Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
Додати книгу на сайт:
1.11. А. П. Лантух (Харків) Маргіналізація як засіб раціоналізації соціального порядку
Минув той час, коли у науковій літературі існувала соціологічна гіпотеза про те, що всі особистості (принаймні «нормальні») мають своє стале місце у структурі суспільства, завдяки своїм соціальним ролям та груповим статусам, що обумовлені соціальними потребами. Тому останні не мають бажання, та й нездатні до творення нових спільнот. Отже «будівельний матеріал» для новотворення концентрується «на дні» та «придонні» суспільства у вигляді неструктурованого «осадку», який складається із соціальне декласованих елементів. Але практика сьогодення довела, що це не може бути джерелом новотворення соціальної структури суспільства, бо «соціальне дно» (люмпени, біженці, мігранти, наркомани тощо) на протязі свого існування гублять ті якості, які дозволяють його представникам гуртуватися в нові спільноти та впливати на інші для досягнення своїх потреб та інтересів. Це призвело до того, що сучасні соціологи почали пов'язувати цей процес з концептом «маргінальності». Цей концепт почав розроблятися в першій четверті XX століття Р. Е. Парком, а потім її доповнив Е. Стоунквист, особливо акцентуючи увагу на соціально-психологічному аспекті. Тому з часом терміном «маргінальність» стали позначати пограничне, перехідне, структурно невизначене соціальне становище суб'єкта. Причиною цього явища стає особливе становище особистості, що випадає із «соціальної обойми», із свого звичайного соціального середовища і не в змозі, як в силу суб'єктивних, так і об'єктивних причин, знайти нову «соціальну нішу», тобто вписатися до нової соціальної спільноти.
«Маргінальність» звичайно ж породила сам соціальний маргінала. В науковій літературі під маргіналами розуміють індивидів, їх групи та спільноти, що формуються на границі стану та в рамках процесів переходу від одного типу соціальності до іншого або в межах одного типа соціальності при його серйозних деформаціях (А. І. Атоян). Тому серед маргіналів, в емпіричній площині дослідження, виділяють етномаргіналів, які формуються завдяки міграціям в чуже етнічне середовище, народжуються в результаті змішаних шлюбів; біомаргіналів, здоров'я яких перестає бути предметом турботи соціуму; соціомаргіналів, тобто тих, що знаходяться у процесі незавершеного соціального переміщення; вікові маргінали, що формуються при розриві зв'язків між поколіннями; політичні маргінали, яких не задовольняють легальні можливості і легітимні правила суспільно-політичної боротьби; економічні маргінали традиційного типу (безробітні) та нового типу («нові бідні»); релігійні маргінали, це ті які знаходяться за межами конфесій, або не наважаться здійснити вибір між ними; кримінальні марг-
інали, а можливо ще й ті, чий статус ще не визначений у соціальній структурі суспільства. Все це дало підставу сучасним соціологам визначити «мар-гінальність» як невдоволеність, небажання індивідів знаходиться у тих спільнотах та структурах, де не до кінця задоволені їх життєво важливі інтереси. На цій підставі було зроблено висновок, що нові спільноти формуються із колишніх елітарних представників старих спільнот, в яких вони не змогли реалізувати своїх можливостей. Отже процес маргіналізації дозволяє індивідам вмонтовуватися в старі або об'єднуватися в нові соціальні спільноти, завойовуючи собі соціальний простір. Тим самим суспільство ніколи не буває у спокої. Маючи постійний маргінальний субстрат, воно весь час змінюється через появу або нових спільнот, або вдосконаленням старих. Яскравим прикладом останнього є сучасна еліта.
Формування сучасної еліти пов'язано, безперечно, з елітами попереднього розвитку, а саме з «брежнєвською» та «горбачовською». Сучасна еліта, за даними соціологічних досліджень Інституту соціології РАН, молодша за віком, її освітній рівень також вищий, у неї частка «технократів» незначна, але значно вище частка гуманітаріїв, особливо економістів та юристів. Вікові ж характеристики середнього віку еліти також мають значні розбіжності. Так «брежнєвська» у середньому мала 56,6 років, «горбачовська» - 51,2 років, а сучасна має 48,5 років. Що стосується вищої освіти, то 88,8% її мала «брежнєвська» еліта, «горбачовська» - 84,1%, а сучасна - аж 97,8%. Сучасна еліта також більш інтелектуальна. В неї 48,8% мають вчену ступінь, тоді як «брежнєвська» - 23%, «горбачовська» - 29%. Вона і більш гуманітарна. Частка «технократів», яка мала технічну, сільськогосподарську освіту у бреж-нєвську епоху налічувала 71,7%, в горбачовську - 67,3%, то зараз - лише 47,2%. Сучасна еліта має й більш привілейовані професії, а саме юристів та економістів - 24,1%, тоді як «брежнєвська» - 7,4%, а «горбачовська» - 8,8%. Як бачимо, сучасна еліта - це «посттоталітарна еліта», але досвід свідчить, що стара номенклатурна еліта змінила лише свій «окрас» (із парток-ратичного на псевдодемократичний). Влада, що здійснювалася до недавнього часу партноменклатурою, а зараз новою елітою, успадкувала від старої еліти майже все, що дає змогу назвати її дзеркальним відображенням останньої. Вони складаються з людей, що виховувалися в одних і тих же тоталітарних умовах, а звідси, отримавши колосальний досвід прихованої, закамуфльованої підприємницької діяльності, вони придбали досвід брехні, мімікрії, що у повному обсязі перенесли до ринкової економіки. Представники еліти, які ще вчора нічого не мали, ставши міністрами і т. ін., за короткий час стали власниками банків, фондів, об'єднань. Це дає змогу зробити декілька висновків. По-перше, номенклатурна еліта фактично збереглася, легалізувавши свій статус. По-друге, трансформація її у нові умови породила неономенклатуру зі своєю корпоративною свідомістю, груповими (клановими, кастовими), а не суспільними інтересами. Усе це наштовхує на висновок, що сам процес формування демократичної еліти буде довгим і складним. Тому надзвичайно актуальним є висновок видатного італійського соціолога В. Парето, що еліти виникають із нижчих прошарків суспільства і в ході боротьби піднімаються у вищі, там розквітають і врешті-решт вироджуються. Це сьогодні пов'язано з інтенсивними маргінальними процесами в суспільстві, що є одним із засобів раціоналізації соціального порядку останнього.
Книга: Практична філософія та правовий порядок: Збірка наукових статей. / Кривуля О. М.
ЗМІСТ
| 1. | Практична філософія та правовий порядок: Збірка наукових статей. / Кривуля О. М.
| |
| 2. | 1.2. Л. М. Газнюк (Харків) Соматично-прегнантна обумовленість соціального порядку
| |
| 3. | 1.3. О.М.Губарь (Макеевка) Мораль и право в естественно-правовой и позитивистской концепции
| |
| 4. | 1.4. В. Ю. Дубниченко (Донецк) Проблема правосознания в русской религиозной философии
| |
| 5. | 1.5. Г. П. Климова, А. В. Климов, А. И. Уколов (Харьков) Политические аспекты социального порядка
| |
| 6. | 1.6. А. В. Климова (Днепродзержинск) Взаимосвязь традиционных, нравственных и правовых аспектов социального порядка
| |
| 7. | 1.7. Клаус-Михаэль Кодалле (Йена, ФРГ) Томас Гоббс: философия языка и политика
| |
| 8. | 1.8. Ю. В. Конотопцева (Харків) Свобода і соціальний порядок в розвитку суспільства: роль еліти
| |
| 9. | 1.9. Л.Д. Кривега (Запорожье) Социальный порядок: мировоззренческие измерения
| |
| 10. | 1.10. О. М. Кривуля (Харків) Співвідношення морального і правового порядку
| |
| 11. | 1.11. А. П. Лантух (Харків) Маргіналізація як засіб раціоналізації соціального порядку
| |
| 12. | 1.12. В. Н. Леонтьева (Харьков) Системность культуротворчества и социальный порядок
| |
| 13. | 1.13. С.И.Максимов (Харьков) Этико-антропологические основания правопорядка
| |
| 14. | 1.14. Я.А.Музалевская (Харьков) Природа морали и основания социального порядка (к постнеклассической постановке проблемы)
| |
| 15. | 1.15. Б. И. Поклад (Луганск) Социальный порядок как фундаментальное понятие криминологии
| |
| 16. | 1.16. С. В. Приживара (Харьков) Социальная ответственность и социальный порядок
| |
| 17. | 1.17. О. П. Проценко, И. М. Ушно (Харьков) морально-правовые предпосылки свободы предпринимательской деятельности
| |
| 18. | 1.18. Л. В. Рязанцева (Харьков) «Проблематизация блага»: эгоизм в перспективе морали и права
| |
| 19. | 1.19. О. Ф. Скакун (Харьков) Право, законность, правопорядок: их взаимозависимость и тенденции развития
| |
| 20. | 1.20. Пол М. Слоун (США) Основы общественного порядка
| |
| 21. | 1.21. О. М. Тетерич (Харьков) Соотношение морального и правового регулирования
| |
| 22. | 1.22. А. В. Толстоухов (Київ) Проблема взаємодії ліберальної і демократичної свободи
| |
| 23. | 1.23. Г. Л. Тулъчинский (Санкт-Петербург, Россия) Проблема либерализма и эффективная социальная технология
| |
| 24. | 1.24. И. А. Филина (Полтава) Социальный порядок как условие социального прогресса
| |
| 25. | 1.25. Фолькер Герхардт (Берлин, ФРГ) Политика - это больше, чем сумма морали и права
| |
| 26. | 1.26. Л.А.Шаповал (Харків) Право. Держава. Правопорядок
| |
| 27. | 1.27. В. В. Шкода (Харьков) О всеобщем порядке охранения
| |
| 28. | 1.28. В. Ятченко (Дніпродзержинськ) Метафізичний вимір авторитетності соціального порядку (культурно-історичний аспект)
| |
| 29. | 2.1. В. Л. Ботезат (Харьков) Проблема народной воли и демократического государства
| |
| 30. | 2.2. Н.А.Бусова (Харьков) Проблема легитимации правового порядка
| |
| 31. | 2.3. О. В. Гарник (Дніпропетровськ) Проблема легітимації правового примусу в сучасній філософи права (постмодерністська та дискурсивно-етична орієнтації)
| |
| 32. | 2.4. В. В. Гордієнко (Харків) Державне право на легітимне насильство: кордони та межі відтворювання
| |
| 33. | 2.5. В.А.Жадько (Запоріжжя) Межі ефективності права
| |
| 34. | 2.6. М. М. Жовтобрюх (Запоріжжя) Засади чинності звичаєвого права
| |
| 35. | 2.7. С. А. Заветный (Харьков) Возможности и пределы права как вида социального управления
| |
| 36. | 2.8. Н. С. Корабльова (Харків) Дисциплінарні технологи у техніках покарань: рольовий вимір
| |
| 37. | 2.9. А А Лакиза (Симферополь) Об относительной независимости права
| |
| 38. | 2.10. Н.Я.Мокрецова (Харьков) Психологические аспекты отношения к правовым нормам
| |
| 39. | 2.11. В. Б. Окороков (Днепропетровск) Метафизика свободы (теория справедливости и границы легитимации)
| |
| 40. | 2.12. Н. П. Осипова (Харків) Механізм аналізу соціальної ефективності права
| |
| 41. | 2.13. О.И.Помников (Луганск) Аристотель и современность: опыт размышления на тему справедливости
| |
| 42. | 2.14. В.В.Рябокляч (Полтава) До визначення правового відчуження
| |
| 43. | 2.15. Л. А. Сухих (Харьков) Правовые нормы и правовая защищенность
| |
| 44. | 2.16. А. О. Червяцова (Харків) Легітимність державної влади: основні критерії
| |
| 45. | 2.17. И. В. Я ценко (Харьков) Договор как основа правопорядка
| |
| 46. | 3.1. Ю. І. Агапова, І. Г. Скиба (Луганськ) Проблема прав людини в процес! викладання мовознавчих дисциплін у спеціалізованих вузах системи МВС
| |
| 47. | 3.2. А. П. Алексеєнко (Харків) Гуманізм як принцип соціального порядку
| |
| 48. | 3.3. М. Ф. Анісімова (Запоріжжя) Забезпечення прав і свобод осіб, що засуджені до позбавлення волі: вимоги міжнародних стандартів та реалії національних пенітенціарних установ
| |
| 49. | 3.4. Д. В. Бацун (Харьков) Проблема универсальности идеи прав человека
| |
| 50. | 3.5. Йозеф Зайферт (Шаан, Ліхтенштейн) Думки про професійну етику поліцейського
| |
| 51. | 3.6. И. В. Карпенко (Харьков) О «порядке понятий» в понятии «социальный порядок»
| |
| 52. | 3.7. Н.Н.Крестовская (Одесса) Статус ребенка как показатель гуманности права: история и современность
| |
| 53. | 3.8. К. Б. Левченко (Київ) Національні інституції по дотриманню прав людини: рекомендації міжнародних організацій та український досвід
| |
| 54. | 3.9. В. Н. Мороз (Днепродзержинск) О некоторых проблемах взаимодействия человека, гражданского общества и государства в сфере правового порядка
| |
| 55. | 3.10. С. Д. Порощу к, Т.С.Порощук (Запоріжжя) Особливості сучасного правового статусу особи
| |
| 56. | 3.11. В. Г. Рибалка, В. Т. Жежерун (Харків) Примус до правопорядку у військовій діяльності
| |
| 57. | 3.12. Л. Д. Тимченко, Л. А. Тимченко (Харьков) Глобализация в сфере прав человека: негативные и позитивные тенденции развития
| |
| 58. | 3.13. C. І. Ткачов, Н. О. Ткачова (Харків) Місце цінностей в процесі розбудови справедливого суспільства
| |
| 59. | 3.15. П. В. Цимбал (Харків) Політична кримінологія: нові аспекти в умовах глобалізації
| |
| 60. | 4.1. В. В. Акимов, В. И. Чуб (Харьков) Незаконный оборот наркотиков в Украине и парадигма национальной безопасности
| |
| 61. | 4.2. І. В. Банікевич (Харків) Проблеми правоохоронної діяльності у перехідному суспільстві
| |
| 62. | 4.3. І. В. Венедіктова (Харків) Упорядкування відносин власності в перехідному суспільстві
| |
| 63. | 4.4. В. І. Гадяцький (Харків) Практична філософія та філософський конформізм у ситуації неправового порядку
| |
| 64. | 4.5. Е. А. Гнатенко (Луганск) Понятие общественной опасности: философский и правовой подходы
| |
| 65. | 4.6. В. І. Горбань, О. В. Горбань (Полтава) Право і соціальні трансформації: проблема взаємозв'язку
| |
| 66. | 4.7. О. Г. Даніл'ян (Харків) Формування правових механізмів розв'язання протиріч в перехідних суспільствах
| |
| 67. | 4.8. Ю. В. Дука (Запоріжжя) Проблема податкового порядку в сучасному українському суспільстві
| |
| 68. | 4.9. Н. М. Ємельянова (Донецьк) Правовий нігілізм у перехідному суспільстві
| |
| 69. | 4.10. І.Д. Загрійчук (Харків) Правове регулювання міжнаціональних взаємовідносин: філософські аспекти
| |
| 70. | 4.11. В. Л. Зубов (Запорожье) Проблемы правового регулирования предпринимательской деятельности в Украине
| |
| 71. | 4.12. Н. Г. Карпунова (Луганськ) Гуманітаризація процесу виховання курсантів вузів системи МВС України як фактор гуманізації правоохоронної дільності
| |
| 72. | 4.13. Е. Г. Михайлева (Харьков) Элита и легитимация социального порядка: проблемы транзитивного социума
| |
| 73. | 4.14. В. Н. Овчаренко (Харьков) Проблемы формирования правосознания в переходный период
| |
| 74. | 4.15. В. А. Светлов (Санкт-Петербург, Россия) Фундаментальная вероятностная теорема анализа и разрешения конфликтов
| |
| 75. | 5.1. В.А.Абашник (Харьков-Йена, ФРГ) Назначение полиции в системе «харьковского полицейского законодательства» Л. Г. К. Якоба
| |
| 76. | 5.2. Г. Є. Аляев (Полтава) Прогрес права як трансформація морально-правової свідомості
| |
| 77. | 5.3. Т. А. Андреева (Донецк) Нравственные ценности и правовое нормотворчество в истории человечества
| |
| 78. | 5.4. Е.А.Афонін,А.Ю. Мартинов (Київ) Проблема свободи та порядку в контексті всесвітньої історії (або бельгійський прототип для української перспективи)
| |
| 79. | 5.5. А. Г. Барадачев (Харьков) Воля как основание юридической ответственности
| |
| 80. | 5.6. В. П. Будз (Львів) Проблема співвідношення національних і універсальних цінностей як основних інструментів соціальних змін в філософії історії Михайла Гру шевського
| |
| 81. | 5.7. Роберт Вальтер (Вена, Австрия) Правовая теория в Австрии в XX веке
| |
| 82. | 5.8. Клаус Дирксмаер (Йена, ФРГ) О способности правовой философии к изменениям
| |
| 83. | 5.9. Н. І. Завадова (Полтава) Екологічна етика та її основа
| |
| 84. | 5.10. О. Г. Івахненко (Харків) Кодекс честі офіцера як поєднання правових і моральних цінностей
| |
| 85. | 5.11. В. Ю. Калюжна (Луганськ) Традиції пуританізму в системі освіти США та їх значення для духовного розвитку країни
| |
| 86. | 5.12. Т. В, Кондратюк (Київ) Цінності як засіб правової регуляції соціальних взаємовідносин
| |
| 87. | 5.13. С. Куцепал (Полтава) Дві моделі влади в постмодерн!
| |
| 88. | 5.14. О. М. Литвинов, О. В. ПІерстньов (Луганськ) Проблема громадянства та національності у національній державі (за працею Юргена Габермаса «Громадянство і національна ідентичність»)
| |
| 89. | 5.15. И. В. Минаков (Харьков) Система права как эффект поля онтологии
| |
| 90. | 5.16. І. М. Мухін (Запоріжжя) Системно-трансформаційні ресурси суспільства як основа реалізації соціальної свободи (правовий аспект)
| |
| 91. | 5.17. С. Е. Острога (Харків) Головні напрями філософсько-логічного аналізу мови права
| |
| 92. | 5.18. Ж. О. Павленко (Харків) Експертні оцінки в праві
| |
| 93. | 5.19. В. В. Попов (Харьков) Ирония и юмор в двойственности образа закона
| |
| 94. | 5.20. Л. А. Радионова (Харьков) И. Кант о философии свободы
| |
| 95. | 5.21. Н. Н. Саппа (Харьков) Развитие норм, правил, прав и игровая деятельность
| |
| 96. | 5.22. І. І. Севру к (Харків) До питання про «порядок» та його сенси
| |
| 97. | 5.23. В. В. Снегирев (Луганск) О понятии «национальное государство» в современном государствоведении
| |
| 98. | 5.24. О. В. Стричинець (Харків) Роль класифікацій у структуруванні правового порядку
| |
| 99. | 5.25. В.Д. Титов (Харків) Раціональність правового порядку
| |
| 100. | 5.26. Ж. С. Тростановский (Германия, Дюссельдорф) Категории права, обязанности, ответственности и их взаимосвязь
| |
| 101. | 5.27. А. К. Чаплыгин (Харьков) Дилетантизм как условие и антитеза философского практицизма
| |
| 102. | 5.28. B.I. Чернишева (Луганськ) проблема поліцейського цинізму в контексті Гуманізації системи підготовки правоохоронних органів (на прикладі США і України)
| |
| 103. | 5.29. Г. П. Чміль (Київ) Дисциплінарний дискурс екранних мистецтв і становлення індивідуальності
| |
| 104. | 5.30. В. Н. Шаповал (Харьков) Свобода и порядок как трансцендентальные корреляты отношения «человек-мир»
| |
| 105. | 5.31. Е. Н. Юркевич, Н. В. Попова (Харьков) Герменевтическая практика в юриспруденции: догматические и адогматические аспекты
| |
На попередню
| 
Translate
