Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
Додати книгу на сайт:
2.4. В. В. Гордієнко (Харків) Державне право на легітимне насильство: кордони та межі відтворювання
Відтворювання політичної влади можливе завдяки успішному, сприйнятому у своїй тотальності, виробництву засобів і технологій політичного насильства. У сучасну техногенну, інформаційно-мережну епоху це означає фактичне створення новітніх моделей символічного підпорядкування, спрямованих на мобілізацію всіх економічних, політичних, моральних і духовно-культурних потенціалів суспільства. У цьому розумінні необхідно говорити про реформацію «політеїзму цінностей», про який згадував М. Вебер. Адже мова не йде про «розчародійствування» політичного світу, світу політичного міфу, який описував Р. Варт. Наприклад, М. Маффезолі не втратив надію «знову зачаклувати» світ на базі нових моделей постмодерністської общин-ності. Таким чином, сприйняття і прийняття «внутрішніх», практично родових правил, підвалин і регламентацій, сприяють консервації старих систем цінностей і засобів соціальних, політичних і символьних дій.
Людина, як не парадоксально це звучить, насамперед сприймається як приналежне групі, общині, але не суспільству «взагалі»: вона «живе» у більш-менш тісному колі, зі своїм розумінням ціннісного, соціальне- і, відповідно, право-значимого. Усвідомлення приналежності до глобального, суспільно-тотального, а тим більше до державного, здійснюється завдяки проникненню індивідуально-общинного розуміння в суспільну усві-домість прийняття необхідних і вимогливих правил гри. Таке розуміння, здійснюване через концептуалізацію поняття «легітимності», вводить нас у відношення, в яких індивід-у-групі думає, що здійснює свою волю стосовно інших соціальних агентів таким чином, що останні змушені підкоритися цій, уже загальній, волі. Відносини між носієм влади і апаратом державного управління, точніше кажучи, апаратом легітимного насильства, і підпорядкованими базується на політичній, військовій і поліцейській організації керуючого апарату та його взаємовідносин із підданими, доборі і механізмі політико-правової рекрутації професійної еліти, співвідношеннях між «внутрішньою» владою і системою міжнародного права, влади і підпорядкування. До того ж, влада в даний час, як і раніше, трактується як можливість силою нав'язати свою волю іншому навіть, якщо при цьому знадобиться подавити його небажання підкоритися. Тому «легітимність» традиційно визначається, по-перше, чинниками політичного панування, а по-друге, ступенем готовності прийняття суспільством тих норм, правил і установок поведінки, що у своїй ідеї повинні сприйматися як державно-правові і суспільні норми. Легітимність, таким чином, стає деяким універсальним ключем, що об'єднує в цілісну систему політичний порядок, суспільні установки й індивідуальні очікування. У тому випадку, якщо загального розуміння і/або згоди між цими трьома елементами не буде знайдено, то можна стверджувати про оформлення делегітимного порядку речей, які вже відбулися.
У зв'язку з цим виникають три основні проблеми. По-перше, правове регулювання і державний контроль над суспільством, у тому числі і над так званою суспільною думкою, цілком залежить від повсякденних установок ідеологічної та правової систем держави, тобто питання про легітимність правопорядку для соціуму практично не має змісту, тому що у випадку відсутності ідеологічного контролю прийшлося б констатувати відсутність держапарату в~принциігі. По-друге, інформаційна відкритість/ закритість держави надає можливість порівняти системи такого правового контролю, тим самим наділяючи правопорядок характеристиками не тільки і не стільки внутрішньої, скільки зовнішньої легітимності, забезпечуючи можливість існування більш загальної, мережноі системи самолегі-тимації. По-третє, виникає питання про співвідношення легітимності і легальності. Не всякий політичний режим може бути одночасно і легітимним, і легальним. Наприклад, радянська політико-правова система була легітимною за рахунок тотальної мобілізації абсолютно усіх інформаційно-символічних ресурсів, але нелегальною, внаслідок незаконного приходу до влади радянської партійної політноменклатури. Крім того, варто говорити про внутрішню і зовнішню легітимність і легальність, тому що самодостатність замкнутих інформаційно-символічних систем обмежує ресурси виробництва політичного, економічного, адміністративного та інших видів капіталів.
Легітимізація політичних процесів потребує від права повороту до нових узагальнених цінностей, які, за словами Ф. Ніцше, необхідно звідкись взяти. І, вірогідно, із права всіх старих цінностей і кордонів цих цінностей. Однак, легітимність являє собою символічну владу сучасної політичної еліти, засновану на правовій системі, що створена її фундаторами. Через брак блискучих матеріальних перемог і відчутних досягнень акцент робиться на духовні завоювання. Всесвітня і, тим більше, національна історії в такому випадку стають інформаційно центрованими і інституційно замкнутими.
Конструювання політичного або, у вузькому значенні, правового поля, можна уявити як сукупність спроб і прагнень індивідів і груп зайняти більш легітимну позицію серед професіоналів і не допустити власного символічного виключення із професійної общини. Якщо припустити, що при занятті тієї чи іншої позиції завжди виникає своє питання про владу, про легітимність, її виробництво і споживання, то з'являються свої визнані і невизнані, відповідно легітимні і нелегітимні ресурси забезпечення «легітимного політичного» панування. Тут основна проблема буде полягати в обгрунтуванні масовості прийняття того чи іншого рішення або мішці і необхідності існування того або іншого інституту, групи, класу і т.п. Мова при такому підході йде про спробу встановлення поточного, домінуючого знання про політичний суб'єкт (яким може виступати і державне право), оформлене в якості основного носія універсальної інформації, що набуває об'єктивістський характер тотальності і політичної легітимності.
Взагалі, різноманіття схем і моделей, що претендують на універсальне і практичне розуміння легітимності, детермінуються різноманітними соціальними репрезентаціями, що організують соціальні інформаційно-мережні системи, залежні від параметрів суб'єктивно-суспільного сприйняття. Таке сприйняття, відповідно тому ж Р. Варту, створює основу пояснення принципів народження політичних міфів за допомогою тези про перетворення історії політичного міфу в ідеологію. Міф, що сформульований у замкнутому інформаційному середовищі, у такий спосіб стає базою для формування концептів легітимності, межі якого не поширюються за кордони державної ідеології. Вона залишається базовою основою сакралізованої, домінуючої у державному та суспільному світогляді, системи, що не може бути водночас заміненою і тому визначеною такою, що не підлягає до будь-яких змін у рамках обраної політичної культурсистеми.
Книга: Практична філософія та правовий порядок: Збірка наукових статей. / Кривуля О. М.
ЗМІСТ
| 1. | Практична філософія та правовий порядок: Збірка наукових статей. / Кривуля О. М.
| |
| 2. | 1.2. Л. М. Газнюк (Харків) Соматично-прегнантна обумовленість соціального порядку
| |
| 3. | 1.3. О.М.Губарь (Макеевка) Мораль и право в естественно-правовой и позитивистской концепции
| |
| 4. | 1.4. В. Ю. Дубниченко (Донецк) Проблема правосознания в русской религиозной философии
| |
| 5. | 1.5. Г. П. Климова, А. В. Климов, А. И. Уколов (Харьков) Политические аспекты социального порядка
| |
| 6. | 1.6. А. В. Климова (Днепродзержинск) Взаимосвязь традиционных, нравственных и правовых аспектов социального порядка
| |
| 7. | 1.7. Клаус-Михаэль Кодалле (Йена, ФРГ) Томас Гоббс: философия языка и политика
| |
| 8. | 1.8. Ю. В. Конотопцева (Харків) Свобода і соціальний порядок в розвитку суспільства: роль еліти
| |
| 9. | 1.9. Л.Д. Кривега (Запорожье) Социальный порядок: мировоззренческие измерения
| |
| 10. | 1.10. О. М. Кривуля (Харків) Співвідношення морального і правового порядку
| |
| 11. | 1.11. А. П. Лантух (Харків) Маргіналізація як засіб раціоналізації соціального порядку
| |
| 12. | 1.12. В. Н. Леонтьева (Харьков) Системность культуротворчества и социальный порядок
| |
| 13. | 1.13. С.И.Максимов (Харьков) Этико-антропологические основания правопорядка
| |
| 14. | 1.14. Я.А.Музалевская (Харьков) Природа морали и основания социального порядка (к постнеклассической постановке проблемы)
| |
| 15. | 1.15. Б. И. Поклад (Луганск) Социальный порядок как фундаментальное понятие криминологии
| |
| 16. | 1.16. С. В. Приживара (Харьков) Социальная ответственность и социальный порядок
| |
| 17. | 1.17. О. П. Проценко, И. М. Ушно (Харьков) морально-правовые предпосылки свободы предпринимательской деятельности
| |
| 18. | 1.18. Л. В. Рязанцева (Харьков) «Проблематизация блага»: эгоизм в перспективе морали и права
| |
| 19. | 1.19. О. Ф. Скакун (Харьков) Право, законность, правопорядок: их взаимозависимость и тенденции развития
| |
| 20. | 1.20. Пол М. Слоун (США) Основы общественного порядка
| |
| 21. | 1.21. О. М. Тетерич (Харьков) Соотношение морального и правового регулирования
| |
| 22. | 1.22. А. В. Толстоухов (Київ) Проблема взаємодії ліберальної і демократичної свободи
| |
| 23. | 1.23. Г. Л. Тулъчинский (Санкт-Петербург, Россия) Проблема либерализма и эффективная социальная технология
| |
| 24. | 1.24. И. А. Филина (Полтава) Социальный порядок как условие социального прогресса
| |
| 25. | 1.25. Фолькер Герхардт (Берлин, ФРГ) Политика - это больше, чем сумма морали и права
| |
| 26. | 1.26. Л.А.Шаповал (Харків) Право. Держава. Правопорядок
| |
| 27. | 1.27. В. В. Шкода (Харьков) О всеобщем порядке охранения
| |
| 28. | 1.28. В. Ятченко (Дніпродзержинськ) Метафізичний вимір авторитетності соціального порядку (культурно-історичний аспект)
| |
| 29. | 2.1. В. Л. Ботезат (Харьков) Проблема народной воли и демократического государства
| |
| 30. | 2.2. Н.А.Бусова (Харьков) Проблема легитимации правового порядка
| |
| 31. | 2.3. О. В. Гарник (Дніпропетровськ) Проблема легітимації правового примусу в сучасній філософи права (постмодерністська та дискурсивно-етична орієнтації)
| |
| 32. | 2.4. В. В. Гордієнко (Харків) Державне право на легітимне насильство: кордони та межі відтворювання
| |
| 33. | 2.5. В.А.Жадько (Запоріжжя) Межі ефективності права
| |
| 34. | 2.6. М. М. Жовтобрюх (Запоріжжя) Засади чинності звичаєвого права
| |
| 35. | 2.7. С. А. Заветный (Харьков) Возможности и пределы права как вида социального управления
| |
| 36. | 2.8. Н. С. Корабльова (Харків) Дисциплінарні технологи у техніках покарань: рольовий вимір
| |
| 37. | 2.9. А А Лакиза (Симферополь) Об относительной независимости права
| |
| 38. | 2.10. Н.Я.Мокрецова (Харьков) Психологические аспекты отношения к правовым нормам
| |
| 39. | 2.11. В. Б. Окороков (Днепропетровск) Метафизика свободы (теория справедливости и границы легитимации)
| |
| 40. | 2.12. Н. П. Осипова (Харків) Механізм аналізу соціальної ефективності права
| |
| 41. | 2.13. О.И.Помников (Луганск) Аристотель и современность: опыт размышления на тему справедливости
| |
| 42. | 2.14. В.В.Рябокляч (Полтава) До визначення правового відчуження
| |
| 43. | 2.15. Л. А. Сухих (Харьков) Правовые нормы и правовая защищенность
| |
| 44. | 2.16. А. О. Червяцова (Харків) Легітимність державної влади: основні критерії
| |
| 45. | 2.17. И. В. Я ценко (Харьков) Договор как основа правопорядка
| |
| 46. | 3.1. Ю. І. Агапова, І. Г. Скиба (Луганськ) Проблема прав людини в процес! викладання мовознавчих дисциплін у спеціалізованих вузах системи МВС
| |
| 47. | 3.2. А. П. Алексеєнко (Харків) Гуманізм як принцип соціального порядку
| |
| 48. | 3.3. М. Ф. Анісімова (Запоріжжя) Забезпечення прав і свобод осіб, що засуджені до позбавлення волі: вимоги міжнародних стандартів та реалії національних пенітенціарних установ
| |
| 49. | 3.4. Д. В. Бацун (Харьков) Проблема универсальности идеи прав человека
| |
| 50. | 3.5. Йозеф Зайферт (Шаан, Ліхтенштейн) Думки про професійну етику поліцейського
| |
| 51. | 3.6. И. В. Карпенко (Харьков) О «порядке понятий» в понятии «социальный порядок»
| |
| 52. | 3.7. Н.Н.Крестовская (Одесса) Статус ребенка как показатель гуманности права: история и современность
| |
| 53. | 3.8. К. Б. Левченко (Київ) Національні інституції по дотриманню прав людини: рекомендації міжнародних організацій та український досвід
| |
| 54. | 3.9. В. Н. Мороз (Днепродзержинск) О некоторых проблемах взаимодействия человека, гражданского общества и государства в сфере правового порядка
| |
| 55. | 3.10. С. Д. Порощу к, Т.С.Порощук (Запоріжжя) Особливості сучасного правового статусу особи
| |
| 56. | 3.11. В. Г. Рибалка, В. Т. Жежерун (Харків) Примус до правопорядку у військовій діяльності
| |
| 57. | 3.12. Л. Д. Тимченко, Л. А. Тимченко (Харьков) Глобализация в сфере прав человека: негативные и позитивные тенденции развития
| |
| 58. | 3.13. C. І. Ткачов, Н. О. Ткачова (Харків) Місце цінностей в процесі розбудови справедливого суспільства
| |
| 59. | 3.15. П. В. Цимбал (Харків) Політична кримінологія: нові аспекти в умовах глобалізації
| |
| 60. | 4.1. В. В. Акимов, В. И. Чуб (Харьков) Незаконный оборот наркотиков в Украине и парадигма национальной безопасности
| |
| 61. | 4.2. І. В. Банікевич (Харків) Проблеми правоохоронної діяльності у перехідному суспільстві
| |
| 62. | 4.3. І. В. Венедіктова (Харків) Упорядкування відносин власності в перехідному суспільстві
| |
| 63. | 4.4. В. І. Гадяцький (Харків) Практична філософія та філософський конформізм у ситуації неправового порядку
| |
| 64. | 4.5. Е. А. Гнатенко (Луганск) Понятие общественной опасности: философский и правовой подходы
| |
| 65. | 4.6. В. І. Горбань, О. В. Горбань (Полтава) Право і соціальні трансформації: проблема взаємозв'язку
| |
| 66. | 4.7. О. Г. Даніл'ян (Харків) Формування правових механізмів розв'язання протиріч в перехідних суспільствах
| |
| 67. | 4.8. Ю. В. Дука (Запоріжжя) Проблема податкового порядку в сучасному українському суспільстві
| |
| 68. | 4.9. Н. М. Ємельянова (Донецьк) Правовий нігілізм у перехідному суспільстві
| |
| 69. | 4.10. І.Д. Загрійчук (Харків) Правове регулювання міжнаціональних взаємовідносин: філософські аспекти
| |
| 70. | 4.11. В. Л. Зубов (Запорожье) Проблемы правового регулирования предпринимательской деятельности в Украине
| |
| 71. | 4.12. Н. Г. Карпунова (Луганськ) Гуманітаризація процесу виховання курсантів вузів системи МВС України як фактор гуманізації правоохоронної дільності
| |
| 72. | 4.13. Е. Г. Михайлева (Харьков) Элита и легитимация социального порядка: проблемы транзитивного социума
| |
| 73. | 4.14. В. Н. Овчаренко (Харьков) Проблемы формирования правосознания в переходный период
| |
| 74. | 4.15. В. А. Светлов (Санкт-Петербург, Россия) Фундаментальная вероятностная теорема анализа и разрешения конфликтов
| |
| 75. | 5.1. В.А.Абашник (Харьков-Йена, ФРГ) Назначение полиции в системе «харьковского полицейского законодательства» Л. Г. К. Якоба
| |
| 76. | 5.2. Г. Є. Аляев (Полтава) Прогрес права як трансформація морально-правової свідомості
| |
| 77. | 5.3. Т. А. Андреева (Донецк) Нравственные ценности и правовое нормотворчество в истории человечества
| |
| 78. | 5.4. Е.А.Афонін,А.Ю. Мартинов (Київ) Проблема свободи та порядку в контексті всесвітньої історії (або бельгійський прототип для української перспективи)
| |
| 79. | 5.5. А. Г. Барадачев (Харьков) Воля как основание юридической ответственности
| |
| 80. | 5.6. В. П. Будз (Львів) Проблема співвідношення національних і універсальних цінностей як основних інструментів соціальних змін в філософії історії Михайла Гру шевського
| |
| 81. | 5.7. Роберт Вальтер (Вена, Австрия) Правовая теория в Австрии в XX веке
| |
| 82. | 5.8. Клаус Дирксмаер (Йена, ФРГ) О способности правовой философии к изменениям
| |
| 83. | 5.9. Н. І. Завадова (Полтава) Екологічна етика та її основа
| |
| 84. | 5.10. О. Г. Івахненко (Харків) Кодекс честі офіцера як поєднання правових і моральних цінностей
| |
| 85. | 5.11. В. Ю. Калюжна (Луганськ) Традиції пуританізму в системі освіти США та їх значення для духовного розвитку країни
| |
| 86. | 5.12. Т. В, Кондратюк (Київ) Цінності як засіб правової регуляції соціальних взаємовідносин
| |
| 87. | 5.13. С. Куцепал (Полтава) Дві моделі влади в постмодерн!
| |
| 88. | 5.14. О. М. Литвинов, О. В. ПІерстньов (Луганськ) Проблема громадянства та національності у національній державі (за працею Юргена Габермаса «Громадянство і національна ідентичність»)
| |
| 89. | 5.15. И. В. Минаков (Харьков) Система права как эффект поля онтологии
| |
| 90. | 5.16. І. М. Мухін (Запоріжжя) Системно-трансформаційні ресурси суспільства як основа реалізації соціальної свободи (правовий аспект)
| |
| 91. | 5.17. С. Е. Острога (Харків) Головні напрями філософсько-логічного аналізу мови права
| |
| 92. | 5.18. Ж. О. Павленко (Харків) Експертні оцінки в праві
| |
| 93. | 5.19. В. В. Попов (Харьков) Ирония и юмор в двойственности образа закона
| |
| 94. | 5.20. Л. А. Радионова (Харьков) И. Кант о философии свободы
| |
| 95. | 5.21. Н. Н. Саппа (Харьков) Развитие норм, правил, прав и игровая деятельность
| |
| 96. | 5.22. І. І. Севру к (Харків) До питання про «порядок» та його сенси
| |
| 97. | 5.23. В. В. Снегирев (Луганск) О понятии «национальное государство» в современном государствоведении
| |
| 98. | 5.24. О. В. Стричинець (Харків) Роль класифікацій у структуруванні правового порядку
| |
| 99. | 5.25. В.Д. Титов (Харків) Раціональність правового порядку
| |
| 100. | 5.26. Ж. С. Тростановский (Германия, Дюссельдорф) Категории права, обязанности, ответственности и их взаимосвязь
| |
| 101. | 5.27. А. К. Чаплыгин (Харьков) Дилетантизм как условие и антитеза философского практицизма
| |
| 102. | 5.28. B.I. Чернишева (Луганськ) проблема поліцейського цинізму в контексті Гуманізації системи підготовки правоохоронних органів (на прикладі США і України)
| |
| 103. | 5.29. Г. П. Чміль (Київ) Дисциплінарний дискурс екранних мистецтв і становлення індивідуальності
| |
| 104. | 5.30. В. Н. Шаповал (Харьков) Свобода и порядок как трансцендентальные корреляты отношения «человек-мир»
| |
| 105. | 5.31. Е. Н. Юркевич, Н. В. Попова (Харьков) Герменевтическая практика в юриспруденции: догматические и адогматические аспекты
| |
На попередню
| 
Translate
