Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Історія держави і права зарубіжних країн.Мудрак

19.4. Характерні риси права.

Розвиток буржуазного цивільного права в Німеччині був досить своєрідним. В умовах збереження в ХІХ столітті економічної, політичної правової роздробленості питання про загальне для всієї Німеччини законодавство, про розробку єдиного для країни права, яке б могло врахувати і відобразити інтереси буржуазії, стояло дуже гостро. Це повною мірою стосувалося цивільного права Німеччини.

У сфері цивільного права політична роздробленість, що тривала аж до 1871 року, зумовлювала правову роз'єднаність, бо в німецьких державах діяли різні джерела права, різні правові системи. Своє право мали не тільки окремі держави, але навіть землі, провінції, міста, села. Крім того, місцеве «партикулярне» право окремих німецьких держав, у свою чергу, було роз'єднаним, суперечливим, феодальним у своїй основі. Наприклад у Саксонії до середини XIX століття продовжували діяти середньовічні збірники права, такі як «Саксонське зерцало», «Магдебурзький збірник» і т.ін.

Єдиними для всієї Німеччини були норми римського права. З розвитком капіталізму його намагаються пристосувати до нових потреб. Але використовувалося воно досить рідко, лише в тих випадках, коли повністю був відсутній відповідний цивільний закон. Загальним для Німеччини було і канонічне право, однак на його основі вирішувалися окремі питання, зв'язані з майновими відносинами.

У деяких німецьких державах робилися спроби кодифікації цивільного права — у Баварії, Саксонії, Пруссії, Австрії. Однак прийняті тут кодекси дуже різко відрізнялися від Кодексу Наполеона. Вони захищали кріпосництво, зберігали феодальну залежність селянства, цеховий устрій, закріплювали відверто феодальні положення про «підвладних сільських обивателів», «панів і слуг» і т.ін.

Яскравим прикладом такого поєднання феодальних і буржуазних підходів може бути Австрійське цивільне уложення 1811 року. Воно містило в собі численні норми, які носили, по суті, буржуазний характер. Але одночасно тут передбачався суто феодальний поділ права власності на повний і неповний, а власників — на верховного і підлеглого, йшлося про спадкову оренду, про спадкове оброчне утримування, про встановлення невідчужуваного родинного майна і т.д. В цілому ж Австрійське цивільне уложення було кроком уперед в розвитку буржуазного цивільного права в Німеччині.

Значним пам'ятником цивільного права в Німеччині середини XIX століття стало Саксонське цивільне уложення 1863 року. Це була спроба, як пояснювали його укладачі, використати в інтересах німецької буржуазії римське право. Саксонське уложення було побудоване відповідно до пандектної системи, а тому поділялося на п'ять частин. Відкривалося воно загальною частиною, потім йшли розділи, присвячені основним правовим інститутам: речове право, право зобов'язань (право вимагань), сімейне право, спадкове право. Уложення мало значні недоліки, нагадуючи скоріше підручник римського пандектного права, ніж законодавчий акт.

Буржуазія ще до 1871 року вимагала загальнонімецької кодифікації цивільного права. І хоч феодальні сили чинили опір, розвиток йшов саме в цьому напрямі. У 1848 році був запроваджений єдиний для всієї Німеччини вексельний статут, що значно полегшило торговельні і грошові операції. У 1861 році Союзний сейм приймає Торговий кодекс, де дістали втілення окремі буржуазні вимоги щодо регулювання торговельних операцій.

Але лише після 1871 року, коли Бісмарк об'єднав Німеччину «залізом і кров'ю», було розв'язане завдання кодифікації німецького цивільного права виданням так званого Німецького цивільного уложення — Цивільного кодексу Німеччини. Процес створення Уложення був дуже складним і довгим. В 1873 році було прийнято поправку до конституції Німецької імперії, яка віднесла цивільне законодавство до компетенції імперії. Відповідно до цього рейхстагом була призначена комісія у складі юристів-теоретиків для розробки проекту Цивільного кодексу. Перший проект цивільного уложення, який разом з пояснювальною запискою склав п'ять томів, був відхилений. У 1890 році було створено нову комісію. Другий проект був прийнятий і затверджений рейхстагом у 1896 році. Однак Німецьке цивільне уложення набрало чинності тільки 1 січня 1900 року.

Німецьке цивільне уложення — одна з найважливіших кодифікацій XIX століття. Разом з тим Уложення має кілька серйозних особливостей.

По-перше, воно видане в Німеччині, де буржуазія уклала союз з юнкерством, старими феодальними силами. Тому Німецьке цивільне уложення є буржуазним у своїй основі, але зберігає феодальне землеволодіння і деякі пережитки кріпосницьких порядків.

По-друге, Німецьке цивільне уложення становить кодифікацію періоду переходу до імперіалізму. Воно акумулювало нові і характерні для епохи індустріального капіталізму тенденції в розвитку буржуазного цивільного права в цілому. У зв'язку з цим багато питань вирішується вже не так, як у Кодексі Наполеона, коли буржуазія, йдучи до влади, тільки встановлювала своє панування.

По-третє, час видання Цивільного уложення належить до періоду загострення соціальних конфліктів, протистояння буржуазії і робітничого класу. Через це автори Уложення не ставили собі за мету зробити цей кодекс доступним для широких народних мас.

Кодекс розраховувався винятково на фахівця-юриста. Викладений він важкою мовою, рясніє спеціальною термінологією, в ньому велика кількість різного роду посилань. Цим пояснюються і невизначеність формулювань, можливості для якнайширшого судового розсуду в тлумаченні і застосуванні параграфів Уложення, наявність положень, які можна було розуміти по-різному, так званих «каучукових» норм.

Німецьке цивільне уложення було побудоване за пандектною системою: загальна частина, право зобов'язань, речове право, сімейне право і спадкове право. Таким чином, Уложення складалося з п'яти книг, розбитих на 2385 параграфів.

Відрізнялося Німецьке цивільне уложення від Кодексу Наполеона і змістом. У ньому (книга 1. Загальна частина) дістає повне визнання юридична особа, якої не знав Французький цивільний кодекс. Шістдесят дев'ять параграфів Уложення докладно регламентували права і обов'язки різних видів юридичної особи.

Відповідно до Уложення товариство, що не має господарської мети, отримує цивільну правоздатність через внесення запису в спеціальний реєстр при суді. Товариства, які ставлять перед собою господарську мету, отримують правоздатність внаслідок урядового дозволу, який надається окремими німецькими державами — членами Союзу. В Уложенні визначалися устрій товариства, роль його статуту, функції правління і т.ін. Передбачалося позбавлення товариства правоздатності, якщо внаслідок протизаконної постанови загальних зборів або протизаконної діяльності правління виникає погроза «громадським інтересам»(§ 43).

Німецьке цивільне уложення визнавало загальну цивільну правоздатність всіх громадян. Загальна правоздатність осіб розпочиналась з моменту їх народження, а цивільна дієздатність з 21 року. За виключенням приписів, що витікали із шлюбно-сімейного права, не передбачалось ніякої суттєвої різниці між правовим статусом чоловіків і жінок.

Приватноправові обмеження дієздатності могли мати місце тільки внаслідок душевної хвороби, марнотратства або у випадку п’янства чи нерозсудливого нехтування своїми сімейними чи громадськими обов’язками.

Друга книга, присвячена праву зобов'язань, найбільше містить так званих каучукових норм, які надавали дуже великі можливості для судового розсуду. Визнавалася, наприклад, недійсною «угода, що порушує добрі звичаї» (§ 138), суддям дозволялося тлумачити договори, як того потребують «сумління» і «звичаї обороту» (§ 157) та ін. Такі невизначені критерії дозволяли максимально враховувати інтереси панівних класів.

Головним видом виникнення зобов’язань був договір. У випадку з нерухомістю його слід було заключати тільки письмово і тільки за участю юридично уповноважених державою осіб. Традиційно вважались недійсними договори (і будь-які інші угоди), які здійснені по відношенню до неможливих речей, ті, що протирічать законам, а також ті, що порушують вимоги громадської моралі.

В конкретні правила про договори були введені нові положення, які посилили захищеність однієї із сторін. Так, в договорі особистого найму закон зобов’язував наймача дотримуватися мінімальних умов безпеки, наскільки це було можливим виходячи з характеру робіт. Заборонялось укладати договори найму на все життя, в будь-якому випадку через 5 років можна було розірвати такий договір. При укладенні певних договорів передбачалась можливість при поважних причинах або обумовлених в законі випадках відмовиться від виконання зобов’язань без ніяких наслідків. Відмова від принципу обов’язковості договору як загального правила була важливою рисою зобов’язального права по уложенню. Боржник не мав права виконувати свій обов’язок частинами. Це ставило його в занадто невигідне становище.

Третя книга Уложення дає дещо інше, ніж у Кодексі Наполеона, визначення права власності. Кодекс намагається задовольнити як інтереси феодальних власників, коли дозволяє збереження ленів, спадкові оренди та інше, так і інтереси капіталістичних монополій, коли обмежує дрібного власника. Так, згідно з Уложенням власник земельної ділянки «не може заборонити проникання до нього з іншої ділянки газу, пару, запаху, диму, тепла, шуму, якщо таке діяння не заважає йому або заважає незначною мірою користуватися своєю ділянкою» (§ 906). Все це змушувало власника землі зазнавати певних незручностей (газ, дим, двигтіння ґрунту, а також подібні до цього явища, пов’язані з роботою промислових підприємств, залізниць і т.д.). Не можна було протестувати проти польотів над земельною ділянкою, проти того, що хтось копає під нею, коли це не заважає нормальному ходові польових робіт. Багато уваги приділяло Уложення сервітутам (правам на чужу річ), докладно розробляло інститут володіння.

Власник речі міг застосувати силу для того, щоб відняти її в особи, яку він застав у момент незаконного привласнення або захоплення речі. Цим положенням ще раз підкреслювалась недоторканість приватної власності.

Нові моменти виникли і в сімейному праві. Так, у четвертій книзі закріплювався принцип верховенства чоловіка в родині. Проте Уложення дещо поліпшило становище одруженої жінки: вона дістала дозвіл розпоряджатися своїм майном, займатися своєю професійною діяльністю, з дозволу чоловіка жити окремо. Пояснювалися ці нововведення тим, що жінка почала відігравати тепер велику роль у капіталістичному виробництві, — адже власники підприємств були зацікавлені в дешевій жіночій праці.

Уложення закріплювало громадянську форму одруження. Чоловік міг одружитися по досягненні 21 року, а жінка – 16 років. Закріплювалась моногамність шлюбу і неможливість укласти інший шлюб, не розірвавши попередній.

Розлучення допускалось тільки в судовому порядку і при наявності узаконених причин (перелюбодіяння, споєння злочину, порушення шлюбних обов’язків, в т. ч. жорстоке поводження по відношенню до одного з членів подружжя). Це пояснювалось впливом протестантизму.

В значній мірі умовним став інститут батьківської влади по відношенню до дітей. Мати також була зобов’язана і мала право піклуватися про дітей. Батько міг користуватися майном дітей. Зберігалась можливість батька застосовувати по відношенню до своєї дитини виправні заходи, але вони накладались тільки по рішенню опікунського суду.

Зберігалась різниця в правах законних і позашлюбних дітей. По відношенню до матері позашлюбні діти мали рівні права з її законними, по відношенню до батька – рідство не визнавалось. Але позашлюбні діти могли вимагати від свого батька аліменти до досягнення ними 16 років.

П’ята книга трактувала норми спадкового права. Спадкування за законом відбувалось за ступенем спорідненості. При відкритій спадщині дозволялось відшукувати навіть далеких родичів. Разом з тим закон значно розширив свободу заповіту. Але якщо був заповіт, то залишалась обов’язкова частина для спадкоємців по закону (1/2 частини, яка б належала по закону). Право на обов’язкову частину у спадщині мали тільки законні діти.

Кодифікація цивільного права сприяла оновленню торгового законодавства. В 1897 році було прийнято нове Торгове уложення. Воно включало чотири розділи: про купецький стан, про торгівельні товариства і негласні об’єднання, про торгівельні угоди, про морську торгівлю.

У 1871 році було прийнято загальноімперське Кримінальне уложення.

Найбільше статей у ньому стосувались злочинів проти держави, проти особи і власності. Уложення давало детальну класифікацію державних злочинів, серед яких поряд з “верховною і земською зрадою” вказувались “образа імператора”, “місцевих правителів”, фальшивомонетництво, опір властям, заклики до непокори владі. За ці злочини передбачалась смертна кара або ув’язнення. Злочини проти власності (крадіжка, розбій) карались ув’язненням.

Останній розділ кримінального Уложення був присвячений так званим “поліцейським порушенням”. У цьому розділі перераховувалось те, що було заборонено чинити підданому імперії. Штрафом або ув’язненням карався той, хто порушував поліцейські правила про виїзд за кордон, зберігання зброї, виготовлення печаток. Уложення діяло до кінця другої світової війни.

У 1877 році було видано кримінально-процесуальний кодекс. Він закріплював правила й процедуру змішаного процесу. Кодекс посилив обвинувачувальні засади, роль поліції, особливо на стадії попереднього розслідування. Формально порушення кримінального переслідування і складання обвинувального висновку покладались на прокурора. Фактично підставою для цього були матеріали, одержані поліцією. Адвокат цілком ознайомлювався із справою після завершення попереднього слідства. Кодекс допускав посилення обвинувачення в стадії судового розгляду. Разом з прокурором додатковим обвинувачем міг виступати потерпілий. Такої особливості не знало кримінально-процесуальне право інших країн. Німецький кодекс допускав перегляд не лише обвинувальних, а й виправдних вироків. Проступки та дрібні правопорушення карались одноосібно дільничними суддями через видання каральних наказів.

Книга: Історія держави і права зарубіжних країн.Мудрак

ЗМІСТ

1.	Історія держави і права зарубіжних країн.Мудрак
2.	1.2. Значення історії держави і права як науки та її місце в системі юридичних дисциплін
3.	1.3. Періодизація історії держави і права зарубіжних країн
4.	1.4. Виникнення держави і права
5.	2.1. Виникнення держави та її розвиток
6.	2.2. Суспільний устрій та його еволюція
7.	2.3. Державний лад, суд, збройні сили
8.	2.4. Основні риси права
9.	3.1. Особливості виникнення і розвитку держави і права Месопотамії
10.	3.2. Утворення Вавилонської держави
11.	3.3. Правове становище окремих груп населення. Особливості рабства
12.	3.4. Державний устрій, суд, збройні сили
13.	3.5. Джерела права. Закони царя Хаммурапі
14.	4.1. Виникнення держави та її розвиток
15.	4.2. Особливості суспільного ладу
16.	4.3. Державний устрій, суд, збройні сили
17.	4.4. Закони Ману
18.	5.1. Виникнення держави та її розвиток. Держава Шан (Інь)
19.	5.2. Держава Чжоу
20.	5.3. Держава Цінь
21.	5.4. Держава Хань
22.	5.5. Основні риси права
23.	6.1. Розклад родоплемінних відносин і зародження держави в Афінах. Реформи Тезея
24.	6.2. Реформи Солона. Реформи Клісфена. Їх оцінка, демократизація державного ладу
25.	6.3. Правове становище населення. Рабовласницька демократія в Афінах
26.	6.4. Державний лад, суд, збройні сили. Основні риси афінського права
27.	6.5. Виникнення держави у Спарті
28.	6.6. Суспільний лад та державний устрій Спарти
29.	7.1. Зародження римської державності. Реформа Сервія Туллія
30.	7.2. Утворення аристократичної республіки. Правове становище населення
31.	7.3. Державний устрій, суд, збройні сили. Управління провінціями
32.	7.4. Криза і падіння республіки. Зміни в суспільному ладі
33.	7.5. Перехід до монархії. Принципат. Зміни в економіці, суспільному ладі та державному устрої в період принципату
34.	7.6. Домінат. Суспільний лад та державний устрій. Реформи Діоклетіана
35.	7.7. Джерела римського права
36.	8.1. Особливості виникнення держави у франків
37.	8.2. Суспільний лад. Реформа Карла Мартелла
38.	8.3. Державний устрій. Верденський договір 843 р. і розпад франкської держави
39.	8.4. Джерела права. Салічна правда
40.	9.1. Розвиток феодальних відносин. Період феодальної роздробленості
41.	9.2. Станово-представницька монархія. Центральне і місцеве управління (XІV – XV ст.)
42.	9.3. Абсолютна монархія. Державний устрій в період аб-солютизму. Реформи Рішельє та Людовіка XІV
43.	9.4. Джерела та характерні риси права
44.	10.1. Poзвитoк фeoдaльниx віднocин в Aнглії. Утвopeння aнглocaкcoнcькиx дepжaв
45.	10.2. Hopмaндcькe зaвoювaння ma йoгo вплив нa суспільний і дepжaвний уcтpій Aнглії в XІ – XІІ cт. Peфopми Генріха ІІ. Beликa Xapтія вoльнocтeй 1215 p.
46.	10.3. Утвopeння cтaнoвo-пpeдcтaвницькoї мoнapxії. Дepжaвний ycтpій.
47.	10.4. Bиникнeння і ocoбливocті aнглійcькoгo aбcoлютизмy. Зміни в cycпільнoмy лaді тa дepжaвний ycтpій.
48.	10.5. Xapaктepні ocoбливocті джepeл пpaвa. Cyдoвий пpeцeдeнт.
49.	11.1. Утворення і розвиток феодальної держави в X – XІІ ст.
50.	11.2. Виникнення та особливості станово-представницької монархії
51.	11.3. Становлення князівського абсолютизму
52.	11.4. Особливості розвитку феодального права в Німеччині
53.	12.1. Особливості становлення класового суспільства і держави в арабів
54.	12.2. Суспільний лад
55.	12.3. Організація держави і влади. Суд
56.	12.4. Джерела права
57.	13.1. Виникнення і розвиток феодальної держави в Польщі
58.	13.2. Виникнення і розвиток феодальної держави у Чехії
59.	13.3. Особливості виникнення і розвитку феодальної держави у Болгарії
60.	13.4. Виникнення і розвиток феодальної держави у Сербії
61.	14.1. Виникнення держави і її розвиток
62.	14.2. Суспільний лад
63.	14.3. Державний лад станово-представницької монархії
64.	14.4. Становлення абсолютної монархії і її особливості
65.	14.5. Джерела права
66.	15.1. Історія виникнення податків.
67.	15.2. Види податків.
68.	15.3. Податкові органи.
69.	15.4. Відповідальність за ухилення від сплати податків.
70.	16.1. Передумови, етапи та особливості англійської буржуазної революції. Проголошення республіки. Державний устрій. Реставрація монархії.
71.	16.2. Розвиток конституційної монархії і парламенту в XVII – XIXст.
72.	16.3. Зміни в державному устрої в кінці ХІХ – на початку ХХ століття.
73.	16.4. Основні джерела і риси права.
74.	17.1. Економічне і політичне становище північно-американських колоній Англії. Революційна війна за незалежність. Декларація незалежності 1776 року.
75.	17.2. Створення конфедерації. Конституція США 1787 року. Білль про права 1791року.
76.	17.3. Причини та хід громадянської війни 1861-1865 р.р. Другий цикл по-правок до конституції. Реконструкція Півдня.
77.	17.4. Зміни в державному устрої США у другій половині ХІХ століття.
78.	18.1. Буржуазна революція 1789-1794 р. Проголошення республіки.
79.	18.2. Державний переворот 1799 року. Проголошення імперії і її падіння. Реставрація монархії Бурбонів.
80.	18.3. Революція 1848 року і проголошення Другої республіки. Паризька Комуна.
81.	18.4. Проголошення Третьої республіки. Конституційні закони 1875 року.
82.	18.5. Джерела і основні риси права.
83.	19.1. Німеччина після Віденського конгресу.
84.	19.2. Революція 1848 року і її вплив на розвиток німецьких держав.
85.	19.3. Утворення Німецької імперії. Конституція 1871 року.
86.	19.4. Характерні риси права.
87.	20.1. Державні реформи першої половини 18 століття.
88.	20.2. Формування нової системи права.
89.	20.3. Реформи 60-х—70-х років .Селянська реформа 1861р. Земська реформа 1864 р. Міська 1864р.Військова реформа 1874р.
90.	20.4. Оформлення конституційної монархії
91.	20.5. Розвиток права на початку ХХ ст.
92.	21.1. Централізація державної влади. Новий курс президента Ф.Д. Рузвельта.
93.	21.2. Зміни в конституції.
94.	21.3. Партійна система і її вплив на формування державних органів.
95.	21.4. Місцеве управління, суд, поліція.
96.	21.5. Характеристика основних джерел і галузей права.
97.	22.1. Листопадова революція 1918 року. Зміни в державному ладі, політичному режимі та партійній системі.
98.	22.2. Встановлення фашистської диктатури. Зміни в державному ладі та праві.
99.	22.3. Крах фашистської диктатури. Потсдамські угоди. Проголошення Федеративної Республіки Німеччини. Державний лад ФРН.
100.	22.4. Проголошення Німецької демократичної республіки. Об’єднання Німеччини.
101.	23.1. Зміни в державному устрої та політичному режимі між двома світовими війнами. Падіння Третьої республіки.
102.	23.2. Державний устрій та політичний режим Четвертої республіки.
103.	23.3. Державний устрій та політичний режим П’ятої республіки.
104.	23.4. Основні джерела та риси права.

На попередню



Додати в закладки

  
Переклад Translate