Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Тільки організатори лотереї завжди виграють у лотерею. / Андрій Коваль

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Марк Твен. Пригоди Гекльберрі Фінна. Переклад Ірини Стешенко


Розділ XVI

Ми проспали майже цілий день, а вночі рушили знову в дорогу, пливучи трошки позаду довжелезного плота, що посувався повільно, немов похоронна процесія. Він мав спереду й позаду по чотири довгі весла, отож, вирішили ми, на ньому повинно бути плотарів щонайменше тридцять чоловік. Там виднілося п'ять великих куренів, досить далеко один від одного, посередині палало багаття, а на обох кінцях стояло по жердині з прапорцем. Оце так плотюга! Бути за плотаря на такому розкішному плоті - це вам не-абищо!

Течія віднесла нас до великого закруту; аж ось стали насуватися хмари, незважаючи на пізню пору, зробилося дуже парко. Річка була в цьому місці дуже широка, з обох боків стіною височів густий ліс; жодної галявини, жодного вогника не було видно. Ми з Джімом гомоніли про Каїр, мовляв, упізнаємо ми його чи не впізнаємо, коли допливемо до нього. Я сказав: навряд чи впізнаємо, бо у всьому місті, чув я, всього з десяток будинків, а якщо вогні погашено, то як же ми довідаємося, що проїздимо саме повз місто? Джім відказав, що там зливаються разом дві великі річки, отож і буде видно. А я сказав: ще нам, чого доброго, стукне в голову, буцімто ми пропливаємо повз якийсь острів і знову попадаємо до тієї ж самісінької річки. Це стурбувало Джіма й мене також. Отуди к бісу, ну що його робити? Я сказав, що, тільки-но заблимає де вогник, треба пристати до берега й сказати там, що батько мій пливе за нами шаландою, що він ще новачок у цій справі і послав довідатися, чи далеко звідси до Каїра. Джімові сподобалась [294] та думка, і ми зупинилися на ній, запалили сигари й почали чекати.

Тепер нам робити було нічого, тільки й того, що взяти очі в руки та стежити за берегом, щоб не проґавити, бува, міста. Джім запевняв, що нізащо в світі не проґавить Каїра, бо, тільки-но його побачить,- в ту ж мить обернеться на вільну людину, а якщо проґавить, то опиниться знову в рабовласницьких штатах і тоді вже свободи не сподівайся. Мало не щохвилини він схоплювався й казав: - Ондечки він!

І щоразу помилявся. Чи то мандрівні вогники, чи то світлячки вводили Джіма в оману; він знову сідав і втуплював пильний погляд у берег. Джім казав, що його то ци~ ганський піт пройма, то морозом всипає від того, що йому близька воля запахла. Скажу вам по правді, що й мене циганський піт проймав, ще й морозом всипало, коли я слухав його балаканину, бо раптом збагнув, що він-таки буде скоро вільний,- а хто в тому винен? Звісно, що я. Думка та тяжко мене гнітила, і позбутися її я не міг. Ой, як же вона пекла та не давала спокою! Ніяк на одному місці не всиджу! Досі не уявляв я собі, що роблю. А тепер зрозумів усе, і воно стояло мені перед очима та пекло мене все дужче й дужче. Я намагався виправдати себе перед самим собою: адже ж я не зманював Джіма тікати від його законної господині. Дарма! Все те було ні до чого, сумління усе торочило мені: «Таж ти знав, що він втеклий негр, ти ж міг би пристати до берега і про все комусь розповісти». Атож, правда, проти цього нічогісінько не скажеш. Ось де була притичина! Сумління нашіптувало мені: «Що лихого вчинила тобі бідолашна міс Уотсон, що ти, бачачи, як її негр тікає, не сказав про те нікому й словечка? Що тобі зробила та бідолашна стара жінка, за що ти її так скривдив? Адже ж вона намагалася навчити тебе письма, вона намагалася навчити тебе пристойної поведінки, вона, як уміла, намагалася бути доброю до тебе. Он що вона робила!» І враз я відчув, який же я гидкий, і мені стало так соромно, що хоч у домовину лягай. Я метався по плоті, лаючи себе на всі заставки, і Джім теж бігав туди й сюди повз мене. Ми ніяк не могли всидіти на місці. Щоразу, як він підстрибував і скрикував: «Ондечки Каїр!» - мене прошивало наскрізь, мов кулею, і я думав, коли виявиться, що то й справді Каїр, я відразу ж помру з сорому.

Джім весь час голосно говорив, поки я мовчки розумував про своє. Він казав, що тільки-но прибуде до вільного штату, найперше почне відкладати гроші й не дозволить [295] собі процвиндрити ані цента; а коли назбирає потрібну суму, то викупить свою жінку, яка належить власникові ферми в тій місцевості, де жила раніше міс Уотсон; а потім обоє вони працюватимуть, щоб викупити двох своїх дітей; а якщо господар не схоче їх продати, то вони намовлять якогось аболіціоніста, щоб той їх викрав.

Мене аж морозом пройняло, коли я почув ті речі. Перше Джім зроду не наважився б отак розмовляти. Гляньте, як він змінився, відколи йому здалося, що свобода його не за горами! Все як у старому прислів'ї: «Дай негрові паль ця - й він ухопить всю руку». Ну-ну, думаю собі, он до чого довела моя нерозважливість. Оцей негр, якому я майже допомагав тікати, раптом набрався сміливості й заяв ляє, що повикрадає своїх дітей, які належать чоловікові, котрого я не знаю, чоловікові, котрий не заподіяв мені нічого лихого.

Дуже було прикро слухати таке від Джіма - яка ни цість з його боку! Моє сумління почало мордувати мене ще дужче, і зрештою я сказав йому: «Дай ти мені спокій! Ще маємо час! Я зійду на берег, тільки-но заблимає вогник, і заявлю про все». І відразу відчув, що заспокоївся, що я щасливий і легкий, мов та пір'їнка. Всі мої турботи вмить розвіялись. Я почав пильно вдивлятися в далечінь, чи не блисне де вогник, і навіть щось мугикав собі під ніс. Аж ось жаданий вогник заблимав, і Джім крикнув:

- Ми врятовані, Геку, ми врятовані! Радій, танцюй! Це ж добрий старий Каїр, я знаю!

Я сказав:

- Я візьму човна та поїду подивлюся, Джіме. Це ще, може, й не Каїр.

Він схопився, й налаштував човна, і поклав на дно свою стару куртку, щоб мені м'якше було сидіти, і подав мені весло, а коли я відчалював, сказав:

- Скоро вже я кричатиму на радощах і говоритиму, що це все завдяки Гекові. Я тепер вільна людина, а де ж би я ту волю добув, коли б не Гек! Це все Гек зробив! Джім ні коли тебе не забуде, Геку! Такого друга в Джіма ніколи не було, а тепер ти один-єдиний друг у старого Джіма.

Я ретельно веслував, поспішаючи його виказати; але тільки-но він таке мовив - у мене й руки впали. Тепер я веслував багато повільніше і не знав гаразд, радий я, що поїхав, чи не радий. Коли я від'їхав ярдів на п'ятдесят, Джім гукнув:

- Щасливо тобі доїхати, чесний, вірний Геку! Ти єдиний білий джентльмен, що не одурив старого Джіма! [296]

Мене аж зсудомило від тих слів. А проте, думаю собі, я ж мушу це зробити. Викручуватися не годиться. Коли це пливе човен назустріч, а в ньому два чоловіки з рушницями в руках. Вони зупинились, і я зупинився. Один з них запитав:

- Що там таке?

- Пліт,- відповів я.

- Ти також з нього?

- Так, сер.

- Чоловіки є на ньому?

- Тільки один, сер.

- Слухай-но, цієї ночі втекло п'ять негрів, он звідти, трохи вище закруту. Той чоловік, що в тебе на плоті, білий чи чорний?

Я не зміг відповісти їм відразу. Хотів був, але слова застрягли в горлі, й мені заціпило зовсім. Секунду чи дві я намагався зібрати всю відвагу й сказати їм усе, та мужності мені на те забракло - переполохався ще гірш, ніж кролик. Гай-гай, який же я легкодухий! Коли так, то годі вже й змагатися із самим собою; тож я махнув на все ру кою й кажу:

- Білий.

- Гадаю, слід би поїхати самим та подивитись.

- Будьте такі ласкаві,- кажу я,- адже ж там мій та-гусь. Може, ви допоможете мені підтягти пліт до берега, отуди, де блимає вогник? Татко слабі, і мати також, і Мері Енн...

- Ого, сто чортів! Нам ніколи, хлопче. А втім, гадаю, допомогти треба б. Берися ж добренько за своє весло, та й попливемо туди хутчій.

Я взявся за своє весло, а вони почали жваво веслувати. Потім, як ми двічі чи тричі' змахнули веслами, я сказав

- Татко хто й зна як дякуватимуть вам за послугу, ось побачите! Всі забираються геть, коли я починаю просити, щоб допомогли мені дотягти пліт до берега, а сам'я не зду жаю те зробити.

- Тьху, яка підлота! Дивно, дуже дивно!.. А скажи-но, хлопче, що там скоїлось із твоїм батьком?

- З ним... У нього... Та то пусте, нічого...

Вони покинули веслувати. До плоту було вже недалечко. Перший сказав:

- Хлопче, ти брешеш! Що саме скоїлося із твоїм тат ком? Кажи правду! Тобі ж буде ліпше.

- Я скажу вам правду, сер. Чисту правду, та тільки не кидайте нас, будьте такі ласкаві! В нього... в нього.. [297]

Джентльмени, ви могли б пропливти вперед, а я кинув би вам тоді кодолу, і вам не довелося б навіть близько під'їздити до плоту. Прошу вас, зробіть ласку.

- Повертай човна назад, Джоне, повертай човна назад! - скрикнув перший.

Вони повернули човна в інший бік.

- Тримайся від нас далі, хлопче,- проти вітру. Сто [298] чортів! Чого доброго, вітер ще нанесе заразу! В твого тата віспа, і ти це чудово знаєш. Чом же ти не сказав нам того відразу? Ти хочеш, щоб пошесть затруїла всю місцевість?

- Атож,- кажу я, захлинаючись від плачу.- Я досі й казав усім щиру правду, а вони тоді тікали від нас і кидали нас напризволяще.

- Бідолаха! Бачу, тобі непереливки, хлопче. Нам тебе дуже шкода, та тільки, хай йому дідько, розумієш, теє... бач, ми не маємо охоти, щоб на нас віспа напала. Слухай-но, я тобі скажу, що треба зробити. Краще не пробуй сам підводити пліт до берега, бо ще, чого доброго, порозбиваєш усе на гамуз. Раджу тобі пропливти ще миль із двадцять униз за водою аж до міста, що стоїть на лівому березі. Сонце на той час уже підіб'ється височенько, і, коли ти проситимеш допомоги, просто так і кажи, що у вас на плоті не все гаразд, усі мовляв, нездужають, застудилися, мовляв, і в них гарячка. Та не будь дурнем, а то люди знову здогадаються, в чому річ. Ми бажаємо тобі добра, отже, й ти зроби ласку, відведи свого плота від нас іще миль на двадцять нижче, зроби таку ласку. Там, де ото вогник блима, не варт і приставати - тамечки тільки лісний склад стоїть та й більш нічого. Слухай, батько твій, звичайно, нужденний, і йому зараз, мабуть, не з медом. Дивись - ось золота монета в двадцять доларів! Я кладу монету на цю дошку, а ти візьмеш її, коли дошка підпливе до тебе. Це, звісно, підло з нашого боку, що ми не подаємо тобі допомоги, але, їй же богу, я не наважуюся жартувати з такою недугою, як віспа, сам розумієш.

- Стривай, Паркере,- сказав другий.- Ось іще двадцять, поклади і їх на дошку від мене. Прощавай, хлопче! Ти так і зроби, як містер Паркер тобі радить, тоді все вийде на добре.

- Авжеж, синку! Ну, прощавай, прощавай! Якщо стрінеш де втеклих негрів, клич кого-небудь собі на допомогу та хапай їх. Матимеш за це грубі гроші.

- Прощавайте, сер,- сказав я.- А втеклих негрів я не промину, покладіться на мене.

Вони поїхали далі, а я переліз на пліт, почуваючи себе дуже погано, бо я знав, що роблю негаразд, і розумів, що й не навчуся ніколи діяти як слід; людина, якої змалечку не навчили того, обов'язково пуститься берега при першій же нагоді, якщо хтось не допоможе їй устояти проти спокуси. Поміркував я хвилину та й кажу сам до себе: а коли б ти вчинив як слід та виказав би Джіма, то як би себе почував? Краще, ніж зараз? Ні, кажу, почував би себе погано - так [299] само погано, як і зараз. Гаразд, кажу, то на якого ж то біса намагатися робити все як належить, коли від того самі турботи, а коли чиниш не як слід, то й турбот не маєш ніяких, а нагорода так чи так однакова. Я відчув, що зайшов у безвихідь. Не міг на це відповісти. А через те вирішив більше не сушити собі над тим голови, а поводитися завжди так, як здаватиметься зручніше.

Я заглянув до куреня. Джіма там не було. Я роздивився довкола, але його не було ніде. Я гукнув:

- Джіме!

- Осьдечки я, Геку. Вони вже щезнули з очей? Не балакай так голосно.

Він ховався в річці під стерновим веслом, вистромивши з води тільки носа. Я сказав йому, що їх уже не видно, тоді він видряпався на пліт і промовив:

- Я чув усе, про що ви гомоніли, та й пірнув у річку. Хотів був пливти до берега, якби їм стукнуло в голову на наш пліт перелізти. А коли б вони забралися звідси, я приплив би знову назад до плоту. Ну й до чого ж хитро ти їх у дурні пошив, Геку! Який же ти спритний! А знаєш, синку, як на мене, то саме це й урятувало старого Джіма. Старий Джім ніколи тобі цього не забуде, голубе.

Далі ми заговорили про гроші. Двадцять доларів на брата - то непоганий здобуток. Джім сказав, що з такими грішми можна їхати пароплавом на палубі і грошей нам стане до вільних штатів. Він сказав, що двадцять миль для плоту - то дрібниця, але він хотів би, щоб ми були вже там.

Удосвіта ми пристали до берега, і Джім постарався якнайкраще сховати наш пліт. А тоді цілий день зав'язував в клунки наші манатки, готувався покинути пліт.

Увечері того ж таки дня, близько десятої години, ми побачили вогні якогось міста, що лежало у закруті на лівому березі річки.

Я поїхав у човні розпитатися, що то за місто. Аж тут назустріч мені чоловік пливе човном, наставляючи пере-мета. Я під'їхав близенько й запитав:

- Скажіть, добродію, це місто - Каїр?

- Який у біса Каїр! Чи ти часом не з'їхав з глузду?

- А що ж то за місто, добродію?

- Коли тебе це цікавить, рушай туди і запитай. А якщо стовбичитимеш у мене перед очима хоч півхвилини, дістанеш від мене доброго гостинця!

Я повеслував до плоту. Джім був страшенно розчарований, але я його потішив, запевняючи, що найближче місто буде Каїр. [300]

На світанку ми проминули ще одне місто, і я вже зібрався був поїхати на вивідки, але виявилося, що берег тут високий, отже, я не поїхав. Джім казав, що навколо Каїра місцевість низинна. А я про те й забув. На день ми пристали до зарослого острівця, ближче до лівого берега. Я щось почав підозрювати. Джім також. Я сказав:

- Може, ми проминули Каїр у тумані тої ночі? А він на те:

- Та що там казати, Геку. Бідолашним неграм, мабуть, так на віку написано. Я знав, що гадюча шкура ще дасться нам узнаки.

- Було б мені не дивитися на ту шкуру, Джіме! Краще б вона мені й на очі не наверталася.

- Пусте, Геку, ти ж не знав. Годі себе картати.

Коли розвиднілося - лишенько! - попід берегом зовсім виразно плескотіла світла вода Огайо, а ген далі починалася каламутна вода - наша стара Калабаня. Отже, на Каїр годі сподіватися.

Ми з Джімом порадилися, що нам робити. На берег не можна було й потикатися, і пливти плотом проти води ми також не могли. Лишалося одне - чекати, поки стемніє, а тоді рушати назад у човні й покластися на добру долю. Отож цілий день ми відсипалися в гущавині серед осокорів, щоб набратися сили, та коли вже присмерком підійшли до плоту, то побачили, що човен наш зник!

Довгий час ми не могли й слова мовити. Та нічого було й говорити. Ми добре знали, що то все каверзи гадючої шкури; теревенями не наїсися. Чого доброго ще з наших балачок вийшло, б так, немов ми на долю нарікали, а це могло б накликати нове лихо - і так піде одне за одним, поки ми навчимося мовчати.

Довго мізкували ми, що б його краще зробити, й нарешті погодилися на тому, що попливемо плотом за водою, поки трапиться нагода купити човен, в якому можна буде повернути назад. Ми не хотіли за прикладом мого батька позичати чужого човна, залишеного без нагляду, боялись, щоб, бува, не кинулися за нами навздогін.

Отож ми відпливли плотом, щойно стемніло.

Кожен, кому не вірилося досі, як то нерозсудливо брати в руки гадючу шкуру, навіть і після всього, що вона нам накоїла, обов'язково повірить тепер, коли почитає далі й побачить, до чого та шкура ще спричинилася.

Найзручніше купувати човна з плотів, що вже причалили до берега. Проте ми не стріли жодного причаленого плоту, тож пливли собі далі, мабуть, години зо три, а може, [301] й більше. А ніч тим часом посіріла, стала якась густа - це нітрохи не краще, ніж коли ти в тумані. Не розбереш, які береги в річки, і попереду важко щось розрізнити. Година вже мала бути пізня, й стояла мертва тиша, коли це чуємо - суне пароплав проти води. Ми засвітили ліхтаря й гадали, що з пароплава нас помітять. Звичайно, ті пароплави, що йшли проти води, проходили далеко від нас; вони обминають мілини й шукають спокійної течії попід скелястими берегами, але такої ночі, як оця, їм лишалося одне - йти вгору просто стрижнем, перемагаючи силу течії.

Ми чули, як важко гупають по воді колеса, але пароплава не бачили, поки він не підійшов зовсім близько. Він сунув просто на нас. Матроси полюбляють робити так, намагаючись пройти якомога ближче, не зачепивши плоту; часом трапляється, що колесо зріже край плоту, і тоді лоцман вистромляє голову й регоче, ніби він зробив щось дуже дотепне. Ми гадали, що пароплав пройде близенько, не зачепивши плоту, але він сунув просто на нас. Це був величезний таки пароплав, наближався він дуже швидко, мов чорна хмара із низками світляків по боках; і раптом він немов стрибнув на нас, великий і страшний, з довгою низкою відкритих топок, що скидалися на разок розпе чених до жару зубів, а його величезний ніс та барабани нависли просто над нами. Хтось гукнув на нас, залунали раптом дзвінки, щоб зупинити машину, посипалася лайка, засичала пара,- і в той час, як Джім пірнув з плоту в один бік, а я - в другий, пароплав продрався посе редині, дощенту розтрощивши наш пліт.

Я пірнув і намагався зануритись аж до дна, бо тридця тифутове колесо мало пройти якраз наді мною, і я не хотів стати йому на заваді. Я можу витримати під водою до хви лини; мені здалося, що цього разу я просидів під водою хвилини півтори. Потім я стрілою рвонувся на поверхню, бо відчував, що от-от захлинуся. Вискочив я з води вище пахов, вичхав воду з носа й покашляв трохи. Звісно, течія тут була страшенно бистра, і на судні знову пустили ма шини, що стояли не більш як десять секунд, бо звичайно пароплави не звертають уваги на плотарів. Отож за пароплавом знову запінився слід, і хоч у темряві пароплава й не було видно, проте пихкання я ще чув.

Я почав гукати на Джіма, та не почув жодної відповіді; тоді я вхопився за дошку, що прибилася до мене, поки я «погойдувався на хвилях», і поплив до берега, штовхаю чи ту дошку перед себе. Але скоро я збагнув, що течія по [302] вертає тут до лівого берега, тобто я потрапив на перекат; тоді я повернув і поплив за водою.

Річкова течія в цьому місці несла мене навскоси зо дві милі; отож і довелося мені пливти довгенько. Однак я щасливо доплив і видерся на берег. Далеко перед себе я не бачив, але пішов навпростець, не розбираючи дороги, і пройшов близько чверті милі - аж раптом переді мною виріс двоповерховий рублений будинок, зведений на старий лад, і я зупинився. Я вже хотів був проминути його й податися геть, але в ту мить із темряви вискочила ціла зграя собак, що почали вити й гавкати на мене, і я здогадався причаїтися.

Книга: Марк Твен. Пригоди Гекльберрі Фінна. Переклад Ірини Стешенко

ЗМІСТ

1. Марк Твен. Пригоди Гекльберрі Фінна. Переклад Ірини Стешенко
2. Розділ II Ми навшпиньках скрадалися стежкою поміж деревами до...
3. Розділ III Ех, та й перепало ж мені ранком від старої міс...
4. Розділ IV Ну от, минуло з того часу місяців зо три, а може, й...
5. Розділ V Я зачинив за собою двері. Потім обернувся, аж гульк -...
6. Розділ VI Минуло небагато часу, старий мій вичуняв і, не довго...
7. Розділ VII - Уставай! Що це ти собі надумав? Я...
8. Розділ VIII Коли я прокинувся, сонце підбилося вже...
9. Розділ IX Мені хотілося піти і ще раз оглянути одне місце, яке...
10. Розділ X Після сніданку мені кортіло побалакати про того...
11. Розділ XI - Заходьте,- мовила жінка, і я увійшов.- Сідай. І я...
12. Розділ XII Було вже, мабуть, близько години ночі, коли ми...
13. Розділ XIII Мені аж дух перехопило, я ледве встояв на ногах....
14. Розділ XIV Повстававши, ми взялися переглядати все добро, що...
15. Розділ XV Ми думали за три ночі добратися до Каїра, на кордоні...
16. Розділ XVI Ми проспали майже цілий день, а вночі рушили знову...
17. Розділ XVII За хвилину хтось гукнув, не вистромлюючи голови з...
18. Розділ XVIII Полковник Гренджерфорд був джентльмен, справжній...
19. Розділ XIX Минуло дві чи три доби; можна було б сказати про...
20. Розділ XX Зони стали засипати нас усякими питаннями:...
21. Розділ XXI Сонце вже зійшло, проте ми не причалювали до берега...
22. Розділ XXII Вони подалися до Шербернового будинку, шаліючи та...
23. Розділ XXIII Увесь наступний день герцог із королем працювали...
24. Розділ XXIV Другого дня, надвечір, пристали ми до порослого...
25. Розділ XXV Звістка про нашу появу немов на крилах облетіла за...
26. Розділ XXVI Ну, отож, коли всі розійшлися, король запитав у...
27. Розділ XXVII Я прокрався до їхніх дверей та прислухався:...
28. Розділ XXVIII Тим часом надійшла вже пора вставати. Я зліз із...
29. Розділ XXIX Юрба привела з собою літнього джентльмена, дуже...
30. Розділ XXX Король видряпався на пліт, кинувся до мене, схопив...
31. Розділ XXXI Протягом кількох днів ми не наважувалися причалити...
32. Розділ XXXII Коли я дочвалав до плантації, довкола було тихо,...
33. Розділ XXXIII Вирушив я до міста візком. Доїхав до половини...
34. Розділ XXXIV Погомоніли ми з Томом, погомоніли та й...
35. Розділ XXXV До сніданку лишалося ще близько години, тож ми...
36. Розділ XXXVI Тієї ночі, тільки-но в домі поснули, ми...
37. Розділ XXXVII Цю справу ми владнали. Потім подалися на...
38. Розділ XXXVIII Ну, й марудна ж то справа ті пера майструвати,...
39. Розділ XXXIX Вранці махнули ми до містечка й купили там...
40. Розділ ХL Після сніданку настрій у нас був чудовий, і ми...
41. Розділ ХLI Лікар, якого я розбуркав, був добрьій, ласкавий з...
42. Розділ ХLII Вранці, ще перед сніданком, старий знову їздив до...

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate