Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Чарлз Діккенс Пригоди Олівера Твіста Переклад М.Пінчевського та ін.
Розділ XXXVII,
в якому читач помітить суперечності, досить характерні для подружнього життя
Містер Бамбл сидів у вітальні робітного дому, втупившись важким поглядом у непривітний камін, за ґратками якого цієї літньої пори не танцювало веселе полум'я; холодні й блискучі, вони відбивали тільки розсіяне, бліде [269] проміння сонця. Час від часу він зводив похмурі очі до паперової мухоловки під стелею, і щоразу, коли в її барвистій сітці починала битися легковажна комаха, містер Бамбл голосно зітхав і на його обличчя набігала ще темніша тінь. Містер Бамбл перебував у глибокій задумі, і, можливо, ці приречені комахи нагадували йому якусь прикру подію його власного життя.
Але не тільки пригнічений вигляд містера Бамбла міг збудити жалість у серці стороннього спостерігача. Чимало інших зовнішніх ознак свідчило про неабиякі зміни в його житті. Куди поділися обшитий галуном сюртук і трикутний капелюх? Хоч нижня половина його тіла була і тепер убрана у формені бриджі, але то були не ті бриджі. Хоч на ньому був сюртук з широкими фалдами, тільки фалдами цими він скидався на той колишній сюртук, а більше нічим. Що ж до славетного трикутного капелюха, то він поступився місцем звичайнісінькому круглому. Містер Бамбл більше не був парафіяльним бідлом. Є посади, які, на додачу до істотніших вигід, з ними пов'язаних, набувають особливої солідності й ваги завдяки сюртукам та жилетам, що ці посади позначають.
Фельдмаршал має свій мундир, єпископ - шовкову сутану, адвокат - шовкову мантію, парафіяльний бідл - трикутного капелюха. Відберіть у єпископа його сутану або в парафіяльного бідла його капелюх та галуни - що від них лишиться? Людина. Тільки людина, й нічого більше. Гідність і навіть святість часом залежать від сюртука й жилета куди більше, ніж ми собі уявляємо.
Одружившись з місіс Корні, містер Бамбл став наглядачем робітного дому. А кермо влади перейшло до іншого бідла, і так само перейшли до нього трикутний капелюх, сюртук, обшитий галуном, і ціпок.
- Завтра буде два місяці, як це сталося,- зітхнувши, мовив містер Бамбл.- Тільки два місяці, а здається - ціла вічність!
Можна було б подумати, що за короткі вісім тижнів містер Бамбл зазнав безмір щастя, якого вистачило б на ціле життя,- якби не оте зітхання. В зітханні тому було щось вельми багатозначне.
- Я продався,- вголос розмірковував далі містер Бамбл.- Продався за шість чайних ложечок, щипці для цукру, молочник та ще за старі шафи й стільці і двадцять фунтів готівкою. Отака-то мені ціна. І як я міг так продешевити, так ганебно продешевити! [270]
- Він продешевив! - заверещав над самим його вухом пронизливий голос.- Та за тебе скільки не дай, все одно переплатиш! Як я прогадала! Тільки сам господь бог знає, як я прогадала!
Містер Бамбл обернувся й побачив обличчя своєї чарівної дружини, яка з нарікань його спромоглася підслухати лише кілька останніх слів і наскіпалася на нього скоріше навздогад, про всяк випадок.
- Місіс Бамбл, моя пані! - спробував суворо усовістити її містер Бамбл.
- Ну, кажи, кажи! - вигукнула вона.
- Прошу вас, подивіться мені в ох:і,- мовив містер Бамбл, грізно дивлячись на неї. («Якщо вона витримав такий погляд,- подумав він,- то її вже нічим не залякаєш. На богадільців мій погляд діє безвідмовно. Якщо він не подіє на неї - владі моїй кінець»).
Хтозна, може, для того, щоб приборкати захарчованого, безвільного злидаря, і справді досить тільки вирячити на нього очі; а може, колишня місіс Корні була взагалі невразлива для орлиних поглядів. Так чи так, лютий вираз обличчя містера Бамбла зовсім не злякав наглядачку; навпаки, вона сприйняла його явно зневажливо й навіть дозволила собі засміятися, причому цілком непідробно. Від цього вкрай несподіваного сміху лють на обличчі містера Бамбла поступилася місцем виразові недовіри, потім здивування і врешті - вже знайомої нам похмурої задуми, з якої його знову вивів голос його дружини.
- І довго ти збираєшся сидіти й хропіти на тому стільці? - поцікавилася місіс Бамбл.
- Я збираюся сидіти на цьому стільці стільки, скільки мені заманеться, моя пані,- відказав містер Бамбл.- І хоч я поки що не хропів, я хропітиму, позіхатиму, чхатиму, сміятимусь чи плакатиму, скільки душі моїй буде завгодно. Це моє право.
- Його право! - з безмежним презирством повторила місіс Бамбл.
- Атож, право, любонько,- сказав містер Бамбл.- Право чоловіка - командувати.
- А в чому ж, скажи мені на ласку божу, полягає право жінки? - вигукнула колишня половина покійного містера Корні.
- Коритися, моя пані! - гримнув містер Бамбл.- Ваш нещасний покійний чоловік мав би втовкмачити вам [271] це, і тоді, може, він і досі жив би на цім світі. Бідолаха! Як я шкодую, що його вже нема!
Місіс Бамбл зразу зметикувала, що в боротьбі за владу настала вирішальна мить і що наступний удар має бути несхибним і остаточним. Почувши згадку про того, хто так передчасно переселився в інший світ, вона, вереснувши, обізвала містера Бамбла жорстокою тварюкою, впала в крісло й залилася потоком сліз.
Але сльози не могли розм'якшити серце містера Бамб-ра, бо воно було в нього водонепроникне. Так само як дощ тільки поліпшує вигляд касторових капелюхів, потоки чужих сліз лише зміцнювали й гартували його нерви, тішили й приємно збуджували, бо, будучи ознакою чужої слабості, засвідчували його власну силу. Тим-то, з великим задоволенням дивлячись на свою благовірну, він ще й заохотив її, попросив не шкодувати сліз, бо, мовляв, медицина вважає, що плакати корисно для здоров'я.
- Сльози очищають легені, вмивають обличчя, зміцнюють зір і тамують злий норов,- сказав містер Бамбл.- Тож плачте собі на здоров'я!
Висловивши цю добру пораду, містер Бамбл зняв з вішалки свого капелюха, надів його трохи набакир, як заведено в чоловіків, котрі, на їхню думку, належним чином довели свою перевагу, сунув руки в кишені й попрямував до дверей з дуже веселим і навіть пустотливим виглядом.
Відзначимо, що колишня місіс Корні вдалася до сліз лише тому, що вони потребують менших зусиль, ніж ру-коприкладство; але вона цілком готова була застосувати і цей другий спосіб впливу, в чому містер Бамбл одразу ж переконався.
Першим переконливим доказом цього став якийсь глухий звук, після чого капелюх містера Бамбла раптом відлетів у протилежний кінець кімнати. Цим попереднім маневром позбавивши його голову прикриття, досвідчена леді однією залізного рукою вчепилася йому в горло, а другою почала гамселити по потилиці, виявляючи дивовижну силу і спритність. Далі для різноманітності вона роздряпала йому обличчя, вискубла жмут волосся і, вирішивши нарешті, що злочин дістав заслужену кару, штовхнула містера Бамбла так, що той перекинувся через стілець, який стояв, ніби навмисно поставлений, якраз у нього за спиною. А тоді, лиховісно спитавши, чи мав він ще щось сказати про свої права, гаркнула: [272]
- Вставай! І геть з моїх очей, щоб не було гірше!
Містер Бамбл підвівся, приголомшено думаючи, що може бути ще гірше, підняв з підлоги капелюха й поглянув на двері.
- То йдеш ти чи ні? - скрикнула місіс Бамбл.
- Іду, любонько, іду,- відповів містер Бамбл, прожогом кидаючись до дверей.- Я зовсім не хотів... Іду, іду, рибонько! Нащо ж гніватись, адже я...
В цю мить місіс Бамбл квапливо ступила вперед, щоб розправити килим, край якого задерся під час бійки, і містер Бамбл кулею вилетів з кімнати, не завершивши навіть фрази й залишивши колишню місіс Корні переможницею на полі бою.
Містер Бамбл не витримав натиску, містер Бамбл був розбитий ущент. Людина брутальна, людина, що знаходила особливу втіху в дріб'язковій жорстокості, він виявився (як і слід було сподіватися) боягузом. Ми кажемо це зовсім не для того, щоб кинути на нього тінь; чимало високопоставлених, вельмишановних і уславлених осіб слабують на ту саму неміч. Ні, зауваження наше зроблене скоріше на похвалу йому, як ще один доказ того, що містер Бамбл мав усі якості, потрібні для виконання своїх службових обов'язків.
Але на цьому приниження його ще не скінчилось. Обходячи приміщення робітного дому, містер Бамбл уперше в житті подумав, що закони про бідних надто суворі й що чоловіків, які тікають від своїх жінок, кидаючи їх на ласку парафії, слід було б не карати, а, навпаки, винагороджувати як героїв і великомучеників. Отак міркуючи, він підійшов до кімнати, де богаділки прали казенну білизну і звідки саме чувся гомін голосів.
- Гм! - мовив містер Бамбл, набираючи свого звичного статечного вигляду.- Принаймні ці баби й надалі поважатимуть мої права. Гей, ви там! Чого пельки порозкривали, паскудниці?
З цим вигуком він відчинив двері й грізно зайшов до пральні, але відразу ж лютий вираз щез із його обличчя й він злякано скулився: перед ним - звідки вона тут узялася? - стояла його дружина!
- Любонько,- промимрив містер Бамбл,- я не знав, що ви тут!
- Він не знав, що я тут! - повторила місіс Бамбл.- А чого тобі тут треба? [273]
- Я подумав, що ці жінки забагато базікають, замість працювати, любонько,- відповів містер Бамбл, кидаючи збентежений погляд на двох старих богаділок, що, стоячи над баліею, зловтішно перешіптувались, явно глузуючи з жалюгідного вигляду наглядача робітного дому.
- Ти подумав, що вони забагато базікають? - перепитала місіс Бамбл.- А, власне, яке твоє діло?
- Але ж, любонько...- покірно почав був містер Бамбл.
- Ні, ти мені скажи, яке твоє діло? - наполягала місіс Бамбл.
- Ваша правда, любонько, хазяйка тут ви,- смиренно погодився містер Бамбл.- Але я подумав, що, може, ви зараз десь-інде...
- Так от, затям собі, містере Бамбл,- твердо мовила його дружина.- Ми тут обійдемося без тебе. І краще покинь стромляти свого носа куди не слід, покинь клеїти дурня людям на посміх, бо з тебе ж усі сміються, тільки-но ти відвернешся! Ну, геть звідси, геть!
Містер Бамбл побачив невимовний захват на обличчях обох богаділок, почув, як весело вони хихотять, і його аж пересмикнуло. На мить він завагався, але місіс Бамбл, якій уже урвався терпець, зачерпнула ковшем мильної піни і, показавши йому на двері, звеліла негайно забратися геть, поки вона не облила з голови до ніг його високоповажну персону.
Що йому лишалося робити? Він безпорадно озирнувся й подався до дверей; не встиг він зачинити їх за собою, як богаділки, що доти насилу стримували свій захват, зайшлися верескливим сміхом. Тільки цього і бракувало! Його принижено в них на очах! Увесь авторитет, саму гідність його втоптано в багно на радість жебракам! З височини своєї парафіяльної величі, з посади парафіяльного бідла він скотився на самісіньке дно, і не просто на дно, а під каблук сварливої жінки!
- І все це за якихось два місяці! - мовив містер Бамбл, пригнічений гіркими думками.- Два місяці! Всього два місяці тому я був паном не лише сам над собою, а й над усіма в робітному домі, а тепер...
Ні, таке годі стерпіти. Містер Бамбл дав ляпаса хлопчакові, що відчинив перед пим хвіртку ( в задумі своїй він і не помітив, як дійшов до воріт), і подався куди очі світять вулицею.
Він пройшов однією вулицею, потім другою, поки прогулянка [274] не притупила гостроту його розпачу, викликавши натомість почуття спраги. Кілька трактирів він проминув і нарешті зупинився перед шинком, який ховався у завулку. Зазирнувши у вікно, він пересвідчився, що, крім одного відвідувача, там немає нікого. В цю мить уперіщив рясний дощ, і це поклало край його ваганням. Містер Бамбл увійшов і, замовивши біля стойки чого-небудь міцного, вступив до кімнати, яку перед тим оглянув знадвору.
Чоловік, що сидів там,- високий, смаглявий, у широкому плащі,- скидався на чужинця. Йото втомлений вигляд, запорошений одяг наводили на думку, що прибув він здалека. Незнайомець скоса глянув на містера Бамбла й тільки ледь кивнув головою у відповідь на його привітання.
Містерові Бамблу стало б гідності й на двох, навіть якби незнайомець виявився більш шмпанійським; тож він мовчки попивав свій джин з водою й читав газету з вельми поважним, бундючним виглядом.
Але, як часто трапляється за подібних обставин, містера Бамбла так і тягло бодай краєчком ока глянути на незнайомця; та щоразу, коли він піддавався цьому непереможному бажанню, йому доводилося ніяковіти й відводити очі, бо виявлялося, що незнайомець у ту саму мить крадькома позирає на нього. Збентеження містера Бамбла посилювалося ще й тим, що погляд у незнайомця був якийсь дивний: у його проникливих, блискучих очах таїлася така підозріливість, така недовіра, що аж страшно було в них заглядати.
Так вони ззирнулися кілька разів, і врешті незнайомець порушив мовчанку, спитавши хрипким, глухим голосом:
- Це ви мене шукали, зазираючи у вікно?
- Ні, не вас, якщо ви не містер...
Тут містер Бамбл затнувся, бо йому кортіло довідатись, як звуть незнайомця, і він сподівався, що той мимоволі підкаже йому.
- Так, бачу, що не мене, бо ви б тоді знали моє ім'я,- мовив незнайомець, і самовпевнена глузлива посмішка скривила його уста.- Але ви його не знаєте, і раджу вам не цікавитися ним.
- Я зовсім не хотів образити вас, добродію,- велично зауважив містер Бамбл.
- І не образили,- відказав незнайомець. [275]
По цій короткій розмові знову запала мовчанка, і знову-таки першим порушив її чоловік у плащі.
- Мені здається,- сказав він,- я вже бачив вас колись. Хоч це було мимохідь, на вулиці, і вдягнені ви були інакше, я вас усе ж таки впізнав. Ви служили тут колись бідлом, правда?
- Атож,- трохи здивовано відповів містер Бамбл.- Парафіяльним бідлом.
- Так-так,- кивнув головою незнайомець.- Саме в цій ролі я й бачив вас. А тепер ви хто?
- Наглядач робітного дому,- промовив містер Бамбл повільно й поважно, мовби остерігаючи його від недоречної фамільярності.- Наглядач робітного дому, добродію!
- І, безперечно, ви, як і раніше, не забуваєте про власні інтереси? - провадив незнайомець, пильно дивлячись містерові Бамблу в очі, що аж вирячилися від здивування.- Не соромтеся, кажіть правду, чоловіче. Як бачите, я вас добре знаю.
- Гадаю, жонатий чоловік не менше, ніж нежонатий, має радіти з кожної нагоди чесно заробити дещицю грошей,- збентежено відповів містер Бамбл і, наставивши долоню дашком над очима, оглянув незнайомця з голови до п'ят.- Ми, парафіяльні службовці, заробляємо не так багато, щоб нехтувати якоюсь додатковою винагородою, коли її пропонують чемно і красно.
Незнайомець посміхнувся і знову кивнув, мовби кажучи, що перед ним саме той, що треба, а тоді закалатав дзвіночком.
- Налийте сюди ще,- звелів він, подаючи шинкареві порожню склянку містера Бамбла.- Тільки як слід гарячого і міцного. Я правильно замовляю?
- Ну, не аж надто вже міцного,- відповів містер Бамбл, делікатно кахикаючи.
- Отже, ви все зрозуміли, хазяїне,- з притиском мовив незнайомець.
Шинкар посміхнувся і за хвилину приніс паруючий кухоль; від першого ж ковтка в містера Бамбла виступили сльози.
Незнайомець зачинив двері та вікно й сказав:
- А тепер слухайте мене. Я приїхав сюди сьогодні, щоб розшукати вас. І тут, видно, не обійшлося без диявола, який часом підсобляє своїм приятелям: ви зайшли до цієї кімнати саме в ту хвилину, коли всі мої думки були восереджені на вас! Мені потрібні від вас деякі відомості. [276]
І я не прошу їх у вас задурно, хоч вони й незначні. Ось, візьміть для початку.
Кажучи це, він підсунув через стіл своєму співрозмовникові два соверени - обережно, немов боячись, щоб хтось знадвору не почув брязкоту монет. По тому, як містер Бамбл якнайуважніше оглянув гроші і, переконавшись, що вони не фальшиві, з видимою радістю поклав їх до жилетної кишені, чоловік у плащі повів далі:
- Спробуйте перенестися думкою в минуле на... зараз я вам скажу... на дванадцять років.
- Час чималий,- зауважив містер Бамбл.- Але я спробую. Вважайте, що вже перенісся.
- Місце дії - робітний дім.
- Гаразд.
- А час дії - ніч.
- Так.
- В тому вашому домі,- біс його знає, де саме,- є брудний закапелок, у якому нікчемні злидарки виплоджують на світ, якому самі вони не потрібні, хирлявих недоносків і, кинувши їх напризволяще, на шиї в парафії., ховають свій сором у могилі, бодай їх там усіх поперевертало.
- Це ви, певно, про пологовий покій? - спитав містер Бамбл, силкуючись устежити за збудженою мовою незнайомця.
- Так, про нього. Там у вас народився хлопець...
- Там народилося багато хлопців,- безнадійно похи-їав головою містер Бамбл.
- І чума б їх забрала, всіх отих виродків! - вигукнув незнайомець. - Я маю на увазі лише одного: блідого тонкосльозого тишка, якого віддали в науку до трунаря,- шкода, що той не збив йому труни й не закопав його п ній,- і який потім, кажуть, утік до Лондона.
- А, то ви про Олівера! Про Олівера Твіста! Ну, йога я, звісно, пам'ятаю. Зроду не бачив такого впертого, запеклого...
- Так от, мене цікавить не він, про нього я вже наслухався,- перебив незнайомець містера Бамбла, який зібрався був перелічити всі вади нещасного Олівера. - Мене цікавить одна жінка - ота стара відьма, що приймала роди в його матері. Де вона?
- Де вона? -' перепитав містер Бамбл, якого від джину з водою охопив грайливий настрій.- Це запитання пз просте, ах, не просте. В усякому разі, там, куди її занесло,[277] в повитухах потреби немає, тож вона, мабуть, сидить без роботи.
- Як це розуміти? - сердито спитав незнайомець.
- Вона померла взимку,- відповів містер Бамбл. Почувши це, незнайомець утупився в співрозмовника,
та хоч він довго не відводив очей, погляд його поволі робився неуважним, відсутнім: видно було, що він поринув у глибоку задуму, зважуючи новину, не знаючи, радіти з неї чи журитися. Та врешті незнайомець зітхнув вільніше і, відвівши очі, зауважив, що, власне, його це не дуже обходить, і підвівся, збираючись піти.
Але містер Бамбл, якому хитрості не бракувало, відразу збагнув, що має нагоду нагріти руки на таємниці своєї кращої половини. Він добре пам'ятав той вечір, коли померла стара Саллі,- пам'ятав і не раз згадував аж до найменших подробиць: адже саме того вечора він освідчився місіс Корні! І хоч ця шановна леді не переповіла йому таємницю, яку стара звірила на смертнім одрі тільки їй єдиній,- вже й того, що він почув, вистачило йому, щоб зрозуміти: таємниця стосувалась якоїсь події, що сталася, коли Саллі була за повитуху коло юної матері Олї-вера Твіста. Враз згадавши цю обставину, він таємниче повідав незнайомцеві, що перед смертю стара розповіла щось без свідків одній жінці і що, на його думку, та жінка могла б переповісти деякі корисні відомості.
- Як же її знайти? - вигукнув незнайомець. Видно було, що це повідомлення захопило його зненацька, відновивши з новою силою якісь його побоювання.
- Тільки за моєю допомогою,- відповів містер Бамбл,
- Коли? - нетерпляче вигукнув незнайомець,
- Завтра,- відповів містер Бамбл.
- О дев'ятій вечора,- сказав незнайомець і, діставши клаптик паперу, нерівним почерком, що свідчив про його хвилювання, написав адресу якогось закутка на березі річки.- О дев'ятій приведіть її до мене. Гадаю, вам і так ясно: нікому ані слова. У ваших же інтересах.
Сказавши це, незнайомець розрахувався за випите із шинкарем і рушив до дверей. Містер Бамбл вийшов разом з ним, але за дверима чоловік у плащі коротко кинув, що їм не по дорозі, і, не попрощавшись, а тільки ще раз на-< гадавши годину завтрашнього побачення, подався геть.
Глянувши на записку з адресою, парафіяльний урядовець побачив, що в ній не зазначено прізвище. Незнанемець [278] ще не встиг відійти далеко, тож містер Бамбл ки-нузся за ним.
- Чого вам треба? - скрикнув той, коли містер Бамбл доторкнувся до його плеча.- Надумали вистежити мене?
- Та ні, я хочу тільки довідатись, кого ж мені там питати? - відповів містер Бамбл, показуючи на клаптик паперу.
- Монкса! - відповів незнайомець і квапливо попростував далі.
Книга: Чарлз Діккенс Пригоди Олівера Твіста Переклад М.Пінчевського та ін.
ЗМІСТ
На попередню
|
|
