Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Публій Овідій Назон Любовні елегії Переклад А.Содомори

Я переміг! Увінчай же чоло моє, лавре звитяжний!

Бо ж обнімаю таки любу Корінну мою!

Хто лиш її не беріг - чоловік, і замки, і сторожа,

Щоб не підкрався хитрун, - всі проти мене були.

3-між перемог саме та найгучнішого варта тріумфу,

Де, не піднявши меча, здобич безкровно беруть.

Що там рови, що мури вкруг міста? Все це - марниці:

Жінку, досвідчений вождь, жінку я нині здобув!

Як повалився Пергам по облозі десятилітній -

Скільки в Атрідів-братів слави тієї було?

Я ж ні з ким іншим її не ділю: плоди перемоги

Буду лиш я пожинать, не якийсь інший вояк.

Сам я тут був за вождя, сам воїном був - піхотинцем,

Сам же й вершником був, сам і клейноди носив.

Звершень моїх не применшила доля чимсь випадковим -

Гучно, тріумфе, ступай, світла турбото моя!

Привід війни не новий: не викрали б доньку Тіндара -

Мир і Європи б тоді, й Азії не полишав.

І чи не жінка вином розгарячених диких лапітів

І напівконей, було, в бійку ганебну втягла?

Жінка й в твоєму краю, справедливий Латине, троянцям

Поштовх дала до нових кровопролитних боїв.

Жінка й тоді, коли Місто ще юним було, нацькувала

Римлян на тестів - до рук грізну їм зброю дала.

Б'ються бики, не раз бачив я, за білосніжну телицю, -

Збоку дивилася та - їм піддавала снаги.

3-між багатьох і мені, воякові, - але без убивства, -

Взяти звелів Купідон славні знамена свої.

13

Плоду, що в лоні вже зрів, позбувшись так нерозважно,

Зблідла Корінна лежить - бореться смерть із життям.

Рішення те, небезпечний свій намір, ховала від мене;

Гнівом по праву киплю, та переважує страх.

Плід той від мене вона понесла, принаймні, в те вірю:

Часто, що бути б могло, те я за дійсне беру.

Мати Ісідо, чий край - хлібодайні ниви Канопа,

І Паретоній, і Фар, в пальмах увесь, і Мемфіс,

Де, у просторому річищі граючи, Ніл бистроплинний

В море крізь сім своїх брам води вливає свої!

Систром твоїм заклинаю тебе й Анубіса видом -

Хай шанобливо в віках служить Анубіс тобі,

Хай проповзає змія некваплива вколо приносин,

Апіс хай в почті твоїм, бог рогоносний, іде, -

Глянь милостиво сюди - в одній ти двох порятуєш:

їй подаруєш життя, - ну, а вона вже - мені.

Часто при святі твоєму вона тобі в храмі служила,

Ґалли тим часом, жерці, кров'ю кропили твій лавр.

Ти ж помагаєш вагітним жінкам, що їм роздуває

Стан, нещодавно гнучкий, лона прихований плід.

Будь же прихильною й ти, молитви мої вчуй, Ілітіє!

Вір мені, гідна вона ласку пізнати твою.

Сам в білосніжному весь обкурю тобі миром жертовник,

Сам подарунки до стіп, як обіцяв, покладу

Й напис додам: "За Корінну врятовану - дар від Назона".

Ти ж для дарунку цього й напису місце зроби.

І, якщо можна в тривозі такій давати поради, -

Більше, Корінно, не смій важити власним життям!

14

Що то за користь жінкам - не брати участі в битвах,

Не виступати в похід у щитоносних рядах?

Воєн не треба - своєю ж себе вони зброєю ранять, -

Часто на долю свою сліпо знімають меча!

Та, що незрілий ще плід виривати з утроби навчила,

В битві із власним життям мала б сама полягти.

Справді-бо: лиш через те, щоб живіт не поганили складки,

Для смертовбивства цього площу всипати піском?

Звичай такий полюбляли б колись - од того душогубства,

Певно, до пня вже б давно вигинув рід наш людський.

Знов довелося б шукать, хто б каміння в пустельному світі

Кидав, щоб роду людей дати початок новий.

Хто подолав би Пріамову рать, коли б гожа Фетіда,

Моря богиня, свій плід не побажала носить?

А коли б Ілія в лоні тугім близнюків умертвила, -

Хто б то на пагорбах тих Місто владарне заклав?

Так і Венера: коли б, завагітнівши, вбила Енея, -

Досі б не знала земля, що то таке - владарі.

Втім, не було б і тебе - такої краси! - якби мати

Так учинила колись, як її донька - тепер.

Навіть я сам, кому краще було б од любові сконати,

Дня б не побачив, якби ненька згубила мене.

Що ж виногроно з лози, як воно ще незріле, стинати?

Незарум'янене ще яблуко - з гілки зривать?

Вичекай трохи - самі опадуть; хай росте, що родилось,

Не пожалкуєш об тім, бо нагорода - життя!

Що ж ви знаряддям якимсь копирсаєтесь в лоні своєму,

А ненароджених ще - поїте трійлом їдким?

Кров'ю синів колхідянці розгніваній всяк докоряє;

Кожному Ітіса жаль - ненька ж убила його!

Люті були матері! Але й привід для лютості мали:

Кров'ю своїх же дітей металися чоловікам.

Ну, а який нині вас Терей чи Ясон спонукає

Так от, долаючи страх, зранювать лоно своє?

Таж на той злочин не йде у печерах вірменських тигриця,

Навіть левиця не вб'є, грізна, маляти свого, -

Чинять це ніжні жінки, але - не безкарно для себе:

Часто, вбиваючи плід, гине убивця сама.

І, як несуть її, простоволосу, вогневі в поживу, -

Кожен покійниці вслід: "Так їй і треба!" - кричить.

Хай всі слова ті, одначе, розвіються в далях ефірних,

А віщування мої зробляться звуком пустим!

Хай вона раз лиш, боги милосердні, схибить безкарно,

Лиш один раз, а тоді, вдруге, - хай кару несе!

Додати в закладки

  
Переклад Translate