Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Не ридать, а добувать хоч синам, як не собі, кращу долю в боротьбі. / Іван Франко

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Марк Твен. Пригоди Гекльберрі Фінна. Переклад Ірини Стешенко


Розділ XXXVIII

Ну, й марудна ж то справа ті пера майструвати, а пилку - й поготів! А Джімові здавалося, що найважче - це той напис, що його в'язень мусить вишкрябати на мурі. Але нічого не вдієш - мусить. Том запевняв, що без того ніяк не можна обійтися. Не було ще жодного випадку, щоб державний злочинець не залишав на мурі напису та свого герба.

- Згадаймо хоча б леді Джейн Грей,- сказав він, згадаймо Гілфорда Дадлі; згадаймо старого Нортумбер-ленда! Що й казати, Геку, виконати все те нелегко, та нікуди не дінешся! Невже ти гадаєш, що без цього можна обійтися? Джім мусить видряпати і напис, і герб. Всі так роблять.

А Джім на те:

- Ой містере Томе, та в мене ж того герба і в заводі не було!.. Нічогісінько я не маю, окрім цієї старої сорочки, а на ній я мушу писати щоденника, самі ж загадали!

- Який-бо ти, Джіме! Ну, нічого ти не второпав! Герб - то зовсім інше.

- А все ж,- втрутився я,- Джім каже правду, що герба він не має, бо ж таки не має.

- Я й сам знаю, що не має,- відрубав Том,- але матиме [460] герба ще перед утечею. І тікатиме він з в'язниці, додержуючи всіх приписів, як то здавна ведеться, щоб честі своєї не заплямувати.

Ми з Джімом почали гострити пера на цеглині: Джім майстрував своє з міді, а я - з олов'яної ложки. Тим часом Том вимудровував герб для Джіма. Нарешті він сказав, що придумав кілька прегарних гербів, але не знає, якого вибрати; а втім, є один такий, на якому, мабуть, можна було б зупинитися.

- На щиті буде золота стяга; праворуч унизу - косий червоний хрест і пов'язка, під ними лежить собака, як основний символ; а під лапами зображено ланцюга - на знак рабства; в горішній зубчастій частиш - зелений шеврон та три ввігнуті лінії на блакитному тлі, а в нижній частині, між хрестом та нижнім краєм,- зубчаста пов'язка; зверху - втеклий негр, черню, із клунком за плечима, в чорній смузі з лівого боку. Щит підтримуватимуть дві червоні підставки - це ми з тобою; дезіз «Ма££іо-ге ітеііа, тіпоге аШ>». Це я з книжки взяв, означає: «Скорий поспіх - людям посміх».

- Ну, це-то до діла,- кажу,- а решта що має означати?

- Нам тепер ніколи про те розводитись,- відповів він,- нам треба поспішати та мерщій забиратися звідси.

- Ну, добре,- кажу я,- але хоч щось із того поясни. Що означає «пов'язка»?

- Пов'язка... пов'язка... це... ну... Та не треба тобі того знати. А йому я покажу, як це робиться, коли треба буде.

- Пусте, Томе,- кажу.- Я думаю, ти міг би все ж сказати людині. А що то за «чорна смуга з лівого боку»?

- Я й сам не знаю. Але Джім повинен обов'язково її мати. В усіх вельмож вона є.

Ото він завжди так викручується. Коли йому чомусь не хочеться щось пояснити, він неодмінно добере способу, як виплутатися. Хоч і тиждень добивайся, нічого не пояснить.

Покінчив він справу з гербом, а тоді взявся до решти - почав складати скорботний напис, що його Джім мав вишкрябати на стіні, бо всі так роблять. Том придумав багато всяких написів, написав їх на клаптику паперу й зачитав нам:

- «1. Тут розбилося серце в'язня.

2. Тут бідолашний в'язень, забутий усім світом і друзями, тягнув своє мізерне животіння.

3. Тут розбилося самотнє серце, й жива душа полинула на спочинок по тридцяти семи роках осібного ув'язнення. [461]

4. Тут, без рідних і без друзів, по тридцяти семи роках гіркого ув'язнення, загинув шляхетний незнайомець, позашлюбний син Людовіка Чотирнадцятого».

Томів голос тремтів під час читання - він так зворушився, що трохи не розплакався. А потім ніяк не міг вирішити, якого ж саме написа муситиме Джім нашкрябати на стіні - всі вони були однаково гарні; кінець кінцем Том запропонував надряпати їх усі. Джім сказав, що він і за рік не впорається всю цю нісенітницю цвяхом на колоді награ-музляти, та він до того ж і літер писати не вміє; але Том заспокоїв його, мовляв, він сам йому всі літери понакреслює, і Джімові залишиться тільки обвести їх, та й усе. Том подумав трохи, а тоді каже:

- Ні, карбувати такі написи на колоді ніяк не випадає: у в'язницях не буває дерев'яних стін. Треба карбувати на камені. Ну що ж, добудемо камінь.

Джім сказав, що камінь ще гірший за колоддя; таке карбування відбере силу-силенну часу. Том сказав, що я йому допомагатиму, і підійшов подивитись, як у нас посувається справа із перами. Ох, і марудна та тяжка ця робота! Ще й руки мої ніяк не гоїлись, і справа ніяк не клеїлась. Отже, Том запропонував:

- Я знаю, як це залагодити. Нам однаково потрібний камінь для герба й для скорботних написів, тож ми можемо одним махом убити двох зайців. Біля тартака валяється здоровецьке жорно, от ми його й поцупимо,- на ньому можна карбувати, і пера гострити, і пилку також.

Думка була й справді мудра; та й жорно було, нівроку, величеньке, а проте ми сподівалися, що якось упораємося. Над північ подалися ми до тартака, залишивши Джіма за роботою. Ми поцупили те жорно й покотили його додому. Ох, і набралися ж ми з ним лиха!.. Так старалися, аж очі нам рогом лізли, а воно все падає й падає набік, мало нас не розчавило. Том сказав, що те кляте жорно таки одного з нас розчавить, поки докотимо його до хати. На превелику силу доперли ми його до півдороги та й зовсім із сили вибились - аж піт проймає. Бачимо, самі не подужаєм, треба Джіма на підмогу кликати. Ну, то він підважив своє ліжко, зняв із ніжки ланцюга, обмотав його собі круг шиї і підкопом виліз із халупи, а тоді разом наперли ми на те жорно скільки сили й покотили далі, як пір'їнку; а Том тим часом верховодив. Він був до того діла майстер! Жодному хлопцеві й не дорівнятися - такий був із нього розпорядник! Еге ж, він усе чисто знав, що й до чого.

Хоч підкоп був досить широкий, та все-таки жорно не [462] могло крізь нього пролізти; довелося Джімові взятися за кайло й докласти рук. Тоді Том надряпав цвяхом на жорні написи й засадив Джіма до роботи, із цвяхом замість зубила та залізним шворнем замість молотка (ми його знайшли серед різного мотлоху в комірчині) - і загадав Джімові працювати, поки згорить уся свічка, а вже тоді лягати спати, та тільки спершу сховати жорно під солом'яником і спати на ньому. Ми допомогли Джімові надіти назад ланцюга на ніжку його ліжка і вже хотіли вернутися до своєї кімнатки, коли це Томові раптом знову щось у голову стукнуло й він спитав:

- У тебе є тут павуки, Джіме?

- Ні, сер! Дяка богові, немає, містере Томе.

- Гаразд, ми тобі їх роздобудемо.

- Ой, не доведи боже, голубчику! Не треба мені павуків! Я їх боюся. Як на мене, то вже ліпше гримучу змію.

Том задумався на хвильку, а тоді й каже:

- Чудова думка! Мабуть, так і раніше робили. Звісно, робили! Ну, просто прекрасна думка, їй-богу! А де ж ти її триматимеш?

- Кого триматиму, містере Томе? [463]

- Як кого? Гримучу змію.

- Господи помилуй!.. Ой паночку, згляньтеся на мене! Та якщо гримуча змія сюди залізе, я власною головою стіну провалю, а таки вискочу звідси!

- Ат, дурниці, Джіме! Ти потроху звикнеш до неї та й перестанеш боятися. Згодом ти зможеш навіть її приручити.

- Приручити?

- Авжеж, дуже просто. Кожна тварина любить, щоб її прилащили, і навіть не подумає кусати людину, яка її пестує. Ти міг би вичитати те з першої-ліпшої книжки. В кожному разі, спробувати не завадить - хоча б на два-три дні. За короткий час ти можеш змію так приручити, що вона тебе полюбить, і спатиме з тобою, й на хвилинку не схоче з тобою розлучатися; звиватиметься навколо твоєї шиї й устромлятиме свою голову тобі у рот.

- Ой, прошу ж я вас, містере Томе, не кажіть такого, голубе мій! Я не можу цього стерпіти!.. Вона встромлятиме свою голову мені в рот?.. Спасибі за ласку! Хай бог милує! Е, ні! їй доведеться довгенько чекати, щоб я її попрохав. Та й спати з нею в одній постелі не маю я й найменшого бажання.

- Джіме, не строй із себе дурня! В'язень мусить мати якогось прирученого звіра, і якщо досі ніхто гримучих змій не приручав, то тим більше випаде тобі честі, й це прославить тебе на віки.

- Ой, містере Томе, та не хочу я такої слави. Та яка ж буде з того слава, коли їй забагнеться в підборіддя мене вкусити... Ні, сер, звільніть мене від такої напасті.

- Та невже ж ти й спробувати не можеш? Я прошу тебе, щоб ти тільки спробував, а нічого не вийде - кинеш.

- Еге... а як та бісова гадюка мене вкусить, то не буде вже чого й кидати. Містере Томе> я ладен вам на догоду все, що хочете, зробити, та якщо ви з Геком принесете сюди гадюку й примусите мене її приручати, я втечу звідси, їй же богу, втечу!

- Ну, добре вже, добре, обійдемося й без гримучої змії, як ти такий упертий. Ми роздобудемо тобі кілька вужів, а ти поприв'язуєш їм ґудзики до хвостів, і ми уявимо собі, що то не вужі, а справжні гримучі змії,- що ти на це, га?

- Терпіти їх не можу, містере Томе, та коли без того гаддя ніяк не можна, то хай уже буде по-вашому. Ніколи не думав, що це така клопітлива справа - у в'язниці сидіти.

- Ну певно, і завжди так буває, якщо дотримуватися всіх приписів. А чи є тут у тебе пацюки? [464]

- Ні, сер, я досі жодного не бачив.

- Не журись, ми принесемо тобі пацюків.

- Навіщо, містере Томе? Таж пацюків мені зовсім не треба. Ті проклятущі тварюки не дають людині й хвилини спокою - так і гасають по тобі й за ноги кусають, тільки спробуй заснути. Ні, сер, краще вже напустіть сюди вужів, якщо без того обійтися не можна, а пацюків не треба - ну їх до лиха!

- Але ж, Джіме, без пацюків тобі ніяк не можна! Всі в'язні мають пацюків. І годі кобенитися, втямив? В'язневі без пацюків не обійтися. Жодного прикладу ти мені не наведеш. В'язні тих пацюків виховують, прилащують, навчають різні кумедні штуки витівати, й кінець кінцем пацюки до них звикають і липнуть, як мухи до меду. Треба тільки, щоб ти їх музикою приваблював. У тебе є на чому грати?

- Нічого нема, крім гребінця з клаптиком губної гармонійки; проте я гадаю, що губна гармонійка їм не підійде.

- Підійде, підійде! їм однаково, яка музика. Для пацюків годиться й губна гармонійка. Всі тварини люблять музику, а у в'язниці просто гинуть за нею. Особливо коли музика сумна, а іншої ж із губної гармонійки й не видобудеш. Вони до цього завжди цікаві - обов'язково повилазять і дивляться, що з тобою скоїлося. Ну, тепер у тебе все добре,- як по маслу піде. Вечорами, перед сном, та рано-вранці ти сідай на ліжку і починай грати; грай: «Ми розлучилися навік...» - проти такої музики жоден пацюк не встоїть; пограєш отак хвилин зо дві, а тоді й побачиш, як усі пацюки, змії, павуки та інші тварини занепокояться й повилазять зі своїх схованок. Та й комашити-муться навколо тебе, ще й перекидатися на тобі почнуть... Ох, і весело ж їм буде, сам побачиш!

- Еге ж, їм буде весело, містере Томе, а чи подумали ви, як воно Джімові поведеться? Не бачу в тому нічого приємного. Та я, звісно, зроблю, що накажете, коли так треба. Вже ліпше я пацюків забавлятиму, тільки б ви на мене не гнівалися.

Том постояв трохи, подумав, чи не можна ще чого вимудрувати, а тоді й каже:

- О, трохи не забув. Як ти гадаєш, Джіме, ти міг би тут квітку виростити?

- Не знаю, містере Томе, може'й зміг би. Тільки ж тут дуже темно, та й не потрібна мені ніяка квітка, а клопоту з нею не оберешся. [465]

- А ти все ж спробуй. Дехто із в'язнів вирощував.

- Та бур'ян тут, може, й виросте, містере Томе, тільки нащо з тим панькатися, кому воно потрібно?

- Ні, не кажи. Ми принесемо тобі росточок, а ти посади його отам у кутку й вирощуй. Та, гляди, не називай його бур'яном, а тільки піччолою ' - у в'язницях тільки так квіти називаються. А поливатимеш його своїми слізьми.

- Отакої! Та в мене ж колодязної води скільки хочеш, містере Томе.

- Ніякої колодязної води! Поливатимеш ту квітку своїми слізьми. їх завжди тільки слізьми поливають.

- Містере Томе, ось побачите. В мене від колодязної води ота квітка ростиме багато краще, ніж у когось від сліз.

- Так не про те ж ідеться. Справа в тому, щоб саме слізьми поливати.

- Вона в мене пропаде, містере Томе, їй-богу, пропаде! Адже ж я майже ніколи не плачу.

Тут уже й Том не знав, що сказати. Але він трохи подумав і відповів, що Джімові напевне допоможе цибуля. Він пообіцяв, що збігає ранком до негритянських хатин, добуде добру цибулину і вкине її у Джімів кавник. А Джім відповів, що вже краще він собі тютюну у каву насипле, і взагалі йому все те аж ніяк не смакує. Він заявив, що не має охоти ні бур'яни вирощувати, ні грати для пацюків на гармонійці, ні гадюк, ані павуків приручати, ще й упадати коло них та всілякої там погані; відмагався він і від іншої роботи: виготовляти пера, видряпувати написи на камені, писати щоденники та ще всякого багато, що стільки завдав йому клопоту, як жодна робота на волі,- ну, чиста каторга! - ще й мусить він за все те відповідати. Аж Томові зрештою терпець увірвався, й він сказав, що Джімові випала така чудова нагода себе уславити, якої ще в жодного в'язня ніколи не було, а Джім, невіглас, нічого того не цінує, і все тільки марно пропадає - не для його шиї, мовляв, того коміра шили! Ну, Джім і засоромився й запевнив, що наперекір більше й слова не скаже; після цього ми з Томом пішли спати.

Піччола - стебельце, квіточка (іт.). [466]

Книга: Марк Твен. Пригоди Гекльберрі Фінна. Переклад Ірини Стешенко

ЗМІСТ

1. Марк Твен. Пригоди Гекльберрі Фінна. Переклад Ірини Стешенко
2. Розділ II Ми навшпиньках скрадалися стежкою поміж деревами до...
3. Розділ III Ех, та й перепало ж мені ранком від старої міс...
4. Розділ IV Ну от, минуло з того часу місяців зо три, а може, й...
5. Розділ V Я зачинив за собою двері. Потім обернувся, аж гульк -...
6. Розділ VI Минуло небагато часу, старий мій вичуняв і, не довго...
7. Розділ VII - Уставай! Що це ти собі надумав? Я...
8. Розділ VIII Коли я прокинувся, сонце підбилося вже...
9. Розділ IX Мені хотілося піти і ще раз оглянути одне місце, яке...
10. Розділ X Після сніданку мені кортіло побалакати про того...
11. Розділ XI - Заходьте,- мовила жінка, і я увійшов.- Сідай. І я...
12. Розділ XII Було вже, мабуть, близько години ночі, коли ми...
13. Розділ XIII Мені аж дух перехопило, я ледве встояв на ногах....
14. Розділ XIV Повстававши, ми взялися переглядати все добро, що...
15. Розділ XV Ми думали за три ночі добратися до Каїра, на кордоні...
16. Розділ XVI Ми проспали майже цілий день, а вночі рушили знову...
17. Розділ XVII За хвилину хтось гукнув, не вистромлюючи голови з...
18. Розділ XVIII Полковник Гренджерфорд був джентльмен, справжній...
19. Розділ XIX Минуло дві чи три доби; можна було б сказати про...
20. Розділ XX Зони стали засипати нас усякими питаннями:...
21. Розділ XXI Сонце вже зійшло, проте ми не причалювали до берега...
22. Розділ XXII Вони подалися до Шербернового будинку, шаліючи та...
23. Розділ XXIII Увесь наступний день герцог із королем працювали...
24. Розділ XXIV Другого дня, надвечір, пристали ми до порослого...
25. Розділ XXV Звістка про нашу появу немов на крилах облетіла за...
26. Розділ XXVI Ну, отож, коли всі розійшлися, король запитав у...
27. Розділ XXVII Я прокрався до їхніх дверей та прислухався:...
28. Розділ XXVIII Тим часом надійшла вже пора вставати. Я зліз із...
29. Розділ XXIX Юрба привела з собою літнього джентльмена, дуже...
30. Розділ XXX Король видряпався на пліт, кинувся до мене, схопив...
31. Розділ XXXI Протягом кількох днів ми не наважувалися причалити...
32. Розділ XXXII Коли я дочвалав до плантації, довкола було тихо,...
33. Розділ XXXIII Вирушив я до міста візком. Доїхав до половини...
34. Розділ XXXIV Погомоніли ми з Томом, погомоніли та й...
35. Розділ XXXV До сніданку лишалося ще близько години, тож ми...
36. Розділ XXXVI Тієї ночі, тільки-но в домі поснули, ми...
37. Розділ XXXVII Цю справу ми владнали. Потім подалися на...
38. Розділ XXXVIII Ну, й марудна ж то справа ті пера майструвати,...
39. Розділ XXXIX Вранці махнули ми до містечка й купили там...
40. Розділ ХL Після сніданку настрій у нас був чудовий, і ми...
41. Розділ ХLI Лікар, якого я розбуркав, був добрьій, ласкавий з...
42. Розділ ХLII Вранці, ще перед сніданком, старий знову їздив до...

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate