Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
Додати книгу на сайт:
2.3. О. В. Гарник (Дніпропетровськ) Проблема легітимації правового примусу в сучасній філософи права (постмодерністська та дискурсивно-етична орієнтації)
Проблема легітимації правового примусу репрезентує головну пізнавально-дослідну спрямованість як класичної, так і посткласичної філософії права. Систематичне та раціонально-критичне осягнення того багатого досвіду, що його набула модерна політико-правова думка щодо осмислення різнобічних (насамперед теоретико-світоглядних) вимірів цієї проблеми, а також прискіпливий аналіз її сучасного стану має відігравати значну роль у подальшому «відродженні» філософії права на терені української духовної культури.
У зв'язку з цим особливу зацікавленість викликають ті сучасні інтерпретації та спроби розв'язання проблеми легітимації, які принципово орієнтовані на подолання традиційної протилежності юснатуралістського та позитивістського підходів до права, на пошук «третього шляху» як нової концептуально-методологічної позиції стосовно умов можливості нормативного виправдання правового примусу на засадах «постметафізичного розуму». Саме такі орієнтації та прагнення демонструють сьогодні дискусії з зазначеної проблеми між прихильниками постмодерністського тлумачення права та справедливості (Ж.-Ф. Ліотар, Ж. Дерріда, Р. Рорті та ін.) і засновниками так званої «дискурсивної етики» (К.-О. Апель та Ю. Габермас). Заслуговує на увагу те, що найгостріші суперечки точаться навколо питання щодо можливості раціонального граничного обґрунтування істинності та загальнозначущості правових норм, а відтак і проблеми взаємозв'язку права, справедливості та істини.
Скажімо, Ліотар вважає, що державно-правовий примус в «становищі постмодерну» не може бути обґрунтованим в будь-якому дискурсі, так чи інакше орієнтованому на досягнення істини: не існує зв'язку між істинним та справедливим і вся соціальна несправедливість походить саме з припущення, що справедливість та істину можна поєднати. Справедливість не є справою інтерпретаційних приписів чи апріорі даних смислів, вона є те, що ще має бути здійсненим, і її слід розглядати як можливість рівної участі в системі гетерогенних мовних ігор. Наголошуючи на регулятивній (але принципово неконсенсуальній) природі справедливості та її спорідненості з естетичним судженням, Ліотар радикально поляризує поняття «справедливість» та «право», позбавляючи першу законодавчого смислу, а друге - легітимаційної функції щодо політики. Легітимуючі засади модерного легального панування (у розумінні М. Вебера) в постмодерному суспільстві постають лише як одна з багатьох мовних ігор, які не в змозі легітимувати державно-політичні примуси. Останні мають узгоджуватися з регулятивною справедливістю та відповідною їй вимогою апріорі невідомого смислу, що зумовлюється постійним змаганням чи навіть боротьбою між різноманітними нарративами та мовними словниками. Така «легітимація через парадогію» (а не на основі консенсусу) завжди протистоїть легальності та законодавству. Водночас питання щодо її нормативної спроможності Ліотар залишає без відповіді.
Схожу методологічну настанову знаходимо і в роботі Дерріда «Сила права», в якій французский філософ прагне деконструктуювати поняття модерного права та принцип легального панування. Спираючись на запроваджені Е. Левінасом концепти «Іншого» та «інакшості», Дерріда також розмежовує право і справедливість: право завжди є раціональножалькульо-ваним, абстрактним.та гомогенним^ таким, що за своєю природою не може не ігнорувати людську інтимність та сингулярність; справедливості, навпаки, притаманні гетерогенність, антинормативність, недоступність для калькуляції, відкритість своєрідності індивідуального буття, асиметричне відношення до «іншого» тощо. Але, на відміну від Ліотара, Дерріда не пов'язує поняття легітимації із справедливістю, а відносить її до сфери позитивного права і фактично ототожнює легітимацію з легальністю, що (не без певної парадоксальності) зближує його позицію з легалістсько-позитивістськими доктринами чи, скажімо, системною теорією Н. Лумана.
На протилежному полюсі сучасних теоретико-легітимаційних суперечок перебуває «дискурсивна теорія права» Ю. Габермаса, що останніми роками активно розроблюється провідним західним філософом як важлива складова його концепції «деліберативної демократії». Пов'язуючи феномен легітимації з вірою в те, що існуючий політико-правовий порядок є істинним, Габермас констатує «легітимаційну кризу» легального панування в сучасних ліберально-демократичних державах: як один із найвід-чутнішим наслідків раціоналізації життєвого світу в модернізованому суспільстві, що призводить до його дезінтеграції та значних соціальних конфліктів. Однак вихід з такого становища він вбачає не у радикальному скептицизмі щодо розуму та раціональності взагалі, а в розвитку та відповідальній актуалізації закладеного в мовно-комунікативних практиках потенціалу комунікативної раціональності через інституціалізацію публічних дискурсів - діалогічно-аргументативних процедур перевірення спірних домагань значущості з метою досягнення універсального консенсусу. Саме цим дискурсам Габермас відводить головну легітимуючу роль в сучасному політико-правовому житті: легітимність легального панування уможливлюється тією мірою, якою воно відкрите для вільних від примусу дискурсів. Свій лаконічний вираз дискурсивно-теоретична інтерпретація проблеми легітимації отримує в засадничому для кожного дискурсу принципі універсалізації справедливості: значущими є ті і лише ті норми дії, з якими в раціональному дискурсі могли б погодитися усі ті, на кому могли б відбитися наслідки прийняття цих норм. У ситуації соціального та ідеологічного плюралізму уповні легітимною може вважатися лише норма, що відповідає «принципу дискурсу».
Отже, розв'язання проблеми легітимації правового примусу рішуче пов'язується з процедурною аргументативною раціональністю, нормативні умови можливості якої водночас визнаються фундаментальними універсальними нормами моралі, а саме - «нормами рівноправності та рівної відповідальності представників всіх людських інтересів та домагань значущості» (К.-О. Апель). Це означає, що політико-правова легітимація зі свого найсуттєвішого боку постає морально-етичною легітимацією і розглядається Апелем та Габермасом як центральний аспект застосування дискурсивної етики (деонтологічної, когнітивістської, універсалістської тощо) до реальності життєвого світу.
Гадаю, що подальші спроби позитивного розв'язання проблеми легітимації правого примусу доцільно орієнтуються як на критичний аналіз переваг та недоліків кожної з зазначених позицій, так і на визнання методологічних меж постмодерністсько-комунікативної контроверзи як такої.
Книга: Практична філософія та правовий порядок: Збірка наукових статей. / Кривуля О. М.
ЗМІСТ
| 1. | Практична філософія та правовий порядок: Збірка наукових статей. / Кривуля О. М.
| |
| 2. | 1.2. Л. М. Газнюк (Харків) Соматично-прегнантна обумовленість соціального порядку
| |
| 3. | 1.3. О.М.Губарь (Макеевка) Мораль и право в естественно-правовой и позитивистской концепции
| |
| 4. | 1.4. В. Ю. Дубниченко (Донецк) Проблема правосознания в русской религиозной философии
| |
| 5. | 1.5. Г. П. Климова, А. В. Климов, А. И. Уколов (Харьков) Политические аспекты социального порядка
| |
| 6. | 1.6. А. В. Климова (Днепродзержинск) Взаимосвязь традиционных, нравственных и правовых аспектов социального порядка
| |
| 7. | 1.7. Клаус-Михаэль Кодалле (Йена, ФРГ) Томас Гоббс: философия языка и политика
| |
| 8. | 1.8. Ю. В. Конотопцева (Харків) Свобода і соціальний порядок в розвитку суспільства: роль еліти
| |
| 9. | 1.9. Л.Д. Кривега (Запорожье) Социальный порядок: мировоззренческие измерения
| |
| 10. | 1.10. О. М. Кривуля (Харків) Співвідношення морального і правового порядку
| |
| 11. | 1.11. А. П. Лантух (Харків) Маргіналізація як засіб раціоналізації соціального порядку
| |
| 12. | 1.12. В. Н. Леонтьева (Харьков) Системность культуротворчества и социальный порядок
| |
| 13. | 1.13. С.И.Максимов (Харьков) Этико-антропологические основания правопорядка
| |
| 14. | 1.14. Я.А.Музалевская (Харьков) Природа морали и основания социального порядка (к постнеклассической постановке проблемы)
| |
| 15. | 1.15. Б. И. Поклад (Луганск) Социальный порядок как фундаментальное понятие криминологии
| |
| 16. | 1.16. С. В. Приживара (Харьков) Социальная ответственность и социальный порядок
| |
| 17. | 1.17. О. П. Проценко, И. М. Ушно (Харьков) морально-правовые предпосылки свободы предпринимательской деятельности
| |
| 18. | 1.18. Л. В. Рязанцева (Харьков) «Проблематизация блага»: эгоизм в перспективе морали и права
| |
| 19. | 1.19. О. Ф. Скакун (Харьков) Право, законность, правопорядок: их взаимозависимость и тенденции развития
| |
| 20. | 1.20. Пол М. Слоун (США) Основы общественного порядка
| |
| 21. | 1.21. О. М. Тетерич (Харьков) Соотношение морального и правового регулирования
| |
| 22. | 1.22. А. В. Толстоухов (Київ) Проблема взаємодії ліберальної і демократичної свободи
| |
| 23. | 1.23. Г. Л. Тулъчинский (Санкт-Петербург, Россия) Проблема либерализма и эффективная социальная технология
| |
| 24. | 1.24. И. А. Филина (Полтава) Социальный порядок как условие социального прогресса
| |
| 25. | 1.25. Фолькер Герхардт (Берлин, ФРГ) Политика - это больше, чем сумма морали и права
| |
| 26. | 1.26. Л.А.Шаповал (Харків) Право. Держава. Правопорядок
| |
| 27. | 1.27. В. В. Шкода (Харьков) О всеобщем порядке охранения
| |
| 28. | 1.28. В. Ятченко (Дніпродзержинськ) Метафізичний вимір авторитетності соціального порядку (культурно-історичний аспект)
| |
| 29. | 2.1. В. Л. Ботезат (Харьков) Проблема народной воли и демократического государства
| |
| 30. | 2.2. Н.А.Бусова (Харьков) Проблема легитимации правового порядка
| |
| 31. | 2.3. О. В. Гарник (Дніпропетровськ) Проблема легітимації правового примусу в сучасній філософи права (постмодерністська та дискурсивно-етична орієнтації)
| |
| 32. | 2.4. В. В. Гордієнко (Харків) Державне право на легітимне насильство: кордони та межі відтворювання
| |
| 33. | 2.5. В.А.Жадько (Запоріжжя) Межі ефективності права
| |
| 34. | 2.6. М. М. Жовтобрюх (Запоріжжя) Засади чинності звичаєвого права
| |
| 35. | 2.7. С. А. Заветный (Харьков) Возможности и пределы права как вида социального управления
| |
| 36. | 2.8. Н. С. Корабльова (Харків) Дисциплінарні технологи у техніках покарань: рольовий вимір
| |
| 37. | 2.9. А А Лакиза (Симферополь) Об относительной независимости права
| |
| 38. | 2.10. Н.Я.Мокрецова (Харьков) Психологические аспекты отношения к правовым нормам
| |
| 39. | 2.11. В. Б. Окороков (Днепропетровск) Метафизика свободы (теория справедливости и границы легитимации)
| |
| 40. | 2.12. Н. П. Осипова (Харків) Механізм аналізу соціальної ефективності права
| |
| 41. | 2.13. О.И.Помников (Луганск) Аристотель и современность: опыт размышления на тему справедливости
| |
| 42. | 2.14. В.В.Рябокляч (Полтава) До визначення правового відчуження
| |
| 43. | 2.15. Л. А. Сухих (Харьков) Правовые нормы и правовая защищенность
| |
| 44. | 2.16. А. О. Червяцова (Харків) Легітимність державної влади: основні критерії
| |
| 45. | 2.17. И. В. Я ценко (Харьков) Договор как основа правопорядка
| |
| 46. | 3.1. Ю. І. Агапова, І. Г. Скиба (Луганськ) Проблема прав людини в процес! викладання мовознавчих дисциплін у спеціалізованих вузах системи МВС
| |
| 47. | 3.2. А. П. Алексеєнко (Харків) Гуманізм як принцип соціального порядку
| |
| 48. | 3.3. М. Ф. Анісімова (Запоріжжя) Забезпечення прав і свобод осіб, що засуджені до позбавлення волі: вимоги міжнародних стандартів та реалії національних пенітенціарних установ
| |
| 49. | 3.4. Д. В. Бацун (Харьков) Проблема универсальности идеи прав человека
| |
| 50. | 3.5. Йозеф Зайферт (Шаан, Ліхтенштейн) Думки про професійну етику поліцейського
| |
| 51. | 3.6. И. В. Карпенко (Харьков) О «порядке понятий» в понятии «социальный порядок»
| |
| 52. | 3.7. Н.Н.Крестовская (Одесса) Статус ребенка как показатель гуманности права: история и современность
| |
| 53. | 3.8. К. Б. Левченко (Київ) Національні інституції по дотриманню прав людини: рекомендації міжнародних організацій та український досвід
| |
| 54. | 3.9. В. Н. Мороз (Днепродзержинск) О некоторых проблемах взаимодействия человека, гражданского общества и государства в сфере правового порядка
| |
| 55. | 3.10. С. Д. Порощу к, Т.С.Порощук (Запоріжжя) Особливості сучасного правового статусу особи
| |
| 56. | 3.11. В. Г. Рибалка, В. Т. Жежерун (Харків) Примус до правопорядку у військовій діяльності
| |
| 57. | 3.12. Л. Д. Тимченко, Л. А. Тимченко (Харьков) Глобализация в сфере прав человека: негативные и позитивные тенденции развития
| |
| 58. | 3.13. C. І. Ткачов, Н. О. Ткачова (Харків) Місце цінностей в процесі розбудови справедливого суспільства
| |
| 59. | 3.15. П. В. Цимбал (Харків) Політична кримінологія: нові аспекти в умовах глобалізації
| |
| 60. | 4.1. В. В. Акимов, В. И. Чуб (Харьков) Незаконный оборот наркотиков в Украине и парадигма национальной безопасности
| |
| 61. | 4.2. І. В. Банікевич (Харків) Проблеми правоохоронної діяльності у перехідному суспільстві
| |
| 62. | 4.3. І. В. Венедіктова (Харків) Упорядкування відносин власності в перехідному суспільстві
| |
| 63. | 4.4. В. І. Гадяцький (Харків) Практична філософія та філософський конформізм у ситуації неправового порядку
| |
| 64. | 4.5. Е. А. Гнатенко (Луганск) Понятие общественной опасности: философский и правовой подходы
| |
| 65. | 4.6. В. І. Горбань, О. В. Горбань (Полтава) Право і соціальні трансформації: проблема взаємозв'язку
| |
| 66. | 4.7. О. Г. Даніл'ян (Харків) Формування правових механізмів розв'язання протиріч в перехідних суспільствах
| |
| 67. | 4.8. Ю. В. Дука (Запоріжжя) Проблема податкового порядку в сучасному українському суспільстві
| |
| 68. | 4.9. Н. М. Ємельянова (Донецьк) Правовий нігілізм у перехідному суспільстві
| |
| 69. | 4.10. І.Д. Загрійчук (Харків) Правове регулювання міжнаціональних взаємовідносин: філософські аспекти
| |
| 70. | 4.11. В. Л. Зубов (Запорожье) Проблемы правового регулирования предпринимательской деятельности в Украине
| |
| 71. | 4.12. Н. Г. Карпунова (Луганськ) Гуманітаризація процесу виховання курсантів вузів системи МВС України як фактор гуманізації правоохоронної дільності
| |
| 72. | 4.13. Е. Г. Михайлева (Харьков) Элита и легитимация социального порядка: проблемы транзитивного социума
| |
| 73. | 4.14. В. Н. Овчаренко (Харьков) Проблемы формирования правосознания в переходный период
| |
| 74. | 4.15. В. А. Светлов (Санкт-Петербург, Россия) Фундаментальная вероятностная теорема анализа и разрешения конфликтов
| |
| 75. | 5.1. В.А.Абашник (Харьков-Йена, ФРГ) Назначение полиции в системе «харьковского полицейского законодательства» Л. Г. К. Якоба
| |
| 76. | 5.2. Г. Є. Аляев (Полтава) Прогрес права як трансформація морально-правової свідомості
| |
| 77. | 5.3. Т. А. Андреева (Донецк) Нравственные ценности и правовое нормотворчество в истории человечества
| |
| 78. | 5.4. Е.А.Афонін,А.Ю. Мартинов (Київ) Проблема свободи та порядку в контексті всесвітньої історії (або бельгійський прототип для української перспективи)
| |
| 79. | 5.5. А. Г. Барадачев (Харьков) Воля как основание юридической ответственности
| |
| 80. | 5.6. В. П. Будз (Львів) Проблема співвідношення національних і універсальних цінностей як основних інструментів соціальних змін в філософії історії Михайла Гру шевського
| |
| 81. | 5.7. Роберт Вальтер (Вена, Австрия) Правовая теория в Австрии в XX веке
| |
| 82. | 5.8. Клаус Дирксмаер (Йена, ФРГ) О способности правовой философии к изменениям
| |
| 83. | 5.9. Н. І. Завадова (Полтава) Екологічна етика та її основа
| |
| 84. | 5.10. О. Г. Івахненко (Харків) Кодекс честі офіцера як поєднання правових і моральних цінностей
| |
| 85. | 5.11. В. Ю. Калюжна (Луганськ) Традиції пуританізму в системі освіти США та їх значення для духовного розвитку країни
| |
| 86. | 5.12. Т. В, Кондратюк (Київ) Цінності як засіб правової регуляції соціальних взаємовідносин
| |
| 87. | 5.13. С. Куцепал (Полтава) Дві моделі влади в постмодерн!
| |
| 88. | 5.14. О. М. Литвинов, О. В. ПІерстньов (Луганськ) Проблема громадянства та національності у національній державі (за працею Юргена Габермаса «Громадянство і національна ідентичність»)
| |
| 89. | 5.15. И. В. Минаков (Харьков) Система права как эффект поля онтологии
| |
| 90. | 5.16. І. М. Мухін (Запоріжжя) Системно-трансформаційні ресурси суспільства як основа реалізації соціальної свободи (правовий аспект)
| |
| 91. | 5.17. С. Е. Острога (Харків) Головні напрями філософсько-логічного аналізу мови права
| |
| 92. | 5.18. Ж. О. Павленко (Харків) Експертні оцінки в праві
| |
| 93. | 5.19. В. В. Попов (Харьков) Ирония и юмор в двойственности образа закона
| |
| 94. | 5.20. Л. А. Радионова (Харьков) И. Кант о философии свободы
| |
| 95. | 5.21. Н. Н. Саппа (Харьков) Развитие норм, правил, прав и игровая деятельность
| |
| 96. | 5.22. І. І. Севру к (Харків) До питання про «порядок» та його сенси
| |
| 97. | 5.23. В. В. Снегирев (Луганск) О понятии «национальное государство» в современном государствоведении
| |
| 98. | 5.24. О. В. Стричинець (Харків) Роль класифікацій у структуруванні правового порядку
| |
| 99. | 5.25. В.Д. Титов (Харків) Раціональність правового порядку
| |
| 100. | 5.26. Ж. С. Тростановский (Германия, Дюссельдорф) Категории права, обязанности, ответственности и их взаимосвязь
| |
| 101. | 5.27. А. К. Чаплыгин (Харьков) Дилетантизм как условие и антитеза философского практицизма
| |
| 102. | 5.28. B.I. Чернишева (Луганськ) проблема поліцейського цинізму в контексті Гуманізації системи підготовки правоохоронних органів (на прикладі США і України)
| |
| 103. | 5.29. Г. П. Чміль (Київ) Дисциплінарний дискурс екранних мистецтв і становлення індивідуальності
| |
| 104. | 5.30. В. Н. Шаповал (Харьков) Свобода и порядок как трансцендентальные корреляты отношения «человек-мир»
| |
| 105. | 5.31. Е. Н. Юркевич, Н. В. Попова (Харьков) Герменевтическая практика в юриспруденции: догматические и адогматические аспекты
| |
На попередню
| 
Translate
