Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Юрій Лавріненко. РОЗСТРІЛЯНЕ ВІДРОДЖЕННЯ
Василь Еллан (Блакитний)
1894-1925
Після Миколи Скрипника — найвидатніший ідейний представник українського комунізму та «українського шляху до соціялізму», один із основників Української Комуністичної Партії (боротьбистів), потім один із керівних діячів Радянської України, від уряду якої брав участь у конституційній боротьбі 1920—23 року проти реставрації старої російської імперії в новій формі РСФСР і за союз рівноправних з Росією та незалежних від неї радянських республік. За це Скрипник назвав його «фундатором СРСР». В історію української літератури увійшов як один із групи «перших хоробрих» — фундаторів української радянської літератури та як автор революційно-бойової лірики.
Народився 12 січня 1892 (за іншими даними — 1894) в селі Козли на Чернігівщині в родині священика Елланського (дійсне прізвище Еллана). Вчився в Чернігівській духовній семінарії, монархічно-русифікаторський характер якої сприяв переходу юнака до української підпільно-революційної діяльности, зокрема в Юнацькій Спілці, що діяла під час Першої світової війни. Далі був студентом Київського комерційного інституту, але війна й революція перервала його освіту, як і більшості діячів його генерації.
З самого початку революції 1917 року Блакитний був членом Української Партії Соціялістів-Революціонерів, що була провідною партією в Центральній Раді, а потім і в уряді УНР. Блакитний ще замолоду сформувався як водночас полум'яний український патріот-незалежник і як так само гарячий і щирий інтернаціоналіст. Дві події потрясли його свідомість: зрадницький напад Совєтської Росії на молоду українську республіку, що вписав в нашу історію трагедію Крут і різню в Києві, влаштовану військами Муравйова в лютому 1918. Друга подія — німецька договірна «поміч», що обернулась на жорстоку окупацію: розгон Центральної Ради, розгул каральних експедицій, грабунок зголоднілого наїзника.
В шуканні виходу між московською Сціллою і західньою Харібдою Блакитний і його однодумці приходять до висновку, що в умовах наростання на Заході, а зокрема в Німеччині, ре-волюційної хвилі рятунком для його нації буде пролетарська революція в Европі і незалежна українська комуністична партія. Швидко із лівих крил УПСР і УСДРП утворюється УКП (боротьбистів), що розгорнула свою мережу по всій Україні і взяла під свій вплив широкі бідніші шари селянства і української частини робітництва. Відрізавши пуповину від УНР, що так само уперто, як і неуспішно шукала помочі на Заході, боротьбисти організують власні військові повстанські загони, стають політичними інспіраторами Григор'єва, що з своїми степовими повстанцями скидає в море російські монархічно-реставраторські і ан-тантські десанти, а потім повертає весь повстанський фронт проти військ Совєтської Росії, які вдруге вдерлись з півночі на Україну. Одночасно ЦК УКП (боротьбистів) провадить переговори з Комінтерном про прийняття УКП(б), як незалежної від РКП української секції Комінтерну, що має стати урядовою партією самостійної УРСР. Обласну організацію РКП на Україні — КП(б)У — боротьбисти вимагали ліквідувати і забрати з України разом із російськими військами. Але в Комінтерні був господарем Ленін і прохання УКП(б) відкинено, натомість запропоновано її влиття в КП(б)У. У відповідь боротьбисти почали готовити нове загальноукраїнське повстання проти совєтсько-російської окупації, не перериваючи переговорів з Леніним. В цей час стало відомо про підготований наступ на Україну військ Польщі і російських білогвардійських військ Врангеля із Криму. Цим мабуть і пояснюється те, що боротьбисти несподівано вливаються в КП(б)У без жодних гарантій з боку Совєтської Росії, якщо не рахувати урочистих деклярацій Леніна про самостійність Радянської України і про забезпечення керівної ролі в ній і в КП(б)У «наших українських братів-комуністів».
Під тягарем страшної відповідальности за цей нерівний і не-забезпечений ні військовою, ні політичною силою компроміс Блакитний займає позицію твердого інтернаціоналіста, непримиренного проти російсько-совєтського імперіялізму. Всі свої сили він кидає на зміцнення і ріст української сили в рамках КП(б)У і УРСР. Але боротьба не рівна. Блакитного скоро усувають із ЦК КП(б)У, який і далі лишається в руках присланих із Москви функціонерів. Відступаючи пряму політичну боротьбу більше своїм товаришам Шумському і Гринькові, а також Миколі Скрипникові, Блакитний кидає свої сили на організацію українського культурного відродження в УРСР. Він утворює державні українські видавництва, пресу, журнали, організує спілку українських пролетарських письменників Гарт, сприяє формуванню численних українських мистецьких і загальнокультурних організацій та інституцій. Як редактор центральної уря-дової газети «Вісті ВУЦВК», очолює цілий фронт культурного резистансу і контрнаступу супроти русифікаційної і колоніальної політики ЦК РКП(б). Позитивні результати його роботи були великі, і з його іменем зв'язана чимала частина доробку 20-х років, історичне значення якого ніколи вже не може бути усунене з балянсу сил.
Почав Еллан друкуватися в 1918 році. Це поет властиво одної книжки — УДАРИ МОЛОТА І СЕРЦЯ (Київ, 1920, 24 стор.), до якої він потім додав ще дещо. Всі його поезії увійшли в посмертний однотомник ПОЕЗІЇ (Харків, ДВУ, 1926, 114 стор.). У передмові до того однотомника Микола Хвильовий розкрив трагедію Еллана-Блакитного, людини тонкого гуманістичного серця, що мусила бути в осередді найкривавішої політичної битви; вродженого поета, що мусив бути тільки політиком; палкого патріота-самостійника й інтернаціоналіста, що мусив іти на компроміси з силою нової Росії, яка завше була імперіял-шовіністич-ною і в особі комуністів якої росла нова зажерлива міщанська бюрократична панівна кляса. «Глухо плещуться гребні зливи в мури безсонних тупих ночей», — так міцний вольовий Еллан у одному з останніх своїх віршів натякнув на те, що діялось у нього у душі. До самої смерти від розриву серця 4 грудня 1925 року був він невтомним будівничим, ставив себе як холодного раціоналіста своєю сталевою волею, що єдина тримала його, слабого здоров'ям, в нелюдських напругах його великих пригод. Ця самодисципліна і невгнута воля, помножена на напругу і розмах його революційної доби, звучить у його поезії дійсно як удари молота і серця. Жив він усього 33 роки, а як поет — тільки 7. «Нескінчений малюнок» — так назвав його як поета Хвильовий, вживши власного образу Еллана.
Москва пробувала розстріляти Блакитного через кілька років по його смерті. Його друзі ще встигли до початку «проклятих років» поставити йому пам'ятник в Харкові, але десь 1933 чи 1934 року сталінський намісник на Україні Постишев зробив так, що одного ранку знайшли пам'ятник Блакитного на землі: нібито якась вантажна автомашина випадково наїхала на нього вночі. Пам'ятник взяли на «ремонт», але назад його так і не поставили. Навпаки, виявилось, що «машина наїхала» не випадково. Блакитного було оголошено «буржуазним націоналістом», «бандитом», твори його заборонені; всі його товариші по партії боротьбистів постріляні чи заслані на сибірську каторгу. Та на тому його біографія не кінчилась. 1957 року Еллан був «реабілітований», частина його творів видрукувана, але його політичні писання 1919—24 років осталися здебільша заборонені.
ПІСЛЯ КРЕЙЦЕРОВОЇ СОНАТИ
«Покласти б голову в коліна... Відчути б руку на чолі»... — Сантиментальність! Хай загине
І пам'ять ніжних на землі. Нам треба нервів, наче з дроту, Бажань, як залізобетон, Нам треба буряного льоту, — Грими, фанфар мідяний тон. Десь там самотня віоліна Тужливо журиться у млі... Не зупиняться! Хай загине! Йдемо. Під марші. По землі!
1918
«Червоний шлях», 1925, ч. 11-12, ст. 7.
ПОВСТАННЯ АНДРІЯ ЗАЛИВНОГО
І
Де оспіваний задуманим поетом Сивий морок звис над сонним містом, — Кинуто революційним Комітетом, Наче іскру в порох, терориста.
Наказ дано (коротко й суворо): Вдарити й розбити ворогів. Спало тихе місто і не знало — скоро Звідкись грізний гримне стріл.
Над безлюдністю провулочків порожніх Білий ранок опалево плакав. Раптом п-ббах! — І другий, третій стріл тривожний, Кулемет нервово за-та-та-кав...
Легко так дісталась перша перемога: Ворога змішав безумно смілий напад. Панцерник здобуто... Ах, не йде підмога... І серця тривога стисла в чорних лапах. Затремтів напружено мотор, Мов приріс наган до пальців. Ох, уже стискає міцно коло ворог, Кулі чітко лучать в панцер.
...А надвечір — все укрив туман. Сніг лягав (так м'яко-м'яко танув...) На заціплений в руках наган, На червоно-чорну рану.
II
Хтось вночі заломить у смертельній тузі руки... Наче хвиля, защемить печаль: Жалібні Шопена звуки Розіллє ридаючи рояль.
Душ блакить, пекучо повна вщерть, Розгорілась, ятриться любов'ю: За життя розплата тільки кров'ю, Тільки смертю переможеш смерть.
III
Гарячково стукав, поспішався телеграф, Знову кинув іскру Комітет: — Кров горить на наших прапорах, Наша кров.
Вперед!
1918-1919
Журнал «Мистецтво», Київ, 1919, ч. 1, стор. 23; передрук із кн. ВПЕРЕД, робітничий календар на рік 1929. Нью-Йорк, вид. Союзу українських робітничих організацій, 1928, стор. 93. Андрій Заливчий (1897-1918) — товариш В. Еллана; належав разом з Елланом до лівого крила УПСР — боротьбистів; загинув в українському повстанні проти німецької окупаційної армії в 1918 році, в Чернігові. Заливчий залишив по собі збірку своїх оповідань ЗАРІЗЯКА.
УДАРИ МОЛОТА І СЕРЦЯ
Удари молота і серця — І перебої... і провал... Але ізнову розіллється Вогнем гартований хорал.
Муром затято обрій — Вдарте з розгону: р-раз... Ми — тільки перші хоробрі, Мільйон підпирає нас.
Ми — тільки крешемо іскри, Спалахують мільярди «Ми», Розпанахають ковані вістря Стару запону пітьми.
1920
УДАРИ МОЛОТА І СЕРЦЯ. Київ, 1920.
НЕСКІНЧЕНИЙ МАЛЮНОК
На шибках — зимових мережок зірчасто-білий візерунок. Червоним одсвітом пожеж горить нескінчении малюнок.
1920
♦Червоний шлях», 1925, ч. 11-12, стор. 7.
Книга: Юрій Лавріненко. РОЗСТРІЛЯНЕ ВІДРОДЖЕННЯ
ЗМІСТ
На попередню
|
|
