Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
Додати книгу на сайт:
4.4. В. І. Гадяцький (Харків) Практична філософія та філософський конформізм у ситуації неправового порядку
Є два види філософії, говорив, здається, Арістотель: критична і апологетична, щоправда, другий різновид - взагалі не філософія. Оскільки стихія філософії - пошук істини, критичне ставлення до дійсності, вона вступає в протиріччя з владою, схильною до ідеологічних міфів і примусу. Для філософії людина - об'єкт і суб'єкт пізнання, аргументованого переконання, для влади - маніпулювання, нав'язування. Перша виходить з загальнолюдських цінностей, для другої домінуючими є групові, класові або кланові інтереси.
З цього витікає конфлікт між філософом і владою, характерний для різних епох, а його особливості залежать від типу влади і особистості мислителя. Деспотична влада - від давних часів до тоталітарних режимів XX століття - доводила цей конфлікт до фізичного знищення філософів. Зенона за спротив тирану було стовчено у ступі, Мора стратили за відмову присягнути на вірність королю, Бруно спалили на вогнищі, сотні радянських філософів знищили в таборах. Вигнання, ізоляція, заборона книг - звичайні методи в арсеналі тих, хто боїться вільної думки і сміливого слова. «Нема для держави більшого блага, ніж мати справжніх філософів». Це - Декарт. А ось афоризм царського чиновника, що наказав закрити філософський факультет: «Польза от философии сомнительна, а вред - очевиден». На зміну яду, вогнищу, петлі, концтабору прийшла «каральна медицина» і, нарешті, - як фарс після трагедії, - ярлик «конфліктності» філософа у прагненні ізолювати його в умовах кланово-корпоративного неототалітаризму.
Групові одиниці теперішнього соціуму - своєрідні уламки тоталітарного суспільства, що зберігають, як дрібні куски магніту, основні властивості колишнього цілого, зокрема, нетерпимість до інакодумців, закритість, васальну залежність людини від начальника, неопатримоніалізм і клієнталізм. Колючий дріт, котрий був по периметру імперії, проданий колишніми наглядачами - тепер бізнесменами - як брухт, а незримий кордон перенесено всередину суспільства: кожна «фірма» на чолі з босом, відгородилась від «чужих » і від законів комерційною таємницею, клановою круговою порукою, доморощеними «поняттями», як ерзацем законів і моралі. Такі структури не сприймають критичного, практичного філософа, вони вважають його мало не диверсантом.
Але завжди були і придворні мислителі - не філософи, а, скоріше, жерці, ідеологи, «солдати партії», готові зробити з філософії служницю богослов'я, і поміркованіші конформісти - прихильники філософії як сфери пустослов'я. Звичайно, їм дискомфортно було бачити поруч з собою справжнього філософа. Стовпи казенного православ'я не стерпіли інакодумця Сковороду - вижили з колегіуму, а самі залишились підпирати систему. Коли на офіційному філософському олімпі сиділи мітіни, Флоренський був у таборі, Бердяев - у вигнанні. Де тепер одні і де інші? Перші забуті назавжди, другі належать вічності.
Кожна епоха ставить мислителя перед жорстким вибором: з ким бути - з владою чи з істиною, і «що я повинен робити?» /Кант/. Така ж вічна спокуса філософського конформізму: «Нічого не робити». І далі: ліміт на революції вичерпано, чим більше втручаєшся, тим гірше. Зручна позиція: і робити нічого не треба, і мудрецем себе відчуваєш. Якщо бути в цьому послідовним, треба наслідувати ортодоксальних буддійських монахів, котрі змітають зі стежки комах, аби на них не наступити. Але якщо серйозно, то навіть концепція Ганді вважає ненасильництво не пасивним спогляданням, а активним методом боротьби. Інша схованка філософського конформізму - втеча від проблем практичної філософії, що зачіпають фундаментальні світоглядні аспекти, як від «нефілософських ». До речі, представники інших суміжних наук можуть з таким же успіхом гнати їх від себе як чужі їм. В результаті найзлободенніші і в той же час вічні проблеми стають нічийними, а наука залишає собі псевдопроблеми.
Неодмінна риса справжнього філософа - здатність жити за своїми переконаннями. Таким був Сократ, таким був Сковорода. «Практичний філософ - наставник мудрості словом і ділом - є філософ у власному розумінні» /Кант/. Але жити за своїми переконаннями здатна лише людина з сильною волею /Арістотель/. Це - ключовий момент. Люди безвольні неспроможні жити за своїми переконаннями, за законами і справедливістю, а, отже, не є справжніми філософами. З них виходять зручні начальники і легкокеровані підлеглі, ідеологи і розносчики філософії, але не філософи. На трибуні і в тексті вони одні, а в житті інші. Трагічним прикладом мислителя, котрому не вдавалось жити у відповідності з власними ідеями був Сенека, і ця його риса була не останнім фактором у вихованні учня - майбутнього диктатора Неро-на - і в тому, що він врешті решт стратив свого вчителя, як і безліч інших людей. Ця ситуація показова і символічна: фальш виховує жорстокість, а та бумерангом повертається до свого «батька» і вбиває його. Такий собі «едипів комплекс». Крім волі філософ неможливий без сміливості думки і вчинку. Маю на увазі розкутість і нестандартність думки, здатність і потребу в оновленні своїх поглядів, готовність до перегляду звичного, до «безглуздих ідей» /Бор/. Найганебніше - відмова від пізнання істини /Гегель/. В той же час це сміливість у ставленні до влади і натовпу, здатність ризикувати у критичному ставленні до них, не боячись і конфлікту, якщо його неможливо уникнути без неприйнятних компромісів. Йдеться про «критику всього існуючого», котра «не боїться власних висновків і не відступає перед зіткненням з можновладцями» /Маркс/.
Сучасний філософ не може обійти того, що давнє питання «як жити?» і «що робити?» конкретизується у проблему: як жити, що робити в умовах неототалітарного неправового порядку? Псевдофілософ пасує перед кланово-олігархічним молохом, нездатний протистояти злу в його модернізованих формах, підсвідоме відганяє від себе «кляті» дискомфортні проблеми про своє місце у світі і про дію у граничній ситуації, приймає тіньові правила гри і сприяє їх експансії. Всезагальна сила зла для нього - індульгенція від дотримання норм закону і моралі, беззаконня у верхах - дозвіл на свої неправові вчинки. Ясно, що це позиція несамостійної, внутрішньо невільної людини, наслідувача. «Якщо бога нема, то все дозволено», і - «якщо бога нема, то я - бог». Практичний філософ знає, що зло не існує без своєї протилежності і має силу належати до неї. Він прагне знайти своє місце у процесі подолання тоталітаризму не тільки словом і думкою допомагаючи людям звільнитись від байдужості і бездумності, - через пошук істини і практичну участь в удосконаленні суспільства. Він і сам прагне втручатись у соціально-політичні процеси на рівні не тільки духовному, а й інституційно-організаційному, бачачи недостатність суто культурницької дії, закладаючи основи громадянського суспільства.
Книга: Практична філософія та правовий порядок: Збірка наукових статей. / Кривуля О. М.
ЗМІСТ
| 1. | Практична філософія та правовий порядок: Збірка наукових статей. / Кривуля О. М.
| |
| 2. | 1.2. Л. М. Газнюк (Харків) Соматично-прегнантна обумовленість соціального порядку
| |
| 3. | 1.3. О.М.Губарь (Макеевка) Мораль и право в естественно-правовой и позитивистской концепции
| |
| 4. | 1.4. В. Ю. Дубниченко (Донецк) Проблема правосознания в русской религиозной философии
| |
| 5. | 1.5. Г. П. Климова, А. В. Климов, А. И. Уколов (Харьков) Политические аспекты социального порядка
| |
| 6. | 1.6. А. В. Климова (Днепродзержинск) Взаимосвязь традиционных, нравственных и правовых аспектов социального порядка
| |
| 7. | 1.7. Клаус-Михаэль Кодалле (Йена, ФРГ) Томас Гоббс: философия языка и политика
| |
| 8. | 1.8. Ю. В. Конотопцева (Харків) Свобода і соціальний порядок в розвитку суспільства: роль еліти
| |
| 9. | 1.9. Л.Д. Кривега (Запорожье) Социальный порядок: мировоззренческие измерения
| |
| 10. | 1.10. О. М. Кривуля (Харків) Співвідношення морального і правового порядку
| |
| 11. | 1.11. А. П. Лантух (Харків) Маргіналізація як засіб раціоналізації соціального порядку
| |
| 12. | 1.12. В. Н. Леонтьева (Харьков) Системность культуротворчества и социальный порядок
| |
| 13. | 1.13. С.И.Максимов (Харьков) Этико-антропологические основания правопорядка
| |
| 14. | 1.14. Я.А.Музалевская (Харьков) Природа морали и основания социального порядка (к постнеклассической постановке проблемы)
| |
| 15. | 1.15. Б. И. Поклад (Луганск) Социальный порядок как фундаментальное понятие криминологии
| |
| 16. | 1.16. С. В. Приживара (Харьков) Социальная ответственность и социальный порядок
| |
| 17. | 1.17. О. П. Проценко, И. М. Ушно (Харьков) морально-правовые предпосылки свободы предпринимательской деятельности
| |
| 18. | 1.18. Л. В. Рязанцева (Харьков) «Проблематизация блага»: эгоизм в перспективе морали и права
| |
| 19. | 1.19. О. Ф. Скакун (Харьков) Право, законность, правопорядок: их взаимозависимость и тенденции развития
| |
| 20. | 1.20. Пол М. Слоун (США) Основы общественного порядка
| |
| 21. | 1.21. О. М. Тетерич (Харьков) Соотношение морального и правового регулирования
| |
| 22. | 1.22. А. В. Толстоухов (Київ) Проблема взаємодії ліберальної і демократичної свободи
| |
| 23. | 1.23. Г. Л. Тулъчинский (Санкт-Петербург, Россия) Проблема либерализма и эффективная социальная технология
| |
| 24. | 1.24. И. А. Филина (Полтава) Социальный порядок как условие социального прогресса
| |
| 25. | 1.25. Фолькер Герхардт (Берлин, ФРГ) Политика - это больше, чем сумма морали и права
| |
| 26. | 1.26. Л.А.Шаповал (Харків) Право. Держава. Правопорядок
| |
| 27. | 1.27. В. В. Шкода (Харьков) О всеобщем порядке охранения
| |
| 28. | 1.28. В. Ятченко (Дніпродзержинськ) Метафізичний вимір авторитетності соціального порядку (культурно-історичний аспект)
| |
| 29. | 2.1. В. Л. Ботезат (Харьков) Проблема народной воли и демократического государства
| |
| 30. | 2.2. Н.А.Бусова (Харьков) Проблема легитимации правового порядка
| |
| 31. | 2.3. О. В. Гарник (Дніпропетровськ) Проблема легітимації правового примусу в сучасній філософи права (постмодерністська та дискурсивно-етична орієнтації)
| |
| 32. | 2.4. В. В. Гордієнко (Харків) Державне право на легітимне насильство: кордони та межі відтворювання
| |
| 33. | 2.5. В.А.Жадько (Запоріжжя) Межі ефективності права
| |
| 34. | 2.6. М. М. Жовтобрюх (Запоріжжя) Засади чинності звичаєвого права
| |
| 35. | 2.7. С. А. Заветный (Харьков) Возможности и пределы права как вида социального управления
| |
| 36. | 2.8. Н. С. Корабльова (Харків) Дисциплінарні технологи у техніках покарань: рольовий вимір
| |
| 37. | 2.9. А А Лакиза (Симферополь) Об относительной независимости права
| |
| 38. | 2.10. Н.Я.Мокрецова (Харьков) Психологические аспекты отношения к правовым нормам
| |
| 39. | 2.11. В. Б. Окороков (Днепропетровск) Метафизика свободы (теория справедливости и границы легитимации)
| |
| 40. | 2.12. Н. П. Осипова (Харків) Механізм аналізу соціальної ефективності права
| |
| 41. | 2.13. О.И.Помников (Луганск) Аристотель и современность: опыт размышления на тему справедливости
| |
| 42. | 2.14. В.В.Рябокляч (Полтава) До визначення правового відчуження
| |
| 43. | 2.15. Л. А. Сухих (Харьков) Правовые нормы и правовая защищенность
| |
| 44. | 2.16. А. О. Червяцова (Харків) Легітимність державної влади: основні критерії
| |
| 45. | 2.17. И. В. Я ценко (Харьков) Договор как основа правопорядка
| |
| 46. | 3.1. Ю. І. Агапова, І. Г. Скиба (Луганськ) Проблема прав людини в процес! викладання мовознавчих дисциплін у спеціалізованих вузах системи МВС
| |
| 47. | 3.2. А. П. Алексеєнко (Харків) Гуманізм як принцип соціального порядку
| |
| 48. | 3.3. М. Ф. Анісімова (Запоріжжя) Забезпечення прав і свобод осіб, що засуджені до позбавлення волі: вимоги міжнародних стандартів та реалії національних пенітенціарних установ
| |
| 49. | 3.4. Д. В. Бацун (Харьков) Проблема универсальности идеи прав человека
| |
| 50. | 3.5. Йозеф Зайферт (Шаан, Ліхтенштейн) Думки про професійну етику поліцейського
| |
| 51. | 3.6. И. В. Карпенко (Харьков) О «порядке понятий» в понятии «социальный порядок»
| |
| 52. | 3.7. Н.Н.Крестовская (Одесса) Статус ребенка как показатель гуманности права: история и современность
| |
| 53. | 3.8. К. Б. Левченко (Київ) Національні інституції по дотриманню прав людини: рекомендації міжнародних організацій та український досвід
| |
| 54. | 3.9. В. Н. Мороз (Днепродзержинск) О некоторых проблемах взаимодействия человека, гражданского общества и государства в сфере правового порядка
| |
| 55. | 3.10. С. Д. Порощу к, Т.С.Порощук (Запоріжжя) Особливості сучасного правового статусу особи
| |
| 56. | 3.11. В. Г. Рибалка, В. Т. Жежерун (Харків) Примус до правопорядку у військовій діяльності
| |
| 57. | 3.12. Л. Д. Тимченко, Л. А. Тимченко (Харьков) Глобализация в сфере прав человека: негативные и позитивные тенденции развития
| |
| 58. | 3.13. C. І. Ткачов, Н. О. Ткачова (Харків) Місце цінностей в процесі розбудови справедливого суспільства
| |
| 59. | 3.15. П. В. Цимбал (Харків) Політична кримінологія: нові аспекти в умовах глобалізації
| |
| 60. | 4.1. В. В. Акимов, В. И. Чуб (Харьков) Незаконный оборот наркотиков в Украине и парадигма национальной безопасности
| |
| 61. | 4.2. І. В. Банікевич (Харків) Проблеми правоохоронної діяльності у перехідному суспільстві
| |
| 62. | 4.3. І. В. Венедіктова (Харків) Упорядкування відносин власності в перехідному суспільстві
| |
| 63. | 4.4. В. І. Гадяцький (Харків) Практична філософія та філософський конформізм у ситуації неправового порядку
| |
| 64. | 4.5. Е. А. Гнатенко (Луганск) Понятие общественной опасности: философский и правовой подходы
| |
| 65. | 4.6. В. І. Горбань, О. В. Горбань (Полтава) Право і соціальні трансформації: проблема взаємозв'язку
| |
| 66. | 4.7. О. Г. Даніл'ян (Харків) Формування правових механізмів розв'язання протиріч в перехідних суспільствах
| |
| 67. | 4.8. Ю. В. Дука (Запоріжжя) Проблема податкового порядку в сучасному українському суспільстві
| |
| 68. | 4.9. Н. М. Ємельянова (Донецьк) Правовий нігілізм у перехідному суспільстві
| |
| 69. | 4.10. І.Д. Загрійчук (Харків) Правове регулювання міжнаціональних взаємовідносин: філософські аспекти
| |
| 70. | 4.11. В. Л. Зубов (Запорожье) Проблемы правового регулирования предпринимательской деятельности в Украине
| |
| 71. | 4.12. Н. Г. Карпунова (Луганськ) Гуманітаризація процесу виховання курсантів вузів системи МВС України як фактор гуманізації правоохоронної дільності
| |
| 72. | 4.13. Е. Г. Михайлева (Харьков) Элита и легитимация социального порядка: проблемы транзитивного социума
| |
| 73. | 4.14. В. Н. Овчаренко (Харьков) Проблемы формирования правосознания в переходный период
| |
| 74. | 4.15. В. А. Светлов (Санкт-Петербург, Россия) Фундаментальная вероятностная теорема анализа и разрешения конфликтов
| |
| 75. | 5.1. В.А.Абашник (Харьков-Йена, ФРГ) Назначение полиции в системе «харьковского полицейского законодательства» Л. Г. К. Якоба
| |
| 76. | 5.2. Г. Є. Аляев (Полтава) Прогрес права як трансформація морально-правової свідомості
| |
| 77. | 5.3. Т. А. Андреева (Донецк) Нравственные ценности и правовое нормотворчество в истории человечества
| |
| 78. | 5.4. Е.А.Афонін,А.Ю. Мартинов (Київ) Проблема свободи та порядку в контексті всесвітньої історії (або бельгійський прототип для української перспективи)
| |
| 79. | 5.5. А. Г. Барадачев (Харьков) Воля как основание юридической ответственности
| |
| 80. | 5.6. В. П. Будз (Львів) Проблема співвідношення національних і універсальних цінностей як основних інструментів соціальних змін в філософії історії Михайла Гру шевського
| |
| 81. | 5.7. Роберт Вальтер (Вена, Австрия) Правовая теория в Австрии в XX веке
| |
| 82. | 5.8. Клаус Дирксмаер (Йена, ФРГ) О способности правовой философии к изменениям
| |
| 83. | 5.9. Н. І. Завадова (Полтава) Екологічна етика та її основа
| |
| 84. | 5.10. О. Г. Івахненко (Харків) Кодекс честі офіцера як поєднання правових і моральних цінностей
| |
| 85. | 5.11. В. Ю. Калюжна (Луганськ) Традиції пуританізму в системі освіти США та їх значення для духовного розвитку країни
| |
| 86. | 5.12. Т. В, Кондратюк (Київ) Цінності як засіб правової регуляції соціальних взаємовідносин
| |
| 87. | 5.13. С. Куцепал (Полтава) Дві моделі влади в постмодерн!
| |
| 88. | 5.14. О. М. Литвинов, О. В. ПІерстньов (Луганськ) Проблема громадянства та національності у національній державі (за працею Юргена Габермаса «Громадянство і національна ідентичність»)
| |
| 89. | 5.15. И. В. Минаков (Харьков) Система права как эффект поля онтологии
| |
| 90. | 5.16. І. М. Мухін (Запоріжжя) Системно-трансформаційні ресурси суспільства як основа реалізації соціальної свободи (правовий аспект)
| |
| 91. | 5.17. С. Е. Острога (Харків) Головні напрями філософсько-логічного аналізу мови права
| |
| 92. | 5.18. Ж. О. Павленко (Харків) Експертні оцінки в праві
| |
| 93. | 5.19. В. В. Попов (Харьков) Ирония и юмор в двойственности образа закона
| |
| 94. | 5.20. Л. А. Радионова (Харьков) И. Кант о философии свободы
| |
| 95. | 5.21. Н. Н. Саппа (Харьков) Развитие норм, правил, прав и игровая деятельность
| |
| 96. | 5.22. І. І. Севру к (Харків) До питання про «порядок» та його сенси
| |
| 97. | 5.23. В. В. Снегирев (Луганск) О понятии «национальное государство» в современном государствоведении
| |
| 98. | 5.24. О. В. Стричинець (Харків) Роль класифікацій у структуруванні правового порядку
| |
| 99. | 5.25. В.Д. Титов (Харків) Раціональність правового порядку
| |
| 100. | 5.26. Ж. С. Тростановский (Германия, Дюссельдорф) Категории права, обязанности, ответственности и их взаимосвязь
| |
| 101. | 5.27. А. К. Чаплыгин (Харьков) Дилетантизм как условие и антитеза философского практицизма
| |
| 102. | 5.28. B.I. Чернишева (Луганськ) проблема поліцейського цинізму в контексті Гуманізації системи підготовки правоохоронних органів (на прикладі США і України)
| |
| 103. | 5.29. Г. П. Чміль (Київ) Дисциплінарний дискурс екранних мистецтв і становлення індивідуальності
| |
| 104. | 5.30. В. Н. Шаповал (Харьков) Свобода и порядок как трансцендентальные корреляты отношения «человек-мир»
| |
| 105. | 5.31. Е. Н. Юркевич, Н. В. Попова (Харьков) Герменевтическая практика в юриспруденции: догматические и адогматические аспекты
| |
На попередню
| 
Translate
