Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Езопові байки Переказ для дітей П.Цімікалі Переклад В.Забаштанського, А.Чердаклі
ЗАЙЦІ ТА ЖАБИ
Зібралися якось на потаємній галявині в густому лісі всі зайці округи. Сходилися тихо, поволі, мовчазні й сумні.
Коли вже й останній прийшов, наперед виступив Старий Заєць, проводир свого племені, піднявся на сухий пень і сказав зажурено:
- Друзі мої безталанні, любе моє товариство! Сьогодні скликав я вас, аби ще раз поговорити про наше життя, бо треба, врешті-решт, якось давати раду нашим бідам.
- Кажи перший, дідуню! - загукали зайці.- Слухаємо тебе! [174]
- Діти мої,- провадив Старий Заєць далі,- ви добре знаєте, що ми - найнещасніші створіння на світі. А чому? Та тому, що ми боягузи. Боїмося всякої дрібниці. Сухий листок упаде біля нас, а ми вже ноги на плечі й даємо такого чосу, наче то найстрашніший ворог. Випурхне горобець із трави, то в нас дух у п'яти залізе і мчимо наосліп щосили. Немає в цілому світі поміж великими й малими звірами таких боягузів, як ми.
- Ми в тім не винні! - гукнув один молодий зайчисько.- Як ми можемо боротися, коли не маємо зброї?!
- Коли б то в нас були роги, як у цапів! - докинув другий.
- Або вовчі зуби! - притакнув третій.
- Чому ми не маємо таких кігтів, як рись?
- Справді!- сказав Старий Заєць.- Ми такі беззбройні, то не наша вина. Але опріч зброї нам бракує ще дечого, а надто - вдачі. В наших грудях б'ються не сміливі серця, а боягузливі. От, приміром, бачив я позавчора на леваді, як гуска дзьобала величезного бика. На що вона сподівалася? Що переможе його? Ні. А проте не втекла. А он у мірошника кошеня подряпало пса, а цуценя, яке ще й ходити [175]гаразд не вміє, сміливо напало на перехожого.;: А скажіть мені - хто з нашого роду нападе бодай на нікчемного черв'яка? Жоден не нападе. Одвіку так ведеться, з дідів-прадідів наших. І всі звірі та птахи про це знають, і люди, тож і сміються з нас. І кожного боягуза називають зайцем. Осоромилося наше плем'я на весь світ, і через те нас усі зневажають. Немає в світі нікого полохливішого за нас.
- Авжеж! - притакнув інший заєць.- Я сам оце злякався бджоли, що пролетіла повз мене. А бджола засміялася й помчала до своїх подруг - розповісти про це. Скоро про мене знатиме все поле. Тепер хоч не потикайся туди, бо всі тицятимуть у мене й глузуватимуть. Нащо здалося таке життя?
- Так, так, нащо! - відгукнулися зайці.- Краще втопитися!
- Втопитися! Він правий!
- Смерть миліша за таке скніння!
- Хай разом з нами щезне з білого світу наш сором! Геть вагання, хай згине наша неслава!
Підвівся знов Старий Заєць, випростався й гукнув дужим, молодечим голосом:
- Дякую вам, любі мої, ваш рішенець [176] найкращий і наймудріший! Вперед, не гаймо часу! До озера! Хай поглине нас його глибінь!
І заяча громада посунула вниз, у долину. Попереду йшов Старий Заєць, щасливий і гордий з рішучості свого племені.
«Вперше за все наше життя чинимо сміливо й мужньо,- думав він.- Вперше і востаннє».
Невдовзі дісталися вони берега озера. Було воно таке глибоке, що як упадеш у нього - годі й думати про порятунок.
Хоч яка легка й нечутна заяча хода, величезне юрмисько не могло посуватися тихо. Тому жаби, що вигрівалися під сонцем на березі, завважили шум і жахнулися.
- Ворог! - закричали.- Мерщій у воду! Рятуймося! Мерщій!
І кинулися одна поперед одної в озеро. Старий Заєць перший почув ті крики і побачив безладну втечу. А відтак наказав своїй громаді спинитися й мовив до неї такі слова: друзі мої, даремно ми думали, що наш рід - найбоягузливіший з усіх. Даремно збираємося вкоротити собі віку. Є ще й такі страхополохи, що бояться нас. Чули, як полякалися жаби? Тож вертаймося до своїх домівок та будьмо вдоволені з того, які ми є.
Подалися зайці назад. І здався їм ліс гарнішим, сонце теплішим, вітрець - ніжнішим. Трава видалася смачнішою, а життя - прекрасним.
І донині так ведеться зайцям, і вікують вони радісно та щасливо.
ЛЕВ, ВІСЛЮК ТА ЛИСЗустрілися якось у горах лев з лисом.
- Як ти тут опинився? - питає лис.- Раніш я тебе в наших краях не бачив.
- Прийшов пополювати! - відповідає лев.
- Марні сподіванки! - засміявся лис.- Треба було спершу дізнатися, чи тут є бодай нікчемні миші. Я сам збираюся кидати ці місця, хоч народився й виріс у горах.
- А куди ж ти підеш?
- До Великого Лісу. Чув я, що там удосталь всякої звірини та птаства.
- То, може, разом пополюємо?
- Чому б і ні? Хто, скажи мені, не хотів би мати лева за товариша?
Отож вирушили вони вдвох до Великого Лісу. [178]
Спустилися з гір у долину, йдуть полем, коли дивляться - пасеться віслюк.
- Може, візьмемо і його з собою? - каже лис.- Він спокійний і добрий, а втрьох іти веселіше.
- Візьмемо, то й візьмемо,- згодився лев. Підбіг до віслюка та й каже:
- Ходімо, віслюче, з нами до Великого Лісу полювати!
- Дякую! - зрадів віслюк.- Піду залюбки! Я тут в самоті так знудьгувався!
Подалися вони всі разом, розповідаючи один одному цікаві бувальщини. Лев розказував про полювання в далеких краях, лис хвалився своєю кмітливістю, віслюк і собі докидав часом слово, розумне та розважне.
Так непомітно збігав час; дорога видалася їм легкою й короткою.
Назавтра рано-вранці добулися вони до Великого Лісу - густого та темного.
- Перш ніж починати полювання,- мовив До друзів лис,- треба домовитися про здобич. Я пропоную зносити її докупи, а потім поділити. Згода?
- Згода,- відповів лев.
Віслюк теж пристав на пропозицію. [179]
Почали вони полювати. Скоро на галявині виросла купа смачної поживи.
- Бачиш? - мовив лис до лева.- Хіба я тобі не казав, що тут добудеш усе, чого тільки забажаєш?
- Авжеж, добре, що ми сюди прийшли. Але час уже й поділити нашу здобичі Хто це зробить? Може, ти, віслюче?
- Коли я, то й я,- погодився той.
А що був він чесний, то й поділив упольоване порівну на трьох, аби нікого не образити.
- Вибирай! Кожному по купці!
Лев насупився. Не сподобався йому поділ. Хіба гідно лева, перед яким тремтить уся звірина, велика й мала, діставати таку саму пайку, як і віслюк? Зухвалець цей вухань, та й годі! Як він посмів наносити собі таку купу, коли тут є поважніші за нього звірі? Слід за це його покарати.
І лев зненацька кинувся на бідолаху-віслюка, повалив його на землю, вп'явся зубами й пазурами і гриз, аж поки той духу пустився. А тоді повернувся до лиса та й каже:
- Тепер нас двоє. Поділи-но знову все спочатку і дай мені мою пайку.
Бідолашному лисові кров похолола, як побачив [180] , що сталося з віслюком. Та що поробиш! Заходився ділити. Все, що більше та жирніше, кладе левові, собі ж залишає дрібне та несмачне. І скоро перед левом виросла величезна купа. Друга така маленька, що нічого й їсти.
- Уже поділив, леве,- каже, а в самого серце заходиться із жаху.- їж на здоров'я.
Лев задоволено облизнувся.
- Чудово, лисе! - засміявся.- Як гарно ти поділив! Але скажи мені, будь ласка, хто навчив тебе це робити?
Лис відповів понуро:
- Хто навчив? Віслюкова доля навчила, леве.
Так уже ведеться, що біда одного стає наукою іншого.
Книга: Езопові байки Переказ для дітей П.Цімікалі Переклад В.Забаштанського, А.Чердаклі
ЗМІСТ
На попередню
|
|
