Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Езопові байки Переказ для дітей П.Цімікалі Переклад В.Забаштанського, А.Чердаклі
ЗВІЗДАР
Жив колись уславлений звіздар. Щоночі довгими годинами вдивлявся він у небо, вивчаючи зірки.
І трапилося звіздарю піти одного вечора у справах за місто.
Вирушив він о тій порі, коли вже запалюють світло, і невдовзі опинився у полі. Ніч була тиха, повітря свіже, в чистому небі жваво мерехтіли зорі. Звіздар на ходу вдивлявся в [228]них, задерши голову вгору. Незабаром він так захопився, що забув про все на світі.
А що під ноги він не дивився, то зненацька налетів на пересохлий колодязь і звалився в нього. На щастя, не забився, бо на льоту зачіплявся за кущі, що повиростали на стінках колодязя, і це сповільнило падіння. Та колодязь був глибокий, і звіздар, хоч як старався, не міг вилізти з нього.
- От біда,- задумався він тоді.- Як же це воно сталося? Як мені перебути тут усю ніч? Тут так холодно й волого, що я простуджуся, а до того ж мої рідні чекатимуть мене і хвилюватимуться.
І він почав щосили гукати:
- Рятуйте! Рятуйте! Я в колодязі й не можу вилізти! Хто там проходить, зласкався, витягни мене! Рятуйте! Рятуйте!
На його щастя мимо колодязя проїжджав верхи на віслюку якийсь чоловік. Почувши крики, чоловік під'їхав до колодязя.
- Заспокойся, бідолахо! - сказав він.- Я допоможу тобі вилізти. Добре, що я маю віслюка. Потерпи трохи, я роздобуду десь мотуза й одразу повернуся.
І справді, невдовзі чоловік повернувся, опустив [230] мотуза в колодязь і допоміг звіздарю вилізти.
- Щиро дякую, чоловіче,- сказав звіздар, вибравшись нагору.- Якби не ти, було б мені непереливки.
- Але як ти туди впав? - запитав чоловік.- Ти що, не бачив, куди йдеш?
- Не бачив,- зітхнув звіздар.- Я дивився на зорі й думками був у небі.
Чоловік підніс ліхтаря до обличчя потерпілого і враз вигукнув, сміючись:
- А, тепер я тебе впізнав! Ти звіздар! Усе місто знає тебе, бо ти мудрий. Але я скажу тобі дещо, а ти вже мені вибачай, звіздарю. Ти поклав усе своє життя на те, щоб дізнатися, що діється на небі, але ніколи й оком не кинув униз, щоб дізнатися, що діється в тебе під ногами.
Звіздар не відповів, Ще раз подякувавши чоловікові, він швидко подався своєю дорогою. А чоловік сів на віслюка й рушив до міста, похитуючи головою й бурмочучи:
- Багато є таких. Думають лише про велике, а тим часом безпорадні в найпростішому Ділі, яке й дитина годна зробити. [231]
ЛИСИЦЯ Й ВИНОГРАДОх, як же ж хотілося опівдні лисиці їсти! Та то й не дивно, бо хоч стільки вона вибігала, хоч як обнишпорила всю гору, ніякої поживи так і не роздобула. І крім ожини відучора й рісочки не мала в роті.
- Ні, так не годиться,- сказала вона сама собі.- Спущусь-но я в долину, може, хоч там на щось натраплю.
Вона побігла схилом гори вниз і незабаром уже була в зеленій долині. І перше, що вона побачила перед собою, був густий, тінистий кущ винограду, обвішаний спокусливими чорними гронами - безліччю грон, вони висіли одне біля одного.
- Ого! - здивувалася руда й проковтнула слину. І відразу підстрибнула, намагаючись дістати гроно. Але всі грона були високо, й лисиця не дотяглася до жодного. Тоді вона присіла й знову підстрибнула, однак і не доторкнулася до ягід.
Лисиця стала, пильно придивилася блискучими примруженими очима до грон і сказала собі:
- Оте довге гроно я дістану, якщо підстрибну ще дужче. [232]
І справді, зібравши всю свою силу, вона підстрибнула так високо, що й мавпа могла б їй позаздрити. Так високо підстрибнула, що якби ще трішки, то зачепила б кінчик довгого грона з великими круглими ягодами.
- Ну, почекай! - роздратовано вигукнула лисиця.- Хоч би як ти було високо, я тебе дістану.
І вона почала підстрибувати, мов шалена, витягуючи шию й лапи - то ліву, то праву, то обидві разом, намагаючись ухопити ягоди. Та хоч як старалася, нічого не виходило. Гроно висіло собі, недосяжне для лисячих пазурів.
А лисиця все стрибала й стрибала, мов чмелена, аж поки нарешті втихомирилася, задихана, змучена, ледь жива від утоми. Знову обдивилася одне по одному грона палаючими очима, облизала язиком губи і сказала презирливо:
- І нащо мені здався цей виноград? Він же зелений!
Та й рушила геть.
А неподалік на шовковиці сиділи дві сороки і про щось розмовляли. Та як тільки вони побачили, що до винограду підбігла лисиця й почала стрибати, то враз урвали свою балачку. Й стали зацікавлено спостерігати, дістане лисиця [234] до грона чи ні. Довго розважалися сороки шаленими лисячими стрибками.
- Хі-хі-хі,- засміялась одна,- ти ба, давно мені не було так весело!
- А мені? - засміялась і друга.- Оце-то вистрибує! Як ти гадаєш, дістане чи ні?
- Та хто його знає. Але щось не віриться. Гарна була сорокам потіха.
- Певне, вона дуже голодна, якщо витворяє таке заради кількох нікчемних виноградин,- сказала одна.
- Я теж так думаю, але мені її не жаль,- озвалася друга.- Бо й ми, якщо потрапимо в її пазури, не врятуємося.
- О, дивись, вона йде геть,- здивувалася перша.- Не змогла добути жодної виноградини, хоч яка вправна й хитра. Слухай, що я їй скажу, ти помреш зо сміху!
І вона дочекалася, поки лисиця опинилася під шовковицею, а тоді нахилилася й гукнула, вдаючи з себе здивовану:
- О, кого я бачу! Пані лисиця в наших краях? День добрий, пані лисице! Як ся маєш?
Лисиця підвела голову й побачила сороку.
- День добрий,- кинула вона неохоче, бо [235]знала, що з сороками навіть лисиці краще не мати справи.
- Яким вітром до нас? - запитала сорока.
- Та я не сюди, я аж он туди йду, на отой пригірок,- відповіла лисиця.
- О, тоді присядь та відпочинь, поласуй виноградом он з того куща. Освіжишся, спрагу вгамуєш, бо така спека! Ти тільки поглянь, яка ряснота!
- Та я бачила,- сказала лисиця,- але не захотіла їсти, бо він зелений.
- Зелений?
- Ну, звичайно! Я їм лише солодкі, достиглі плоди. Я дуже дбаю про своє здоров'я, тому досі жодного разу не хворіла!
І лисиця рушила повагом, як велика пані, хоч від голоду її аж нудило.
Як тільки вона зникла за деревами, сороки аж зайшлися реготом. Насміявшись уволю, вони почали щосили горланити:
- Сороки, ворони, горлиці, одуди, горобці, усі птахи польові, збирайтеся швидше сюди, почуєте щось смішне!
Птаство мовби цього й чекало. Ледь зачувши сорок, воно позліталося на шовковицю, і сороки почали розповідати навперебій про лисицю й [236] виноград. Що тут скоїлось, коли вони закінчили. Щебет, сміх, свист! Неможливо переповісти! Один горобець перелетів на кущ винограду, дзьобнув виноградину й розсміявся.
- Слухайте, оце так зелений! Він же солод-кий-солодкий, як мед. Полечу розповім цю історію моїм діткам!
- І ми! І ми! - закричали й інші птахи і хмарою знялися з шовковиці.
Кожен птах помчав розповідати про лисячі муки всім, хто тільки трапиться на шляху. І невдовзі в долині не залишилося жодної тварини, жодного птаха, які б не знали оповідки про лисицю й виноград. А кури й собаки розповіли своїм господарям, бо в ті часи звірі вміли говорити, а люди розуміли їхню мову. Із уст в уста ця історія розлетілася по всіх усюдах, і відтоді її вже не забували.
Зимовими вечорами бабусі, сидячи біля вогню, розповідали її своїм онукам, а ті, коли виростали й старіли, своїм. Пташки в м'якеньких гніздечках вищебечували її своїм маленьким діткам, які ще не вміли літати. Кози в загонах розповідали козенятам, щоб вони увечері лежали спокійно, а від кіз чули цю історію і корови, і телята, і ослики, і ягнята, [237]і поросята, і всі сміялися. Але найдужче сміялися кури й півні на своїх сідалах, сміялася й уся інша птиця, та й досі сміється, коли її почує.
Книга: Езопові байки Переказ для дітей П.Цімікалі Переклад В.Забаштанського, А.Чердаклі
ЗМІСТ
На попередню
|
|
