Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Шукасаптаті, або Сімдесят оповідок папуги Переклад Тамари Іваненко
Настав іще один день, і знову Прабгаваті просить у папуги дозволу на походеньки, а він їй не перечить:[322]
«Йди, мій лотосе, куди душа тобі велить,
Знаєш, як відповіла Раджіні про пилюку.
Є таке місто, Шантіпурамом називається, і в ньому жив купець Мадгава з дружиною Мохіні, а сина їхнього звали Сохада. Мав Сохада дружину Раджіні. І гарна вона була з себе, і кмітлива, але дуже ласа до чужих чоловіків.
Якось дала їй свекруха грошей і послала на базар по пшеницю. От прийшла Раджіні на базар і, коли стала купувати зерно, побачила свого коханця. Жінка крадькома кивнула йому, і той підійшов. Вона ж сяк-так торбину з пшеницею зав'язала й залишила її на базарі, а сама кудись повіялася з коханцем. Ну, а купець пшеничку з її торби висипав і напхав туди порохняви. Довго Раджіні тішилася з полюбовником, а потім прибігла на базар, притьмом ухопила торбину, навіть не глянувши на неї, і повернулась додому.
Побачивши замість пшениці пилюку, свекруха страшенно здивувалася. То що ж мала відповісти Раджіні?»
І папуга сказав: «Коли свекруха скрикнула: «Та що ж це таке?!», Раджіні мовила: «Ой, матінко, на базарі у мене гроші з рук випали, от я через те й принесла пилюку».
Свекруха дуже розсердилася, що невістка гроші загубила».
Послухала цю історію Прабгаваті й заснула.
Така тридцять друга з сімдесяти оповідок папуги.
Іще день настав, і Прабгаваті, жадаючи піти на побачення, питається у папуги дозволу, а той одказує:
«Який в тім гріх, о божественна,
Коли ти можеш так зробити,
Як винахідлива Рамбгіка
У чоловіка на очах».
«А що вона зробила?»
І папуга розповів: «Є таке місто Шанкхапур, а в ньому жив плетільник вінків на ім'я Шанкара. Його жінка Рамбгіка славилася вродою і щедрістю на любощі, отож була багатьом чоловікам за дружину, хоч шлюбу з ними й не брала. Якось, коли в домі Шанкари готувались поминати предків, Рамбгіка покликала на цей день до себе чотирьох своїх коханців, так би мовити, чоловікових підпомагачів. Запрошувала вона їх на роздоріжжі, куди ходила продавати квіти. «Приходь завтра до мене»,- сказала Рамбгіка спершу сільському старості, потім синові купця, тоді стражникові, а наприкінці воєначальнику. І кожен з них подумав, що запросила тільки його, так хитро вона їх обкрутила.[323]
На другий день, коли чоловік Рамбгіки пішов у садок, з'явився купецький син, щоб обмитися, попоїсти і розважитися з нею. Та не встиг він іще й рук обполоскати, як у двері вже постукав сільський староста. Переляканого купецького сина, що так і не скінчив обмивання й не встиг одягтися, вона сховала в комору, сплетену з бамбуку й обмазану макухою. Поки староста робив обмивання, прийшов стражник. Помітивши нового гостя, вона й старосту туди спровадила, попередивши його: «Там долі гадюка з гадюченятами кублиться».
Поки стражник обмивався, тут і воєначальника принесло. Жартівниця і стражника сховала в коморі за горшками. Поки воєначальник обмивався, і сам чоловік її повернувся з гостями. Стали вони поминати пращурів. Рамбгіка вхитрилася й воєначальника в комору запроторити, потім узяла найсмачніших наїдків і пішла пригощати своїх чотирьох полюбовників, кожного окремо. А ті зальотники причаїлися в темряві та й не бачать один одного. Купчик при обіді страшенно сопів, а старості, який примостився вгорі, здалося, що то сичить гадюка, і він з переляку обмочився; купець подумав, що ллється олія, і підставив свою миску, та ненароком зачепив нею старосту. Той дуже перепудився і, вигукуючи: «Вкусила мене, вкусила!» - вибіг надвір. За ним і ті троє повискакували, тікаючи від гадюки. А плетільник Шанкара і всі гості його так сміялись, що аж за боки бралися.
Як же тепер мала повестися Рамбгіка?
А ось як. Коли її чоловік побачив усе й гукнув: «Та що ж це таке?!» - вона сказала:
«Любий, шраддгу цю, відомо,
Ти без віри влаштував,
От чому голодні предки
I прийшли тепер сюди».
Довелося чоловікові нову шраддгу влаштовувати, а тим полюбовникам Рамбгіка веліла більше не приходити».
Прабгаваті, вислухавши цю розповідь, заснула.
Така тридцять третя з сімдесяти оповідок папуги. [324]
На другий день знову Прабгаваті просить у папуги дозволу піти на побачення, а він їй радить:
«Іди, божественна, коли зумієш ти відповісти,
Як Шамбгу відповів колись і одяг дівчині віддав».
Спитала Прабгаваті: «А як це було?»
І папуга розповів: «Давним-давно жив у якомусь місті брахман Шамбгу, що дуже полюбляв грати в кості й мандрувати по різних країнах. Ішов він якось битим шляхом і побачив гарну дівчину, яка стерегла поле. Пригостив він її бетелем і лагідно сказав: «Якщо ти зі мною потішишся, то я тобі одежу віддам. Приголуб мене!»
Ну, от він з нею пораював. А по всьому захотів забрати одежу назад. Що мав робити брахман, аби повернути своє вбрання?»
«А ось що,- відповів папуга.- Коли дівчина пішла додому, він попрямував за нею і цілу дорогу її умовляв, а вона й вухом не повела. Тоді брахман зірвав п'ять колосків і знову поплентав за нею слідом, а як підійшли до села, щосили закричав: «О старійшини, погляньте, яке велике чудо у вашому селі сталося! Всього за п'ять колосків вона одежу мою забрала!»
Старійшини звеліли віддати йому одяг, а присоромлена дівчина не мовила ні словечка».
Послухавши цю історію, Прабгаваті заснула.
Така тридцять четверта з сімдесяти оповідок папуги.
Книга: Шукасаптаті, або Сімдесят оповідок папуги Переклад Тамари Іваненко
ЗМІСТ
На попередню
|
|
