Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Свою правоту відчуваєш гостріше, коли озброєний до зубів. / Андрій Коваль

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Марк Твен. Пригоди Гекльберрі Фінна. Переклад Ірини Стешенко


Розділ XIII

Мені аж дух перехопило, я ледве встояв на ногах. Лишитися на розбитому пароплаві, та ще й з цими розбишаками! Але скиглити було ніколи. Тепер хай там що, а мусимо знайти того човна - він нам самим потрібний. Тож ми рушили вздовж правого борту, самі тремтимо та трясемося, насилу доповзли до корми - здавалося, йшли туди цілий тиждень. Човна й сліду нема. Джім сказав, що навряд чи й зможе йти далі; зі страху ноги йому підгинаються,- геть розм'як. А я підганяв: все одно треба йти, бо, якщо не втечемо звідси, добром це не скінчиться, то вже певно. І ми полізли далі. Почали шукати кормової частини рубки і знайшли її, а тоді, чіпляючись за ляди та перелазячи помацки від однієї ляди до другої, добралися нарешті до заскленої стінки стернової рубки, що одним краєм була вже в воді. Тільки-но ми підлізли впритул до дверей рубки, зирк - аж там човен! Хоч і темно було, а я його таки вгледів. Ех, і зрадів же я! Як оком змигнути був би я вже в тому човні, вле враз двері відчинились. Один розбійник вистромив голову кроків за два від мене, і я подумав: отепер мені кінець, але він сховав назад голову й гукнув:

- Прибери цього клятого ліхтаря, Білле!

Він кинув у човен торбину з якимись речами, далі вліз у нього сам і сів. То був Паккард. За ним вийшов Білл і теж сів у човен. Паккард мовив стиха:

- Готово! Відчалюй!

Я вчепився за виступ, щоб не впасти, так раптом знесилився. Але Білл сказав:

- Стривай, ти його обшукав?

- Ні. А ти?

- Ні. Оце так! А він же дістав свою пайку, вона при ньому. [280]

- Ну, то вернімося. На біса тягти з собою якийсь мотлох, а гроші залишати!

- Послухай, а він не здогадається, що ми замислили встругнути?

- Може, й не здогадається. Так чи інак, а його гроші треба забрати. Ходімо!

І вони вилізли з човна й вернулися до каюти. Двері за ними самі причинилися, бо пароплав перехилився на цей бік. За півсекунди я вже був у човні, слідом за мною стрибнув і Джім. Я вихопив ножа, перерізав линву, і нас понесла течія.

Ми не торкалися весел, не зважувалися .говорити навіть пошепки, ледве дихали. Ми хутко пливли за водою, у мертвій тиші промчали повз барабан, далі повз корму, а ще за одну-дві секунди опинилися ярдів за сто від розбитого пароплава; темрява поглинула його, і нічого не було видно; тепер ми знали, що небезпека минула.

Коли ми відпливли від того пароплава на три-чотири сотні ярдів униз за течією, то побачили ліхтарика, що іскрою блимнув на мить у дверях рубки, і ми збагнули, що шахраї метнулися до свого човна. Отепер вони почали розуміти, що опинилися в такому ж безнадійному становищі, як і Тернер.

Тут Джім узявся веслувати, й ми погналися навздогін за нашим плотом. Аж тепер я вперше пожалкував отих негідників - мабуть, раніше я не мав на те часу. Мені спало на думку, як же воно страшно, навіть для вбивць, потрапити в таку безвихідь. Я сказав сам до себе: хто його зна, адже ж я й сам можу стати колись убивцею,- а як же я почуватиму себе тоді в такій скруті? Тому я сказав Джімові:

- Тільки-но побачимо на березі світло, відразу ж пристанемо ярдів на сто вище або нижче, в такому місці, де можна добре сховатися тобі разом із човном; а тоді я піду на вивідки і наплету там чогось, щоб послати людей на підмогу тим розбишакам. Нехай вирятують їх з біди, щоб їх можна було повісити згодом, коли настане їхній час.

Проте задум мій не здійснився; незабаром знову зірвалася буря, цього разу ще більша. Дощ репіжив, як з відра, і ніде на березі не блимало ані вогника,- мабуть, усі вже поснули. Ми мчали вниз річкою й пильнували, чи не покажеться десь вогник або наш пліт. Так минуло багато часу, і нарешті дощ ущух, але небо було ще захмарене й зрідка блискало; аж раптом блискавка освітила якусь темну річ, що пливла попереду нас; ми - швиденько туди. [281]

То був наш пліт. Ех, та й зраділи ж ми, коли знову на нього перелізли. Скоро ми помітили попереду вогник, що блимав на правому березі річки. Я сказав, що поїду на той вогник. Човен був до половини навантажений здобиччю, що її награбували розбійники з розбитого пароплава. Ми покидали все жужмом на пліт, і я наказав Джімові пливти далі, а коли він побачить, що вже проплив миль зо дві, засвітити ліхтаря і не гасити його, поки я повернусь; потім я взявся за весла й рушив туди, де блимав вогник. Коли я підплив ближче, то побачив ще три-чотири вогники на схилі пагорка. То було містечко. Я покинув веслувати трохи вище того місця, де світилося, й пустив човна за водою. Порівнявся я з вогником і побачив, що то світиться ліхтар на великому поромі. Я об'їхав пором навкруги і все дивлюся, де ж то може спати сторож; нарешті мені пощастило відшукати його на носі порома,- він сидів на бітенгу, похиливши голову на коліна. Я штурхонув його разів зо два в плече й почав ревти.

Він схопився, як опечений, а побачивши, що це я, голосно позіхнув, потягся та й каже:

- Ну, що з тобою? Не реви, хлопче! Що сталося? А я й кажу:

- Татко» й мама, й сестричка, й... Голос мені ніби урвався з хвилювання. А він тоді:

- Та годі хлипати! В кожного бувають якісь прикрощі,- все, гляди, вийде на добре. Що з ними сталося?

- Вони... вони... Це ви за сторожа на поромі?

- Атож,- каже він дуже задоволено.- Я й капітан, і власник, і сам собі помічник, і лоцман, і сторож, і боцман; а трапляється, що я і вантаж, і пасажир. Я не такий багатий, як старий Джім Горнбек, і не можу, як він, розкидатися грішми й робити добро кому попало; а проте я йому багато разів казав, що не помінявся б із ним місцями; матроське життя найбільше мені до смаку, а жити за дві милі від міста - десь, де ніколи не може трапитися нічого цікавого, нізащо б я не погодився. Та хай мені віддадуть усі його капітали та ще стільки ж на додачу - нізащо в світі не житиму! Я кажу...

Тут я перебив його і сказав:

- Вони попали в таку біду і...

- Хто попав?

- Та татко ж, і мама, й сестричка, й міс Гукер. От коли б ви з своїм поромом попливли туди...

- Куди «туди»? Де вони? [282]

- На тому пароплаві, що розбився.

- На якому б то?

- Там же тільки один і є.

- Що-о? Та невже на «Вальтері Скотті»?

- Еге.

- Ах ти ж, боженьку мій! Як же вони потрапили туди, га?

- Ну, певна річ, не навмисне.

- Ще б пак! Господи мій милосердний, та вони ж загинуть, якщо не виберуться звідти якомога швидше! Як же вони вскочили в таку халепу?

- Дуже просто. Міс Гукер гостювала в містечку...

- Ага, в Бутс-Лендінгу... Ну, далі.

- Отож вона гостювала в Бутс-Лендінгу, а проти вечора стала зі своєю негритянкою переправлятися кінським поромом через річку, щоб заночувати в своєї приятельки... Як же її звуть?.. Забувся!.. Ну, то вони загубили стернове весло, і їхній пором понесло течією вниз, кормою вперед. Пропливши отак зо дві милі, вони напоролися на розбитого пароплава, і перевізник, негритянка та коні потопилися, тільки міс Гукер за щось там ухопилася й видряпалась на отой пароплав. А за годину по тому, як посутеніло, поїхали й ми нашим човном, але було вже так темно, що ми помітили розбитий пароплав лише в ту хвилину, як з розгону наскочили на нього; але всі ми врятувалися, окрім Білла Віпла... Такий же був хороший хлопець! Вже краще був би я потонув замість нього!..

- Боже праведний! Зроду я такого не чув! А потім що ж ви стали робити?

- Ну, кричали ми, кричали, але береги там так далеко, що ніхто нас не почув. Тож батько й сказав, що комусь треба добратися до берега й попросити підмоги. Я єдиний умію плавати, тому, недовго думаючи, шубовснув у воду й поплив, а міс Гукер сказала: якщо я нікого не знайду на березі, то щоб розшукав десь тут її дядька, і він усе владнає. Я виліз на берег за якусь милю звідси нижче за течією і весь час надаремне намагався умовити кого-небудь із стрічних, щоб нам допомогли, усі казали: «Та що ти! Такої ночі, та ще й течія така бистра? Не варт і пробувати, біжи до порома». То, якщо ви поїдете і...

- їй-богу, я б поїхав, та, мабуть, і доведеться докласти рук. А хто ж, хай вам усячина, заплатить за це? Як ти гадаєш, може, твій батько?..

- О, не турбуйтесь! Міс Гукер сказала мені, що її дядько Горнбек... [283]

- Ах ти чорт! То він їй дядько? Слухай-но, біжи мерщій на той вогник, он туди, через дорогу, а звідтіля поверни на захід; пройдеш із чверть милі і побачиш таверну; скажи там, щоб провели тебе до Джіма Горнбека, він за все заплатить. Та гляди, не барися - він же захоче взнати, що там сталося. Скажи йому, що врятую його небогу й вивезу її звідти у безпечне місце раніше, ніж він встигне доїхати до міста. Біжи, та швидше! А я махну будити мого механіка.

Я подався туди, де блимав вогник, алеі тільки-но власник порома зник за рогом, я повернув назад, сів у мого човна і вздовж берега проїхав ярдів шістсот проти води, а тоді сховався між дров'яних барж; я не міг заспокоїтися, поки не побачив, що пором, уже поплив. Правду сказати, мені було дуже приємно, що я гак клопочуся долею отих роз бишак: мабуть, мало хто на моєму місці клопотався б ними. Ото коли б удова довідалася про мій вчинок! Ото було б їй втіхи, що я допомагаю таким негідникам: вдова і взагалі всі добрі люди люблять помагати негідникам та шахраям.

Отож незабаром у тумані стало видно розбитий пароплав, що поволеньки все глибше й глибше поринав у воду. Мене аж у холодний піт кинуло, а проте я взявся за весла і гайда до того пароплава. Він був уже майже весь під водою, і за хвилину я побачив, що навряд чи хто міг зостатися на ньому живий. Я об'їхав круг пароплава, погукав трохи, але ніхто мені не відповів - там було тихо, як. у могилі.

Мені стало шкода тих розбишак, але Сумував я недовго; якщо вони нікого не жаліли, то і я не буДу їх жаліти.

Тим часом показався пором; я відплив на середину річки навскоси за течією; а далі, зміркувавши, що їм уже не видно мене, покинув веслувати, озирнувся й побачив, що ті, на порбмі, кружляють навколо розбитого пароплава й винюхують, де тут останки міс Гукер, бо ж дядько її Горнбек неодмінно їх шукатиме! Але незабаром вони покинули шукати, і пором попрямував до берега, а я взявся за весла, і мій човен помчав, мов стріла, за водою.

Здавалося, що спливло багато часу, доки Джімів ліхтар заблимав на нашому плоті; а як я побачив його, то все ввижалося, немов він кліпає миль за тисячу від мене. Коли я нарешті доплив до плоту, небо на сході вже почало сірі ти. Ми пристали до острова, сховали пліт, затопили човна, а самі полягали й тут же таки поснули, мов убиті. [284]

Книга: Марк Твен. Пригоди Гекльберрі Фінна. Переклад Ірини Стешенко

ЗМІСТ

1. Марк Твен. Пригоди Гекльберрі Фінна. Переклад Ірини Стешенко
2. Розділ II Ми навшпиньках скрадалися стежкою поміж деревами до...
3. Розділ III Ех, та й перепало ж мені ранком від старої міс...
4. Розділ IV Ну от, минуло з того часу місяців зо три, а може, й...
5. Розділ V Я зачинив за собою двері. Потім обернувся, аж гульк -...
6. Розділ VI Минуло небагато часу, старий мій вичуняв і, не довго...
7. Розділ VII - Уставай! Що це ти собі надумав? Я...
8. Розділ VIII Коли я прокинувся, сонце підбилося вже...
9. Розділ IX Мені хотілося піти і ще раз оглянути одне місце, яке...
10. Розділ X Після сніданку мені кортіло побалакати про того...
11. Розділ XI - Заходьте,- мовила жінка, і я увійшов.- Сідай. І я...
12. Розділ XII Було вже, мабуть, близько години ночі, коли ми...
13. Розділ XIII Мені аж дух перехопило, я ледве встояв на ногах....
14. Розділ XIV Повстававши, ми взялися переглядати все добро, що...
15. Розділ XV Ми думали за три ночі добратися до Каїра, на кордоні...
16. Розділ XVI Ми проспали майже цілий день, а вночі рушили знову...
17. Розділ XVII За хвилину хтось гукнув, не вистромлюючи голови з...
18. Розділ XVIII Полковник Гренджерфорд був джентльмен, справжній...
19. Розділ XIX Минуло дві чи три доби; можна було б сказати про...
20. Розділ XX Зони стали засипати нас усякими питаннями:...
21. Розділ XXI Сонце вже зійшло, проте ми не причалювали до берега...
22. Розділ XXII Вони подалися до Шербернового будинку, шаліючи та...
23. Розділ XXIII Увесь наступний день герцог із королем працювали...
24. Розділ XXIV Другого дня, надвечір, пристали ми до порослого...
25. Розділ XXV Звістка про нашу появу немов на крилах облетіла за...
26. Розділ XXVI Ну, отож, коли всі розійшлися, король запитав у...
27. Розділ XXVII Я прокрався до їхніх дверей та прислухався:...
28. Розділ XXVIII Тим часом надійшла вже пора вставати. Я зліз із...
29. Розділ XXIX Юрба привела з собою літнього джентльмена, дуже...
30. Розділ XXX Король видряпався на пліт, кинувся до мене, схопив...
31. Розділ XXXI Протягом кількох днів ми не наважувалися причалити...
32. Розділ XXXII Коли я дочвалав до плантації, довкола було тихо,...
33. Розділ XXXIII Вирушив я до міста візком. Доїхав до половини...
34. Розділ XXXIV Погомоніли ми з Томом, погомоніли та й...
35. Розділ XXXV До сніданку лишалося ще близько години, тож ми...
36. Розділ XXXVI Тієї ночі, тільки-но в домі поснули, ми...
37. Розділ XXXVII Цю справу ми владнали. Потім подалися на...
38. Розділ XXXVIII Ну, й марудна ж то справа ті пера майструвати,...
39. Розділ XXXIX Вранці махнули ми до містечка й купили там...
40. Розділ ХL Після сніданку настрій у нас був чудовий, і ми...
41. Розділ ХLI Лікар, якого я розбуркав, був добрьій, ласкавий з...
42. Розділ ХLII Вранці, ще перед сніданком, старий знову їздив до...

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate