Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Практична філософія та правовий порядок: Збірка наукових статей. / Кривуля О. М.

4.9. Н. М. Ємельянова (Донецьк) Правовий нігілізм у перехідному суспільстві

Нігілістичний тип критичного мислення, властивий суспільству, що переживає кризові часи, побудований на радикальному запереченні тих цінностей, що категорично утвердилися. Криза культури постає як результат знищення раціональності соціальної дії, але одночасно є наслідком будь-якого конструктивного ривка людства на шляху прогресу. В основі своїй критичний розум позитивний, бо він ламає інертність буття і долає рутинність мислення. Гуманістичний нігілізм, що спрямовує людину на пошуки виходу із «руйновища» технічної цивілізації, втілює в собі рефлексію духа часу.

У той же час, заперечення усталених інгредієнтів світогляду провокує суспільну свідомість на сприйняття соціальної дійсності як ціннісне порожньої. Це породжує парадоксальну ситуацію, за якої сама відсутність норм сприймається як норма. Втрата ціннісних орієнтирів призводить до стагнації духа і до масового скепсису. Умонастрій, що акумулює в собі негативно-байдуже ставлення до оточуючого, пронизує всі сфери буття. Нігілізм, будучи «негативним» способом світовідчуття, набуває безліч смислових аспектів: філософський - як своєрідний метод теоретичного аналіза цінностей; естетичний - як утвердження культа нічим не обмеженої свободи творчості; прагматичний - як заперечення об'єктивного знання і результатів пізнавальної діяльності суб'єкта; національно-етнічний - як забуття своєї історії і негативна оцінка національного суверенітету; правовий - як зневажання нормами права. Правовий нігілізм основується на запереченні як соціальної, так і особистішої цінності права. З одного боку, він включає в себе заперечення державою права як свого самообмежувача. З іншого - він висловлює заперечення того ж права «масовою» людиною. У результаті складається така ситуація: влада, що створює право, зневажає розроблені нею ж закони, а народ, що співвідносить з цими законами свою поведінку, не бажає їх виконувати. Якщо законослухняність громадян розвинутих західних країн

стала більше правилом, ніж винятком, то в постсоціалістичному просторі дане співвідношення є прямо протилежним. Відторгнення нав"яза-них згори правових норм, прагнення до ігнорування законодавчих актів, і, в той же час, слабка інформованість у них стали небезпечними симптомами нашої суспільної свідомості.

Елементи правового нігілізму спостерігались ще в сиву давнину. Так, давньогрецькі софісти, переконані у відносності соціальних цінностей, вважали багато положень, справедливих по закону, ворожими людській природі. Звідси витікала подвійна мораль: при свідках рекомендувалося шанувати закони, а наодинці -слідувати своїм «вродженим началам». Хибність соціально-етичних норм підкреслювали і кініки, котрі проголосили пріоритет «природної гармонії», заснований на натуралістичному підході до людини. Епікур, на думку якого закони створюються заради блага мудрих, допускав можливість їх порушення в тому випадку, якщо вони «не влаштовують» людей.

Багато мислителів минулого були прибічниками примусових заходів у галузі виконання права. Думки про те, що права громадян повинні бути обмежені законодавчим шляхом, висловлювали Геракліт, Платон, Арістотель. У Новий час актуалізувалась проблема єдності права і свободи особистості. Кант же вважав моральним лише той закон, котрий придушує справжні схильності індивіда: «Кожний наділений владою завжди буде зловживати своєю свободою, коли над ним нема нікого, хто розпоряджався б ним у відповідності з законами... Із такої кривої тісини, як та, з котрої зроблена людина, не можна зробити нічого прямого» [1, с. 190].

Розмежування понять права і закона було зроблено в концепції Гегеля. Він застерігав, що зміст права може бути викривленим в законодавстві, тому не все, подане у формі закону, є правом. «Справжнє неправо являє собою злочин, у котрому не поважається ні право в собі, ні право, яким воно мені здається, в котрому, відповідно, порушені обидві сторони, об'єктивна і суб'єктивна» [2, с. 141]. Очевидно, таке порушення було властиве і «неправу» , що пронизувало протягом віків нашу історію. Правовий нігілізм виріс із беззаконь самодержавства і кріпосництва, а потім - із репресивного законодавства адміністративно-командної системи і «телефонного» права часів застою. Якщо Писарєв і Бакунін вважали право «намордником» для народу, то Сталін і Вишинський зробили його справді кровавим молохом.

Безсумнівний при тоталітарній владі «попит» на злочинців задовольнявся за допомогою права, що стало деяким наслідком держави. Право розцінювалось як комплекс команд, що виходили від держави, яка набула статусу вищої цінності. Головною функцією юрисприденції було теоретичне обгрунтування режиму політичної влади. Перетворившись на «відживший» соціальний інститут, право стало сприйматися як найменш досконалий спосіб регулювання суспільних відносин. Гуманістичний зміст правової норми піддавався категоричному запереченню; пріоритетною стала звинувачувальна спрямованість судових процесів. Як інструмент влади право продовжувало Існувати і в часи «розвинутого соціалізму». Послідовність владної диктатури забезпечила силу тоталітарного режиму, але й обумовила соціальне-дефектний стан людини, відчуженої від права.

Стійкі стереотипи суспільної свідомості дійсним чином продовжують Діяти при зламі старої правової системи і під час переходу до нового розуміння права» Будь-який перехідний стан обов'язково зачіпає усі сфери життя суспільства - політичну, матеріально-виробничу, соціальну, духовну. Знищення навіть недосконалої, антигуманно!, але, разом з тим, усталеної і звичної традиції посилює стан відчуження. Адаптація до нових умов і нових цінностей супроводжується розгубленістю і побоюванням за відносно налагоджений побут. Правовий вакуум, характерний для переходного періоду, - по меншій мірі, в його початковій стадії, - породжує хаос і в спробах законотворчості, і в свідомості мас. Низька правова культура, що не досить падала в очі при попередньому режимі, стала вельме помітною в нових умовах.

Будівництво правової держави - процес складний і тривалий, і, як правило, супроводжується неприйняттям конвенційних нормативних цінностей, санкціонованих згори. Недосконалість юридичної системи і, відповідно, законів, що видавалися, призводить до того, що правова діяльність нерідко сприймається як беззмістовна, така, що не дає конструктивних результатів. Іншим варіантом пануючої суспільної думки є переконаність у комерційній «ангажованості» як законодавців, так і виконавців правових норм. У масовій свідомості ідея права завжди накладається на ідею справедливості. При всій різноплановості понять про справедливість, праву завжди пред'являється вимога врахування основних інтересів «простої» людини. Але властиві переходному суспільству пробільність, суперечливість, паліативність законодавства, а також неналагодженість механізму приведення в дію законів, що приймаються, приводять до посилення масового правового нігілізму.

З одного боку, більшість людей ще не володіє необхідним мінімумом правових знань, з іншого боку, - спостерігаючи неправові способи застосування законів державними установами і окремими особами, люди почувають себе обдуреними і безсилими щось змінити. Відчуження від недосконалого права компенсується прагненням обійти закон, що здавна сприймається як «дишло». У результаті правовий нігілізм приймає широкі масштаби, охоплюючи і діяльність центрального управлінського апарата, і самодіяльність місцевих влад, і повсякденні стосунки людей. Як це не парадоксально, правовий нігілізм при праві, що вимагається, стає ще більш поширеним, ніж при тому, що не вимагається.

За існуючого стану речей, право сприймається індивідом як дещо чуже і вороже. У той же час, правова свідомість на масовидному рівні, як правило, пасивна; вона чекає від держави «хороших» законів, здатних вирішити всі протиріччя. Відчуження від права може виявлятися і в нездатності до критичної його оцінки. У цьому випадку ми маємо справу з правовим ідолопоклонством - переконаністю в досконалості і «правильності» існуючих законів. Політичний і правовий патерналізм, розуміння державної влади як батьківської, що здійснює за допомогою правових інститутів опіку над народом, породжує терпіння і покірність. Таким чином, нехтування правовими нормами і уміння ігнорувати законодавство комфортно уживаються з правовим фетишизмом і вірою в закон як панацею.

Оскільки основою правового нігілізма є відчуження права, сьогоднішнім завданням переходного періоду стає подолання розриву індивіда з соціальним життям і підвищення правової культури населення. Невігластво, котре завжди сомонадіяне, Камю називав невтішним пороком, що пихато вбиває право. Нам необхідне справжнє відродження філософії права як морального стрижня законодавства. Очікується довга робота, спрямована на вихід із історичної ситуації, що обумовлена знищенням старих світоглядних підстав. Сучасна філософська культура повинна возродити кинуті в забуття проблеми права. Це можливо при умові нової абсолютизації і універсалізації цінностей. Щоб подолати деморалізацію і прагматизацію правосвідомості, потрібні спільні зусилля філософів, юристів, політологів, а також спеціалістів в галузі етики, релігієзнавства, психології та інших наук. Формування вимогливої життєвої установки, участь громадян у формуванні права можливі лише при поступовому здійсненні демократичних реформ.

Корпоративному інтересу бюрократичних груп необхідно протипоста-вити інтерес середньостатистичного індивіда. Для повернення в русло нормального праворозуміння держава повинна визнати свого громадянина розумною істотою, здатною до самодисципліни. Людська гідність завжди пов'язана із самообмеженням влади через закон, право і угоду. Що ж стосується самих правових органів, то тут головними вимогами повинні стати їх діяльна незалежність і непідзвітність владним структурам.

Можливо, закон, що виражає всезагальну волю народу, є ілюзією. Але в суспільстві, котре поважає себе, право стає духовно-критичним феноменом, що володіє власним цінним змістом. Сьогодні, як ніколи, актуальні слова німецького правознавця Л. Нельсона, сказані ним більше вісімдесяти років тому: «Тільки через спрямоване повернення до поняття права і до чесної метафізики права, тобто до вчення про право, заснованому на оновленій критиці практичного розуму, можна сподіватися знову вигнати з науки нечистий дух, що опанував юриспруденцію наших днів, з тим, щоб зробити вчення про право науково здоровим і спрямовувати його на плідний шлях у найвищих цілях практичного життя» (3, с. 207).

Список літератури:

1. Антология мировой философии: В 4х-Т. - М., 1971. - Т. 3. 2. Гегель Г.В.Ф. Философия права. - М., 1990. 3. Nelson L. Die Rechtschwissenschaft ohne Recht.2. Ayfl. Goettingen - Hamburg, 1949.

Книга: Практична філософія та правовий порядок: Збірка наукових статей. / Кривуля О. М.

ЗМІСТ

1.	Практична філософія та правовий порядок: Збірка наукових статей. / Кривуля О. М.
2.	1.2. Л. М. Газнюк (Харків) Соматично-прегнантна обумовленість соціального порядку
3.	1.3. О.М.Губарь (Макеевка) Мораль и право в естественно-правовой и позитивистской концепции
4.	1.4. В. Ю. Дубниченко (Донецк) Проблема правосознания в русской религиозной философии
5.	1.5. Г. П. Климова, А. В. Климов, А. И. Уколов (Харьков) Политические аспекты социального порядка
6.	1.6. А. В. Климова (Днепродзержинск) Взаимосвязь традиционных, нравственных и правовых аспектов социального порядка
7.	1.7. Клаус-Михаэль Кодалле (Йена, ФРГ) Томас Гоббс: философия языка и политика
8.	1.8. Ю. В. Конотопцева (Харків) Свобода і соціальний порядок в розвитку суспільства: роль еліти
9.	1.9. Л.Д. Кривега (Запорожье) Социальный порядок: мировоззренческие измерения
10.	1.10. О. М. Кривуля (Харків) Співвідношення морального і правового порядку
11.	1.11. А. П. Лантух (Харків) Маргіналізація як засіб раціоналізації соціального порядку
12.	1.12. В. Н. Леонтьева (Харьков) Системность культуротворчества и социальный порядок
13.	1.13. С.И.Максимов (Харьков) Этико-антропологические основания правопорядка
14.	1.14. Я.А.Музалевская (Харьков) Природа морали и основания социального порядка (к постнеклассической постановке проблемы)
15.	1.15. Б. И. Поклад (Луганск) Социальный порядок как фундаментальное понятие криминологии
16.	1.16. С. В. Приживара (Харьков) Социальная ответственность и социальный порядок
17.	1.17. О. П. Проценко, И. М. Ушно (Харьков) морально-правовые предпосылки свободы предпринимательской деятельности
18.	1.18. Л. В. Рязанцева (Харьков) «Проблематизация блага»: эгоизм в перспективе морали и права
19.	1.19. О. Ф. Скакун (Харьков) Право, законность, правопорядок: их взаимозависимость и тенденции развития
20.	1.20. Пол М. Слоун (США) Основы общественного порядка
21.	1.21. О. М. Тетерич (Харьков) Соотношение морального и правового регулирования
22.	1.22. А. В. Толстоухов (Київ) Проблема взаємодії ліберальної і демократичної свободи
23.	1.23. Г. Л. Тулъчинский (Санкт-Петербург, Россия) Проблема либерализма и эффективная социальная технология
24.	1.24. И. А. Филина (Полтава) Социальный порядок как условие социального прогресса
25.	1.25. Фолькер Герхардт (Берлин, ФРГ) Политика - это больше, чем сумма морали и права
26.	1.26. Л.А.Шаповал (Харків) Право. Держава. Правопорядок
27.	1.27. В. В. Шкода (Харьков) О всеобщем порядке охранения
28.	1.28. В. Ятченко (Дніпродзержинськ) Метафізичний вимір авторитетності соціального порядку (культурно-історичний аспект)
29.	2.1. В. Л. Ботезат (Харьков) Проблема народной воли и демократического государства
30.	2.2. Н.А.Бусова (Харьков) Проблема легитимации правового порядка
31.	2.3. О. В. Гарник (Дніпропетровськ) Проблема легітимації правового примусу в сучасній філософи права (постмодерністська та дискурсивно-етична орієнтації)
32.	2.4. В. В. Гордієнко (Харків) Державне право на легітимне насильство: кордони та межі відтворювання
33.	2.5. В.А.Жадько (Запоріжжя) Межі ефективності права
34.	2.6. М. М. Жовтобрюх (Запоріжжя) Засади чинності звичаєвого права
35.	2.7. С. А. Заветный (Харьков) Возможности и пределы права как вида социального управления
36.	2.8. Н. С. Корабльова (Харків) Дисциплінарні технологи у техніках покарань: рольовий вимір
37.	2.9. А А Лакиза (Симферополь) Об относительной независимости права
38.	2.10. Н.Я.Мокрецова (Харьков) Психологические аспекты отношения к правовым нормам
39.	2.11. В. Б. Окороков (Днепропетровск) Метафизика свободы (теория справедливости и границы легитимации)
40.	2.12. Н. П. Осипова (Харків) Механізм аналізу соціальної ефективності права
41.	2.13. О.И.Помников (Луганск) Аристотель и современность: опыт размышления на тему справедливости
42.	2.14. В.В.Рябокляч (Полтава) До визначення правового відчуження
43.	2.15. Л. А. Сухих (Харьков) Правовые нормы и правовая защищенность
44.	2.16. А. О. Червяцова (Харків) Легітимність державної влади: основні критерії
45.	2.17. И. В. Я ценко (Харьков) Договор как основа правопорядка
46.	3.1. Ю. І. Агапова, І. Г. Скиба (Луганськ) Проблема прав людини в процес! викладання мовознавчих дисциплін у спеціалізованих вузах системи МВС
47.	3.2. А. П. Алексеєнко (Харків) Гуманізм як принцип соціального порядку
48.	3.3. М. Ф. Анісімова (Запоріжжя) Забезпечення прав і свобод осіб, що засуджені до позбавлення волі: вимоги міжнародних стандартів та реалії національних пенітенціарних установ
49.	3.4. Д. В. Бацун (Харьков) Проблема универсальности идеи прав человека
50.	3.5. Йозеф Зайферт (Шаан, Ліхтенштейн) Думки про професійну етику поліцейського
51.	3.6. И. В. Карпенко (Харьков) О «порядке понятий» в понятии «социальный порядок»
52.	3.7. Н.Н.Крестовская (Одесса) Статус ребенка как показатель гуманности права: история и современность
53.	3.8. К. Б. Левченко (Київ) Національні інституції по дотриманню прав людини: рекомендації міжнародних організацій та український досвід
54.	3.9. В. Н. Мороз (Днепродзержинск) О некоторых проблемах взаимодействия человека, гражданского общества и государства в сфере правового порядка
55.	3.10. С. Д. Порощу к, Т.С.Порощук (Запоріжжя) Особливості сучасного правового статусу особи
56.	3.11. В. Г. Рибалка, В. Т. Жежерун (Харків) Примус до правопорядку у військовій діяльності
57.	3.12. Л. Д. Тимченко, Л. А. Тимченко (Харьков) Глобализация в сфере прав человека: негативные и позитивные тенденции развития
58.	3.13. C. І. Ткачов, Н. О. Ткачова (Харків) Місце цінностей в процесі розбудови справедливого суспільства
59.	3.15. П. В. Цимбал (Харків) Політична кримінологія: нові аспекти в умовах глобалізації
60.	4.1. В. В. Акимов, В. И. Чуб (Харьков) Незаконный оборот наркотиков в Украине и парадигма национальной безопасности
61.	4.2. І. В. Банікевич (Харків) Проблеми правоохоронної діяльності у перехідному суспільстві
62.	4.3. І. В. Венедіктова (Харків) Упорядкування відносин власності в перехідному суспільстві
63.	4.4. В. І. Гадяцький (Харків) Практична філософія та філософський конформізм у ситуації неправового порядку
64.	4.5. Е. А. Гнатенко (Луганск) Понятие общественной опасности: философский и правовой подходы
65.	4.6. В. І. Горбань, О. В. Горбань (Полтава) Право і соціальні трансформації: проблема взаємозв'язку
66.	4.7. О. Г. Даніл'ян (Харків) Формування правових механізмів розв'язання протиріч в перехідних суспільствах
67.	4.8. Ю. В. Дука (Запоріжжя) Проблема податкового порядку в сучасному українському суспільстві
68.	4.9. Н. М. Ємельянова (Донецьк) Правовий нігілізм у перехідному суспільстві
69.	4.10. І.Д. Загрійчук (Харків) Правове регулювання міжнаціональних взаємовідносин: філософські аспекти
70.	4.11. В. Л. Зубов (Запорожье) Проблемы правового регулирования предпринимательской деятельности в Украине
71.	4.12. Н. Г. Карпунова (Луганськ) Гуманітаризація процесу виховання курсантів вузів системи МВС України як фактор гуманізації правоохоронної дільності
72.	4.13. Е. Г. Михайлева (Харьков) Элита и легитимация социального порядка: проблемы транзитивного социума
73.	4.14. В. Н. Овчаренко (Харьков) Проблемы формирования правосознания в переходный период
74.	4.15. В. А. Светлов (Санкт-Петербург, Россия) Фундаментальная вероятностная теорема анализа и разрешения конфликтов
75.	5.1. В.А.Абашник (Харьков-Йена, ФРГ) Назначение полиции в системе «харьковского полицейского законодательства» Л. Г. К. Якоба
76.	5.2. Г. Є. Аляев (Полтава) Прогрес права як трансформація морально-правової свідомості
77.	5.3. Т. А. Андреева (Донецк) Нравственные ценности и правовое нормотворчество в истории человечества
78.	5.4. Е.А.Афонін,А.Ю. Мартинов (Київ) Проблема свободи та порядку в контексті всесвітньої історії (або бельгійський прототип для української перспективи)
79.	5.5. А. Г. Барадачев (Харьков) Воля как основание юридической ответственности
80.	5.6. В. П. Будз (Львів) Проблема співвідношення національних і універсальних цінностей як основних інструментів соціальних змін в філософії історії Михайла Гру шевського
81.	5.7. Роберт Вальтер (Вена, Австрия) Правовая теория в Австрии в XX веке
82.	5.8. Клаус Дирксмаер (Йена, ФРГ) О способности правовой философии к изменениям
83.	5.9. Н. І. Завадова (Полтава) Екологічна етика та її основа
84.	5.10. О. Г. Івахненко (Харків) Кодекс честі офіцера як поєднання правових і моральних цінностей
85.	5.11. В. Ю. Калюжна (Луганськ) Традиції пуританізму в системі освіти США та їх значення для духовного розвитку країни
86.	5.12. Т. В, Кондратюк (Київ) Цінності як засіб правової регуляції соціальних взаємовідносин
87.	5.13. С. Куцепал (Полтава) Дві моделі влади в постмодерн!
88.	5.14. О. М. Литвинов, О. В. ПІерстньов (Луганськ) Проблема громадянства та національності у національній державі (за працею Юргена Габермаса «Громадянство і національна ідентичність»)
89.	5.15. И. В. Минаков (Харьков) Система права как эффект поля онтологии
90.	5.16. І. М. Мухін (Запоріжжя) Системно-трансформаційні ресурси суспільства як основа реалізації соціальної свободи (правовий аспект)
91.	5.17. С. Е. Острога (Харків) Головні напрями філософсько-логічного аналізу мови права
92.	5.18. Ж. О. Павленко (Харків) Експертні оцінки в праві
93.	5.19. В. В. Попов (Харьков) Ирония и юмор в двойственности образа закона
94.	5.20. Л. А. Радионова (Харьков) И. Кант о философии свободы
95.	5.21. Н. Н. Саппа (Харьков) Развитие норм, правил, прав и игровая деятельность
96.	5.22. І. І. Севру к (Харків) До питання про «порядок» та його сенси
97.	5.23. В. В. Снегирев (Луганск) О понятии «национальное государство» в современном государствоведении
98.	5.24. О. В. Стричинець (Харків) Роль класифікацій у структуруванні правового порядку
99.	5.25. В.Д. Титов (Харків) Раціональність правового порядку
100.	5.26. Ж. С. Тростановский (Германия, Дюссельдорф) Категории права, обязанности, ответственности и их взаимосвязь
101.	5.27. А. К. Чаплыгин (Харьков) Дилетантизм как условие и антитеза философского практицизма
102.	5.28. B.I. Чернишева (Луганськ) проблема поліцейського цинізму в контексті Гуманізації системи підготовки правоохоронних органів (на прикладі США і України)
103.	5.29. Г. П. Чміль (Київ) Дисциплінарний дискурс екранних мистецтв і становлення індивідуальності
104.	5.30. В. Н. Шаповал (Харьков) Свобода и порядок как трансцендентальные корреляты отношения «человек-мир»
105.	5.31. Е. Н. Юркевич, Н. В. Попова (Харьков) Герменевтическая практика в юриспруденции: догматические и адогматические аспекты

На попередню



Додати в закладки

  
Переклад Translate