Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Луцій Анней Сенека Моральні листи до Луцілія Переклад А.Содомори

Сенека вітає свого Луцілія!

Пишеш, що з великим зацікавленням ти взявся до книжок Фабіана Папірія під заголовком «Про громадянські справи» і що вони не виправдали твоїх сподівань; далі, забувши, що йдеться про філософа, дорікаєш йому недоладним письмом. Припустімо, воно справді так, що він дозволяє словам проливатися, замість того, щоб мітити кожним у ціль. По-перше, є в тому своя принада, є своєрідний чар, властивий мові, подібній до м'якого плину води. Адже, на мою думку, велика різниця в тому, чи мова прорвалася, чи спливла. Але й у тому, про що зараз тобі скажу, різниця теж неабияка. Фабіан, так мені здається, не проливає слів - вони у нього ллються, настільки його мова розлога, без будь-якого завихрення, хоча й не позбавлена бистроти. Вона відверто визнає і дає всім бачити, що її не опрацьовували, не відточували. Та хай, кажу, буде так, як хочеш,- він же доводив до ладу не слова, а звичаї, писав не для вуха, а для душі. По-друге, коли б ти слухав його самого, то не мав би змоги приглядатись до окремих частин його мови, настільки б тебе захопила цілість. А що подобається відразу, те, коли візьмеш до рук, уже не справляє такого враження. Але й те щось важить - при першому ж погляді прикувати до себе увагу, дарма що пильніше око знайде, до чого прискіпатися. Якщо запитаєш мене, то я такої думки: більшим є той, хто відразу здобуває оцінку, ніж той, хто довго її виборює, хоч я знаю також те, що другий менше наражається на небезпеку, що він може снувати сміливіші задуми на прийдешнє.

Філософові не личить надто дбайливо опрацьована мова. Де він виявить свою мужність і стійкість, де зважиться на небезпечний крок, якщо боїться за слова? Фабіан не був у мові недбалим - був упевненим. Тут ніде не знайдеш бруду: слова добірні, а не перші-ліпші, й не переставлені місцями проти своєї природи, не повикручувані, як то писаки полюбляють робити в наш час, та водночас вони не позбавлені блиску, хоча взяті з буденної мови. Маєш там благородні, знамениті думки, хоч вони й подані не стисло, у вигляді висловів, а розлогіше. Побачимо дещо, як-то кажуть, замало підстрижене, не надто вишукане, недостатньо, як на нинішній день, начищене, але приглянься до цілості - й ніде не знайдеш пустих словесних викрутасів. Хай, кажу, не буде різнобарвного мармуру, хай через спальню не струмить мармуровими рівчаками вода, хай не буде безлічі тісних сховів, що нагадують бідняцькі комірки, та всього іншого, що понавигадувала невдоволена скромною красою розкіш,- а попри те дім служитиме, як-то мовиться, дай боже. Додай і таке: щодо письма, яким воно має бути, так і не дійшли згоди. Одні вимагають, щоб вислів із кострубатого став трохи пригладженим; іншим настільки до вподоби будь-яка шорсткість, що навіть випадково бездоганне речення поспіхом зжужмлять, відітнуть мірну кінцівку, аби збити читача з пантелику. Зазирни до Ціцерона: його письмо цілісне, мова гнучка, а м'якість не вадить її гідності. В Азінія Пол-ліона(1), навпаки: вислів якийсь горбкуватий, стри-бучий, обривається там, де аж ніяк того не чекаєш. Одне слово, у Ціцерона все природно завершується, у Полліона - падає, за дуже небагатьма випадками, де він тримається окресленої міри й одного зразка.

А ще ти пишеш, що все тобі тут видається надто приземленим, пониклим, але, на мою думку, він якраз позбавлений цього недоліку. Що називаєш у нього приземленим, те насправді - погідне, відповідне до спокійного, ладного настрою душі, а що вважаєш пониклим, те - рівне. Бракує йому, щоправда, сили і, що тобі до смаку, гостроти промовця, а також - несподіваних, разючих думок. Але цілість, усе тіло - приглянься лишень його доладності - бездоганне. Втім, мова Фабіана не так сама відзначається достойністю, як завдячує самому предметові. Скажи мені, кому б ти міг дати перевагу над Фабіаном? Назви тут Ціцерона, у якого присвячених філософії книг майже стільки, що й у Фабіана. Хай так, але той, хто поступається найбільшому, сам не такий вже малий. Назви й Азінія Полліона. Погоджуюсь і тут, але додам: у такій справі мати перед собою лише двох - це теж бути на висоті. Назви також Тіта Лівія, адже й він писав діалоги, які в такій же мірі можна зарахувати до філософії, як і до історії, писав і речі суто філософського змісту. Я і йому дам місце. Але подумай лишень: скількох залишив позаду той, кого випередили тільки троє, і ті троє - найкра-сномовніші.

Не все в нього, певна річ, досконале. Його мова, хоч і піднесена, та не мужня; вона, хоч і ллється, але без напору, без пориву(2); хоч і чиста, але не наскрізь прозора. Ти, наскільки бачу з твого листа, хочеш, аби про пороки мовилось суворо, про небезпеки - мужньо, про фортуну - погордливо, про марнославство - зневажливо. «Хочу,- кажеш,- щоб розкіш була засуджена, хіть - висміяна, шал - погамований; тому-то мова мусить бути і різкою, і, як у трагіків, величною, і, як у коміків, хльосткою».- Хочеш, отже, щоб він сушив собі голову над такою дрібницею - словами? Він прикував свою увагу до великих справ, а красномовство, хоч він йому й не вділяє часу, йде за ним, наче тінь. Без сумніву, не кожна думка буде тут достатньо обгрунтована, завершена, не кожне слово зворушить тебе, пройме, мов вістря,- не заперечу й цього; чимало тих слів, наготувавшись до удару, схиблять, і час од часу дозвільна мова пливтиме повз тебе. Але в усьому буде багато світла. Але широкий простір не навіє тобі нудьги. Врешті, ось яке матимеш задоволення: тобі стане ясно, що він таки відчував те, що виходило у нього з-під стилоса. Він зробив це власне так, аби ти зрозумів, що подобається йому, а не так, аби тобі сподобалось. Усе тут звернене до здорового глузду, все покликане сприяти поступу, а не домагатись оплесків.

Ось такими є його твори, і я в тому не сумніваюсь, хоча радше їх пригадую, ніж тримаю в пам'яті; сам смак того письма, його барви - це не свіжі мої враження, навіяні товариською бесідою, а загальні, як то звичайно буває при спогаді про щось давно знане. Принаймні, коли я його слухав, то все це видавалось мені, хоч і не зовсім цілісним, але вагомим, здатним підбадьорити обдарованого юнака, схилити його до наслідування, залишивши йому надію на перемогу, а таке заохочення, на мій погляд, у найвищій мірі дійове, адже, хто заохочує до наслідування, але відбирає надію на успіх, той відстрашує нас. У Фабіана, підсумуємо, аж надто великий запас слів, і, попри наші застереження щодо чогось окремого, він знаменитий.

Бувай здоров!

Додати в закладки

  
Переклад Translate