Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Луцій Анней Сенека Моральні листи до Луцілія Переклад А.Содомори
ЛИСТ LХХХІІ
Сенека вітає свого Луцілія!
Я вже перестав непокоїтись про тебе.- «А кого ж із богів,- запитаєш,- ти взяв за мого поручителя?» - Того, який ще не обманув жодної людини,- твою душу, що полюбила прямоту і добро. Найкраща частина твого єства - у безпеці. Фортуна може тебе скривдити, але я вже не боюся найголовнішого, що ти сам собі завдаси кривди. Продовжуй іти стежкою, на яку ти ступив, а своє життя впорядкуй так, щоб воно оточувало тебе спокоєм, а не розніженою м'якістю. Щодо мене, то я волію жити погано, ніж м'яко. «Погано» треба тобі сприймати тут у такому значенні, якого звичайно надають йому в народі, тобто: важко, незатишно, трудно. Не раз чуємо, як заздрісник хвалить чиєсь життя: «Живе собі м'яко й розкішно!» А це ж усе одно, що сказати: «Живе собі м'який та розкислий!» Адже дух справді з дня на день слабне, уподібнюючись до бездіяльності й лінивства, в які занурився: наче розпливається весь, розщеплюється. То чи не краще затверднути, загартуватись у житті? Розніжені бояться смерті, хоч саме до неї роблять подібним своє життя. Але ж одна річ вибороти собі дозвілля, і цілком інша - вирити собі могилу! - «А чи не краще,- запитаєш,- лежати, мов у могилі, ніж крутитись у вирі турбот?» - Одне й друге жахливе - і корчі, й заціпеніння. Вважаю однаково мертвим і того, хто лежить серед пахощів, і того, кого тягнуть гаком(1). Дозвілля без книжки - це смерть і похорон живої людини. Бо яка, врешті, користь від перебування на самоті? Начебто причини турбот не підуть нам услід навіть за моря! Де такий сховок, куди б не прослизнув страх перед смертю? Які вежі були б такими високими, які криївки настільки глибокими, що оберегли б наш спокій від жаху перед болем? Де б ти не заховався, довкола тебе клекотітиме людське зло. Чимало його зовні; воно кружляє, аби обманути, аби вхопити нас, але чимало його - всередині, у нас самих; воно бурхає, навіть коли ми самотні.
Ми повинні оточити себе філософією, тією несхитною стіною, що її не зможе здобути фортуна, хоч би які застосовувала знаряддя. Дух, який відмовився від усього зовнішнього і захищає себе у своїй же твердині, став на недосяжному місці: всі стріли падають нижче. У фортуни не такі вже довгі руки, як ми думаємо: вона бере лише того, хто сам до неї горнеться. Тому-то тримаймося якомога далі від неї. А це можливо лише тоді, коли пізнаємо і себе, й саму природу. Хай кожен усвідомить, куди йому йти, звідки він прийшов на світ, що для нього є добром, а що злом, чого має прагнути, чого - уникати, що таке розум, який кладе різницю між тим, до чого слід пориватися, від чого - тікати, розум, який приборкує безум пристрастей і погамовує навалу страхів. Дехто вважає, що він придушив усе це без філософії. Та хай лиш самовпевнених випробує якийсь нещасливий випадок, вони, хоча з запізненням, та все-таки визнають свою помилку. Гучні слова випадають із пам'яті, коли мучитель велить простягнути руку, коли смерть постане перед очима. Можна тоді сказати хвалькові: «Легко кидати виклик нещастям, яких ще і в заводі нема! Ось тобі страждання, які ти похвалявся стерпіти жартома! Ось тобі смерть, проти якої ти так багато і зухвало виступав! Свистять батоги, зблискує меч.
Сильного духу тепер і сміливості треба, Енею!
Зроблять його сильним невсипущі роздумування,- якщо вправлятимеш не язик, а свій дух, якщо будеш готовий зустріти смерть. А рішучості й мужності протистояти їй додасть тобі не той, хто словесними викрутасами спробує тебе переконати, що смерть - не зло». Хочеться мені тут, найкращий мій Луцілію, посміятися з тих грецьких теревенів, яких ще й досі, як не дивно, я не позбувся. Наш Зенон полюбляє висновувати таку думку: «Славного зла не буває. Смерть буває славною. Отже, смерть - не зло». Ти досягнув успіху: я вже звільнився від страху! Після таких слів хоч зараз підставлю шию під меч. Але годі! Чи не краще говорити поважніше, ніж смішити того, хто йде на смерть? Далебі, нелегко тут вирішити, хто дурніший: той, хто повірить, що страх перед смертю можна викоренити подібним висновком, а чи той, хто сушить собі над ним голову, мовби то справді було щось доречне. Бо той же Зенон виснував протилежну думку, виходячи з того, що смерть зараховуємо до речей, які для нас байдужі (греки їх називають асііарпога). «Те, що байдуже,- говорить він,- не буває славним. Смерть буває славною. Отже, смерть не може бути байдужою для нас». Бачиш сам, де тут хитрість: славною є не просто смерть, а лише хоробра смерть. Коли твердим, що «байдуже не буває славним», то я приєднуюсь до тієї думки, додавши перед тим, що слава осягається тільки через речі байдужі. А до байдужих, тобто ні добрих, ні злих речей, я зараховую недугу, біль, убогість, вигнання, смерть. Усе це саме по собі не буває славним, але й без цього не може бути нічого славного. Адже хвалимо не вбогість, а того, хто не принизився, не схилився перед нею. Хвалимо не вигнання, а того, хто йшов на чужину, не похнюпившись. Хвалимо не біль, а того, перед ким він виявився безсилим. Ніхто ж і смерті не хвалить - хвалять того, в кого вона вихопила душу, так і не скаламутивши її страхом. Усе це, кажу, саме по собі не є ні почесним, ані славним, але до чого лишень наблизиться, чого торкнеться доброчесність, те вона й робить почесним та славним. Усі ці речі - мовби посередині. Все залежить від того, чи злостивість наблизить до них свою руку, чи доброчесність. Смерть, що була такою славною для Катона, стала ганебною, гідною сорому для Брута . Адже йдеться про того Брута, який перед тим, як мав згинути, намагаючись урвати ще якусь хвилину для життя, вийшов, аби випорожнити живіт, а коли його покликали, щоб умер, коли веліли наставити шию, він сказав: «Та зараз наставлю, присягаюся життям!» Яке ж то безглуздя - тікати, коли вже нема дороги назад! «Та зараз наставлю, присягаюся життям!» Мало що не додав: «... життям, хоч би навіть під Антонієм». Ото людина, справді гідна, щоб її кинули на поталу життю!
Але, як я почав з'ясовувати, бачиш, що сама смерть - це ні благо, ані зло: Катон скористався з неї якнайпочесніше, Брут - якнайганебніше. Будь-яка річ, хоч і не мала в собі нічого прекрасного, стає прекрасною, хай лише додасться доброчесність. Кажемо, що спальня світла, але ж вона непроглядно темна вночі: день їй те світло дає, ніч -• забирає. Так і все те, що називаємо «байдужим», або «серединним», а саме: багатства, могутність, краса, почесті, влада, а також протилежне до них: смерть, вигнання, хвороба, страждання, чого менше чи більше боїмося, може бути назване або благом, або злом, залежно від того, чи благо-чесність їм дає те ім'я, чи злостивість. Шмат заліза сам по собі не буває ні гарячим, ні холодним: кинеш його в горно - розжариться, опустиш у воду - охолоне. Смерть стає почесною завдяки тому, що є почесне, а таким є сама доброчесність і дух, що нехтує всім зовнішнім.
А втім, мій Луцілію, є велика відмінність навіть між тими речами, що їх називаємо «серединними». Бо смерть не така байдужа для нас, як, приміром, те, чи у нас підтяте волосся рівно чи криво. Вона - серед тих речей, які, хоч і не є злом, але виглядають ним. Заронено в нас любов до себе самих, прагнення тривати і зберегти своє життя, а також рішуче неприйняття того, що ми знищенні,- нам видається, що смерть позбавляє нас багатьох благ і проганяє з того достатку, до якого ми звикли. Відраза до смерті поглиблюється ще й тим, що з теперішнім нашим станом ми добре обізнані, а що чекає нас там, куди всі йдемо, того не знаємо, от і жахаємось невідомого. А додай ще природний страх перед темрявою, в яку - всі ми певні того - занурює нас смерть. Отже, хоч смерть - річ для нас байдужа, знехтувати нею не так легко. У поті чола треба гартувати свій дух, щоб можна було знести її вигляд, її крок. Нехтувати ж нею потрібно завзятіше, ніж ми це звикли робити. Надто близько ми взяли собі до серця все те, що про неї наговорено. Надто багато талановитих людей змагалося між собою, як би то додати їй ще більшої неслави. Описали й підземну в'язницю, і пригнічений безконечною пітьмою край, де величезний
...Орків лежить воротар у кривавій
Темній печері на купі кісток недогризених... Лютим
Гавкотом вічно лякає він тіні німі та безкровні(4).
Але, якщо й переконаємось, що все це лише байки і що похованим ніщо вже не грозить, то тут нас підстерігає ще один страх: адже в однаковій мірі моторошно -- бути під землею чи взагалі ніде не бути. То хіба ж це не заслуговує слави, хіба не є найвищим виявом сили людського духу - сміливо піти на смерть усупереч тим переконанням, що віддавна закоренились у нашій свідомості? А наш дух ніколи не підніметься до вершин доброчесності, якщо віритиме, що смерть - зло. Підніметься лише тоді, коли вважатиме її для себе байдужою. Адже це суперечило б самій природі, якби хтось із великою рішучістю брався за щось таке, що вважає злом: кожен тут і зволікатиме, й лінуватиметься. Зрештою, чи може бути славним те, що робимо з нехіттю, раз по раз ухиляючись від роботи? Доброчесність ні до чого не береться з примусу. Додай ось що: не буде чесним те, до чого прикладешся не всім своїм серцем, у що вкладеш не всю душу, якщо хоч маленькою її часткою відчуватимеш спротив. А коли хтось таки береться за погане діло,- чи то лякаючись гіршого, чи в надії на краще, задля чого варто перетерпіти гіркоту якогось одного зла,- то в людині стають одна проти одної дві суперечливі думки: з одного боку, та, що радить виконати намір, а з другого - та, що тягне назад, велить уникати всього підозрілого й небезпечного. Ось так і хитається людина, мов на роздоріжжі; а коли так стається, то вже годі й говорити про якусь славу. Ну, а доброчесність здійснює задумане при цілковитій душевній злагоді й не боїться того, що робить.
Ти не схиляйсь перед злом, а хоробріше йди проти нього,
Поки фортуна сприяє тобі!..
Але ти не йтимеш хоробріше, якщо вважаєш, що все це - таки справді зло. Треба викоренити цю думку з душі! В іншому разі залишиться ще якесь підозріння, що охолодить твій запал.
Наші хочуть, щоб довід Зенона видався правдивим, а той, що йому протиставляється,- хибним. Я ж не вивіряю того з приписами діалектики й не вдаюсь до найпустішого мистецтва словесної плутанини. Вважаю, що треба відкинути весь цей спосіб доведення,- коли той, кого запитують, гадаючи, що його збили з пантелику, одне щось відповідає, інше - думає. В пошуках правди треба діяти простіше, у боротьбі зі страхом - рішучіше. Все те, що вони понакручували, я хотів би розплутати й вивести крутіїв на чисту воду, але не для того, щоб нав'язувати свою думку, а щоб переконати. От як, скажімо, підбадьорити військо, що має виступити до смертного бою в обороні своїх дружин та дітей? Вкажу тобі Фабіїв(6), які силами липі одного свого роду взялися за війну, що стосувалась усієї держави. Подам тобі як зразок лаконців, які, не полишивши для себе надії ні на перемогу, ані на відступ, розташувались у самій Термопільській ущелині - місці, що мало стати для них могилою. То як заохочуватимеш їх, щоб своїми грудьми перейняли загибель, яка мала звалитись на весь народ, як заохочуватимеш, щоб радше пішли з життя, але не зі свого місця? Невже ось такими словами: «Що є злом, те не може бути славним. Смерть буває славною, отже, смерть - не зло»? От дійова промова! Хто, почувши таке, завагається кинутись на вістря ворожих мечів і стоячи зустріти смерть? А тим часом якими мужніми словами звернувся до воїнів Леонід: «Снідаючи, не забувайте, мої друзі, що вечеряти нам доведеться вже у підземному світі!»(7) І нікому на ті слова не зсудомило щелепи, нікому шматок не став у горлі, не випав із руки: охоче погодилися бути і на сніданку, й на вечері. Ну, а той римський вождь, який, посилаючи воїнів, щоб зайняли якесь важливе місце, хоч на шляху до нього стояла величезна кількість ворожого війська, сказав їм: «Піти туди, мої друзі, необхідно, але вернутися - нема необхідності»(8). Бачиш, наскільки простою і владною є доброчесність. А кому ж із смертних можуть додати мужності, кого можуть зробити стійкішим ваші словесні викрути? Вони здатні хіба що ослабити дух; його ж саме тоді, коли перед ним якесь велике діло, треба якнайменше займати чимось дрібним та заплутаним. Не лише трьомстам(9) - усім смертним необхідно позбутися страху перед смертю. Як же ти переконаєш їх, що смерть - не зло? Як подолаєш одвічний передсуд, яким вони просякнули від самого дитинства? Яку знайдеш запомогу? Що скажеш людській немочі? Яким словом спонукаєш із запалом кинутись у гущу небезпек? Якою промовою розвієш той одностайний страх? Якими зусиллями відвернеш спрямоване проти тебе переконання всього людського роду? Укладаєш мені хитромудрі слова, сплітаєш підступні питання? А могутні чудиська можна по-конати лише могутньою зброєю. На ту жорстоку африканську змію, що для римських легіонів була страшнішою від самої війни, даремно цілитись із луків та пращ. її не вражало навіть муроломне знаряддя: велетенське і відповідно до своєї розлогості тверде тіло відбивало залізо і взагалі все те, що кидала на нього людська рука. Лиш уламками скелі зламано їй хребта. А проти смерті піднімаєш таку нікчемну зброю? З шилом ідеш на лева? Тонких, нічого сказати, добираєш слів. Нічого немає тоншого, ніж остюк. Але сама тонкість робить деякі речі непотрібними, надаремними.
Бувай здоров!
Книга: Луцій Анней Сенека Моральні листи до Луцілія Переклад А.Содомори
ЗМІСТ
На попередню
|
|
