Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Публій Овідій Назон Любовні елегії Переклад А.Содомори

Здібний наслідувач мови, папуга, з Індії родом,

Згинув!.. Рушайте, птахи, у похоронний похід!

Бийте, пернаті, себе благочесно крилами в груди,

Щоки свої раз у раз дряпайте нігтем твердим!

Замість волосся наїжене дрібно скубайте пір'я,

Горлом співучим своїм довгу трубу замініть.

Годі вже скарг, Філомело, на владаря-ісмарійця!

Горю з перебігом літ угомонитись пора!

Рідкісний птах не живе - його, тужлива, оплакуй:

Ітіс - велика, але ж давноминула журба.

Всі ви, хто порухом крил верстає путь у повітрі, -

Плачте! Та понад усіх, горлице, ти розпачай!

Приязню повнилось ваше життя, чуттям обопільним,

Вірність постійна, міцна з вами була повсякчас.

Чим був з Фокіди юнак для аргосця Ореста, тим самим,

Горлице, поки ще жив, був той папуга тобі.

Що то за вірність була! Пір'їн яке різнобарв'я!

Голос, що так озивавсь на усілякі лади!..

Лиш подарований - тут же сподобався ти моїй милій,

Слава пернатих, і що?.. Все-таки мертвий лежиш...

Міг ти й смарагди крихкі затьмарити крил своїх сяйвом,

Дзьобик шафраном яснів і променивсь багрецем.

Де ж іще інший є птах, щоб так наслідував голос,

Щоб наче справді слова з горла свого видавав?..

Заздрості жертвою став - до грізних боїв не хилився,

Був говірким і любив спокій та мир над усе.

От перепілки: жити для них - означає сваритись, -

Думаю, саме тому довго, сварливі, живуть.

Ситий був крихтою ти, й такий уже говірливий,

Що між наїдків було ти й поклювать не встигав.

А полюбляв ти горіх або мак - причину дрімоти,

Спрагу вгашала тобі крапля простої води.

Пажерний яструб живе, в повітрі кружляючи, й каня,

Й галка, що кряче всякчас та накликає дощі,

Як і ворона - ненависний птах зброєносній Мінерві, -

Може прожити вона, кажуть, за дев'ять віків.

Згинув папуга, однак, - відлуння мови людської,

Дар, що сюди завітав з крайніх околиць землі!..

Долі жадлива рука по найкраще звикла сягати,

Гірше - вповні свій вік, аж до кінця проживе.

Бачив нікчема Терсіт похоронний вогонь Філакійця;

Гектор - попелом став, поки брати ще жили...

Зайве нагадувать, як господиня благала за тебе,

Як ті благання тремкі вітер по морю розніс...

Сьомий визирнув день, але восьмий - вже не всміхнувся,

Парка-бо нитки життя не приточила тобі.

Не заніміло, проте, у горлі затерплому слово,

Мовив, півмертвий уже: "Люба Корінно, прощай!"

Під Єнісейським горбом гайок дубовий темніє

І зеленіє земля в росяних травах довкіл.

Там, якщо віру ймеш, сумирне селиться птаство

Й не проникає туди жоден пернатий хижак.

Лебеді там на розлогім лузі пасуться, невинні,

Й фенікс - єдиний зразок вічного роду свого.

Віялом там розпускає свій хвіст і птиця Юнони;

Голуб з голубкою там ніжно воркують собі.

Прийнятий в їхню сім'ю в тім гаї зеленім папуга

Всіх доброчесних птахів словом чарує своїм.

Над кісточками - горбок, для пташки - надто великий;

Камінь маленький зате і відповідний двовірш:

"Як господиня любила мене - розумію з нагробка.

Більше, ніж навчений птах, мовою я володів".

7

Доки я щораз нове звинувачення слухати маю?

Вже й захищатись, повір, геть набридає мені.

Варто зирнути на верхні ряди в мармуровім театрі,

Вже дорікаєш: "Ага! Он котру оком пасеш!"

Варто й на мене зирнути якійсь цілком випадково -

Вже щось вичитуєш ти, пильна, з обличчя її.

Жінку якусь похвалю - мені вискубать хочеш волосся,

Лаю - вважаєш: "Хитрун! От напускає ману!"

Свіжістю грає лице - нарікаєш: "Байдужим зробився".

Зблідну - "Когось покохав!" - підозріваєш мене.

Хай би вже справді провину якусь я чув за собою:

Легше-бо кару нести, як по заслузі вона.

Ти ж безпідставно мене винуватиш, віриш марницям,

Гнів свій змісту й ваги ти позбавляєш сама.

Глянь на осла довговухого, на нещасливу тварину:

Скільки його не шмагай, він не перейде у чвал...

Ще один злочин: з тією, що вправно вкладає волосся,

Із Кіпассідою я... ложе твоє осквернив.

Та якби справді до блуду тягло мене, чи на якусь там

Служку просту - о боги! - міг би поквапитись я?..

Хто з-поміж вільних рабині б хотів? Кому було б мило

Плечі, де слід батога, брати в обійми свої?

Ще ж та служниця, додай, з умінням подиву гідним

Зачіски може робить - ціниш те вміння її.

Чи до тієї, що вірна тобі, залицятися варто?

Облизня б тут же схопив, вийшла б і справа на яв.

Тож і Венерою, й хлопця крилатого луком клянуся -

Класти на мене вину жодних не маєш підстав.

8

Ти, що готова зробить хоч тисячу зачісок різних,

Ти, Кіпассідо, кому варто б чесати богинь,

Ти, що й до любощів хист, як я пересвідчився, маєш,

Більше мені помічна, ніж навіть пані своїй, -

Хто про зв'язок наш доніс, відкіль дізналась Корінна,

З ким до любовної гри в ліжко лягаєш не раз?

Може, рум'янець видав мене чи слово, зірвавшись,

їй підказало, що ми бавимось потай тепер?..

Сам же я застерігав - небезпечна любов до служниці:

Хто на ту стежку ступив - глузду бракує тому!

Втім, Брісеіди, рабині, запрагнув сам фессалієць;

Фебову жрицю кохав перший з мікенських вождів.

Я - не могутній Ахілл, не Тантала внук, то чи мав би

Нехтувать тим, що колись миле було владарям?

Оком пильнішим на тебе колись-то твоя господиня

Глянула - й тут же тебе вкинуло, бачив я, в жар.

Я зате не розгубивсь; пам'ятаєш, став присягатись,

Навіть Венеру саму кликав, щоб свідком була?

Вибач, богине, мені! Я не винен - криві ті присяги

Ти вітровіям вели гнать на простори морські!

Ти ж, Кіпассідо, відваж за труд мені плату солодку:

Нині, смаглявко, до гри знов побіч мене лягай!

Що це ти брівки звела? Страхи снуєш свіжі, невдячна?

Замість обом водночас, краще служи одному.

А як відмовиш, дурненька, мені - зізнавшись в усьому,

Я господині твоїй сам принесу каяття.

Все, Кіпассідо, їй оповім - коли ми кохались

І в який спосіб, і де, й скільки разів це було.

Додати в закладки

  
Переклад Translate