Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Фінансовий менеджмент: конспект лекцій (КНЕУ) - Поддєрьогін
4. Фінансування підприємства за рахунок прибутку (самофінансування).
1.1. Сутність та завдання управління прибутком підприємства.1.2. Фінансові звіти та управлінський облік.
1.3. Стратегії управління прибутком підприємства.1.4. Особливості моделі управління прибутком підприємства.
1.5. Нормативно-правові основи управління прибутком підприємства.II Цінова політика підприємства та її вплив на формування доходів.
2.1. ціна продукції підприємства та її структура.
2.2. Фінансові механізми стимулювання збуту.2.3. Грошові розрахунки та їх вплив на формування доходів.
III Управління затратами підприємства.
3.1. структура та класифікація затрат підприємства.3.2. Методи оптимізації абсолютної величини затрат підприємства.
3.3. Основні методи і технології планування та прогнозування прибутку підприємства.3.4. Фінансування підприємства за рахунок прибутку (самофінансування).
Додатки
4. Фінансування підприємства за рахунок прибутку (самофінансування).
модель управління прибутком суб'єкта господарювання нерозривно пов'язана із іншими функціональне організаційними блоками фінансового менеджменту на підприємстві, забезпечуючи методологічну основу прийняття управлінських фінансових рішень, при цьому, основу таких рішень складають проблеми фінансування потреби підприємства у капіталі, що безпосередньо пов'язано із необхідністю ідентифікації джерела фінансових ресурсів для її покриття та забезпечення їх мобілізації. Зважаючи, що ефективно функціонуючий суб'єкт господарювання орієнтується на покриття потреби у капіталі на операційну діяльність за рахунок грошових потоків, які генеруються в результаті її здійснення, виникає об'єктивна необхідність узгодження абсолютної величини потреби підприємства у капіталі із параметрами та фінансовими показниками цільового планування та прогнозування прибутку суб'єкта господарювання як основного джерела її покриття.При цьому, використання прибутку як джерела покриття потреби підприємства у капіталі (самофінансування суб'єкта господарювання) здійснюється за наступними основними напрямками (див. Рис. 05.05.01.), відповідно до яких і формуються основні елементи системи розподілу прибутку: (1) забезпечення погашення податкових зобов'язань суб'єкта господарювання з податку на прибуток підприємств, (2) обслуговування залученого у попередніх періодах власного капіталу суб'єкта господарювання і, нарешті. (3) формування фондів - коштів та резервів для використання у наступних періодах. При цьому, важливим завданням цільового планування та прогнозування прибутку суб'єкта господарювання на даному етапі є базове узгодження абсолютних величин фінансових ресурсів, необхідних для фінансування зазначених напрямків розподілу та перерозподілу прибутку, та цільової абсолютної величини прибутку підприємства у плановому період, досягнення такого узгодження, а також дотримання інших критеріїв та обмежень моделі цільового планування та прогнозування прибутку суб'єкта господарювання, що визначає її підсумкову ефективність, являється форма інтеграції та взаємоузгодження із іншими функціональними блоками моделі управління прибутком та методологічне забезпечення як сукупності фінансове - математичного інструментарію обґрунтування управлінських фінансових рішень (перш за все, див. бюджетування). Загалом, фінансову проблематику функціонально-організаційного наповнення системи самофінансування суб'єкта господарювання за рахунок прибутку можна розподілити за наступними напрямками (проблемними питаннями): (1) податкове планування; (2) формування резервного капіталу; (3) виплата грошових дивідендів; (4) тезаврація прибутку; (5) фінансовий ліверидж.
Податкове планування.
податкове планування використовується для формування, організації та інформаційно-методологічного забезпечення контролю за затратами підприємства на сплату податків та інших обов'язкових платежів суб'єкта господарювання до державного та місцевого бюджетів, інших централізованих цільових фондів, відповідно, під податковим планування в структурі моделі управління прибутком суб'єкта господарювання як функціонально - організаційного блоку цільового планування та прогнозування прибутку (див. Рис. 05.01.01.) необхідно розуміти сукупність фінансове - математичних форм та методів організації інформаційних каналів, первинного зведення, узагальнення та обробки фінансової інформації з метою обґрунтування та оптимізації управлінських рішень щодо основних параметрів структурування розподілу прибутку суб'єкта господарювання у частині фінансових відносин із державою, а також форм інтеграції та взаємоузгодження із іншими функціональними блоками моделі управління прибутком суб'єкта господарювання (перш за все, управління затратами).Для потреб податкового планування можуть використовуватися наступні фінансове - правові механізми (див. докладніше курс „Оподаткування підприємств"), зокрема:
зниження бази оподаткування з метою скорочення абсолютної величини податкових зобов'язань шляхом (1) зменшення грошових потоків, що є об'єктом оподаткування, (2) збільшення грошових потоків, що зменшують об'єкт оподаткування, а також (3) використання податкових пільг;оптимізація перерозподілу податкових зобов'язань у часі шляхом (1) максимального відстрочення дати визнання господарських операцій, що призводять до збільшення об'єкта оподаткування і, відповідно, абсолютної величини податкових зобов'язань суб'єкта господарювання, а також (2) максимальне наближення дати визнання господарських операцій, що призводять до зменшення об'єкта оподаткування і, відповідно, абсолютної величини податкових зобов'язань суб'єкта господарювання;
використання у діяльності підприємства чи його окремих підрозділів (або, навіть, дочірніх підприємства та підконтрольних компаній) законодавче затверджених альтернативних режимів оподаткування (для суб'єктівгосподарювання у правовому полі України доступні, наприклад, окрім загальної системи оподаткування спрощеної системи оподаткування суб'єктів малого підприємництва, єдиний податок тощо);
переміщення окремих виробництв, структурних підрозділів або ж дочірній компаній до вільно економічних зон з метою використання можливих переваг для оптимізації абсолютної величини та структури податкових зобов'язань суб'єкта господарювання;використання легальних механізмів офшорних зон з метою законного уникнення оподаткування тих чи інших доходів суб'єкта господарювання та інші.
при цьому базова модель обґрунтування управлінського рішення в рамках податкового планування у системі цільового планування та прогнозування прибутку передбачає виконання наступної взаємоузгодженої послідовності ітерації: (1) оцінка поточного рівня податкового навантаження у розрізі підприємства в цілому, окремих структурних підрозділів, виробництва та господарських операцій; (2) ідентифікація та якісний аналіз нормативно-правових та фінансових характеристик центрів формування податкових зобов'язань; (3) пошук, кількісна оцінка та обґрунтування напрямків мобілізації резервів зменшення витрат на обслуговування податкових зобов'язань відповідно до чинного законодавства; (4) оцінка якісних параметрів та можливості узгодження визначених напрямків мобілізації резервів зменшення податкових зобов'язань відповідно до нормативне правового поля здійснення підприємницької діяльності суб'єктом господарювання; (5) реалізації заходів, визначених податковим планування, контроль за їх реалізацією та визначення ефективності податкового планування; формування інформаційної та методологічної бази податкового планування на наступні періоди тощо.Резервний капітал, що формується суб'єктом господарювання, представляє собою одн^ форм створення фонду, цільовим призначенням якого є покриття потенційних збитків від фінансово-господарської діяльності підприємства, викликані дією об'єктивних факторів, величину та час настання яких важно визначити на поточний момент, відповідно до чинного законодавства України (див. Закон України „про господарські товариства"), формування резервного капіталу є обов'язковим для усіх видів господарських товариств, при цьому джерелом його створення визначено чистий прибуток суб'єкта господарювання, отриманий в результаті здійснення операційної, інвестиційної та фінансової діяльності.
Як вже зазначалося вище, резервний капітал суб'єкта господарювання відображається в його власному капіталі (1й розділ пасиву балансу) і має виключно цільовий характер, що дозволяє використовувати його для фінансування наступних напрямків, у тому числі: (1) покриття збитків від господарської діяльності у попередні періоди; (2) покриття фінансових та грошових зобов'язань перед кредиторами підприємства при його ліквідації; (3) участь у формуванні фонду дивідендних виплат по корпоративних правах власної емісії; (4) інші цілі, визначені статутними документами та нормативно-правовими актами.Слід відмітити, що порядок створення та використання резервного капіталу віднесений до безпосередньої компетенції суб'єкта господарювання (визначається в його статутних документах), хоча певні обмеження визначаються положеннями законодавчих актів, зокрема, Законом України „про господарські товариства." так, розмір резервного капіталу господарського товариства повинен складати не менше 25% статутного капіталу і має формуватися за рахунок щорічних відрахувань від чистого прибутку підприємства у розмірі не менше 5% його абсолютної величини.
Виплата грошових дивідендів.Не зважаючи на той факт, що рішення щодо виплати дивідендів (див. Закон України „про господарські товариства") відноситься до компетенції загальних зборів акціонерів (власників), порядку обґрунтування управлінських рішень щодо формування маси дивідендів та виплата власникам суб'єкта господарювання грошових дивідендів має відповідати окремий блок у системі цільового планування та прогнозування прибутку (зокрема, при його розподілі та використанні) слід відмітити, що виплата грошових дивідендів являється однією Із операції емітента з цінними паперами власної емісії - операцією з виплати доходу по власним цінним паперам. Слід відмітити, що дивіденди по корпоративним правам підприємства є, з одного боку (для суб'єкта господарювання), ціною за право використання капіталу, який він залучив черз цінні папери, а з Іншого (для власника), - доходом на Інвестиції. Слід відмітити, що дохід власника корпоративних прав (акцій) формується з двох джерел: (1) отриманих грошових дивідендів від емітента та (2) приросту ринкової вартості корпоративних прав як окремого об'єкта власності.
Так, відповідно до Закону України „про цінні папери та фондову біржу" власнику акцій акціонерного товариства серед сукупності Інших прав, що витікають із акції, гарантується право на участь у прибутках акціонерного товариства через механізм виплати дивідендів: "акція ... дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду...". Визначення ж поняття "дивіденд" подається у Законі України „про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції від 1997 року з наступними змінами та доповненнями):дивіденди - платіж, який провадиться юридичною особою на користь власників (довірених осіб власника) корпоративних прав, емітованих такою юридичною особою, у зв'язку з розподілом частини її прибутку.
Реалізація права власників акцій товариства на дивіденди відбувається шляхом формування частини прибутку акціонерним товариством і виплати її у вигляді дивідендів. Механізм, через який акціонерним товариством відбувається формування частини прибутку та виплата її у вигляді дивіденді в, і формує дивідендну політику акціонерного товариства, приймаючи до уваги той факт, що джерелом формування дивідендів є чистий прибуток, отриманий суб'єктом господарювання, можна визначити, що дивідендна політика і, відповідно, сукупність фінансове - правових методів обґрунтування управлінських рішень щодо її формування та реалізації є функціонально-організаційним блоком у структурі моделі управління прибутком, зокрема, використання чистого прибутку, при цьому можуть використовуватися ряд теоретичних моделей обґрунтування управлінських рішень щодо виплати грошових дивідендів, зокрема:теорія іррелевантності Моділіані Міллера;
модель Міллера;теорія гордоналінтнера або теорія „синиці в руках" ;
теорія податкових перевагСлід відмітити, що, на противагу основним припущенням теорій та моделей, пропоновані західними фінансистами, затвердження управлінських рішень щодо визначення та реалізації дивідендної політики українських підприємств віднесено до компетенції загальних зборів акціонерів (учасників товариства), а менеджмент має лише дорадчий голос.
Окремим важливим напрямком у структурі цільового планування та прогнозування прибутку суб'єкта господарювання у частині його розподілу та використання являється фінансовий механізм тезаврації прибутку, під яким слід розуміти сукупність фінансове - правову операцій щодо спрямування частини чистого прибутку суб'єкта господарювання на формування (збільшення абсолютної величини) власного капіталу підприємства з метою забезпечення покриття потреби суб'єкта господарювання у капіталі для фінансування інвестиційної та операційної діяльності. Кількісно величина тезаврації прибутку відповідає обсягу чистого прибутку, який залишився в розпорядження підприємства після сплати податку на прибуток, покриття інших платежів, що здійснюються за рахунок прибутку, формування резервного капіталу, а також обслуговування власного капіталу (нарахування та виплата грошових дивідендів).тезаврації прибутку суб'єкта господарювання здійснюється як формування нерозподіленого прибутку (непокритого збитку) і може використовуватися для фінансування окремих напрямків фінансове - господарської діяльності суб'єкта господарювання шляхом здійснення однієї із наступним господарських операцій:
додаткове поповнення резервного капіталу суб'єкта господарювання;покриття непокритих збитків минулих періодів;
покриття збитків від переоцінки оборотних та необоротних активів;збільшення статутного капіталу суб'єкта господарювання;
проведення корпоративних операцій із цінними паперами власної емісії (зокрема, викуп акції);накопичення резервів у формі нерозподіленого прибутку.
Фінансовий ліверидж.
Як вже відзначалося раніше, одним із основних цільових напрямків моделі управління прибутком суб'єкта господарювання є забезпечення прийнятного рівня рентабельності власного капіталу підприємства та його стабільності, що, у свою чергу, безпосередньо пов'язано із забезпечення зростання добробуту акціонерів у довгостроковому періоді. Одним із варіантів забезпечення приросту рентабельності власного капіталу суб'єкта господарювання, поряд і зростанням загальної рентабельності, може виступати ефект фінансового лівериджу, дозволяє за певних умов збільшити прибутковість власного капіталу підприємства за рахунок використання позикового фінансування потреби підприємства у капіталі.математично ефект фінансового лівериджу описується наступною моделлю:
ROA - рентаоельність активів;cost of debt - вартість позикового капіталу;
lev - фінансовий ліверидж.відповідно, рентабельність власного капіталу визначається як арифметична сума абсолютних величин рентабельності активів (загальної рентабельності діяльності підприємства) та рівня ефекту фінансового лівериджу:
ROE - рентабельність власного капіталу;
ROA - рентабельність активів;FLE - ефект фінансового лівериджу.
Слід відмітити, що збільшення рентабельності власного капітул суб'єкта господарювання досягається виключено при позитивному значення ефекту фінансового лівериджу. У свою чергу, це дозволяє сформулювати наступні висновки:
рентабельність власного капіталу збільшується швидше при більш високому рівні фінансового лівериджу;збільшення рентабельності власного капіталу із підвищенням рівня фінансового лівериджу відповідає ситуації із позитивним значенням диференціалу фінансового лівериджу (різниці між рентабельністю активів та вартістю позикового капіталу, або ROA - cost of debt);
підвищення рентабельності власного капіталу шляхом використання суб'єктом господарювання позикового капіталу, а, отже, збільшення фінансового лівериджу, можливе до моменту досягнення диференціалу фінансового лівериджу нульового значення.
Книга: Фінансовий менеджмент: конспект лекцій (КНЕУ) - Поддєрьогін
ЗМІСТ
На попередню
|
|
