Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Езопові байки Переказ для дітей П.Цімікалі Переклад В.Забаштанського, А.Чердаклі
ВІЗНИК ТА ГЕРАКЛ
Геракл (Геркулес) - в грецькій міфології - герой, втілення мужності, відваги, сили, працелюбності.
Одного разу запріг селянин волів та й поїхав у поле. Саме в ту пору випали дощі, й дорога була слизька, а де траплялася глина - зовсім [51] годі проїхати. Воли ледве спустилися з крутого узвозу й дісталися краю поля. Обіч дороги була канава, і воза занесло туди.
- Що ж тепер робити? - розпачливо вигукнув селянин.- Я дуже кваплюся! Як витягти воза з багнюки? А може, покликати Геракла? Він, далебі, допоможе.
Та й заходився гукати:
- О всесильний Геракле, прийди й витягни мого воза з канави, тобі це за іграшки! Ти ж добрий! Допоможи мені!
Довго кликав селянин; нарешті Геракл з'явився й сказав:
- Чоловіче добрий! Цього воза можна витягти самому: треба взятися за колеса й вирвати їх з глини та підігнати волів. Спершу потрудися, спробуй сам собі допомогти, а тоді вже клич мене. Бо як сам нічого не робиш - нема чого когось кликати.
ШАХРАЙ І КОРЧМАРБув собі колись хитрий хлопець, який, замість того щоб чесно жити й працювати, часто лукавив і ошукував довірливих людей. Набридло йому сільське життя, і надумав він до міста [52]податися. Зранку вирушивши в дорогу, надвечір дістався до однієї корчми й зупинився заночувати. Смачно повечеряв, добре виспався на м'якій постелі і вранці був бадьорий та веселий. Хутенько одягся та й пішов снідати, наспівуючи пісеньку. Корчма була порожня, а корчмар сидів на порозі й грівся на сонці.
- Бачу, небагато в тебе гостей,- каже хлопець.
- Сьогодні свято, хлопче, люди відпочивають; опівдні поприходять сусіди - випити по келиху вина.
Нагодував корчмар подорожнього та й сів з ним на порозі.
- Коли б я навіть не знав, що сьогодні свято - однаково здогадався б,- сказав хлопець.- Бо на тобі святкова одіж.
- Ще й нова-новісінька,- гордовито відповів корчмар.- Нині вперше вбрався.
- Носи на здоров'я,- промовив хлопець, хитро поблискуючи очима.
«Далебі, він зовсім дурний,- подумав,- тож треба так зробити, щоб одіж стала моєю».
- Дякую, парубче,- сказав корчмар.- Чи далеко вибрався?
- До міста. А ти давно тут живеш? [54]
- Давно. З діда-прадіда й нікуди ще не виїздив.
- Невже ніколи не подорожував?
- Ніколи. Але дуже б мені хотілося побачити море. А ти коли-небудь його бачив?
- Чи бачив я море? - засміявся хитрун.- Та в мене ж батько моряк і має свої кораблі, що плавають усіма морями світу. Я ще змалечку плавав по чужих краях. Пам'ятаю, пливли ми якось до Корінфа; на другий день знялася буря, й корабель почало кидати з хвилі на хвилю.
По цих словах хлопець позіхнув і завив по-вовчому.
- Чого ти так виєш? - перелякано спитав господар.
- Як тобі сказати, чоловіче добрий, напевне, мені пороблено. І сам не збагну, що це таке. Коли отак позіхну тричі та завию - зразу перекидаюся на вовка. А хто попадеться в мої пазури - вже не вирятується. Уаввв! - удруге позіхнув хлопець.
Зблідлий корчмар підвівся з порога, але хитрун ухопив його за полу.
- Не кидай мене, чоловіче добрий, посидь ще трохи, потім забереш мій одяг, навіщо ж [55] має пропадати. Бо я перегодом знову стану людиною... Уавв!..- хлопець роззявив рота й позіхнув, не випускаючи поли.
- Рятуйте! - заволав корчмар.- Він знову позіхає!.. Це ж він зараз перекинеться на вовка! О лихо!
Та й кинувся тікати до корчми, а вскочивши туди, засунув за собою двері.
Але одіж його лишилася в руках хитруна.
Довго сидів корчмар, зачинившися, трусячись із жаху. Нарешті почув стукіт у двері та людський голос:
- Ти що, не торгуєш сьогодні? Корчмар упізнав голос свого доброго приятеля й зрадів.
- Зараз одчиню! Але спершу скажи - тобі вовк не траплявся, коли ти йшов до мене?
- Вовк? - здивувався той.- Та звідки б він тут узявся?
Корчмар осмілів і, відчинивши двері, розповів приятелеві про халепу, що трапилася з ним.
- Далебі, я ще дешево відбувся - зберіг собі життя.
- Ну ж і дурень! - зареготав приятель.- Пройдисвіт наверз тобі казна-чого, аби забрати нову одіж. А міг би забрати й більше. Така [56] кара спостигає диваків, які вірять усьому, що бовкне перший-ліпший шахрай, не думаючи, чи то правда, а чи вигадка.
ГАЛКА ТА ГОЛУБИБув холодний зимовий день. Усюди лежали кучугури снігу. Вітер пронизливо свистів між голими деревами, й бідолашні птахи трусилися з холоду. Одна галка літала лісом, шукаючи поживи, але нічого не знаходила, крім снігу.
«Як залишуся тут, сконаю з голоду,- подумала вона.- Полечу-но до села. Там усе-таки можна поживитися недоїдками або забратися до когось у клуню».
Прилетівши в село, галка побачила в одному дворі гарненьку високу хатку, біля якої ходили голуби й дзьобали зерно.
«Добре живеться голубам,- заздро подумала галка.- Була б я голубка, то й мені гаразд би велося... А чом би не стати голубкою?! Пофарбуюся в білий колір - та й край! Голуби матимуть мене за свою. Тоді буду завжди сита».
Галка зразу знялася й полетіла. Знайшла яму з вапном та й почала білитися. Раз пірнула [57] у вапно, другий і третій... А тоді полетіла до криниці, зазирнула у воду.
- Геть-чисто голубка! - радісно вигукнула вона.- Віднині їстиму, питиму з голубами скільки схочу та й лишуся з ними назавжди. Матиму тепле гніздо, буду завжди вільна, схочу - полечу в гори, схочу - в поле! Житиму з голубами й горя не знатиму! З галками не буду більше водитися! Як тільки я досі жила з ними?!
Та й подалася хутенько до голубника. Голуби побачили білу пташку й прийняли до гурту як свою.
Допалася галка до зерна, їла скільки хотіла; так напхала воло, що не могла більше й зернини ковтнути. Наївшися, підвела голову й сказала сама до себе:
- Ще ніколи не була така сита! їй-право, добре бути голубкою!
Кілька день галка жила в голубнику, їла й пила з голубами та тішилася з такого життя. Аж якось, прокинувшись уранці, побачила чисте, безхмарне небо.
Забула галка, що вона голубка, й голосно закричала:
- Кра-кра-кра! Який гарний день! Кра-кра! [58]
- Хто це? - здивувалися голуби.- Це не голубиний голос. Мабуть, чужий птах є між нами.
- Он він! - вигукнуло мале голуб'ятко, показуючи на галку.
- Що ти тут робиш? - спитала в галки мати-голубка.- Лети собі, пташко, до свого дому й не вертайся сюди! Ми не приятелюємо з брехливими птахами!
- Правду кажеш! - вигукнули всі голуби.
- Нам чужинці не треба!
І присоромлену, ображену галку вигнали з голубника.
«Що ж,- подумала вона,- така моя доля. Полечу краще до своєї родини. Хоч життя там не таке, як у голубнику,- все-таки серед свого роду. А рід для птаха потрібніший за їжу».
Дісталася галка до лісу.
- Кра-кра-кра! - закричала здалеку до своїх родичів.- День добрий! Як чудово нині сонечко сяє, еге ж?
Галки, повилазивши з гнізд, сиділи на гілках.
- Кра-кра-кра! Що воно за птах кричить по-нашому? То ж не галка,- загомоніли вони.
- Як це не галка! - обурилася та.- Ви що, з глузду з'їхали? Я така сама галка, як і ви. [59]
- Ха-ха-ха! - зареготали галки.- Ха-ха-ха! Гляньте на неї! Справжнісінька галка! Чи ж бачив хто галку, білу, як голубка? Ха-ха-ха! Лети собі, птахо, куди летіла, ми із зайдами не водимось! Лети на свою половину лісу, а тут здавна жили наші батьки, діди, й ми тут господарюємо! Забирайся геть!
Самотня, зневажена всіма, полетіла галка лісом, примовляючи:
- Не подобалося тобі жити між своїми, ділити радощі й горе, зреклася свого, полетіла шукати кращого... Захотіла неправдою жити, тож тепер і май: чужі вигнали й свої відцуралися. І слушно вчинили - сама у всьому винна.
Отак завжди буває: хто свого зречеться, того й свої цураються, і чужі не приймають.
Книга: Езопові байки Переказ для дітей П.Цімікалі Переклад В.Забаштанського, А.Чердаклі
ЗМІСТ
На попередню
|
|
