Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Хоч які дурні слова дурня, а іноді буває і їх достатньо, щоб розумна людина зніяковіла. / Микола Гоголь

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Юрій Лавріненко. РОЗСТРІЛЯНЕ ВІДРОДЖЕННЯ


Майк Йогансен

1895-1937

Один з найбільших майстрів поетичної мови, ювелір слова, яскравий представник модерного романтизму 20-х років, поет, прозаїк, перекладач, теоретик літератури і цікавий мовознавець, — він був, з другого боку, людиною спорту (теніс), мисливства і мандрів. І все це химерно поєднав із своєю активною суспільно-літературною працею, ставши одним із фундаторів української радянської літератури, будучи при тому зовсім далеко від політики.

Народився 1895 року в Харкові. Батько (шведського роду) був учителем німецької мови; дав синові добру освіту: гімназія, а потім Харківський університет. Свою філологічну освіту Майк (власне Михайло) Йогансен завершив аспірантурою при катедрі мовознавства в Харківськім університеті (тоді ІНО). Поза тим це була людина широко начитана, знавець кількох західноєвропейських мов, з яких дав ряд досконалих мистецьких перекладів. Добре знав модерну західню літературу.

Денікінщина 1919 року поклала різку лінію у світогляді Майка Йогансена, революціонізувала й «українізувала» молодого поета, який з того часу пише виключно українською мовою. Десь з 1920 року Йогансен тісно зближається з Василем Елланом, Миколою Хвильовим, Павлом Тичиною, Володимиром Сосюрою та іншими молодими харківськими письменниками, творить разом із ними перші маніфести «української пролетарської літератури», альманахи, першу організацію українських пролетарських письменників Гарт. З 1925 року стає одним із співфундаторів ВАПЛІТЕ, за діяльну участь у праці і виданнях якої пізніше тяжко розплачується. Після ліквідації ВАПЛІТЕ Йогансен входить у групу письменників, що культивували жанр нарису і сюжетної прози в редагованому Иогансе-ном і Смоличем цікавому місячнику західньоевропейського типу «Уж» («Універсальний журнал»).

Друкуватися Йогансен почав 1921 року; тоді в збірнику «На сполох» появилися його поезії і тоді вийшла його перша книжка поезій ДТОРІ (Харків, Всеукрлітком, 1921, 24 стор.). Він де-бютував як сформований поет, заховавши від читача молоді роки учнівства. Доля дала цьому самостійному майстрові тільки яких 10—12 років для самоствердження. Ніби передчуваючи це, він працював інтенсивно, встигши дати в цілому сім самоцвітних збі рок поезій (крім ДТОРІ ще такі: РЕВОЛЮЦІЯ (Харків, в-во «Гарт», 1923, 16 стор.); ПРОЛОГ ДО КОМУНИ (Харків, ДВУ, 1924, 24 стор.); КРОКОВЕЄ КОЛО (Київ, в-во «Гарт», 1923, 32 стор.); ДОРОБОК. Речі 1917—23 (Харків, в-во «Червоний шлях», 1924, 100 стор.); ЯСЕН (Харків, 1930); ПОЕЗІЇ (Харків, 1933). Одночасно інтенсивно працював у ділянці прози, давши книжку оповідань 17 ХВИЛИН (Харків, «Книгоспілка», 1925, 40 стор.), а також повісті і романи, що з них лише уривки появилися в журналах («Африка», «А. А.» та інші). В прозі він був цікавим експериментатором, майстром засобу «учуднення» й гумористичного тінювання сюжету. В своєму творі «Подорож доктора Леонардо по Слобожанській Швайцарії» («Літературний ярмарок», 1928, грудень, ч. 1) Йогансен сполучив у чарівну цілість пригодництво, гумор, лірику, есей і незрівняний пейзаж Донеччини, що виріс у нього, за влучним означенням Миколи Оглоблина (Глобенка), на справжнього героя цієї романтичної новелі. Але цікавий доробок лишив він і як теоретик літератури (ЕЛЕМЕНТАРНІ ЗАКОНИ ВЕРСИФІКАЦІЇ, Харків, 1922, та ЯК БУДУВАТИ ОПОВІДАННЯ, Харків, 1926). Як літературний критик і як лінгвіст Йогансен присутній у всіх ліпших журналах, альманахах і збірниках двадцятих років.

Дегустуючи плоди з усіх гілок великого дерева европейсь-кого і американського модернізму, йогансен віддячувався досконалими перекладами кращих зразків, а не рабським копіюванням їх. Бо він мав, любив і плекав своє. Як тонкий по-ет-філолог, кохався в слові і мові українській, що стала не тільки його інструментом, а й джерелом надхнення, незглиб-ною копальнею багатих словесних руд і самоцвітів. Справедливо зазначалось з приводу збірки ЯСЕН, що Йогансен має такий великий власний словник, якому міг дорівнювати своїм багатством хіба тільки словник Миколи Бажана; що Йогансен вчинив повстання проти натуралістичного слова, став майстром спект-ралізації і розкриття многопляновости слова (журнал «Пролітфонт», червень 1930, ч. 3). Він не дарма вчився в Харківському університеті — університеті Потебні, який розглядав уже саме слово як поетичний твір. Йогансен рясно вживав у своїй поезії прозаїзми, але не задля епатацп неспокушеного читача, ані задля модерністичного оригінальничання — він роз-кривав у найбільш прозаїчному слові затаєні в ньому поетичні можливості, очищав його від того бруду, який лишається на всякій речі й істоті після тривалого їх вжитку. Тонкий майстер звукосполучень, алітерацій, словесної музики, Йогансен у всьому дозволяв собі пускатись на гру, яку бачимо в морській хвилі, в дитини і в мистецтві. Дехто помилково брав це за пустопорожню «іграшку».

У групі «романтиків вітаїзму» Вапліте Йогансен був органічним, хоч і цілком окремим, своєрідним. Йогансенова любов до життя доходила найвищих меж. Іноді він оголював її, і тоді його можна було назвати «дикуном». Насправді ця висока людина з зеленими очима і спортивною фігурою була прозірливим філософом і книжником, що знав найтоншу міру речей. А до того ж мешкало в його серці терпке передчуття передчасної власної ґвалтовної смерти («Я знаю: загину...»), наступу на молоде українське відродження залізної п'яти московського тоталітаризму («Мертвий крижень»), візія росту-по-гибелі світу («Овес росте»). Ці елементи долі, просотуючись у його віталістичному ґоблені чорною ниткою, зв'язувались із своєрідним і теж фаталістичним вольовим сприйманням своєї приналежности до того «Ігоревого полку», що супроти всіх зловіщих знаків землі і неба всією силою свідомости й інерції призначення втісується в саму гущу смерти.

І все сталося, як «належить»... Коли Йогансен, який ніколи не мав претенсії бути політичним героєм, став перед лицем тотального розгрому радянської України і московського диктату — «співай, поете, з нами в тон», він спробував «заспівати». Та поет, у творчості якого був великий елемент гри, як вияву життьової сили, не виявив здібности на гру в одописця тиранії. Весь він, у творчості і в житті, був не від світу казарми. Його арештували 1937 року, зробили очевидно терористичним змовником. Кажуть, він був засланий в далекі концтабори Півночі чи Сибіру, де саме тоді шаліло десяткування в'язнів. Кажуть, він збожеволів і його, вже страченого, розстріляли.

Я ЗНАЮ: ЗАГИНУ...

У дахів іржавім колоссю Никає місяць кривавий, Удосвіта серп укосить Молоду зів'ялу отаву.

Яке ще сонце глибоке, Як виють собаки на місто Гей кликом тисяч і тисяч!

Я знаю: загину високий, В повітрі чистім і синім. Мене над містом повісять: Зорі досвітній в око, В холодне око дивитись.

1920

ОБІРВАНІ СТРУНИ. Антологія. Нью-Йорк, НТШ, 1955, стор. 209.

* *

Люблю тебе — не знаю слів Тієї пісні лісової. Крізь верховини ясенів Сніжини розтають весною. Пташиний виклюнеться спів Із лісовиного спокою...

Хай пронесеться листям спів І спиниться понад тобою.

ОБІРВАНІ СТРУНИ. Антологія. Нью-Йорк, 1955, стор. 210.

* * *

Поля синіють вечорами, Ріка говорить з берегами, І так таємно На небі білії намети

Димлять: — Вечеря вариться борам. Все ближче, ближче вечір суне, Все нижче плачуть трави-струни.

Тихо й темно Бори-поети

В хмарах сплять.

1920

Яр Славутич. РОЗСТРІЛЯНА МУЗА. Детройт, 1955, стор. 56.

* * *

Заячий вечір. Сніг.

Ах! Блакитна стеле суніч

І лягає, як стомлений синій китаєць, З-поза сосонок

звіриних ніг, Із забутих

дитячих книг

Знайомий з'являється заєць. Заяри, заялини, заячмінь замаячить заяча

тінь.

Яр Славутич. РОЗСТРІЛЯНА МУЗА. Детройт, 1955, стор. 56.

*

Дні мої, мої дивні діти, Віддав вас вольній волі. Ви, мов вино, мов вітер, Мов вагони в дикучім полі.

Он: сховались хмари за. обрій, Он: бори стають на коліна, Дні мої, мої перші хоробрі Кораблі в ворожі країни.

1921

ОБІРВАНІ СТРУНИ. Нью-Йорк, 1955, стор. 210.

ПОСУХА

Над селами хмари

Похилі, І тоскно в блакить Простягають руки безсилі...

Оце тільки лишилось, Що плакать.

О, так залетіли далеко В такий голубіючий ірій, Білопіняве пір'я стелили Над селами хмари...

Сліз ні краплі — Оце нічим лишилось І плакать.

1921. Голод.

ОБІРВАНІ СТРУНИ. Нью-Йорк, 1955, стор. 211.

ГОЛОД

Над полем сохлим

Мертві вітряки, Немов хрести над віршем

Відзабутим...

Руки не сила підвести...

Ще гірша, о, ще гірша

Доля буде.

І поле й голод.

Це все — ти. Шляхи — твої пошорхлі руки. Над тим, що пишеш, Ці хрести І в борознах твоїх не зійшли звуки.

Сій же строфи люте насіння, Сій же, Поки ріже твій син твого сина, Сій же, Пазурями землю копай, Лушпайя

Сій бараболі — Ще карам не край, Ще боротись довго за волю.

1921

ОБІРВАНІ СТРУНИ. Нью-Йорк, 1955, стор. 212.

* * *

Ви, що, не знаючи мети, Спиняли стомлені здорового, Лежіть собі — до неба йти Ще довго.

І ви, що до небес мости Своєю окропили кров'ю, Простіть ви нам. Ідемо. Йти Ще довго.

І піють півні на путі, І кличуть віковічним зовом. Забули все. Ідемо. Йти Ще довго.

ОБІРВАНІ СТРУНИ. Нью-Йорк, 1955, стор. 222.

ВЕСНА

На зими нескінчену поему Упала, розтала веснянка — Перша тема

На останню білу сторінку. Іду поважний, похмурий і мрію Про щось... про поділ земельної ренти. А навколо грають, пустують дурні весновії І сміються з мене інтеліґента.

Гей, що солодким духом цигарки Пахнув на мене старенький робочий. Наче воно не зима й не Харків, А степ полином пливе і лоскоче.

І от стою... і думаю так приближно: Вірю: зробимо весну на світі. Щось підходить близько, ніжно: Товаришу, дозвольте прикурити.

КВАРТАЛИ. Альманах перший. Харків, в-во «Червоний шлях», 1924, стор. 76.

РЕВОЛЮЦІЯ

І

Коли Прометей Підвівся руба

З чотирьох ніг на дві

І, вогонь з запаленого блискавкою дуба Узявши у кострубаті руки, Повстав проти Зевса, То перша була

На землі Після незчисленних ночей

Революція.

1925

Яр Славутич. РОЗСТРІЛЯНА МУЗА. Детройт, 1955, стор. 58.

МЕТЕМФІСИС

А нас, тих, що знали зарані пісню, Заспівають у трави, квіти й коріння, Вітерець хвильовий пролетить і свисне, Тичину блакитний елан оповине. Закиває лісними очима сосюра, І знайдеться десь перекручений корінь, Такий незґрабний, такий чудернацький і бурий, Що для нього назвищ не стане тих, Ще раз полізуть в історію І наречуть йому химерне наймення: Література.

1925

Яр Славутич. РОЗСТРІЛЯНА МУЗА. Детройт, 1955, стор. 59.

КОЛИСКОВА

Моє, моєньке миле, ясне-мі Спи, золотава вовно, Летить-леліє літень в ви-со-ті, — Кімната весен повна.

Сотайтесь со-не сот-ні сніжні дні, Одчиниш двері — літо. Сичить і сіє січень по вік-ні, Дні в місячнеє сито.

Коли б не ко-ні ні-ж-ні і смут-ні, Тебе б не по-не-сли в осонні, Спи, сину мій тоненький, на ясній, На соняшній долоні.

1926

ОБІРВАНІ СТРУНИ. Нью-Йорк, 1955, стор. 216.

ОСЬ ІДУ ПО РЕЙЦІ...

Ось іду по рейці і хитаюсь, Чи дійду до краю, чи впаду, Ліс ліворуч, мов зелений заєць, Задивився на мою ходу.

Десь далеко одинокий коник Пісню травам і лісам згадав: Наче гасне дерев'яний дзвоник, Наче спить і падає вода.

Скільки днів любилося з ночами, Розтавало вранці у вікні, Скільки птиць летіло над полями, Не верталося до мене уві сні.

Я іду по рейці і хитаюсь, Чи дійду до віку, чи впаду.

Ліс спинивсь. Ліс, мов зелений заєць, Задивився на мою ходу.

«Червоний шлях», 1926, ч. 7-8, стор. 65.

ЯСЕНЬ

І співай тепер, що не ця Була остання сторінка. Я тебе прочитав до кінця, І зосталась одна картинка: «Ти мов тонесенька ясень Зросла в голубе озеро». Ах, засміялась ясна, І стала на порозі.

Не сховаєш тепер лиця, Крізь пальці горить і рдиться. Я тебе прочитав до кінця І до себе несу на полицю.

1927

ОБІРВАНІ СТРУНИ. Нью-Йорк, 1955, стор. 217.

Випливає чапля з туманів: Тихо крилами моя махає птиця, Мов у листя ранішніх лісів

З серця точить кров — і кров стає суниця

І ще тихше канула за грані І розтала десь за соснами далеко. Чапля — може то була лелека — Потонула в сутиші багряній.

І над плахтою картатою полів, Що міцніше, що солодше сниться В ніч любови, край останніх снів Народилось сонце — полуниця.

1928

Яр Славутич. РОЗСТРІЛЯНА МУЗА. Детройт, 1955, стор. 59.

* *

Овес росте край неба у пісках, Мов сивий дід, над ним куняє хмара.

Похмурий сон: на головах Стоять століття і бездумно марять. — Росте овес, киває і мовчить.

Далеко в морі хилять кораблі Латинський парус у вечірній ірій.

— Овес росте і виростає в ліс. Стовпи страшні, змертвілі й сірі, Гниють і з крахом падають на шлях...

— Росте овес край неба у пісках.

1929

ОБІРВАНІ СТРУНИ. Нью-Йорк, 1955, стор. 221.

ПОЕЗІЯ

Ми родили з тобою стільки слів, Що ними можна місяць заселити.

Ми виснували стільки, стільки синіх снів, На всіх плянетах наші грають діти.

Ми всі з тобою обпливли моря, Усі затоки в тихоокеані. Шакалом місяць з хмари визирав, Над головами марили ліяни.

То ж ми робили в рижових полях, Нас нагаями били білі люди.

Всі рани світу — на твоїх руках, Весь біль і гнів — в моїх широких грудях.

То ж ми збудуємо останні барикади, Це ж ти останнього застрелиш короля. По всій землі великі встануть ради І ти умреш, подруженько моя.

«Літературний ярмарок», Харків, 1929, ч. 9, стор. 136.

* *

Верніться! Так голос пролунав з туману, Мов птиця, Схопилось серце, руки опустились в давнину, Трамвай прорізав тишу й увірвав. Я чув, як палав день, росла трава Гей вище від гаїв, від гаиворонків, так Що її люто рвали і клювали птиці.

Та знову: Верніться! Нижче

і нечутніше, ніж далекий гуд

столиці У незліченних тротуарах вмерло слово.

«Літературний ярмарок», жовтень 1929, книга одинадцята, стор. 196.

ВІКНО ЗИМОВОГО ВАГОНА

Лежать, лежать

сніги, пливуть ліси

у крайню Раїну, де над вітром

— дальня путь.

І гаснуть голоси

граків і вечір витре З усесвіту історію снігів.

З яруги викотивсь багряний ґалаґан І цапки став над падлими полями Подобень місяця. Туман

Топив в затонах пам'ять. Рами

Небес розчахли. Зорі забрели в нігич у чорний чад, І, звівши вгору темні руки, навзнаки, назад Упала ніч.

І все ж лежать, лежать сніги, Пливуть ліси у крайню Раїну, де над вітром вольна путь, Де гори з гір

Родяться, де у дальній

Похід веде вода і не дає заснуть, Доводить, що у день веде, у виноград, Цілує листя, спорить і свариться, Верзе, що встане, Устає

і падає назад... — Немов ізроду не було снігів, Немов весна в вагоні і рука Дівоча ніжно на вустах присниться Й чабан, що десь увечері гукав, Перетворивсь на теплу й сонну птицю.

«Літературний ярмарок», вересень 1929, ч. 10, стор. 250.

МИСЛИВСЬКА ЛЕҐЕНДА

Плесо спить. В очерет Тікають перелякані брижжі. Келіх, наповнений ніччю вщерть, Келіх ніччю по вінця — смерть, і от Над щетиною бору Появляється Мертвий Крижень.

Крила йому свистять залізні, Оливом повні потужні жили, Він летить, і пізні Птахи ховають голову під крила.

Трава тремтить у чорній воді.

Поволі він облітає озеро, Голову витяг вперед, вперед, вперед, Залізні крила січуть очерет, На коліна падають лози.

І от стрілець починає бить, Божевільними пальцями шукає набоїв, Б'є і б'є, а Мертвий Крижень свистить Усе ближче, все нижче над головою.

І коли ранок встає, змучений в смерть Борнею коло чорного бору, Човен, води повний вщерть, Качає тіло з пониклою головою, Тіло стрільця, убитого вчора З його останнього набою.

«Літературний ярмарок», жовтень 1929, книга одинадцята, стор. 197.

* * *

Ах, життя моє — кругле, як м'яч, Пружне й палюче — як любов. Падай. Злітай. Смійся. Плач. Цілуй дужче, знов, і знов.

До вогню цілуй. До зубів, До холодного цілуй поту. Так ніхто тебе не любив, Не пив слину з крепкого рота.

ЯСЕН. Харків, 1930; передрук із журналу «Пролітфронт», ч. З, червень 1930, стор. 304-305.

Книга: Юрій Лавріненко. РОЗСТРІЛЯНЕ ВІДРОДЖЕННЯ

ЗМІСТ

1. Юрій Лавріненко. РОЗСТРІЛЯНЕ ВІДРОДЖЕННЯ
2. ЮРІЙ ЛАВРІНЕНКО
3. ПОЕЗІЯ Павло Тичина
4. Максим Рильський
5. Яків Савченко
6. Дмитро Загул
7. Михайль Семенко
8. Олекса Слісаренко
9. Микола Зеров
10. Василь Еллан (Блакитний)
11. Василь Чумак
12. Майк Йогансен
13. Володимир Сосюра
14. Володимир Свідзінський
15. Павло Филипович
16. Тодосій Осьмачка
17. Ґео Шкурупій
18. Дмитро Фальківський
19. Василь Бобринський
20. Михайло Драй-Хмара
21. Євген Плужник
22. Леонід Чернов (Малошийченко)
23. Степан Бен
24. Микола Бажан
25. Марко Вороний
26. Василь Мисик
27. Олекса Близько
28. Кость Буревій (Едвард Стріха)
29. ПРОЗА Микола Хвильовий
30. Валеріян Підмогильний
31. Григорій Косинка
32. Іван Сенченко
33. Борис Антоненко-Давидович
34. Юрій Яновський
35. Остап Вишня
36. ДРАМА Микола Куліш
37. Кость Буревій (Едрард Стріха)
38. ЕСЕЙ Андрій Ніковський
39. Юрій Меженко
40. Микола Хвильовий
41. Микола Зеров
42. Володимир Юринець
43. Олександер Довженко
44. Лесь Курбас
45. Михайло Грушевський
46. Юрій Лавріненко
47. Євген Сверстюк
48. ПОЖЕРТВИ

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate