Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
Додати книгу на сайт:
2.5. В.А.Жадько (Запоріжжя) Межі ефективності права
Сучасна французька філософська антропологія (Е. Морен) визнає людину як homo sapiens-demens, тобто розумний безумець. Це означає, що потенційно людина може бути розумною, але актуально її дії не є розумними. Звідси виникає проблема гармонізації суспільних відносин або ж утвердження соціального порядку.
Що можна вважати соціальним порядком? Очевидно такий суспільний устрій, в якому до мінімуму зведена афективна (нерозумна, неконтрольована, безпосередньо-інстинктивна) енергія людських бажань. Як жива (органічна й біологічна) істота, людина проявляє егоцентризм, засобами якого вона може задовольнити свої життєві потреби. Але, діючи так, вона на власному досвіді переконується в тому, що її життя за таких умов знаходиться під постійною загрозою. Виникає необхідність пошуку таких відносин, які б давали перспективи не лише виживання, але й приємне, розумне, моральне і справедливе (Епікур) життя, котре не породжує при цьому в свідомості постійний страх за нього.
Серед відомих людству засобів наведення душевного ладу і суспільної злагоди - морально-релігійні та політико-правові імперативи поведінки. У своїй окреміпшості вони не спроможні утвердити соціальний порядок. Мораль занадто вимоглива до людини, тому її приписи виконують лише функцію ідеалу по відношенню до неї і характеризують спосіб життя боголюдини.
Релігія занадто суворо судить людину, вважаючи її природу апріорно гріховною, а тому, з одного боку, сприяє встановленню репресивного політичного порядку, з іншого - компенсує його практикою постійного прощення вродженого егоцентризму вдачі. Тому її вплив мало що змінює в мотивації вчинків як на рівні окремої особи, так і на рівні суспільства - воно живе мріями про Царство Небесне, а не земне.
Політична ідеологія в її партійному виконанні обмежена в своїх упо-рядкувальних можливостях за визначенням. Тобто, уявлення певної групи людей, які їм видаються об'єктивними, розумними й справедливими, накидаються всьому суспільству як безумовно об'єктивні. Суспільство, врешті-решт, із цим не погоджується, тому політична історія людства є історією перманентних конфліктів, включно до винаходу технічних і технологічних засобів фізичного знищення людства в цілому.
Та ж політична (в сенсі сусігільно-громадська) ідеологія, але в суто правовому виконанні, має перспективи для утвердження себе в якості гуманістичної методології, як засобу практичної реалізації соціального порядку. Вони пов'язані з тим, що право в системі своїх визначень людини займається її виключною апологією. Максима права - «дозволено все, що не заборонено законом» - спрямована на побудову суспільства, головним законом функціонування якого є законодавство, що підпорядковане забезпеченню дії доброї волі людини, їй дозволяється все, чого вона воліє. А воліє кожна людина приємного життя, «веселия сердечного», «сродственного труда», воліє, як відзначав Г. Сковорода, повноти життя, за якої всі рівні в наповненості своїх бажань, міра яких у всіх різна, але така нерівність не викликає незадоволення життям, адже порівняння йде не по відношенню до інших людей, а до себе самого, як суб'єкта власної міри життя.
Отже, правовий порядок пропонує суспільству його розвиток на основі благої волі, яка за своєю природою благоволіє до порядку (добра), а не хаосу і свавілля (зла). Вона, по-перше, спрямовує дію людини на самопізнання й самозабезпечення, по-друге, робить її життя самоцінним, по-третє, формує людину в якості суб'єкта, головним обов'язком якого є право на самість, no-четверте, забороняє мати будь-які претензії на життя інших людей, по-заяк воно усвідомлене як найвища цінність, по-п'яте, соціалізує суспільство не зверху, як це намагаються зробити мораль, релігія, партійна політична ідеологія, а знизу - від самої людини, яка йде до інших людей з доброю волею, з життєзабезпечувальними пропозиціями.
Звичайно, право не може реалізувати свою ідеологію тільки логічністю викладок. Воно принципово інакше організовує суспільне життя. З його точки зору, держава є його обов'язковим елементом, але не як самоціль, а як інструмент забезпечення прав кожного на життя в усіх суспільне визнаних і визначених цінностях.
Остаточно відповідаючи на питання про межі ефективності права, можна констатувати наступне. На відміну від інституцій, які ідеологічно чи теоретично обґрунтовують мораль, релігія, політична партійна ідеологія, система права, опираючись на правову державу, наближається до людини. Це дає їй змогу здійснити свої наміри, відчути їх життєдайну (чи життєза-перечувальну) силу і разом із цим відчути, збагнути, осягнути, пережити у власному житті гуманістичний зміст цінностей, які в зазначених інституціях та їх ідейних підвалинах мають абстрактний характер, а тому лише дратують психіку і руйнують суспільний організм. Межа правового порядку, таким чином, визначається межею індивідуальної правосвідомості людини, яка ідентифікує себе в якості громадянина, громади, суспільно-політичної істоти, яка, не знаючи вчення Арістотеля, є арістотеліком,
У самому житті духовні складові людської свідомості функціонують нероздільно. Тому межі морально-релігійної та політико-правової мотивації поведінки існують у чіткому визначенні лише в науково-пошукових дослідженнях. Саме виходячи з цього і йдеться про загальносуспільну тенденцію, згідно якої людство, врешті-решт, прийшло до визнання правової держави як найбільш ефективної форми соціальної демократії, або, що те ж саме, соціально-правового порядку. На рівні окремих громадян, в тому числі їх значної кількості, він може забезпечуватись і нормами (вони ж і межі) моралі, релігії, партійної дисципліни. Але на всіх рівнях слід виділяти правову складову, оскільки ідея права з'являється зі звичаєвого безпосередньо-практичного утвердження справедливості. Звичаєве право канонізовано у Старому Заповіті (Второзакония), потім у християнській моралі й обрядовості, нарешті, у способі життя громадянського суспільства, свідомість членів якого наскільки ж звичаєво-традиційна, настільки й політико-правова. Ось чому перед нашим суспільством, яке вийшло із войовничого матеріалізму й атеїзму, недостатньо одного лише права для утвердження соціального порядку чи, як цього хоче народна маса, наведення порядку. Він є надбанням і продуктом історії, яка й визначає межі можливого.
Книга: Практична філософія та правовий порядок: Збірка наукових статей. / Кривуля О. М.
ЗМІСТ
| 1. | Практична філософія та правовий порядок: Збірка наукових статей. / Кривуля О. М.
| |
| 2. | 1.2. Л. М. Газнюк (Харків) Соматично-прегнантна обумовленість соціального порядку
| |
| 3. | 1.3. О.М.Губарь (Макеевка) Мораль и право в естественно-правовой и позитивистской концепции
| |
| 4. | 1.4. В. Ю. Дубниченко (Донецк) Проблема правосознания в русской религиозной философии
| |
| 5. | 1.5. Г. П. Климова, А. В. Климов, А. И. Уколов (Харьков) Политические аспекты социального порядка
| |
| 6. | 1.6. А. В. Климова (Днепродзержинск) Взаимосвязь традиционных, нравственных и правовых аспектов социального порядка
| |
| 7. | 1.7. Клаус-Михаэль Кодалле (Йена, ФРГ) Томас Гоббс: философия языка и политика
| |
| 8. | 1.8. Ю. В. Конотопцева (Харків) Свобода і соціальний порядок в розвитку суспільства: роль еліти
| |
| 9. | 1.9. Л.Д. Кривега (Запорожье) Социальный порядок: мировоззренческие измерения
| |
| 10. | 1.10. О. М. Кривуля (Харків) Співвідношення морального і правового порядку
| |
| 11. | 1.11. А. П. Лантух (Харків) Маргіналізація як засіб раціоналізації соціального порядку
| |
| 12. | 1.12. В. Н. Леонтьева (Харьков) Системность культуротворчества и социальный порядок
| |
| 13. | 1.13. С.И.Максимов (Харьков) Этико-антропологические основания правопорядка
| |
| 14. | 1.14. Я.А.Музалевская (Харьков) Природа морали и основания социального порядка (к постнеклассической постановке проблемы)
| |
| 15. | 1.15. Б. И. Поклад (Луганск) Социальный порядок как фундаментальное понятие криминологии
| |
| 16. | 1.16. С. В. Приживара (Харьков) Социальная ответственность и социальный порядок
| |
| 17. | 1.17. О. П. Проценко, И. М. Ушно (Харьков) морально-правовые предпосылки свободы предпринимательской деятельности
| |
| 18. | 1.18. Л. В. Рязанцева (Харьков) «Проблематизация блага»: эгоизм в перспективе морали и права
| |
| 19. | 1.19. О. Ф. Скакун (Харьков) Право, законность, правопорядок: их взаимозависимость и тенденции развития
| |
| 20. | 1.20. Пол М. Слоун (США) Основы общественного порядка
| |
| 21. | 1.21. О. М. Тетерич (Харьков) Соотношение морального и правового регулирования
| |
| 22. | 1.22. А. В. Толстоухов (Київ) Проблема взаємодії ліберальної і демократичної свободи
| |
| 23. | 1.23. Г. Л. Тулъчинский (Санкт-Петербург, Россия) Проблема либерализма и эффективная социальная технология
| |
| 24. | 1.24. И. А. Филина (Полтава) Социальный порядок как условие социального прогресса
| |
| 25. | 1.25. Фолькер Герхардт (Берлин, ФРГ) Политика - это больше, чем сумма морали и права
| |
| 26. | 1.26. Л.А.Шаповал (Харків) Право. Держава. Правопорядок
| |
| 27. | 1.27. В. В. Шкода (Харьков) О всеобщем порядке охранения
| |
| 28. | 1.28. В. Ятченко (Дніпродзержинськ) Метафізичний вимір авторитетності соціального порядку (культурно-історичний аспект)
| |
| 29. | 2.1. В. Л. Ботезат (Харьков) Проблема народной воли и демократического государства
| |
| 30. | 2.2. Н.А.Бусова (Харьков) Проблема легитимации правового порядка
| |
| 31. | 2.3. О. В. Гарник (Дніпропетровськ) Проблема легітимації правового примусу в сучасній філософи права (постмодерністська та дискурсивно-етична орієнтації)
| |
| 32. | 2.4. В. В. Гордієнко (Харків) Державне право на легітимне насильство: кордони та межі відтворювання
| |
| 33. | 2.5. В.А.Жадько (Запоріжжя) Межі ефективності права
| |
| 34. | 2.6. М. М. Жовтобрюх (Запоріжжя) Засади чинності звичаєвого права
| |
| 35. | 2.7. С. А. Заветный (Харьков) Возможности и пределы права как вида социального управления
| |
| 36. | 2.8. Н. С. Корабльова (Харків) Дисциплінарні технологи у техніках покарань: рольовий вимір
| |
| 37. | 2.9. А А Лакиза (Симферополь) Об относительной независимости права
| |
| 38. | 2.10. Н.Я.Мокрецова (Харьков) Психологические аспекты отношения к правовым нормам
| |
| 39. | 2.11. В. Б. Окороков (Днепропетровск) Метафизика свободы (теория справедливости и границы легитимации)
| |
| 40. | 2.12. Н. П. Осипова (Харків) Механізм аналізу соціальної ефективності права
| |
| 41. | 2.13. О.И.Помников (Луганск) Аристотель и современность: опыт размышления на тему справедливости
| |
| 42. | 2.14. В.В.Рябокляч (Полтава) До визначення правового відчуження
| |
| 43. | 2.15. Л. А. Сухих (Харьков) Правовые нормы и правовая защищенность
| |
| 44. | 2.16. А. О. Червяцова (Харків) Легітимність державної влади: основні критерії
| |
| 45. | 2.17. И. В. Я ценко (Харьков) Договор как основа правопорядка
| |
| 46. | 3.1. Ю. І. Агапова, І. Г. Скиба (Луганськ) Проблема прав людини в процес! викладання мовознавчих дисциплін у спеціалізованих вузах системи МВС
| |
| 47. | 3.2. А. П. Алексеєнко (Харків) Гуманізм як принцип соціального порядку
| |
| 48. | 3.3. М. Ф. Анісімова (Запоріжжя) Забезпечення прав і свобод осіб, що засуджені до позбавлення волі: вимоги міжнародних стандартів та реалії національних пенітенціарних установ
| |
| 49. | 3.4. Д. В. Бацун (Харьков) Проблема универсальности идеи прав человека
| |
| 50. | 3.5. Йозеф Зайферт (Шаан, Ліхтенштейн) Думки про професійну етику поліцейського
| |
| 51. | 3.6. И. В. Карпенко (Харьков) О «порядке понятий» в понятии «социальный порядок»
| |
| 52. | 3.7. Н.Н.Крестовская (Одесса) Статус ребенка как показатель гуманности права: история и современность
| |
| 53. | 3.8. К. Б. Левченко (Київ) Національні інституції по дотриманню прав людини: рекомендації міжнародних організацій та український досвід
| |
| 54. | 3.9. В. Н. Мороз (Днепродзержинск) О некоторых проблемах взаимодействия человека, гражданского общества и государства в сфере правового порядка
| |
| 55. | 3.10. С. Д. Порощу к, Т.С.Порощук (Запоріжжя) Особливості сучасного правового статусу особи
| |
| 56. | 3.11. В. Г. Рибалка, В. Т. Жежерун (Харків) Примус до правопорядку у військовій діяльності
| |
| 57. | 3.12. Л. Д. Тимченко, Л. А. Тимченко (Харьков) Глобализация в сфере прав человека: негативные и позитивные тенденции развития
| |
| 58. | 3.13. C. І. Ткачов, Н. О. Ткачова (Харків) Місце цінностей в процесі розбудови справедливого суспільства
| |
| 59. | 3.15. П. В. Цимбал (Харків) Політична кримінологія: нові аспекти в умовах глобалізації
| |
| 60. | 4.1. В. В. Акимов, В. И. Чуб (Харьков) Незаконный оборот наркотиков в Украине и парадигма национальной безопасности
| |
| 61. | 4.2. І. В. Банікевич (Харків) Проблеми правоохоронної діяльності у перехідному суспільстві
| |
| 62. | 4.3. І. В. Венедіктова (Харків) Упорядкування відносин власності в перехідному суспільстві
| |
| 63. | 4.4. В. І. Гадяцький (Харків) Практична філософія та філософський конформізм у ситуації неправового порядку
| |
| 64. | 4.5. Е. А. Гнатенко (Луганск) Понятие общественной опасности: философский и правовой подходы
| |
| 65. | 4.6. В. І. Горбань, О. В. Горбань (Полтава) Право і соціальні трансформації: проблема взаємозв'язку
| |
| 66. | 4.7. О. Г. Даніл'ян (Харків) Формування правових механізмів розв'язання протиріч в перехідних суспільствах
| |
| 67. | 4.8. Ю. В. Дука (Запоріжжя) Проблема податкового порядку в сучасному українському суспільстві
| |
| 68. | 4.9. Н. М. Ємельянова (Донецьк) Правовий нігілізм у перехідному суспільстві
| |
| 69. | 4.10. І.Д. Загрійчук (Харків) Правове регулювання міжнаціональних взаємовідносин: філософські аспекти
| |
| 70. | 4.11. В. Л. Зубов (Запорожье) Проблемы правового регулирования предпринимательской деятельности в Украине
| |
| 71. | 4.12. Н. Г. Карпунова (Луганськ) Гуманітаризація процесу виховання курсантів вузів системи МВС України як фактор гуманізації правоохоронної дільності
| |
| 72. | 4.13. Е. Г. Михайлева (Харьков) Элита и легитимация социального порядка: проблемы транзитивного социума
| |
| 73. | 4.14. В. Н. Овчаренко (Харьков) Проблемы формирования правосознания в переходный период
| |
| 74. | 4.15. В. А. Светлов (Санкт-Петербург, Россия) Фундаментальная вероятностная теорема анализа и разрешения конфликтов
| |
| 75. | 5.1. В.А.Абашник (Харьков-Йена, ФРГ) Назначение полиции в системе «харьковского полицейского законодательства» Л. Г. К. Якоба
| |
| 76. | 5.2. Г. Є. Аляев (Полтава) Прогрес права як трансформація морально-правової свідомості
| |
| 77. | 5.3. Т. А. Андреева (Донецк) Нравственные ценности и правовое нормотворчество в истории человечества
| |
| 78. | 5.4. Е.А.Афонін,А.Ю. Мартинов (Київ) Проблема свободи та порядку в контексті всесвітньої історії (або бельгійський прототип для української перспективи)
| |
| 79. | 5.5. А. Г. Барадачев (Харьков) Воля как основание юридической ответственности
| |
| 80. | 5.6. В. П. Будз (Львів) Проблема співвідношення національних і універсальних цінностей як основних інструментів соціальних змін в філософії історії Михайла Гру шевського
| |
| 81. | 5.7. Роберт Вальтер (Вена, Австрия) Правовая теория в Австрии в XX веке
| |
| 82. | 5.8. Клаус Дирксмаер (Йена, ФРГ) О способности правовой философии к изменениям
| |
| 83. | 5.9. Н. І. Завадова (Полтава) Екологічна етика та її основа
| |
| 84. | 5.10. О. Г. Івахненко (Харків) Кодекс честі офіцера як поєднання правових і моральних цінностей
| |
| 85. | 5.11. В. Ю. Калюжна (Луганськ) Традиції пуританізму в системі освіти США та їх значення для духовного розвитку країни
| |
| 86. | 5.12. Т. В, Кондратюк (Київ) Цінності як засіб правової регуляції соціальних взаємовідносин
| |
| 87. | 5.13. С. Куцепал (Полтава) Дві моделі влади в постмодерн!
| |
| 88. | 5.14. О. М. Литвинов, О. В. ПІерстньов (Луганськ) Проблема громадянства та національності у національній державі (за працею Юргена Габермаса «Громадянство і національна ідентичність»)
| |
| 89. | 5.15. И. В. Минаков (Харьков) Система права как эффект поля онтологии
| |
| 90. | 5.16. І. М. Мухін (Запоріжжя) Системно-трансформаційні ресурси суспільства як основа реалізації соціальної свободи (правовий аспект)
| |
| 91. | 5.17. С. Е. Острога (Харків) Головні напрями філософсько-логічного аналізу мови права
| |
| 92. | 5.18. Ж. О. Павленко (Харків) Експертні оцінки в праві
| |
| 93. | 5.19. В. В. Попов (Харьков) Ирония и юмор в двойственности образа закона
| |
| 94. | 5.20. Л. А. Радионова (Харьков) И. Кант о философии свободы
| |
| 95. | 5.21. Н. Н. Саппа (Харьков) Развитие норм, правил, прав и игровая деятельность
| |
| 96. | 5.22. І. І. Севру к (Харків) До питання про «порядок» та його сенси
| |
| 97. | 5.23. В. В. Снегирев (Луганск) О понятии «национальное государство» в современном государствоведении
| |
| 98. | 5.24. О. В. Стричинець (Харків) Роль класифікацій у структуруванні правового порядку
| |
| 99. | 5.25. В.Д. Титов (Харків) Раціональність правового порядку
| |
| 100. | 5.26. Ж. С. Тростановский (Германия, Дюссельдорф) Категории права, обязанности, ответственности и их взаимосвязь
| |
| 101. | 5.27. А. К. Чаплыгин (Харьков) Дилетантизм как условие и антитеза философского практицизма
| |
| 102. | 5.28. B.I. Чернишева (Луганськ) проблема поліцейського цинізму в контексті Гуманізації системи підготовки правоохоронних органів (на прикладі США і України)
| |
| 103. | 5.29. Г. П. Чміль (Київ) Дисциплінарний дискурс екранних мистецтв і становлення індивідуальності
| |
| 104. | 5.30. В. Н. Шаповал (Харьков) Свобода и порядок как трансцендентальные корреляты отношения «человек-мир»
| |
| 105. | 5.31. Е. Н. Юркевич, Н. В. Попова (Харьков) Герменевтическая практика в юриспруденции: догматические и адогматические аспекты
| |
На попередню
| 
Translate
