Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
Додати книгу на сайт:
1.8. Ю. В. Конотопцева (Харків) Свобода і соціальний порядок в розвитку суспільства: роль еліти
Свобода як свобода волі, свобода творчості та інші свободи є постійним і невід'ємним елементом розвинутого суспільства. В той же час,
незаперечним є твердження про те, що суспільство природно прагне стабільності, а отже, і порядку. Його забезпечення е однією з функцій політичного суспільства, яка створює передумови стабільності та пропорційного розвитку, що є завданням держави. Таким чином, свобода і порядок являють собою діалектичну суперечність та втілюються у відповідних суспільних інституціях: свобода особи та соціальний порядок.
Сам соціальний порядок може варіюватися залежно від ступеня реалізації в ньому свободи особи. Свобода може ігноруватися за умов становлення певного соціального порядку, а може покладатися в його основу. Це залежить від реалізації двох протилежних засад: довіри чи недовіри громадянину з боку держави. І, відповідно, в залежності від того, яка з цих засад превалює в державі, встановлюються правила, формуються чинники розвитку і функціонування держави.
Отже, дві моделі соціального порядку (довіри і недовіри) реалізуються в наступних позиціях, які подані у порівнянні:
Перше - за умов довіри з боку держави громадянину гарантується свобода особи. А в протилежному випадку відбувається постійно прогресуюче обмеження свободи особи.
Друге - якщо соціальний порядок грунтується на недовірі громадянину з боку держави, то в ній обов'язки громадянина перед державою домінують над правами, для забезпечення чого створюється розвинутий репресивний апарат. Це відзначав ще К. Маркс стверджуючи, що держава, в якій поліцейський отримує платню, більшу, ніж вчитель, залишається поліцейською державою. Якщо ж держава довіряє громадянину, то вона прагне бути правовою, демократичною, соціальною. В цій державі права громадянина домінують над його обов'язками.
Третє - якщо в державі гарантується свобода особи, то за будь-яких обставин саме свобода особи є визначальною при вирішенні різних конфліктних ситуацій. Громадянин підлягає правовому захисту від свавілля державних інституцій та чиновників. В іншому випадку саме державні інституції захищаються від громадянина, оскільки кожна людина вважається потенційним порушником порядку.
Четверте - за умов довіри громадянину з боку держави відносини людина-держава є відкритими, гласними, прозорими, і відповідно громадяни довіряють державі. Звідси виникає можливість децентралізації влади, розвинутого місцевого самоврядування. А якщо спостерігається закритість, кулуарність державної влади, то і наявна абсолютна недовіра громадян державі, владні повноваження узурпуються центром, що прагне до централізації влади.
П'яте - якщо основою соціального порядку є довіра громадянину з боку держави, то така держава як саморозвиваюча система є результатом дії об'єктивних законів розвитку суспільства. В іншому випадку, за умов недовіри громадянину з боку держави, держава є безсистемним утворенням, результатом свавільних дій владних осіб з можливим вольовим вождем на чолі. І через таке постійне «ручне» управління в державі домінують патерналістські настрої.
Головним чинником, який визначає основи соціального порядку (довіру чи недовіру до громадян), є політична еліта. Саме вона обирає один з двох зазначених варіантів та визначає ставлення держави до громадян.
За умов довіри політична еліта є служником громадянського суспільства, організатором ефективних і якісних соціальних послуг. В іншому ж випадку розвиваються патерналістські нахили політичної еліти, яка прагне контролювати все і кожного під приводом піклування про особу, служить власним інтересам і організує неефективні для суспільства механізми власного збагачення. Цей потяг до влади з боку політичної еліти створює умови недовіри держави громадянину, за яких силові методи керування змушують суспільство порушувати порядок і повставати проти нього.
Отже, все вищесказане свідчить про перевагу моделі довіри над моделлю недовіри держави громадянину. Адже суспільство, кожний окремий громадянин прагне свободи і тому сприймає соціальний порядок як її гаранта. І це ставить перед політичною елітою надзвичайно складне завдання вибору моделі. З одного боку всім зрозуміло, що соціальний порядок, заснований на довірі держави громадянину, більш ефективний. Але реалізація такої моделі позбавляє еліту її привілейованого становища в суспільстві. Причину цього пояснив Ф. Ніцше, який вважав, що саме конституційні права і свободи, що надані людині (мова йде тільки про робочий клас, нетворчу меншість суспільства) «змушують» її хотіти більшого і порушувати порядок. І згідно Ф. Ніцше, треба сформувати таку політику, щоб народ був покірний, що сприятиме порядку і стабільності в державі.
Перед політичною елітою постає питання: взаємовигідне співробітництво чи неефективне панування. Цю проблему вона вирішує дуже своєрідно: практично вона реалізує модель недовіри, створюючи при цьому декоративні ознаки моделі довіри чи навіть тільки прагнення до неї (партійна строкатість політичного спектру без впливових політичних партій, «свободні» вибори, прозорість державного управління з досить помітною втаємничістю, декларативність вільного доступу до державної служби в умовах кумовства, безліч «видатних» політиків при відсутності реального політичного лідера).
Технологію поведінки еліти за умов недовіри держави суспільству, сформулював Д. Липинський, який вважав, що еліта в такому випадку повинна мати можливість примусу, якусь законну силу, яка йде з внутрішньої сили і підкоряється одному всіма визнаному закону. Крім того, еліта повинна так організувати своє прагнення до влади до управління, прагнення контролю і керування, щоб пасивна маса нації вважала, що ця влада і сила мають тверде моральне виправдання і моральне підґрунтя. Фактично, це - технологія збереження панування політичної еліти в суспільстві, тобто рафінований патерналізм. Але доцільність використання цієї технології була заперечена за кілька тисячоліть до її появи. Ще Платон зазначав, що монархія, безперечно найкращий тип державного устрою, але неможливо знайти ідеального монарха. Отже технологія, описана Д. Липинським, є досконалим способом здійснення злочинної мети - панування політичної еліти за умов моделі недовіри держави громадянам.
Отже, встановлюючи та підтримуючи соціальний порядок політична еліта повинна так зорганізувати суспільство, щоб жодні свободи громадян не були порушені, щоб з боку держави робилися кроки до довіри громадянам, а відповідно і громадяни будуть довіряти державі. А для цього треба намагатися йти за всіма принципами та положеннями, що
мають місце в процесі розвитку суспільства за умов довіри держави громадянам. І якщо політична еліта не тільки не справляється з цим своїм можна сказати обов'язком, а що найгірше не прагне цього, то в державі визріває суспільна криза. Рано чи пізно ця криза проявить потужним соціальним вибухом, в наслідок якого або суспільство кардинально змінить еліту, або еліті доведеться змінити країну.
Книга: Практична філософія та правовий порядок: Збірка наукових статей. / Кривуля О. М.
ЗМІСТ
| 1. | Практична філософія та правовий порядок: Збірка наукових статей. / Кривуля О. М.
| |
| 2. | 1.2. Л. М. Газнюк (Харків) Соматично-прегнантна обумовленість соціального порядку
| |
| 3. | 1.3. О.М.Губарь (Макеевка) Мораль и право в естественно-правовой и позитивистской концепции
| |
| 4. | 1.4. В. Ю. Дубниченко (Донецк) Проблема правосознания в русской религиозной философии
| |
| 5. | 1.5. Г. П. Климова, А. В. Климов, А. И. Уколов (Харьков) Политические аспекты социального порядка
| |
| 6. | 1.6. А. В. Климова (Днепродзержинск) Взаимосвязь традиционных, нравственных и правовых аспектов социального порядка
| |
| 7. | 1.7. Клаус-Михаэль Кодалле (Йена, ФРГ) Томас Гоббс: философия языка и политика
| |
| 8. | 1.8. Ю. В. Конотопцева (Харків) Свобода і соціальний порядок в розвитку суспільства: роль еліти
| |
| 9. | 1.9. Л.Д. Кривега (Запорожье) Социальный порядок: мировоззренческие измерения
| |
| 10. | 1.10. О. М. Кривуля (Харків) Співвідношення морального і правового порядку
| |
| 11. | 1.11. А. П. Лантух (Харків) Маргіналізація як засіб раціоналізації соціального порядку
| |
| 12. | 1.12. В. Н. Леонтьева (Харьков) Системность культуротворчества и социальный порядок
| |
| 13. | 1.13. С.И.Максимов (Харьков) Этико-антропологические основания правопорядка
| |
| 14. | 1.14. Я.А.Музалевская (Харьков) Природа морали и основания социального порядка (к постнеклассической постановке проблемы)
| |
| 15. | 1.15. Б. И. Поклад (Луганск) Социальный порядок как фундаментальное понятие криминологии
| |
| 16. | 1.16. С. В. Приживара (Харьков) Социальная ответственность и социальный порядок
| |
| 17. | 1.17. О. П. Проценко, И. М. Ушно (Харьков) морально-правовые предпосылки свободы предпринимательской деятельности
| |
| 18. | 1.18. Л. В. Рязанцева (Харьков) «Проблематизация блага»: эгоизм в перспективе морали и права
| |
| 19. | 1.19. О. Ф. Скакун (Харьков) Право, законность, правопорядок: их взаимозависимость и тенденции развития
| |
| 20. | 1.20. Пол М. Слоун (США) Основы общественного порядка
| |
| 21. | 1.21. О. М. Тетерич (Харьков) Соотношение морального и правового регулирования
| |
| 22. | 1.22. А. В. Толстоухов (Київ) Проблема взаємодії ліберальної і демократичної свободи
| |
| 23. | 1.23. Г. Л. Тулъчинский (Санкт-Петербург, Россия) Проблема либерализма и эффективная социальная технология
| |
| 24. | 1.24. И. А. Филина (Полтава) Социальный порядок как условие социального прогресса
| |
| 25. | 1.25. Фолькер Герхардт (Берлин, ФРГ) Политика - это больше, чем сумма морали и права
| |
| 26. | 1.26. Л.А.Шаповал (Харків) Право. Держава. Правопорядок
| |
| 27. | 1.27. В. В. Шкода (Харьков) О всеобщем порядке охранения
| |
| 28. | 1.28. В. Ятченко (Дніпродзержинськ) Метафізичний вимір авторитетності соціального порядку (культурно-історичний аспект)
| |
| 29. | 2.1. В. Л. Ботезат (Харьков) Проблема народной воли и демократического государства
| |
| 30. | 2.2. Н.А.Бусова (Харьков) Проблема легитимации правового порядка
| |
| 31. | 2.3. О. В. Гарник (Дніпропетровськ) Проблема легітимації правового примусу в сучасній філософи права (постмодерністська та дискурсивно-етична орієнтації)
| |
| 32. | 2.4. В. В. Гордієнко (Харків) Державне право на легітимне насильство: кордони та межі відтворювання
| |
| 33. | 2.5. В.А.Жадько (Запоріжжя) Межі ефективності права
| |
| 34. | 2.6. М. М. Жовтобрюх (Запоріжжя) Засади чинності звичаєвого права
| |
| 35. | 2.7. С. А. Заветный (Харьков) Возможности и пределы права как вида социального управления
| |
| 36. | 2.8. Н. С. Корабльова (Харків) Дисциплінарні технологи у техніках покарань: рольовий вимір
| |
| 37. | 2.9. А А Лакиза (Симферополь) Об относительной независимости права
| |
| 38. | 2.10. Н.Я.Мокрецова (Харьков) Психологические аспекты отношения к правовым нормам
| |
| 39. | 2.11. В. Б. Окороков (Днепропетровск) Метафизика свободы (теория справедливости и границы легитимации)
| |
| 40. | 2.12. Н. П. Осипова (Харків) Механізм аналізу соціальної ефективності права
| |
| 41. | 2.13. О.И.Помников (Луганск) Аристотель и современность: опыт размышления на тему справедливости
| |
| 42. | 2.14. В.В.Рябокляч (Полтава) До визначення правового відчуження
| |
| 43. | 2.15. Л. А. Сухих (Харьков) Правовые нормы и правовая защищенность
| |
| 44. | 2.16. А. О. Червяцова (Харків) Легітимність державної влади: основні критерії
| |
| 45. | 2.17. И. В. Я ценко (Харьков) Договор как основа правопорядка
| |
| 46. | 3.1. Ю. І. Агапова, І. Г. Скиба (Луганськ) Проблема прав людини в процес! викладання мовознавчих дисциплін у спеціалізованих вузах системи МВС
| |
| 47. | 3.2. А. П. Алексеєнко (Харків) Гуманізм як принцип соціального порядку
| |
| 48. | 3.3. М. Ф. Анісімова (Запоріжжя) Забезпечення прав і свобод осіб, що засуджені до позбавлення волі: вимоги міжнародних стандартів та реалії національних пенітенціарних установ
| |
| 49. | 3.4. Д. В. Бацун (Харьков) Проблема универсальности идеи прав человека
| |
| 50. | 3.5. Йозеф Зайферт (Шаан, Ліхтенштейн) Думки про професійну етику поліцейського
| |
| 51. | 3.6. И. В. Карпенко (Харьков) О «порядке понятий» в понятии «социальный порядок»
| |
| 52. | 3.7. Н.Н.Крестовская (Одесса) Статус ребенка как показатель гуманности права: история и современность
| |
| 53. | 3.8. К. Б. Левченко (Київ) Національні інституції по дотриманню прав людини: рекомендації міжнародних організацій та український досвід
| |
| 54. | 3.9. В. Н. Мороз (Днепродзержинск) О некоторых проблемах взаимодействия человека, гражданского общества и государства в сфере правового порядка
| |
| 55. | 3.10. С. Д. Порощу к, Т.С.Порощук (Запоріжжя) Особливості сучасного правового статусу особи
| |
| 56. | 3.11. В. Г. Рибалка, В. Т. Жежерун (Харків) Примус до правопорядку у військовій діяльності
| |
| 57. | 3.12. Л. Д. Тимченко, Л. А. Тимченко (Харьков) Глобализация в сфере прав человека: негативные и позитивные тенденции развития
| |
| 58. | 3.13. C. І. Ткачов, Н. О. Ткачова (Харків) Місце цінностей в процесі розбудови справедливого суспільства
| |
| 59. | 3.15. П. В. Цимбал (Харків) Політична кримінологія: нові аспекти в умовах глобалізації
| |
| 60. | 4.1. В. В. Акимов, В. И. Чуб (Харьков) Незаконный оборот наркотиков в Украине и парадигма национальной безопасности
| |
| 61. | 4.2. І. В. Банікевич (Харків) Проблеми правоохоронної діяльності у перехідному суспільстві
| |
| 62. | 4.3. І. В. Венедіктова (Харків) Упорядкування відносин власності в перехідному суспільстві
| |
| 63. | 4.4. В. І. Гадяцький (Харків) Практична філософія та філософський конформізм у ситуації неправового порядку
| |
| 64. | 4.5. Е. А. Гнатенко (Луганск) Понятие общественной опасности: философский и правовой подходы
| |
| 65. | 4.6. В. І. Горбань, О. В. Горбань (Полтава) Право і соціальні трансформації: проблема взаємозв'язку
| |
| 66. | 4.7. О. Г. Даніл'ян (Харків) Формування правових механізмів розв'язання протиріч в перехідних суспільствах
| |
| 67. | 4.8. Ю. В. Дука (Запоріжжя) Проблема податкового порядку в сучасному українському суспільстві
| |
| 68. | 4.9. Н. М. Ємельянова (Донецьк) Правовий нігілізм у перехідному суспільстві
| |
| 69. | 4.10. І.Д. Загрійчук (Харків) Правове регулювання міжнаціональних взаємовідносин: філософські аспекти
| |
| 70. | 4.11. В. Л. Зубов (Запорожье) Проблемы правового регулирования предпринимательской деятельности в Украине
| |
| 71. | 4.12. Н. Г. Карпунова (Луганськ) Гуманітаризація процесу виховання курсантів вузів системи МВС України як фактор гуманізації правоохоронної дільності
| |
| 72. | 4.13. Е. Г. Михайлева (Харьков) Элита и легитимация социального порядка: проблемы транзитивного социума
| |
| 73. | 4.14. В. Н. Овчаренко (Харьков) Проблемы формирования правосознания в переходный период
| |
| 74. | 4.15. В. А. Светлов (Санкт-Петербург, Россия) Фундаментальная вероятностная теорема анализа и разрешения конфликтов
| |
| 75. | 5.1. В.А.Абашник (Харьков-Йена, ФРГ) Назначение полиции в системе «харьковского полицейского законодательства» Л. Г. К. Якоба
| |
| 76. | 5.2. Г. Є. Аляев (Полтава) Прогрес права як трансформація морально-правової свідомості
| |
| 77. | 5.3. Т. А. Андреева (Донецк) Нравственные ценности и правовое нормотворчество в истории человечества
| |
| 78. | 5.4. Е.А.Афонін,А.Ю. Мартинов (Київ) Проблема свободи та порядку в контексті всесвітньої історії (або бельгійський прототип для української перспективи)
| |
| 79. | 5.5. А. Г. Барадачев (Харьков) Воля как основание юридической ответственности
| |
| 80. | 5.6. В. П. Будз (Львів) Проблема співвідношення національних і універсальних цінностей як основних інструментів соціальних змін в філософії історії Михайла Гру шевського
| |
| 81. | 5.7. Роберт Вальтер (Вена, Австрия) Правовая теория в Австрии в XX веке
| |
| 82. | 5.8. Клаус Дирксмаер (Йена, ФРГ) О способности правовой философии к изменениям
| |
| 83. | 5.9. Н. І. Завадова (Полтава) Екологічна етика та її основа
| |
| 84. | 5.10. О. Г. Івахненко (Харків) Кодекс честі офіцера як поєднання правових і моральних цінностей
| |
| 85. | 5.11. В. Ю. Калюжна (Луганськ) Традиції пуританізму в системі освіти США та їх значення для духовного розвитку країни
| |
| 86. | 5.12. Т. В, Кондратюк (Київ) Цінності як засіб правової регуляції соціальних взаємовідносин
| |
| 87. | 5.13. С. Куцепал (Полтава) Дві моделі влади в постмодерн!
| |
| 88. | 5.14. О. М. Литвинов, О. В. ПІерстньов (Луганськ) Проблема громадянства та національності у національній державі (за працею Юргена Габермаса «Громадянство і національна ідентичність»)
| |
| 89. | 5.15. И. В. Минаков (Харьков) Система права как эффект поля онтологии
| |
| 90. | 5.16. І. М. Мухін (Запоріжжя) Системно-трансформаційні ресурси суспільства як основа реалізації соціальної свободи (правовий аспект)
| |
| 91. | 5.17. С. Е. Острога (Харків) Головні напрями філософсько-логічного аналізу мови права
| |
| 92. | 5.18. Ж. О. Павленко (Харків) Експертні оцінки в праві
| |
| 93. | 5.19. В. В. Попов (Харьков) Ирония и юмор в двойственности образа закона
| |
| 94. | 5.20. Л. А. Радионова (Харьков) И. Кант о философии свободы
| |
| 95. | 5.21. Н. Н. Саппа (Харьков) Развитие норм, правил, прав и игровая деятельность
| |
| 96. | 5.22. І. І. Севру к (Харків) До питання про «порядок» та його сенси
| |
| 97. | 5.23. В. В. Снегирев (Луганск) О понятии «национальное государство» в современном государствоведении
| |
| 98. | 5.24. О. В. Стричинець (Харків) Роль класифікацій у структуруванні правового порядку
| |
| 99. | 5.25. В.Д. Титов (Харків) Раціональність правового порядку
| |
| 100. | 5.26. Ж. С. Тростановский (Германия, Дюссельдорф) Категории права, обязанности, ответственности и их взаимосвязь
| |
| 101. | 5.27. А. К. Чаплыгин (Харьков) Дилетантизм как условие и антитеза философского практицизма
| |
| 102. | 5.28. B.I. Чернишева (Луганськ) проблема поліцейського цинізму в контексті Гуманізації системи підготовки правоохоронних органів (на прикладі США і України)
| |
| 103. | 5.29. Г. П. Чміль (Київ) Дисциплінарний дискурс екранних мистецтв і становлення індивідуальності
| |
| 104. | 5.30. В. Н. Шаповал (Харьков) Свобода и порядок как трансцендентальные корреляты отношения «человек-мир»
| |
| 105. | 5.31. Е. Н. Юркевич, Н. В. Попова (Харьков) Герменевтическая практика в юриспруденции: догматические и адогматические аспекты
| |
На попередню
| 
Translate
