Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Шукасаптаті, або Сімдесят оповідок папуги Переклад Тамари Іваненко
Минув ще один день, і знову Прабгаваті проситься в папуги піти на побачення, а він їй і каже:
«Іди, божественна, іди,
Коли ти знаєш про одвіт,
Що бгутові у скрутну мить
Дав Карагари чоловік.
З царівною чоловік Карагари зазнав істинно царського щастя. Та незабаром той самий бгут подався в місто Кар-наваті і вселився в жінку раджі Сулочану, рідну сестру батька Мадани. Бгут її так змучив, що вона вже ледве [338] животіла і зрештою попросила свого чоловіка послати когось по заклинателя Кешаву в царство, де жила її мати. Раджа Шатругхна розпорядився відправити туди послів і за всяку ціну припровадити зцілителя, але той ні на які умовляння не здався і прийти не схотів. Тоді врятувати страдницю від напасті взявся чоловік Карагари, якого напоумила молода його дружина - царівна. Сам раджа Шатругхна шанобливо прийняв гостя і повів у покої Су-лочани. Бгут, угледівши знайомого брахмана, гримнув на нього: «Я вже раз уволив твою волю, брахмане! Ну, тепер начувайся!» А брахман, ніде правди діти, ніяких заклинань і обрядів не знав. Що ж він мав чинити? Ось у чому заковика!»
І відповів на це запитання папуга:
«Тоді брахман, який відав, що й коли треба робити, впізнавши бгута, склав молитовно руки й прошепотів йому на вухо:
«О бгуте, тут зо мною Карагара,
За спиною - моя дружина в мене,
І я прийшов про це тобі сказати».
На мову ту бгут духом підупав,
Злякався і сказав: «Я йду!» - і зник,
Звільнивши Сулочану від наслання.
Отак брахман відволав хвору дружину раджі Шатругхни, який йому за це склав подяку і з почестями вирядив до мхта Мрігаваті».
Послухала Прабгаваті цю історію та й заснула.
Така сорок сьома з сімдесяти оповідок папуги.
На другий день Прабгаваті знову відпрошується в папуги, щоб піти на побачення, а він їй відказує:
«В цьому світі, о красуне,
Над усе - це щастя втіхи.
Йди, коли в тяжку хвилину
Вчиниш так, як Шакатала.
Правив колись у столичному місті Паталіпутрі могутній володар усього краю, раджа Нанда, а за головного міністра в нього був Шакатала, завдяки розуму якого Нанда скорив усіх правителів, і вони платили йому данину.[339]
Правду кажуть:
Який від того глузд - хтось відданий тобі,
одначе боягуз?!
Яка ж бо радість в тім, що хтось-таки мудрець,
сміливий та зрадливий?!
Ті слуги, що у них з'єдналися в одно
і розум, і хоробрість,
Для повелителя - що віддана жона
у радощах і бідах.
А ось іще:
Що зроблять недруги із тілом того,
Кого надійно розум захища?!
Вони - неначебто струмки дощу
Для тих, хто парасоль трима в руці.
Однак раджа став віру свою ламати, землю розоряти, хоча міністр і відраював його від цього. Дурний раджа запроторив міністра та його синів у підземелля, і вони там сиділи так довго, що серед людей пішов поголос, ніби того славетного міністра давно вже й на світі нема.
Щоб перевірити цю звістку, правитель Вангали послав до Нанди своїх довірених. Дав їм дві кобили і звелів, щоб повернулись назад лише тоді, коли дізнаються в ньог.о, котра з них мати, а котра дочка. Обидві кобили мали добрий вигляд, і розпізнати їх могли тільки знавці коней. Коли посланці запитали в раджі Нанди, яка з них мати, а яка дочка, він розібратися в цьому не зміг і скрушно подумав: «Без Шакатали я вкриюсь ганьбою!»
Сказано ж:
Родючу землю втратити в краю
Чи втратити розумного слугу?
Смертельна втрата слуг для владаря.
Річ проста землю втрачену вернуть,
А слуг, що втрачені, вже не повернеш.
Отак розсудивши, запитав він у наглядача в'язниці: «Чи в підземеллі є хтось живий з родини Шакатали?» Той відказав: «Хтось є, а хто саме, не знаю. Те, що було велено класти їм у їжу, кожного разу десь дівається». Тоді раджа розпорядився випустити Шакаталу на волю і, вшанувавши його, мовив:[340]
«Достойний друг мені ти і навчитель,
Велінь моїх ретельний виконавець.
Які з чеснот не втілені в тобі?!
Адже стародавні казали:
Ким лиш не був мій друг найліпший Карна?
І владним корнаком, коли приборкував слона,
І вчителем - навчав тримати вправно зброю,
І серцем - я йому свій біль звіряв,
Слугою, як зринало діло невідкладне,
Захисником надійним в небезпеці.
Давав він щедро все, земля на що багата».
На це міністр відповів: «Наказуй, володарю, що я маю зробити?»
І раджа мовив: «Розгадай хутко загадку, загадану хитрими послами: котра з цих двох кобил дочка, а котра мати?» - І як йому з таким ділом упоратись?»
Сам папуга й відповів: «Міністр велів осідлати обох кобил і поганяти їх добряче, а коли вони стомляться, розсідлати й відпустити на волю - хай собі відпочивають. Отоді ця пара повелася так, що можна вже було розрізнити, де мати, а де дочка. Мати заходилась вилизувати дочку язиком, а дочка почала до неї лащитися. Отож мудрий з наймудріших міністрів урятував раджу від ганьби. Згодом Шакатала розбагатів і зажив великої слави».
Вислухала цю історію Прабгаваті й заснула.
Така сорок восьма з сімдесяти оповідок папуги.
Книга: Шукасаптаті, або Сімдесят оповідок папуги Переклад Тамари Іваненко
ЗМІСТ
На попередню
|
|
