Додати в закладки
Переклад Translate
Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
Скачати одним файлом. Книга: Публій Овідій Назон Любовні елегії Переклад А.Содомори
3
Маєш тут, вір у богів... Зламала, невірна, присягу -
Вродою ж сяє вона - нині, як і колись!
Довгим волосся було, як вірність іще шанувала,
Є воно довгим, хоча - не побоялась богів.
Личко біленьке цвіло легким рожевим рум'янцем -
На білосніжне й тепер наче лягає багрець.
Ніжка була, ніби іграшка, - й нині вона бездоганна,
Вдатна, висока тоді, вдатна, висока - тепер.
В очках смішинки були - променились, мовби ті зорі, -
Ними в оману мене вводила, хитра, не раз...
Мабуть, присягу ламати жінкам боги ж дозволяють,
Мабуть, краса - це також не будь-яке божество.
Ще, пам'ятаю, очима клялась і своїми, й моїми -
Знову ж не їй, а мені котяться сльози з очей.
Що ж це, врешті, таке? Вона завдала вам образи,
Я ж за провину чужу маю страждати, боги?..
Втім, ви й Кефея дочку безвинно занапастили, -
Ненька ж її, не вона, славила вроду свою.
Може, не досить того, що свідки з вас нікудишні,
Що насміялась вона з мене безкарно, з богів?
Маю ще й кару нести, знімаючи з неї провину?
Зраджений, зрадниці тій маю у жертву піти?..
Тож або "бог" - лише слово пусте, одне страховидло,
Що легковірну юрбу здавна дурманить, або
Він таки є десь - тоді, як бачимо, він не байдужий
До жіночок, ось чому все їм - як з гуски вода.
Чоловікам же погрожує Марс мечем смертоносним,
Списом незборним у нас мітить Паллада сама,
Лук Аполлона гнучкий на нас спрямовує стріли,
Навіть Юпітер для нас блискавку має в руці.
Краль не карають, дарма що ображені, жителі неба -
Тих-бо, хто їх не боявсь, мабуть, бояться самі.
Хто ж їм у храмі тепер на вогонь буде пахощі класти?
Більш рішучими буть личило б чоловікам!
Вежі й гаї блискавичним вогнем уражає Юпітер,
Та не пускає тих стріл у віроломних жінок.
їх би й скарати усіх! А згоріла тільки Семела:
З богом ласкава була - й занапастила себе.
А відсахнулася б, поки надходив палючий коханець, -
Батько для Вакха б не став матір'ю на якийсь час.
Що тут жалітись, однак? Чому нарікаю на небо?
Таж і в богів є душа, очі є в них, як у нас!
Був би я богом - дозволив би сам ображати брехнею
Жіночці, кралі якійсь, навіть моє божество.
Сам присягав би, що жіночка та не ламала присяги,
Щоб не казали, що я - з грона жорстоких богів.
Не зловживай лиш тією уступкою - плакати часто,
Мила, не змушуй мене - очі мої пожалій!
Марно, безжальний, отак пильнувать свою жіночку ніжну:
Кожна хай дбає сама про поведінку свою.
Цноту шанує лиш та, що шанує її не від страху,
А через страх не грішить - то все одно, що грішить.
Тіло, скажімо, вберіг, а душа - таки чинить перелюб:
Ту, котру тягне на блуд, марно, кажу, пильнувать.
Ба, тобі й тіла не вберегти, хоч усе б зачинив ти,
Все - а спокусник в'юном якось таки прослизне!
Де не боронять, перелюбу менше: там сама змога
Втіху любовну гнітить, млявою робить її.
Годі-бо заборонять! Заборона - спонука пороків.
Хочеш ти їх притлумить - краще їм не заважай!
Так, закусивши вудила, бува, непокірний вуздечці,
Ще необ'їжджений кінь, наче та блискавка, мчить.
Та, лиш відчує вільнішу вуздечку і вже не напнуті
Віжки на гриві густій, - тут же покірним стає.
На заборонене ласі ми всі: хай лікар, приміром,
Хворому скаже: "Не пий!" - гине вже той без води.
Сто на чолі й на потилиці стільки ж очей у зіркого
Аргуса, й тільки Амур часто дурить його міг.
Дівою в спальню Данаю впровадили; вколо - залізо
Й камінь, а все-таки й там матір'ю стала вона.
А Пенелопа, хоча наглядач не стеріг її жоден, -
Серед стількох женихів цноту свою зберегла!
Знадне - що під замком; охорона - злодія дражнить.
Мало кому миле те, що під рукою лежить.
Часто не вродою жінка бере нас, а пристрастю мужа:
Щось, видно, є в ній таке, раз його так розпекла!
Жінці перелюб ціни додає: мов скарб той, пильнують;
Більше тут важить сам страх, аніж принади її.
Хочеш, обурюйсь, але... заборонена втіха - солодша;
Вабить нас та, що шепне, поцілувавши: "Боюсь!"
Вільних, до речі, тримать під замком - це проти закону:
Хай лиш рабині, з чужих, мов у в'язниці, живуть.
Тож, коли сторож похвалиться: я тут, мовляв, постарався, -
Значить, для слави раба цноту свою береже.
Гірш селюка того, хто переймається зрадою жінки,
Звичаїв Риму як слід, мабуть, не знає такий.
Хто ж заснував його? Збройного Марса сини позашлюбні:
Ілія ж двох привела - Ромула й Рема - на світ.
Хочеш цнотливої? То водночас не шукай собі кралі:
Вроду й цнотливість, повір, годі докупи звести.
Є в тебе глузд - не прискіпуйсь до жінки, брів не нахмурюй,
Правил, вимогливий муж, їй не встановлюй твердих.
Друзів її ( а їх буде чимало!) вітай щиросердно -
Хоч невеликий це труд, вдячність велика зате:
Де лиш забава якась - будеш гостем поміж молодими,
Дома, хоч сам не давав, щедрі побачиш дари.
Ніч була. Сон і мені зімкнув натомлені вічі.
Тут і наснилось таке, що аж взяли дрижаки.
Сонцем осяяний горб, дубовий гай у підніжжі,
Різноголосся птахів поміж галуззям рясним.
Нижче, під гаєм, луг зеленів, аж очі вражало,
Тихо струмок жебонів, живлячи трави густі.
Сам я під листям дерев од спечного дня заховався,
Тільки спекотно було навіть під листям дерев.
Отже, з'явилась нараз, квітучі смакуючи трави,
Біла корова; на ній - жодної плямки ніде.
Білим настільки й сніг не буває, що тільки-но випав
І на грайливий струмок перемінитись не встиг,
Чи молоко од вівці, що цівками в повну дійницю
Туго з набряклих дійок, піну збиваючи, б'є.
Був їй супутником бик - за мужа корові щасливій;
Побіч красуні-жони він собі ліг на траву.
Доки лежав і відригував трави і ще раз жував їх,
Заново живлячись тим, що лиш недавно спожив, -
Сон його, видно, здолав - головою рогатою низько
Він до землі нахиливсь - так мені снилось, кажу.
Бачу, ворона летить; ковзнувши легко в повітрі,
Сіла на зелень м'яку й каркнула, птаха хрипка.
Дзьобнула тричі корову й з грудей її білосніжних
Шерсті скубнула пучок - цілий пучок білини.
Та, завагавшись, таки залишила бика і те місце, -
На її грудях, однак, бачив я, кров запеклась.
А спостерігши, що одаль бики пасуться на травах, -
Одаль і справді паслись на пасовищі бики, -
Тут же помчала туди й сама, приєднавшись до стада,
Весело стала скубти буйнозелену траву.
Тож поясни мені, хто б ти не був, кмітливий товмачу,
Зміст отих видив нічних - що означали б вони?
Так запитав я, а той, хто сни опівнічні тлумачить,
Мовив, - здавалось, кладе кожне із слів на вагу:
"Спека, що ти поривався від неї під лист шелестливий,
Та все одно не сховавсь, то твоя пристрасть палка.
Біла корова - то любка твоя: білосніжні обоє;
Бик, що при ній був, - це ти, в ньому себе упізнай.
Груди ворона їй дзьобала, кажеш, то це, зрозуміло, -
Звідниця: любці твоїй розум дурманить стара.
А що лишила корова бика, хоча й не одразу, -
Знай, доведеться тобі в ліжку тремтіть одинцем.
На білосніжних грудях корови мітка багряна -
То не без плямки, вважай, та, що кохаєш її".
Мовив відгадувач снів - і відринула кров од обличчя,
Весь я немов зледенів, темінь на вічі лягла.
Книга: Публій Овідій Назон Любовні елегії Переклад А.Содомори
ЗМІСТ
На попередню
|