Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Чарлз Діккенс Пригоди Олівера Твіста Переклад М.Пінчевського та ін.
Розділ XLIV
Для Ненсі настає час виконати обіцянку,
яку вона дала Розі Мейлі.
Вона зазнає невдачі
Хоч як добре зналася Ненсі на всіх тонкощах лукавства й лицемірства, проте не змогла цілком приховати збентеження, яке охопило її, коли вона усвідомила, до чого може привести зроблений нею крок. Вона згадувала, що і хитрий єврей, і жорстокий Сайкс звіряли їй свої плани, які приховували від усіх інших, бо ніскільки не сумнівалися в її надійності та відданості. Хоч які були мерзотні ті плани, хоч які відчайдушні були голови, що їх замишляли, і хоч яку злість почувала вона до Фейгіна, який вів її далі, крок за кроком, усе глибше та глибше у безодню злочинів і страждань, звідки нема порятунку,- одначе були хвилини, коли почуття її, навіть до нього, пом'якшувалися побоюванням, що через її викриття єврей потрапить у лещата, яких він так довго уникав, і кінець кінцем загине - хай і цілком заслужено - від її руки.
Але то були лише скороминущі вагання душі, нездатної цілком зректися своїх давніх друзів та поплічників, проте сповненої рішучості зосередитись на одній меті й не відступати від неї, незважаючи ні на які міркування. Побоювання за Сайкса було єдиним, що могло б спонукати її спинитися, поки ще не пізно; а втім, вона ж поставила умову, що її таємницю свято берегтимуть, та й жодним словом не прохопилася, як його можна знайти, і навіть відмовилася - знову ж таки заради нього - від запропонованого притулку, де була б звільнена від свого злочинного й мерзотного оточення,- тож хіба вона не зробила усе, що могла? Ні, вона не відмовиться від свого ваміру.
Хоч її душевна боротьба щоразу закінчувалась цим рішенням, вагання виникали знов і знов і не минали без сліду. За ці кілька днів Ненсі схудла й поблідла. Часом вона не помічала, що діється довкола, відмовчувалася під час товариських бесід, хоч колись її голос лунав чи не найгучніше. Іншим разом вона починала сміятися хтозна-чому і просторікувала без причини й без ладу. А тоді - за якусь хвилину - раптом замовкала і понуро си-Діла, поклавши голову на руки й заглибившись у свої [337] думи; і зусилля, які вона робила, щоб повернутися до тями, виразніше, ніж інші ознаки, свідчили, що душа її не на місці і що думки її дуже далекі від того, про що гомонять її товариші.
У неділю ввечері Сайкс і Фейгін вели розмову, коли на дзвіниці найближчої церкви почав вибивати годинник. Обидва замовкли й прислухалися. Дівчина, що сиділа скулившись на низькому ослінчику, підвела голову і собі стала лічити... Одинадцять.
- Ще година до півночі,- сказав Сайкс і, піднявши штору й виглянувши у вікно, повернувся на своє місце.- Темінь, хоч в око стрель. Ніч саме для роботи.
- Ох,- озвався Фейгін,- шкода тільки, дорогесенький мій, що в нас нема нічого на прикметі.
- Цього разу ти кажеш правду,- похмуро зауважив Сайкс.- Таки шкода, бо я, як на те, сьогодні маю охоту.
Фейгін зітхнув удруге і скрушно похитав головою.
- Та дарма, я гадаю, ми ще надолужимо, як тільки трапиться щось путнє,- сказав Сайкс.
- Отака мова мені до вподоби, дорогесенький мій,- відповів Фейгін, наважившись поплескати його по плечу.- Аж серце радіє від таких слів.
- «Аж серце радіє»,- он як! - вигукнув Сайкс.- Ну, хай собі радіє.
- Ха-ха-ха! - зареготав Фейгін, так ніби ця поступка полегшила йому душу.- Сьогодні ти, Білле, знову на себе схожий. Знову до тебе повернувся добрий гумор.
- Він у мене псується, коли ти кладеш свої висохлі старечі кігті мені на плече, тож забери їх геть,- сказав Сайкс, відштовхуючи Фейгінову руку.
- Це нервує тебе, Білле,- тобі здається, ніби тебе схопили, еге ж? - сказав Фейгін, вирішивши не ображатись.
- Мені здається, що мене схопив чорт,- відказав Сайкс.- Ніхто ще на білім світі не мав такої пики, як у тебе,- хіба що твій батечко рідний, який, я гадаю, зараз підпалює в пеклі свою руду посивілу бороду. А то, може, ніякого батечка й не було і ти походиш від самого чорта? Мене б це анітрохи не здивувало.
Фейгін не відповів на Сайксів комплімент; схопивши його за рукав, він пальцем показав на Ненсі, яка, скориставшись з їхньої розмови, наділа капелюшок і тепер виходила з кімнати. [338]
- Гей,- вигукнув Сайкс,- Ненс! Куди це дівка налагодилася в таку пору?
- Недалечко.
- Що це за відповідь? - обурився Сайкс.- Куди ти йдеш?
- Кажу ж - недалечко.
- А я питаю - куди саме? - наполягав Сайкс.- Ти що, не чуєш?
- Я й сама не знаю куди,- відповіла дівчина.
- Тоді я знаю. Нікуди. Сідай і сиди,- мовив Сайкс, скоріше аби тільки зробити наперекір, ніж тому, що мав якісь поважні підстави пе випускати дівчину з дому.
- Мені щось нездужається. Я тобі вже казала,- мовила дівчина.- Хочеться подихати свіжим повітрям.
- То вистроми голову у вікно та й дихай,- порадив Сайкс.
- Цього мені мало,- заперечила дівчина.- Мені треба подихати на вулиці.
- На вулицю ти не вийдеш! - кинув Сайкс, а тоді підвівся, замкнув двері, сховав ключа і, зірвавши з її голови капелюшка, закинув його на стару шафу.
- Ну, ось! - сказав він.- А тепер сиди тихо й не рипайся, чуєш?
- Коли вже на те пішло, мене капелюшок пе вдержить,- сказала дівчина, сполотнівши.- Що це з тобою, Білле? Ти сам не знаєш, що робиш.
- Сам не знаю, що... Оце маєш! - вигукнув Сайкс, звертаючись до Фейгіна.- Та вона, схоже, несповна розуму, а то не посміла б так розмовляти зі мною.
- Не доводь мене до гріха,- стиха мовила дівчина, притискаючи руки до грудей, ніби намагаючись силою стримати якийсь шалений вибух.- Пусти мене, чуєш? Зараз же... цієї ж миті.
- Ні! - гарикнув Сайкс.
- Скажи йому, Фейгіне, щоб пустив мене. Хай краще пустить. Для нього краще буде. Чуєш? - тупнувши ногою, крикнула Нонсі.
- Чи я чую? - повторив Сайкс, обертаючись до неї разом із стільцем.- Так... Або ти негайно замовкнеш, або собака так учепиться тобі в горлянку, що видере з неї твій скрипучий голос. Який дур зайшов тобі в голову, дурепо ти окаянна? Що з тобою?
- Пусти мене,- наполегливо мовила дівчина, а потім, сівши на підлогу біля дверей, почала благати: - Пусти [339]
мене, Білле; ти й сам не знаєш, що робиш. Далебі, не знаєш. Тільки на одну годиночку... ну, пусти... пусти!
- Нехай мене ріжуть на шматки, коли ця дівка не з'їхала з глузду! - вигукнув Сайкс і грубо схопив її за руку.- Вставай!
- Не встану, доки ти мене не пустиш... не встану... нізащо... нізащо! - голосила дівчина.
Сайкс якусь хвилю дивився на Ненсі, а тоді, вибравши слушний момент, раптом скрутив дівчині руки і потяг її, хоч як вона пручалась і відбивалася, в сусідню комірчину, де силоміць посадовив на стілець і, не випускаючи її з рук, сів поруч на ослінчик. Вона то виривалась, то починала знову благати, аж поки вибило дванадцяту. А тоді, геть знесилівши, замовкла і скорилась. Застерігши її, щоб вона не сміла вийти з дому тієї ночі, і підкріпивши застереження крутою лайкою, Сайкс залишив її саму - хай одійде наодинці - і вернувся до Фейгіна.
- Тьху! Клята дівка! - вигукнув він, витираючи з лоба піт.- Навіжена якась, та й годі!
- Твоя правда, Білле,- замислено відгукнувся Фей-гін,- твоя правда.
- Чого це вона забрала собі в голову неодмінно вийти сьогодні на прогулянку, як ти гадаєш? - спитав Сайкс.- Слухай, ти ж її краще знаєш. Що воно означає?
- Гадаю, то примхи, голубе. Звичайнісінькі жіночі примхи.
- Може, й так,- погодився Сайкс.- Я вже думав, що приручив її, а вона все така ж дика, як і раніше.
- Та ще й дикіша стала,- мовив Фейгін так, ніби розмірковував про щось.- Раніше я не бачив, щоб вона отак шаленіла через якісь дрібниці.
- І я не бачив,- сказав Сайкс.- У неї, мабуть, ще нуртує в крові ота лихоманка, еге ж?
- Схоже на те.
- Коли це знову трапиться з нею, я пущу їй трохи крові - навіть і лікаря не турбуватиму,- сказав Сайкс.
Фейгін промовисто кивнув головою на знак цілковитої згоди з таким способом лікування.
- Поки я тут лежав плазом, а ти, сучий виродку, і думати про нас забув, вона не відходила від мене ні вдень, ні вночі. До того ж ми тоді дуже бідували, і це, я думаю, так чи так мучило й дратувало її, а від довгого сидіння серед чотирьох стін вона і зовсім занедужала, еге ж? (340)
- Мабуть, що так, мій дорогесенький,- відповів старий пошепки.- Ша!
У цю мить Ненсі вийшла з комірчини й сіла на своє місце. Очі в неї запухли й почервоніли, вона хиталася, мов п'яна, час від часу підводячи голову, а потім несподівано зареготала.
- Ну, нова вистава починається! - вигукнув Сайкс, вражено поглянувши на свого співрозмовника.
Фейгін подав знак, щоб він не зважав на дівчину, і згодом Ненсі наче прийшла до тями. Прошепотівши Сайк-сові, що більше нема чого боятися нового нападу, Фейгін узяв капелюха й попрощався. Біля дверей він озирнувся і попрохав, щоб йому посвітили на темних сходах.
- Посвіти йому,- сказав Сайкс, набиваючи собі люльку.- Жаль буде, якщо він скрутить собі в'язи на самоті і ніхто не побачить цього видовища. Проведи його, Ненсі.
Взявши свічку, дівчина спустилася сходами за старим. Коли вони підступили до дверей, він притулив пальця до уст і, наблизившись до дівчини, прошепотів:
- Що з тобою, дорогесенька?
- Про що ти? - так само пошепки спитала дівчина.
- Та з чого в тебе оце все,- відповів Фейгін.- Якщо він,- Фейгін показав кощавим пальцем нагору,- такий брутальний з тобою,- а він, що й казати, тварюка, Ненс, ввичайнісінька тварюка,- то чому ти тоді не...
- Що? - сказала дівчина, коли Фейгін замовк, майже торкаючись губами її вуха й не зводячи з неї погляду.
- Та нічого. Поговоримо про це іншим разом... Я тобі друг, Ненс, вірний друг. І маю напохваті певні засоби, безпечні й надійні. Якщо ти захочеш помститись тим, хто поводиться з тобою, як із собакою - та де там! гірше, ніж із собакою, бо його він часом пестить,- то приходь до мене. З цим негідником ти живеш без року тиждень, а мене знаєш від давніх-давен.
- Так, я тебе добре знаю,- озвалася дівчина зовсім безвиразно.- Добраніч.
Коли Фейгін спробував потиснути їй руку, вона відсахнулась, але ще раз спокійно побажала йому на добраніч і, значуще кивнувши на прощання, замкнула за ним двері.
Фейгін поплентався додому, і всю дорогу його мозок напружено працював. У нього закралася підозра - не тепер, хоч сьогоднішня сцена тільки зміцнила її, вона виникала час від часу й раніше,- що Ненсі остогидла брутальність грабіжника і вона завела собі нового коханця. [341]
Зміни в її поведінці, часті відлучки з дому, помітна байдужість до інтересів банди, якій колись вона була така віддана, і, на додачу, її відчайдушні спроби ніти сьогодні з дому о певній годині - все це підтверджувало давні підозри, майже обертало їх, принаймні в його очах, на істину, що не вимагає доказів. Очевидно, предмет її нової прихильності не належав до їхнього гурту, тож варто було б (так розмірковував собі Фейгін) негайно перетягти його до себе; з такою розумною помічницею, як Ненсі, він став би цінним надбанням.
Були у Фейгіна її інші, ще підступніші, заміри. Сайкс забагато знав, і його зухвалі насмішки страшенно дратували Фейгіна, дарма що він терпів їх мовчки. Звичайно, дівчина мала б добре знати, що коли вона покине Сайкса, їй вічно загрожуватиме його помста, та й її новому обранцеві він, звісно, не попустить - може покалічити, а то й зовсім порішити. «Досить мені трохи намовити дівку,- думав Фейгін,- і вона погодиться отруїти його. Жінки й не на таке здатні за цих обставин. Тоді небезпечний негідник, чоловік, якого я ненавиджу, згине назавжди з-перед моїх очей, його місце займе інший, а дівчина, вкоротивши Сайксові віку, потрапить у цілковиту залежність від мене, бо я знатиму про її злочин».
Ці думки промайнули в голові у Фейгіна за той короткий час, поки він сидів сам-один в кімнаті грабіжника; цілком поринувши у них, він скористався з першої ж нагоди і, прощаючись із Ненсі, спробував обережними натяками з'ясувати, що вона думає з цього приводу. На обличчі її не з'явилося подиву, вона навіть не намагалася вдати, ніби не розуміє його. Так, дівчина зрозуміла все. Це видно було з її прощального погляду.
Але, може, Ненсі відкине його пораду збавити Сайксові життя? А тим часом саме такий кінець влаштовував його найбільше. «То як би це мені посилити свій вплив на неї? Як прибрати її до рук?» - міркував Фейгін, дибаючи додому.
Такі голови, як у Фейгіна, завжди щось зметикують. А що, як він, не домагаючись від неї визнання, почне стежити за нею, довідається, до кого вона ходить, а потім, як вона не пристане на його план, настрахає її тим, що розповість усе про неї Сайксові (якого вона неабияк боялася),- та невже ж і тоді він не доб'ється її згоди?
- Доб'юся,- подумав Фейгін уголос-Тоді вона не посміє мені відмовити. Не посміє, якщо їй життя дороге! [342]
Я все обміркував. Отже, засіб знайдено, лишається тільки пустити його в діло. Я ще до тебе доберуся!
Він кинув злостивий погляд у той бік, де було житло Сайкса - ще зухвалішого лиходія, ніж він сам,- і, посварившись кулаком, пішов далі; кощаві пальці його судомно стискали складки подертого плаща, так ніби він душив ненависного ворога.
Книга: Чарлз Діккенс Пригоди Олівера Твіста Переклад М.Пінчевського та ін.
ЗМІСТ
На попередню
|
|
