згодилася на таке. Жодної, мій дорогесенький.
- Мене б навіть не судили, якби я її виказав,- зразу б відпустили, так, Фейгіне? - гнівно провадив бідолатний [187] телепень.- Одного мого слова вистачило б, правда, Фейгіне?
-г Щира правда, дорогесенький,- відповів єврей.,
- Але я ні словом, ні півсловом не прохопився, так, Фейгіне? - не вгавав, дедалі більше розпаляючись, Том.
- Та звісно, ні,- відповів єврей.- Ти ж у нас мужній хлопець. Аж надто мужній, мій дорогесенький!
- Може, й так,- погодився Том, озираючись.- Та коли так, то що ж тут смішного, Фейгіне?
Містер Чітлінг запитав це вже геть роздратовано, і старий поспішив запевнити його, що ніхто з нього не сміється, й попросив юного Бейтса, як першого кривдника, підтвердити це. Той уже розтулив був рота, щоб підтвердити, що зроду не був такий серйозний, як оце зараз, але не втримався й зайшовся таким несамовитим реготом, що розлючений містер Чітлінг, зціпивши зуби, кинувся до нього й замахнувся кулаком. Чарлі, який добре знав, що робити в таких випадках, спритно ухилився, і удар влучив просто в груди веселого старого джентльмена. Старші відлетів до стінки й тільки завдяки цьому втримався на ногах. Він стояв, важко дихаючи, а містер Чітлінг дивився на нього з невимовним жахом. І в цю мить Пройда вигукнув:
- Цитьте! Хтось дзвонить.
Схопивши свічку, він навшпиньки рушив сходами нагору. Решта товариства залишилася в темряві.
Знадвору знову нетерпляче подзвонили. По хвилі Пройда повернувся й таємниче прошепотів щось Фейгінові
на вухо.
- Що? - вигукнув той.- Сам?
Пройда ствердно кивнув головою і, затуливши вогник свічки, на мигах показав Чарлі Бейтсу, що зараз не до смішків. Попередивши приятеля, він знов очікувально подивився на Фейгіиа.
Старий щось зважував, гризучи свої жовті пальці; обличчя його сіпалося від хвилювання - видно було, що новина злякала його й він боїться дізпатися про ще страшніше. Нарешті він підвів голову й спитав:
- Де він?
Пройда показав пальцем нагору, а тоді на мигах спитав: піти по нього?
- Так,- відповів єврей на його німе запитання.- Веди його сюди. Цитьте! Чарлі, ша! Томе, замри! І вшивайтеся звідси! [188]
Цей короткий наказ було негайно виконано: Чарлі Бейте і його недавній супротивник нечутно зникли. Жоден шерех не виказував їхньої присутності, коли Пройда із свічкою в руці спустився сходами, ведучи за собою якогось чоловіка в грубій робочій блузі. Швидко озирнувшись довкола, чоловік цей здер широку хустку, намотану тая, їцо видно було тільки очі, і Фейгін з Пройдою побачили втомлене, брудне й неголене обличчя чепуристого Тобі Крекіта.
- Вітаю, Фейгі! - мовив цей достойний джентльмен, киваючи євреєві.- Запхни цю хустку в мою шапку, Пройдо, щоб я знав, де вона, коли даватиму звідси дьору. Отак, молодця! Ти ще заткнеш за пояс цього старого злодюгу.
Кажучи це, він закотив полу блузи до пояса, підсунув стільця до каміна, сів і поклав ноги на грати.
- Ти подивися, Фейгі,- сказав він сумно, показуючи на свої чоботи.- Вони вже забули, коли я їх востаннє чистив, забули, який смак у вакси! Та не вирячуйся ти на мене, старий! На все свій час. Я не можу говорити про справи, аж доки попоїм і промочу горлянку. Тож став на стіл усе, що маєш, і не приставай до голодного, бо я трн дні перебивався казна-чим!
Старий жестом звелів Пройді виставити на стіл харчі і, сівши навпроти грабіжника, почав чекати, доки той зво-лить заговорити.
Але Тобі явно не поспішав. Спочатку єврей задовольнявся тим, що уважно вдивлявся Тобі в обличчя, силкуючись з виразу його вгадати, яку звістку він приніс. Та намагання ці були даремні: обличчя Тобі, хоч і втомлене, змарніле, лишалось, як завжди, безтурботно-спокійним, і, незважаючи на бруд, триденну щетину й клочкуваті бакенбарди, на ньому сяяла самовдоволена усмішка чепуристого Тобі Крекіта. Тоді Фейгін, сам не свій від нетерплячки, почав стежити за кожним шматочком, що його підносив собі до рота грабіжник, а коли дивитись було вже несила, схопився на ноги і, не приховуючи хвилювання, почав бігати сюди-туди по кімнаті. Але на Тобі це не впливало. Він спокійнісінько жував і ковтав, аж поки наївся досхочу. Лише тоді звелів Пройді вийти, замкнув за ним двері, налив собі в склянку джипу з водою й виявив готовність говорити.
- Передусім, Фейгі...- почав він.
- Ну, ну? - заквапив його старий, переставляючи ближче стільця. [189]
Містер Крекіт замовк, щоб прикластися до чарки, похвалив джин і, задерши ноги на полицю над невисоким каміном так, щоб чоботи були на рівні очей, спокійно повів далі:
- Передусім, Фейгі, як справи в Білла?
- Що?! - скрикнув єврей, зриваючись зі стільця.
- Ти що ж, хочеш сказати, що...- збліднувши, почав Тобі.
- Хочу сказати?! - закричав старий, люто тупаючи ногами.- Де вони? Де Сайкс і хлопчина? Де вони? Куди поділися? Де ховаються? Чому вони не прийшли сюди?
- Діло не вигоріло,- тихо промовив Тобі.
- Це мені відомо,- відказав єврей, вихоплюючи з кишені газету й стукаючи по ній пальцем.- А що було далі?
- Вони стріляли й поцілили хлопця. Ми дали драла через поле, тягнучи його з собою - навпростець, крізь живоплоти й через канави, а вони - за нами. Хай їм біс! Вони підняли на ноги всю околицю, поспускали собак.
- А хлопець?
- Білл завдав його собі на плече й гайнув так, що де тому вітрові. Потім ми зупинилися, щоб нести хлопця вдвох. Голова в нього моталася, він зовсім захолов, а нас от-от наздоженуть! Тут уже кожен рятуй свою шкуру, бо інакше зависнеш на шибениці. Ми кинулися врізнобіч, а хлопця полишили в канаві - живого чи мертвого, не знаю.
Фейгін не став слухати далі. Він зойкнув, шарпнув себе за волосся, прожогом вискочив з будинку й помчав вулицею.
Книга: Чарлз Діккенс Пригоди Олівера Твіста Переклад М.Пінчевського та ін.
ЗМІСТ
На попередню
|
|
