Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Чарлз Діккенс Пригоди Олівера Твіста Переклад М.Пінчевського та ін.
Розділ XXVI,
в якому на сцені з'являється нова
таємнича дійова особа й відбувається багато подій,
нерозривно пов'язаних з цією оповіддю
Сліпий жах, викликаний повідомленням Тобі Крекіта, гнав старого вулицею, і лише коли він добіг до рогу, в голові у нього трохи проясніло. Але він і далі мчав стрімголов, куди очі світять, і тільки раптова поява карети й несамовитий крик перехожих, що попереджали про небезпеку, змусили його перескочити з бруку па пішоходи. Намагаючись обминати людні вулиці, прошмигуючи завулками [190] й задвірками, він дістався нарешті до Сноу-Хіллу, де наддав ходи, аж поки опинився в якомусь дворі. Там, немов почувши себе в безпеці, він з полегкістю зітхнув і далі почалапав уже своїм звичайним кроком.
Ідучи із Сіті, ви праворуч від того місця, де Сноу-Хілл сходиться з Холборн-Хіллом, побачите вузький, завжди темний провулок, що відгалужується в напрямі Сефрон-Хіллу. У брудних його крамничках вам пропонуватимуть на вибір силу-силенну вживаних шовкових носовиків усіх розмірів та розцвіток, бо тут торгують гендлярі, які скуповують їх у кишенькових злодіїв. Сотні тих хусточок висять гірляндами перед вітринами, майорять на одвірках крамниць, цілими горами лежать на прилавках. Хоч який короткий цей провулок, що має назву Філд-Лейн, але тут є і своя перукарня, своя кав'ярня, своя пивничка й свій продавець смаженої риби. Філд-Лейн - це, власне, держава в державі, вільне торговельне місто дрібних злодіїв; рано-вранці й у надвечірніх сутінках його відвідують мовчазні торговці, які збувають свій товар у темних задніх кімнатах і зникають так само непомітно, як з'являються. Одяг, взуття, лахміття, виставлені в тутешніх вітринах, правлять за вивіску для дрібних злодіїв, а в запліснявілих підвалах тут іржавіють і гниють купи брухту й кісток, зацвіле вовняне й полотняне ганчір'я.
Саме в цей провулок і звернув старий. Певно, миршаві тутешні мешканці добре знали його, бо ті з них, що чатували біля своїх крамниць, виглядаючи покупців та продавців, приязно кивали йому головою. Він кивав їм у відповідь, але ні до кого не озивався й словом, поки не дійшов до кінця провулка. Там він зупинився й звернувся До щуплявого чоловічка, що сидів, увібгавшись у дитяче кріселко, перед дверима своєї крамниці й курив люльку.
- На вас подивитись - сліпому зцілитись, містере Фейгін! Де ви пропадали? - мовив цей шановний купець у відповідь на вітання єврея.
- Мені тут у вас стало аж надто жарко, Лайвлі,- відповів Фейгін, зводячи брови й згортаючи руки на грудях.
- З ким не буває,- відповів крамар.- Але ж ви знаєте, як воно: сьогодні припекло, завтра охололо, правда?
Фейгін кивнув головою і, показавши на Сефрон-Хілл, спитав, чи навідувався хтось туди сьогодні ввечері.
- До «Калік»? - спитав чоловічок. Єврей знову кивнув головою. [191]
- Зараз пригадаємо,- замислено мовив крамар.- Так, з півдесятка знайомих туди пройшло. Але вашого приятеля серед них не було.
- Це ви про Сайкса? - розчаровано спитав єврей.
- Нон є свинтус *, як кажуть правники,- похитав головою чоловічок, дивлячись на Фейгіна напрочуд хитрими очима.- Чи не знайдеться у вас сьогодні чого-небудь для мене?
* Перекручений юридичний латинський термін «Non est inven. tus». (He знайдено).
- Ні, сьогодні немає нічого,- відповів єврей і рушив далі.
- Ви йдете до «Калік», Фейгіне? - гукнув йому навздогін чоловічок.- Заждіть! Чом би нам не випити по чарочці разом!
Але Фейгін, обернувшись, махнув рукою - мовляв, волію йти сам, а до того ж затиснутому бильцями кріселка містерові Лайвлі ніяк не вдавалося вивільнитися з їхніх обіймів. Тож того вечора «Каліки» так і не удостоїлися честі лицезріти його. На той час, як містер Лайвлі зіп'явся на ноги, Фейгін уже зник з очей, тому чоловічок, постоявши навшпиньки й переконавшись, що його не видно, знов упхався в кріселко, кивнув головою крамарці, яка стояла по той бік вулиці, і, виразивши цим свої сумніви й осуд, знову з поважним виглядом затягся люлькою.
Трактир «Три каліки», або просто «Каліки», як його називали завсідники, був тим самим закладом, у якому мп вже побували разом з містером Сайксом та його собакою. Мовчки махнувши рукою буфетникові, Фейгін відразу подався нагору, відчинив двері великої кімнати, тихенько прослизнув досередини і з-під долоні почав пильно оглядати присутніх, немов когось шукаючи.
Кімнату освітлювали два газові ліхтарі, а щоб їхнє світло не пробивалося назовні, вікна були зачинені віконницями, та ще й щільно запнуті вилинялими червоними завісами. Щоб не помітно було кіптяви від чадних ліхтарів, стелю пофарбували в чорний колір. У кімнаті висіла така густа хмара тютюнового диму, що спочатку нічого не було видно. Лише коли дим потягло крізь відчинені двері й повітря трохи очистилося, перед Фейгіном постало збіговисько людей, що наповнювало кімнату безладним гомоном. Уже можна було розгледіти чоловіків і жінок, що зібралися за довгим столом; на чільному місці сидів, очевидно, [192] голова з молоточком у руці, а в кутку за розладнаним фортепіано - джентльмен-професіонал з буряковим носом і пов'язаною - бо в нього болів зуб - щокою.
Коли Фейгін прослизнув до кімнати, джентльмен-професіонал саме пробіг пальцями по клавішах замість вступу, і товариство галасливо зажадало тиші, бажаючи послухати пісню. Коли галас ущух, молода леді розважила слухачів баладою з чотирьох куплетів, причому за кожним куплетом акомпаніатор якнайгучніше повторював усю мелодію від початку до кінця. Коли пісня скінчилася, голова висловив співачці подяку, після чого двоє джентльменів-професіоналів, що сиділи обабіч нього, виявили бажання проспівати дует і за виконання його були винагороджені бурхливими оплесками.
В гурті вирізнялися деякі вельми цікаві особи. Передусім сам голова зборів (господар трактиру) - грубий, кремезний чолов'яга, який, поки тривали співи, здавалось, тішився разом з усіма, а проте ширяв очима сюди-туди й устигав помітити все, що робиться, й почути все, що говориться, бо зір і слух у нього були напрочуд гострі. Співаки, що сиділи праворуч і ліворуч від нього, з професійною байдужістю сприймали похвали слухачів і по черзі прикладалися до десятка склянок джину з водою, якими їх частували найпалкіші прихильники, чиї обличчя були позначені печаттю мало не всіх пороків, як недавно набутих, так і застарілих, і з гіпнотичною силою привертали увагу саме своєю огидністю. Підступність, жорстокість, п'яне зухвальство були їхніми найвиразнішими рисами, але найбридкішими й найжалюгіднішими персонажами цієї жахливої картини були жінки - деякі ще із слідами юного рум'янцю на щоках, який, здавалося, блякнув у вас на очах, інші вже цілком позбавлені принадних ознак своєї статі, геть спотворені й спустошені злочинством та розпустою; а всі ж вони ще не вийшли з юного віку!
Тим часом Фейгін, якого все це анітрохи не турбувало, пильно оглядав присутніх, та, видно, не знаходив того, кого шукав. Аж ось він перехопив нарешті погляд голови, ледь помітно кивнув йому й вийшов так само тихо, як зайшов.
Чим я можу прислужитися вам, містере Фейгін? - спитав трактирник, виходячи слідом за ним на площадку сходів.- Може, приєднаєтеся до нас? Усі вам будуть дуже раді, запевняю вас.
Єврей нетерпляче похитав головою й пошепки спитав:
- Він тут?
- Ні, його нема,- відповів трактирник.
- А Барні не об'являвся? - спитав Фейгін.
- Ні,- відповів господар «Калік».- Поки триватиме цей шарварок, він не виткне поса. Тут діло ясне: лягаві взяли слід, і якщо він поворухнеться, то відразу завалить і себе, і всіх. Ні, за Барні будьте спокійні: якби він погорів, я про це почув би. Закладаюся, що він тим лягавим наставить носа. Барні у нас хлопець тямущий.
- А той прийде сьогодні? - так само з притиском на займеннику спитав єврей.
- Це ви про Монкса? - запитав навздогад трактирник.
- Ша! Про нього,- кивнув головою Фейгін.
- Неодмінно прийде,- сказав трактирник, витягаючи з кишені золотого годинника.- Власне, мав би вже бути тут. Якщо ви почекаєте хвилин десять, він...
- Ні, ні,- квапливо відказав Фейгін, хоч він і хотів зустрітися з тим, про кого йшла мова, а проте, видно, зрадів, що не застав його.- Скажіть йому, що я його шукав. Нехай він неодмінно прийде до мене сьогодні ввечері. Ні, краще не сьогодні, а завтра. Завтра, бо сьогодні ж його ще немає.
- Гаразд,- відповів трактирник.- Ви маєте ще щось сказати?
- Ні, все,- хитнув головою старий і почав спускатися сходами.
- Послухайте,- хрипким пошептом зупинив його трактирник, перехиляючись через бильця сходів.- Зараз в така нагода продати лягавим Філа Баркера! Він сидить тут у мене, п'яний як чіп, його б і хлопчисько міг скрутити.
- Воно-то так, але для Філа Баркера ще не настав час,- відповів Фейгін, піднявши голову.- Філ ще мав дещо для нас зробити, перше ніж ми дозволимо собі розлучитися з ним. Тож повертайтеся до своїх гостей, дорогесенький, і скажіть їм, нехай тішаться життям, поки живі! Ха-ха-ха!
Трактирник посміявся разом із старим і повернувся до прокуреної кімнати, а на обличчі єврея, тільки-но він залишився на самоті, знову з'явився стурбований, стривожений вираз. Поміркувавши трохи, він зупинив кабріолет і звелів кучерові їхати до Бетнал-Гріну. За чверть милі до помешкання містера Сайкса єврей розрахувався з куче* ром і решту дороги пройшов пішки. [194]
- Ну, голубонько,- пробурмотів він, стукаючи в двері,- зараз я з'ясую, чи не водите ви мене за ніс. Хоч яка ти хитра, а від мене не відкрутишся, заговориш.
Жінка, яка відчинила двері, сказала, що Ненсі у себе в кімнаті. Фейгін тихесенько піднявся сходами й увійшов не постукавши. Дівчина була сама, вона сиділа, поклавши на стіл розкуйовджену голову.
«Надудлилася,- байдуже подумав єврей.- Або розпустила рюмси».
Він обернувся, щоб зачинити за собою двері, і дівчина, почувши шум, підвела голову. Пильно вдивляючись у його хитрі очі, вона спитала, чи є новини, і він переповів їй те, що почув од Тобі Крекіта. Коли Фейгін скінчив, вона, не сказавши ні слова, знов опустила голову на стіл і рвучким рухом відсунула від себе свічку. Відтак почовгала ногами по підлозі, міняючи позу, і завмерла.
Поки тривала мовчанка, старий невпинно нишпорив очима по кімнаті, мовби шукаючи якихось ознак того, що Сайкс таємно повернувся додому. Очевидно, переконавшись, що його підозра невиправдана, він кілька разів кахикнув, намагаючись почати розмову, але дівчина не звертала на нього уваги - він для неї ніби й не існував. Але Фейгін не здавався. Потерши руки, він якнайсолод-шим тоном запитав:
- А як по-твоєму, дорогесенька, де зараз може бути Білл?
Дівчина пробелькотіла, що не знає, і придушено схлипнула; Фейгін зрозумів, що вона плаче.
- А хлопчик? - провадив єврей, силкуючись зазирнути їй в обличчя.- Бідолашний малюк! Покинутий у канаві, Ненсі, ти тільки подумай, у канаві!
- Хоч би де він був, йому там краще, ніж у нас,- озвалася дівчина, раптом підводячи голову.- Якби я знала, що це не зашкодить Біллеві, то побажала б Оліверо-ві, щоб він помер у тій канаві, щоб його кісточки там 8ОТЛІЛИ.
- Що?! - вражено вигукнув єврей.
- Те, що чуєш! - визивно відповіла дівчина.- Якщо мої очі більше не бачитимуть його, якщо я знатиму, що найгірше вже позаду, мені буде легше! Я місця собі не знаходжу, коли він поряд. Як гляну на нього - починаю ненавидіти і себе, і всіх вас.
- Пхеї - зневажливо вигукнув старий.- Ти просто п'яна. [195]
- П'яна? - гірко відказала дівчина.- А хто ж навчив мене пиячити, як не ти? Я для тебе чим п'яніша, тим краща. Це тільки сьогодні мій хміль тобі заважає. Сьогодні мій настрій тобі не до вподоби.
- Так! Не до вподоби! - просичав єврей.
- А ти візьми й зміни його! - засміялася дівчина.
- Змінити його? - вигукнув єврей, украй розлючений і несподіваною впертістю дівчини, й усіма прикрощами цього дня.- Гаразд, я тобі його зміню. Слухай мене, хвой-до! Мені п'ятьох слів вистачить, щоб скрутити Сайксові його бичачі в'язи; п'ятьма словами я удавлю його незгірше, ніж десятьма пальцями! Якщо він повернеться сам, без хлопця, якщо він урятує свою шкуру й не поверне мені хлопця живим чи мертвим, то вбий його сама, коли не хочеш, щоб його удавив тюремний кат! Убий його, як тільки він переступить поріг цієї кімнати, бо інакше -• затям мої слова - буде пізно!
- Та що ти верзеш? - мимоволі скрикнула дівчина.
- Що я верзу? - провадив єврей, не тямлячи себе від люті.- Цьому хлопцеві не скласти ціни, сама доля послала його мені, щоб я збагатився без усякого ризику, то за яким бісом я маю його втрачати через дурість п'яних бандюг, яких мені відправити на шибеницю - все одно, що раз плюнути? Надто тепер, коли я зв'язався із самим дияволом у плоті, котрий, як схоче, може... може...
Старому забракло слова, і він, задихаючись, затнувся, але й одної миті йому вистачило, щоб схаменутись, опанувати себе й змінитися буквально на очах. Оце щойно він хапав скарлюченими пальцями повітря, очі його палали, обличчя було аж синє від шалу; але тепер він опустився на стілець, зіщулився й затремтів, нажахано думаючи про те, що в нестямі виказав свій підлий задум. Помовчавши хвильку, він наважився глянути на дівчину і, видно, трохи заспокоївся: байдужа до всього, вона навіть не змінила пози.
- Ненсі, голубонько,- мовив він своїм звичайним хрипким голосом,- ти ж не сердишся на мене, правда?
- Дай мені спокій, Фейгіне,- відповіла дівчина, мляво підводячи голову.- Як у Білла не вийшло тепер, то вийде іншим разом. Він для тебе он скільки зробив і зробить ще більше, як зможе, а як не зможе, то не зробить -• і край. Тож годі про це, гаразд?
- А як же з хлопчиком, серденько? - спитав єврей, нервово потираючи руки. [196]
- А так само, як з нами всіма: що буде, то й буде,- квапливо перебила його Ненсі.- І знову кажу: краще б він помер, бо таке життя для нього, Фейгіне, гірше від смерті. Краще б він помер, але, звісно, так, щоб смерть його не окопшлася на Біллі. Якщо Тобі спромігся винести ноги, то Білл - і поготів, бо Вілл вартий двох таких, як Тобі.
- Ну, а мої слова ти затямила, серденько? - спитав старий, свердлячи Ненсі своїми блискучими очима.
- Коли ти хочеш, щоб я для тебе щось зробила, то скажи ще раз, що саме,- відповіла Ненсі.- Але краіне почекай до завтра. Бо поки ти патякав, мене хміль зовсім розібрав.
Фейгін поставив їй ще кілька запитань, щоб перевірити, чи не запали їй у голову його необережні натяки, але дівчина відповіла йому, не замислюючись, спокійно витримала його пильний погляд, і врешті він вирішив, що не помилився: вона таки п'яна. Ненсі справді приохотилася до спиртного так само, як більшість вихованок єврея, яким з малоліття не тільки не забороняли пити, а, навпаки, тицяли під ніс чарку. її розхристаний вигляд і міцний дух джину, що стояв у кімнаті, переконливо підтверджували Фейгінів висновок. Коли ж тупа млявість, що найшла на неї після короткого спалаху люті, знов поступилася місцем збудженню - то невтішним риданням, то бадьорим обіцянкам ніколи більше не вішати носа, то міркуванням з приводу того, що милі посваряться, краще помиряться,- містер Фейгін, який добре знався на цьому ділі, остаточно переконався, на превелике своє задоволення, що вона геть п'яна.
Таким чином, він одразу зробив дві справи - переповів дівчині те, що почув від Тобі, і на власні очі пересвідчився, що Сайкс іще не повернувся. Тож тепер, заспокоєний, він пішов додому, а приятелька його заснула, опустивши голову на стіл.
До півночі лишалася година, а то й менше. Надворі стояла темрява, холодний вітер проймав до кісток, і Фей-гінові було не до прогулянок. Рвучкий вітер, здавалося, повимітав з вулиць не тільки куряву й сміття, а й перехожих,- якщо зрідка й траплявся стрічний, то видно було, що він чимдуж поспішає додому. А втім, той вітер дув євреєві в спину, тож, здригаючись і щулячись під його поривами, Фейгін простував уперед досить швидко. [197]
Він дійшов до рогу своєї вулиці й уже намацував у кишені ключі, коли з густого затінку дашка над під'їздом виринула якась постать і, перейшовши вулицю, нечутно наздогнала його.
- Фейгіне! - прошепотів чийсь голос над самим його вухом.
- Га? - крутнувся на підборах єврей.- Це...
- Він самий,- перебив його незнайомець.- Я тут стовбичу вже цілих дві години. Де вас чорти носять?
- Ходив у ваших справах, дорогесенький,- відповів Фейгін, боязко поглядаючи на свого супутника і стишуючи ходу.- Цілий вечір - виключно у ваших справах.
- Ну, звісно! - криво посміхнувся незнайомець.- І що JK ВИ ВИХОДИЛИ?
- Нічого путнього,- відповів єврей.
- Але, сподіваюсь, і нічого поганого? - спитав незнайомець, раптом зупиняючись і злякано дивлячись на Фей-гіна.
Старий похитав головою й розтулив був рота, щоб відповісти, але незнайомець спинив його і, показавши на будинок, до якого вони вже підходили, зауважив, що радше вислухав би його там, у теплі, бо, мовляв, зовсім задубів, стоячи на цьому клятому вітрі.
Фейгінові, видно, дуже не хотілося пускати до себе гостя в такий пізній час, і він навіть пробурмотів щось про згаслий камін, та після того, як його супутник наполегливіше повторив своє прохання, він відімкнув двері й попросив гостя тихенько замкнути їх за собою, поки він піде по свічку.
- Тут темно, як у домовині,- мовив незнайомець, ступивши навмання кілька кроків уперед.- Не баріться.
- Зачиніть двері,- прошепотів Фейгін уже з другого кінця коридора.
І відразу двері з грюкотом зачинилися.
- Це не я,- мовив гість, намацуючи дорогу.- Це або вітер, або вони зачинились самі. Швидше несіть свічку, а то я собі голову розіб'ю в цій клятій норі!
Фейгін навшпиньки зійшов униз, незабаром повернувся із свічкою в руці й повідомив, що Тобі Крекіт спить унизу в задній кімнаті, а хлопці - в передній, а тоді знаком запросив гостя йти за собою і рутшгв сходами нагору.
- Осьдечки можна й побалакати, мій дорогесенький,-- мовив єврей, відчиняючи двері кімнати на другому поверсі.- Ми тут ніколи не світимо, бо у віконницях є щілини, [198] то, щоб сусіди не помітили світла, я залишу свічку на сходах. Отак!
Він поставив свічку на горішню сходинку, якраз навпроти дверей, і завів гостя до кімнати, умеблювання якої складалося лише з поламаного крісла й старої обдертої канапи, що стояла коло дверей. Незнайомець втомлено опустився на неї, а Фейгін пересунув крісло й сів навпроти. В кімнаті було не зовсім темно, бо двері були прочинені і свічка зі сходів кидала на протилежну стіну тьмяне світло.
Якийсь час вони розмовляли пошепки. Хоч розібрати можна було лише окремі розрізнені слова, випадковий слухач легко зрозумів би, що Фейгін захищається, а незнайомець у чомусь його звинувачує, і то дуже гнівно. Так вони перешіптувалися з чверть години чи й більше, а потім Монкс (саме так кілька разів називав його Фейгін) мовив, трохи підвищивши голос:
- А я вам знову кажу: в усьому винні ви самі. Вам слід було тримати його при собі, разом з іншими, й робити з нього звичайнісінького шмаркатого кишенькового злодюжку.
- Чи ви чули таке! - вигукнув єврей, знизуючи плечима.
- Ви що ж, хочете сказати, що не домоглися б цього, якби схотіли? - сердито запитав Монкс.- 3 десятками інших хлопців у вас виходило, а з ним не вийшло б? Якби вам стало терпіння, то, може, вже за рік його б засудили й вислали подалі від Англії, та ще й довічно.
- А кому була б із цього користь? - смиренно спитав Фейгін.
- Мені,- відповів Монкс.
- Але не мені,- ще смиренніше мовив єврей.- А я ж маю думати й про свою користь. Коли справу роблять двоє, то слід усе ж таки враховувати інтереси обох, хіба ви не вгодні, друже мій?
- Ну, далі? - нетерпляче сказав Монкс.
- Я переконався, що навчити його нашого ремесла ду-іке важко,<г- провадив Фейгін.- Він зовсім не схожий на інших хлопців, які опинялись у його становищі.
- Це точно, хай йому біс! - пробурчав Монкс.- Інакше він давно вже чистив би кишені.
- Я не мав за що вхопитися, щоб його присилувати,- *ів далі Фейгін, сторожко стежачи за виразом обличчя свого співрозмовника.- За ним не було ніяких гріхів, я [199] нічим не міг його залякати, а в нашому ділі як спочатку не залякаєш, то нічого не доможешся. Що ж я мав робити? Ще раз вирядити його з Пройдою і Чарлі? Але з мене й першого разу було задосить, мій любий. Я тоді такого страху натерпівся за нас усіх!
- Я до того непричетний,- зауважив Монкс.
- Авжеж, авжеж, мій дорогесенький! - квапливо погодився єврей.- Та я тепер уже й не шкодую! якби не та пригода, хлопчина, може, й не навернувся б вам на очі і ви б не довідалися, що він саме той, кого ви розшукуєте. Отож я викрав його для вас за допомогою тієї дівки, і тут їй раптом забандюрилось узяти його під свій захист!
- Та задушіть ви її! - злісно вигукнув Монкс.
- Ну, зараз ми не можемо дозволити собі цього, мій дорогесенький,- посміхнувся старий.- До того ж мокре діло - це не наш фах, інакше я б залюбки зробив це хоч завтра. Але я знаю цих дівок, Монксе. Тільки-но в хлопця проріжуться ікла, вона втратить до нього будь-який інтерес, навіть не дивитиметься в його бік. Вам треба, щоб він став злодієм. Гаразд, якщо він живий, я зроблю з нього злодія. Але якщо... якщо...- Затнувшись на мить, єврей присунув крісло ближче до канапи.- Звісно, це малоймовірно, але якщо сталося найгірше і він помер...
- Як він помер, то не з моєї вини! - нажахано скрикнув Монкс і тремтячими пальцями вп'явся євреєві в руку.- Запам'ятайте, Фейгіне: це сталося не з моєї вини! Робіть з ним що хочете, тільки не вбивайте,- я це вам одразу сказав. Я проти вбивства, бо його однаково не приховаєш, і до того ж воно потім не дає тобі спокою. Якщо його застрелили, я тут ні при чому, чуєте! Щоб це кляте кубло згоріло! Що це?
- Що? - вигукнув єврей, обома руками хапаючи Мон-кса, який злякано зірвався на ноги.- Де?
- Отам! - відповів Монкс, показуючи виряченими очима на протилежну стіну.- Тінь! Я бачив там жіночу тінь у чепчику й накидці, вона промайнула по стіні!
Фейгін відпустив його, і обидва прожогом вискочили з кімнати. Свічка, що обпливла на протязі, стояла там, де її поставили. Вона освітлювала тільки порожні сходи та їхні сполотнілі обличчя. Вони постояли, дослухаючись, але нічого не почули: в будинку панувала глибока тиша.
- То вам здалося,- мовив Фейгін, піднявши свічку і обернувшись до свого гостя. [200]
- Клянусь, я справді бачив тінь! - відказав Монкс, якого й досі трусило.- Вона стояла, нахилившись уперед, коли я помітив її, а коли я скрикнув, вона шаснула геть.
Фейгін, зневажливо глянувши на бліде обличчя свого спільника, запропонував, щоб той, як хоче, пішов з ним, і рушив сходами вниз. Вони обійшли всі кімнати - холодні, голі й порожні,- потім пройшли коридором і спустились у підвал. Зелена цвіль вкривала низькі стіни, сліди слимаків поблискували при світлі свічки, але й там панувала мертва тиша.
- Ну, що ви тепер скажете? - спитав єврей, коли вони повернулися до коридора.- Окрім нас з вами, в будинку є лише Тобі та хлопці, і щодо них ви можете бути спокійні. Ось, дивіться!
На доказ своїх слів Фейгін витяг з кишені два ключі й пояснив, що коли вперше спускався в підвал, то замкнув там усіх трьох, щоб ніхто не завадив їхній розмові.
Всі ці очевидні факти вплинули на містера Монкса, і він уже не так затято наполягав на своєму. їхні дальші пошуки також виявилися марними, і врешті Монкс з похмурим сміхом визнав, що те видіння було не інакше, як витвором його збудженої уяви. Але продовжувати розмову він відмовився, бо раптом згадав, що вже друга година ночі. Тож мила пара розпрощалася.
Книга: Чарлз Діккенс Пригоди Олівера Твіста Переклад М.Пінчевського та ін.
ЗМІСТ
На попередню
|
|
