Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Публій Овідій Назон Любовні елегії Переклад А.Содомори

Маєш тут, вір у богів... Зламала, невірна, присягу -

Вродою ж сяє вона - нині, як і колись!

Довгим волосся було, як вірність іще шанувала,

Є воно довгим, хоча - не побоялась богів.

Личко біленьке цвіло легким рожевим рум'янцем -

На білосніжне й тепер наче лягає багрець.

Ніжка була, ніби іграшка, - й нині вона бездоганна,

Вдатна, висока тоді, вдатна, висока - тепер.

В очках смішинки були - променились, мовби ті зорі, -

Ними в оману мене вводила, хитра, не раз...

Мабуть, присягу ламати жінкам боги ж дозволяють,

Мабуть, краса - це також не будь-яке божество.

Ще, пам'ятаю, очима клялась і своїми, й моїми -

Знову ж не їй, а мені котяться сльози з очей.

Що ж це, врешті, таке? Вона завдала вам образи,

Я ж за провину чужу маю страждати, боги?..

Втім, ви й Кефея дочку безвинно занапастили, -

Ненька ж її, не вона, славила вроду свою.

Може, не досить того, що свідки з вас нікудишні,

Що насміялась вона з мене безкарно, з богів?

Маю ще й кару нести, знімаючи з неї провину?

Зраджений, зрадниці тій маю у жертву піти?..

Тож або "бог" - лише слово пусте, одне страховидло,

Що легковірну юрбу здавна дурманить, або

Він таки є десь - тоді, як бачимо, він не байдужий

До жіночок, ось чому все їм - як з гуски вода.

Чоловікам же погрожує Марс мечем смертоносним,

Списом незборним у нас мітить Паллада сама,

Лук Аполлона гнучкий на нас спрямовує стріли,

Навіть Юпітер для нас блискавку має в руці.

Краль не карають, дарма що ображені, жителі неба -

Тих-бо, хто їх не боявсь, мабуть, бояться самі.

Хто ж їм у храмі тепер на вогонь буде пахощі класти?

Більш рішучими буть личило б чоловікам!

Вежі й гаї блискавичним вогнем уражає Юпітер,

Та не пускає тих стріл у віроломних жінок.

їх би й скарати усіх! А згоріла тільки Семела:

З богом ласкава була - й занапастила себе.

А відсахнулася б, поки надходив палючий коханець, -

Батько для Вакха б не став матір'ю на якийсь час.

Що тут жалітись, однак? Чому нарікаю на небо?

Таж і в богів є душа, очі є в них, як у нас!

Був би я богом - дозволив би сам ображати брехнею

Жіночці, кралі якійсь, навіть моє божество.

Сам присягав би, що жіночка та не ламала присяги,

Щоб не казали, що я - з грона жорстоких богів.

Не зловживай лиш тією уступкою - плакати часто,

Мила, не змушуй мене - очі мої пожалій!

4

Марно, безжальний, отак пильнувать свою жіночку ніжну:

Кожна хай дбає сама про поведінку свою.

Цноту шанує лиш та, що шанує її не від страху,

А через страх не грішить - то все одно, що грішить.

Тіло, скажімо, вберіг, а душа - таки чинить перелюб:

Ту, котру тягне на блуд, марно, кажу, пильнувать.

Ба, тобі й тіла не вберегти, хоч усе б зачинив ти,

Все - а спокусник в'юном якось таки прослизне!

Де не боронять, перелюбу менше: там сама змога

Втіху любовну гнітить, млявою робить її.

Годі-бо заборонять! Заборона - спонука пороків.

Хочеш ти їх притлумить - краще їм не заважай!

Так, закусивши вудила, бува, непокірний вуздечці,

Ще необ'їжджений кінь, наче та блискавка, мчить.

Та, лиш відчує вільнішу вуздечку і вже не напнуті

Віжки на гриві густій, - тут же покірним стає.

На заборонене ласі ми всі: хай лікар, приміром,

Хворому скаже: "Не пий!" - гине вже той без води.

Сто на чолі й на потилиці стільки ж очей у зіркого

Аргуса, й тільки Амур часто дурить його міг.

Дівою в спальню Данаю впровадили; вколо - залізо

Й камінь, а все-таки й там матір'ю стала вона.

А Пенелопа, хоча наглядач не стеріг її жоден, -

Серед стількох женихів цноту свою зберегла!

Знадне - що під замком; охорона - злодія дражнить.

Мало кому миле те, що під рукою лежить.

Часто не вродою жінка бере нас, а пристрастю мужа:

Щось, видно, є в ній таке, раз його так розпекла!

Жінці перелюб ціни додає: мов скарб той, пильнують;

Більше тут важить сам страх, аніж принади її.

Хочеш, обурюйсь, але... заборонена втіха - солодша;

Вабить нас та, що шепне, поцілувавши: "Боюсь!"

Вільних, до речі, тримать під замком - це проти закону:

Хай лиш рабині, з чужих, мов у в'язниці, живуть.

Тож, коли сторож похвалиться: я тут, мовляв, постарався, -

Значить, для слави раба цноту свою береже.

Гірш селюка того, хто переймається зрадою жінки,

Звичаїв Риму як слід, мабуть, не знає такий.

Хто ж заснував його? Збройного Марса сини позашлюбні:

Ілія ж двох привела - Ромула й Рема - на світ.

Хочеш цнотливої? То водночас не шукай собі кралі:

Вроду й цнотливість, повір, годі докупи звести.

Є в тебе глузд - не прискіпуйсь до жінки, брів не нахмурюй,

Правил, вимогливий муж, їй не встановлюй твердих.

Друзів її ( а їх буде чимало!) вітай щиросердно -

Хоч невеликий це труд, вдячність велика зате:

Де лиш забава якась - будеш гостем поміж молодими,

Дома, хоч сам не давав, щедрі побачиш дари.

5

Ніч була. Сон і мені зімкнув натомлені вічі.

Тут і наснилось таке, що аж взяли дрижаки.

Сонцем осяяний горб, дубовий гай у підніжжі,

Різноголосся птахів поміж галуззям рясним.

Нижче, під гаєм, луг зеленів, аж очі вражало,

Тихо струмок жебонів, живлячи трави густі.

Сам я під листям дерев од спечного дня заховався,

Тільки спекотно було навіть під листям дерев.

Отже, з'явилась нараз, квітучі смакуючи трави,

Біла корова; на ній - жодної плямки ніде.

Білим настільки й сніг не буває, що тільки-но випав

І на грайливий струмок перемінитись не встиг,

Чи молоко од вівці, що цівками в повну дійницю

Туго з набряклих дійок, піну збиваючи, б'є.

Був їй супутником бик - за мужа корові щасливій;

Побіч красуні-жони він собі ліг на траву.

Доки лежав і відригував трави і ще раз жував їх,

Заново живлячись тим, що лиш недавно спожив, -

Сон його, видно, здолав - головою рогатою низько

Він до землі нахиливсь - так мені снилось, кажу.

Бачу, ворона летить; ковзнувши легко в повітрі,

Сіла на зелень м'яку й каркнула, птаха хрипка.

Дзьобнула тричі корову й з грудей її білосніжних

Шерсті скубнула пучок - цілий пучок білини.

Та, завагавшись, таки залишила бика і те місце, -

На її грудях, однак, бачив я, кров запеклась.

А спостерігши, що одаль бики пасуться на травах, -

Одаль і справді паслись на пасовищі бики, -

Тут же помчала туди й сама, приєднавшись до стада,

Весело стала скубти буйнозелену траву.

Тож поясни мені, хто б ти не був, кмітливий товмачу,

Зміст отих видив нічних - що означали б вони?

Так запитав я, а той, хто сни опівнічні тлумачить,

Мовив, - здавалось, кладе кожне із слів на вагу:

"Спека, що ти поривався від неї під лист шелестливий,

Та все одно не сховавсь, то твоя пристрасть палка.

Біла корова - то любка твоя: білосніжні обоє;

Бик, що при ній був, - це ти, в ньому себе упізнай.

Груди ворона їй дзьобала, кажеш, то це, зрозуміло, -

Звідниця: любці твоїй розум дурманить стара.

А що лишила корова бика, хоча й не одразу, -

Знай, доведеться тобі в ліжку тремтіть одинцем.

На білосніжних грудях корови мітка багряна -

То не без плямки, вважай, та, що кохаєш її".

Мовив відгадувач снів - і відринула кров од обличчя,

Весь я немов зледенів, темінь на вічі лягла.

Додати в закладки

  
Переклад Translate