Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Історія держави і права зарубіжних країн.Мудрак

9.1. Розвиток феодальних відносин. Період феодальної роздробленості

Після розпаду імперії Карла Великого до складу Західно-франкської держави увійшли Аквітанія, Нейстрія, Бретань, Гасконь, Септиманія, Іспанська марка. Династичні суперечки відбувались з приводу Лотарингії. У країні проживали франки, кельти, фламандці, нормани, баски, каталонці. З часом склались дві основні народності: північно-французька та південно-французька (у Провансі). Усе це створювало труднощі для становлення централізованої держави, єдиної правової системи.

Наприкінці ІX – на початку X століття феодальна знать консолідується і проявляє себе як стан, інтереси якого для короля є визначальними. Карл Лисий приписував кожній лю-дині королівства визнавати над собою сеньйора, якого захоче, в особі короля чи його васалів. Під тиском знаті у 877 р. він видав К’єрсейський капітулярій, яким узаконив перетворення бенефіція на феод, визнав право графів передавати свої поса-ди у спадщину. Відтоді король уже не міг забрати надані бе-нефіції, навіть якщо його безпосередній васал відмовлявся перебувати у нього на службі.

Земельні магнати мали свою адміністрацію, суд, могли карбувати монету, вести війни без відома короля. Вони стали суверенами у своїх володіннях. Герцоги, графи часто ухилялись від виконання своїх васальних обов’язків відносно коро-ля, якого вважали “першим серед рівних”.

Адміністративна, податна й судова самостійність знаті, її незалежність від королівських агентів юридично закріплювалась в імунітетних грамотах. Спроби королівської влади подолати сепаратизм, місництво, безладдя в управлінні наштовхнулись на колективний опір знаті.

Общинна земля перейшла у власність феодалів. Новий порядок закріплювався формулою: “Немає землі без сеньйора”. Він остаточно зруйнував попередню общину франків.

Духовні феодали–єпископи та абати – отримували владу від папи римського. Вступ їх на посаду називався інвеститу-рою.

За прикладом короля феодальна знать каролінгської епохи роздаванням бенефіцій примножила кількість своїх прямих васалів.

Роздавання бенефіцій та імунітетних грамот прискорило оформлення феодалізму. Церкви зміцнювали монастирі, феодали будували замки, які захищали їх від нападів повсталих селян.

Васал був зобов’язаний вірно служити своєму сюзерену. При цьому васал міг розраховувати на заступництво з боку свого сеньйора.

У Франції діяло правило: “Васал мого васала – не мій васал”. Це охороняло права магнатів від посягань королівської влади. Для того, щоб примусити непокірного васала виконувати свої обов’язки, сеньйор нерідко йшов на нього війною.

Селяни займали нижчий щабель у суспільній піраміді феодального суспільства. Формально община ще зберігалась, проте була залежна від феодалів. Тривалий час основною формою експлуатації особисто залежних селян (сервів) була барщина, тривалість якої дедалі збільшувалась. Крім того, селяни обкладались грошовим податком (талією) на користь помі-щика. Особисто вільні селяни (вілани) за користування зем-лею платили поміщикові чинш. Гостра нужда змушувала ба-гатьох вільних селян віддавати себе в розпорядження церкви, монастиря. Такі люди називались облатами. Виникли баналі-тети, тобто заповідні права сеньйорів щодо селян. Вони зо-бов’язували останніх молотити хліб на млині сеньйора, пекти хліб лише в його печі та ін.

Становище сервів було трохи краще, ніж рабів. Вони мали невеликі ділянки землі, і феодали не могли безкарно вбивати їх.

З XІІІ ст. серви отримали право викуповувати волю. Виплативши своєму сеньйору в рахунок основних повинностей – подушного податку (талії), побору із спадщини (менморту), шлюбної податі, серв діставав свободу і ставав орендарем зе-млі (віланом). Надалі він платив своєму колишньому госпо-дареві тільки грошову ренту (цензиву) за ділянку землі.

До середини XV ст., після Столітньої війни з Англією, власті були змушені надати всім селянам свободу, але за викуп. Правовий статус різних категорій селян став однаковим.

У ІX–XІІ ст. помітно підвищилась продуктивність праці на селі. Відокремлення ремесла від землеробства сприяло розвитку міст, особливо на півдні Франції. Посилився приплив селян до міст. Кожний, хто прожив у місті рік і один день, вважався вільний.

Проте з часом становище міст, розташованих на землях великих феодалів, стало погіршуватись. Городян змушували платити сеньйору різні додаткові податки.

Внаслідок тривалої боротьби з феодалами деяким містам вдалося звільнитись від сеньйоріальної адміністрації і суду. Міські жителі користувались підтримкою короля, що був за-цікавлений в обмеженні влади великих феодалів.

Опираючись на міщан, король міг вести успішну боротьбу за підпорядкування собі територій, які займали великі феодали, за централізацію влади.

З останнім монархом династії Каролінгів герцоги, графи та єпископи вже мало рахувались. У 987 р. на з’їзді феодальної знаті королем Франції було обрано Робертіна Гуго Капета. Він поклав початок династії Капетінгів. У нового ко-роля було мало землі, його володіння грабували навіть прямі васали. Щоб навести порядок у своєму домені, Капетінгам потрібно було майже 100 років.

Державний лад

Королівство складалось із багатьох феодальних володінь (герцогств, графств, баронств), які формально вважались його частинами, але фактично були повністю або майже незалежними політичними утвореннями. Відповідно, влада короля на місцях була дуже слабкою або була відсутня зовсім. Більш-менш впевнено король почував себе лише в своїх особистих володіннях. Знать чинила опір будь-яким спробам посилити монархію, проте ніколи не виступала проти королівської влади. Під прапором короля знать об’єднувала свої збройні сили, коли потрібно було вести зовнішню або внутрішню (проти “своїх” селян) війну. Представники знаті неодноразово під-креслювали, що Франції потрібний король, але король “слаб-кий”. Володіння Гуго Капета обмежувались невеликою областю, у центрі якої було місто Париж. Перші Капетінги фактично не мали ніякої влади у королівстві за винятком свого неве-ликого домену.

Об’єднанню держави заважала її етнічна неоднорідність. Північні і північно-східні регіони (місця найбільш масового розселення франків) були центром формування північно-французької народності. На півдні й у центрі складалась пів-денно-французька народність (тут жили нащадки романизованих галлів).

У Бретані жили кельти, які виселились з Британії після захоплення її англами і саксами. На той час ще не склалась єдина мова, хоча пануючі діалекти (північний і південний) були дуже близькі.

Структура панування визначалася будовою феодальних земельних відносин, які склались у цей період у Франції. Верховним власником усієї землі в державі формально вважався король, але більша її частина знаходилась у великих феодалів у вигляді фьєра. Вони вважались васалами короля, а він їхнім сеньйором.

Відносинами васалітету були охоплені всі представники пануючого класу. Васали короля (герцоги Нормандський, Бургундський, Аквітанський та інші), залишаючи собі домен, передавали значну частину своїх володінь у вигляді фьєрів нижчестоячій групі феодалів. Таким чином, васали короля самі ставали сеньйорами щодо своїх васалів. Останні були зв’язані подібними договорами з нижчестоячою групою фео-далів і так до найчисельнішої групи дрібних феодалів – “од-нощитових” рицарів. Сеньйори були зацікавлені в збереженні васалітету в основному тоді, коли їх становим інтересам за-грожувала небезпека і потрібно було об’єднати сили. Звичай-но феодальний договір виконувався лише в тій мірі і об’ємі, в якій сеньйор мав реальну силу змусити своїх васалів йому підкорятися.

Перші французькі королі подібних можливостей не ма-ли. Тому їх могутні васали почували себе самостійними пра-вителями.

В умовах феодальної роздробленості країну охоплювали безперервні феодальні конфлікти і війни.

Усе це визначало структуру і повноваження окремих ор-ганів держави.

Король

Був виборним. Після смерті глави держави новий король вибирався його васалами і вищими ієрархами французької церкви.

Королівська курія або Велика рада була єдиним загальнодержавним органом, який мав можливість впливати на стан справ більшої половини території країни. Велика рада – це з’їзд найбільших феодалів держави. Вона збиралась епізодично під головуванням короля. Але при вирішенні конкретних питань васали дуже часто нав’язували свою волю королю.

Управління на місцях

У багатьох випадках воно повторювало систему управління часів франкської монархії. Домен короля був порівняно невеликим і майже співпадав територіально з його особисти-ми володіннями. Тому палацові управителі, які відали коро-лівськими помістями, були одночасно і міністеріалами, що керували справами домену.

Суд

Судова система мала всі характерні риси середньовічної юстиції. Кожний вільний повинен був судитися “судом рівних”. Таким чином, васала короля могли судити тільки васали ко-роля. Таким судом стала Королівська курія.

Аналогічний порядок встановився і на нижчих щаблях феодальної ієрархії.

Залежне населення судили сеньйори. Судова влада не була відокремлена від адміністративної.

Великі повноваження у справах судочинства мала церква, яка здійснювала сеньйоріальний суд на території своїх володінь. Крім того, церковній юрисдикції підлягали кримінальні і цивільні справи духовенства, а також релігійні злочини і правопорушення. Перелік подібних справ не був точно визначений.

Збройні сили

Основу війська складало ополчення рицарів. У його структурі зберігались відносини васалітету: сеньйор очолював групу рицарів – васалів. Іноді скликалось ополчення із міщан і віланів.

Початок об’єднання держави

У XІІІ ст. за рахунок підтримки міщан значно посилюється королівська влада. Міщани підтримували короля у боротьбі проти феодалів, тому що кордони багаточисельних сеньйоріальних володінь заважали розвитку ремесел і торгівлі. Поступово міста здобувають право мати своє військо, яке складалося з ополчення, і, таким чином, захищатися як від чужих сеньйорів, так і від зазіхань на права міст тих сеньйорів, на землях яких розміщувались міста.

Одним із перших проявів посилення королівської влади була відміна виборності короля. На початку XІІІ ст. престол почав передаватись у спадщину.

Поступово ліквідовується принцип: “Васал мого васала не мій васал”.

Спираючись на підтримку міст, середнього і дрібного дворянства, монархія розпочинає розширення території домену. Вже в XІІІ ст. королівський домен стає найбільшим феодальним володінням Франції.

Посиленню королівської влади сприяли реформи Людовіка ІX (середина XІІІ ст.).

Судова реформа

Людовік ІX заявив, що у Франції є тільки один король. Він намагався обмежити самочинство герцогів і графів, добитись скрізь додержання своїх указів. Королівський ордонанс 1260 р. заборонив у королівському домені приватні війни і судові поєдинки. Рицарям було дозволено відкуповуватись від служби в королівському ополченні. Це давало змогу ко-ролю утримувати наймане військо.

Згідно з ордонансом 1260 р., герцоги і графи, чиї володіння перебували за межами королівського домену, перш ніж вступити у війну, за 40 днів повинні були передати спірне пи-тання на розгляд короля. Фактично феодалів змушували звер-татись до королівського суду, обкладаючи його великим ми-том. Рішення, які приймав король, підривали авторитет сень-йоріальних судів, закладали основи загальнодержавної юсти-ції. Тільки після 40 днів, якщо суд не міг вирішити справу, сторони могли розпочати війну, але таких випадків з кожним роком ставало все менше.

Для виконання цього рішення майже в усі регіони дер-жави були направлені королівські судді, які стали активно втручатись в юрисдикцію феодалів. У результаті їх значення настільки зросло, що до них стали звертатись не тільки сень-йори, але і всі вільні, незадоволені рішенням сеньойріального суду.

Розширення і ускладнення функцій королівської юстиції вимагали її організаційного уособлення. Із королівської курії була виділена особлива судова палата – Паризький парла-мент, який здобув право приймати на свій розсуд апеляції на рішення сеньйоріальних і міських судів. Поступово він став виконувати функції вищого королівського суду.

Корпорація юристів підпорядковувалась тільки королю. У Парижі 1253 р. був заснований навчальний заклад для під-готовки спеціалістів з права.

Фінансова реформа

У королівському домені вводиться в обіг королівська зо-лота монета, яка завдяки високій якості поступово витісняє з обігу інші місцеві гроші. Із королівської курії виділяється ще одна установа – рахункова палата, яка вела облік судового мита.

Реформи Людовіка ІX привели до посилення королівсь-кої влади, але Франція ще не стала єдиною централізованою державою. Зберігся поділ на північну і південну частини, на самостійні герцогства і графства.

Книга: Історія держави і права зарубіжних країн.Мудрак

ЗМІСТ

1.	Історія держави і права зарубіжних країн.Мудрак
2.	1.2. Значення історії держави і права як науки та її місце в системі юридичних дисциплін
3.	1.3. Періодизація історії держави і права зарубіжних країн
4.	1.4. Виникнення держави і права
5.	2.1. Виникнення держави та її розвиток
6.	2.2. Суспільний устрій та його еволюція
7.	2.3. Державний лад, суд, збройні сили
8.	2.4. Основні риси права
9.	3.1. Особливості виникнення і розвитку держави і права Месопотамії
10.	3.2. Утворення Вавилонської держави
11.	3.3. Правове становище окремих груп населення. Особливості рабства
12.	3.4. Державний устрій, суд, збройні сили
13.	3.5. Джерела права. Закони царя Хаммурапі
14.	4.1. Виникнення держави та її розвиток
15.	4.2. Особливості суспільного ладу
16.	4.3. Державний устрій, суд, збройні сили
17.	4.4. Закони Ману
18.	5.1. Виникнення держави та її розвиток. Держава Шан (Інь)
19.	5.2. Держава Чжоу
20.	5.3. Держава Цінь
21.	5.4. Держава Хань
22.	5.5. Основні риси права
23.	6.1. Розклад родоплемінних відносин і зародження держави в Афінах. Реформи Тезея
24.	6.2. Реформи Солона. Реформи Клісфена. Їх оцінка, демократизація державного ладу
25.	6.3. Правове становище населення. Рабовласницька демократія в Афінах
26.	6.4. Державний лад, суд, збройні сили. Основні риси афінського права
27.	6.5. Виникнення держави у Спарті
28.	6.6. Суспільний лад та державний устрій Спарти
29.	7.1. Зародження римської державності. Реформа Сервія Туллія
30.	7.2. Утворення аристократичної республіки. Правове становище населення
31.	7.3. Державний устрій, суд, збройні сили. Управління провінціями
32.	7.4. Криза і падіння республіки. Зміни в суспільному ладі
33.	7.5. Перехід до монархії. Принципат. Зміни в економіці, суспільному ладі та державному устрої в період принципату
34.	7.6. Домінат. Суспільний лад та державний устрій. Реформи Діоклетіана
35.	7.7. Джерела римського права
36.	8.1. Особливості виникнення держави у франків
37.	8.2. Суспільний лад. Реформа Карла Мартелла
38.	8.3. Державний устрій. Верденський договір 843 р. і розпад франкської держави
39.	8.4. Джерела права. Салічна правда
40.	9.1. Розвиток феодальних відносин. Період феодальної роздробленості
41.	9.2. Станово-представницька монархія. Центральне і місцеве управління (XІV – XV ст.)
42.	9.3. Абсолютна монархія. Державний устрій в період аб-солютизму. Реформи Рішельє та Людовіка XІV
43.	9.4. Джерела та характерні риси права
44.	10.1. Poзвитoк фeoдaльниx віднocин в Aнглії. Утвopeння aнглocaкcoнcькиx дepжaв
45.	10.2. Hopмaндcькe зaвoювaння ma йoгo вплив нa суспільний і дepжaвний уcтpій Aнглії в XІ – XІІ cт. Peфopми Генріха ІІ. Beликa Xapтія вoльнocтeй 1215 p.
46.	10.3. Утвopeння cтaнoвo-пpeдcтaвницькoї мoнapxії. Дepжaвний ycтpій.
47.	10.4. Bиникнeння і ocoбливocті aнглійcькoгo aбcoлютизмy. Зміни в cycпільнoмy лaді тa дepжaвний ycтpій.
48.	10.5. Xapaктepні ocoбливocті джepeл пpaвa. Cyдoвий пpeцeдeнт.
49.	11.1. Утворення і розвиток феодальної держави в X – XІІ ст.
50.	11.2. Виникнення та особливості станово-представницької монархії
51.	11.3. Становлення князівського абсолютизму
52.	11.4. Особливості розвитку феодального права в Німеччині
53.	12.1. Особливості становлення класового суспільства і держави в арабів
54.	12.2. Суспільний лад
55.	12.3. Організація держави і влади. Суд
56.	12.4. Джерела права
57.	13.1. Виникнення і розвиток феодальної держави в Польщі
58.	13.2. Виникнення і розвиток феодальної держави у Чехії
59.	13.3. Особливості виникнення і розвитку феодальної держави у Болгарії
60.	13.4. Виникнення і розвиток феодальної держави у Сербії
61.	14.1. Виникнення держави і її розвиток
62.	14.2. Суспільний лад
63.	14.3. Державний лад станово-представницької монархії
64.	14.4. Становлення абсолютної монархії і її особливості
65.	14.5. Джерела права
66.	15.1. Історія виникнення податків.
67.	15.2. Види податків.
68.	15.3. Податкові органи.
69.	15.4. Відповідальність за ухилення від сплати податків.
70.	16.1. Передумови, етапи та особливості англійської буржуазної революції. Проголошення республіки. Державний устрій. Реставрація монархії.
71.	16.2. Розвиток конституційної монархії і парламенту в XVII – XIXст.
72.	16.3. Зміни в державному устрої в кінці ХІХ – на початку ХХ століття.
73.	16.4. Основні джерела і риси права.
74.	17.1. Економічне і політичне становище північно-американських колоній Англії. Революційна війна за незалежність. Декларація незалежності 1776 року.
75.	17.2. Створення конфедерації. Конституція США 1787 року. Білль про права 1791року.
76.	17.3. Причини та хід громадянської війни 1861-1865 р.р. Другий цикл по-правок до конституції. Реконструкція Півдня.
77.	17.4. Зміни в державному устрої США у другій половині ХІХ століття.
78.	18.1. Буржуазна революція 1789-1794 р. Проголошення республіки.
79.	18.2. Державний переворот 1799 року. Проголошення імперії і її падіння. Реставрація монархії Бурбонів.
80.	18.3. Революція 1848 року і проголошення Другої республіки. Паризька Комуна.
81.	18.4. Проголошення Третьої республіки. Конституційні закони 1875 року.
82.	18.5. Джерела і основні риси права.
83.	19.1. Німеччина після Віденського конгресу.
84.	19.2. Революція 1848 року і її вплив на розвиток німецьких держав.
85.	19.3. Утворення Німецької імперії. Конституція 1871 року.
86.	19.4. Характерні риси права.
87.	20.1. Державні реформи першої половини 18 століття.
88.	20.2. Формування нової системи права.
89.	20.3. Реформи 60-х—70-х років .Селянська реформа 1861р. Земська реформа 1864 р. Міська 1864р.Військова реформа 1874р.
90.	20.4. Оформлення конституційної монархії
91.	20.5. Розвиток права на початку ХХ ст.
92.	21.1. Централізація державної влади. Новий курс президента Ф.Д. Рузвельта.
93.	21.2. Зміни в конституції.
94.	21.3. Партійна система і її вплив на формування державних органів.
95.	21.4. Місцеве управління, суд, поліція.
96.	21.5. Характеристика основних джерел і галузей права.
97.	22.1. Листопадова революція 1918 року. Зміни в державному ладі, політичному режимі та партійній системі.
98.	22.2. Встановлення фашистської диктатури. Зміни в державному ладі та праві.
99.	22.3. Крах фашистської диктатури. Потсдамські угоди. Проголошення Федеративної Республіки Німеччини. Державний лад ФРН.
100.	22.4. Проголошення Німецької демократичної республіки. Об’єднання Німеччини.
101.	23.1. Зміни в державному устрої та політичному режимі між двома світовими війнами. Падіння Третьої республіки.
102.	23.2. Державний устрій та політичний режим Четвертої республіки.
103.	23.3. Державний устрій та політичний режим П’ятої республіки.
104.	23.4. Основні джерела та риси права.

На попередню



Додати в закладки

  
Переклад Translate