Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Юрій Лавріненко. РОЗСТРІЛЯНЕ ВІДРОДЖЕННЯ
Марко Вороний
1904-1937
Син Миколи Вороного. Уже своїми першими поезіями виявив талант, що здався вищим за талант його славетного бать-ка-поета. Народився 1904 року в Чернігові. Мати його була дочка поета М. Вербицького. Друкуватися почав під псевдонімом Марко Антіох 1925 року в львівських журналах, надсилаючи вірші своєму батькові, що жив тоді на еміграції.
З поворотом Миколи Вороного в Радянську Україну Марко з 1926 року друкується виключно під своїм ім'ям і тільки в радянських журналах («Глобус» — з 1926, «Життя й революція» — з 1927, «Червоний шлях» — з 1926). Всупереч своїм обіцянкам повної свободи Москва незабаром вислала Миколу Вороного з України. Син Марко пробував рятуватися еміграцією з України в Москву. Але 1935 року Москва запроторює на Соло-вецьку каторгу і батька й сина, де по них пропав слід.
Поезії Марка Вороного (Антіоха) ніколи не були зібрані і видані окремою збіркою. Друкуючи пучок сонетів Марка Вороного, один львівський журнал писав: «Молодий поет-неороман-тик, співець трагічности нашої епохи. У його віршах відчувається невичерпна потенціяльна сила, що шукає свого виходу. Серед сучасних поетів Радянської України його талант помітно визначається глибшим змістом і досконалою формою». («Світло», Львів, 1926, ч. 6, стор. 11).
Одна з болючих ранніх молодих втрат поезії двадцятих років.
ОТЧИЗНА
Моя отчизно! Знаю я, тобі Судилась крізь війну в віках дорога. Ти Бога бачила, такого Бога, Що віти опустилися в журбі.
Ще колії татарської гарби Лишилися і з полум'я грізного Не вийшла ти. Бо он ще відблиск його, Поглянь, горить на степовім горбі.
Так, од могил земля наша горбата...
О, проклинаю всіх, хто єсть Батий!
На переможцях скрізь печать проклята.
Он на бурхливім небі знак страшний.
То крови з хмар напухнув хрест гігантський: Не вийти з бід країні цій селянській.
ВІЗІЯ
Я раз лежав. Спокійна течія Несла вгорі золотосяйні хмари... Коли здалось — мов у глухім ударі, Блакить розкрилась і стряслась земля!
Як божевільна мрія палія, Палала сфера. Огняні примари Розходились і сходились у пари... І в спеці шкіра тріскалась моя.
І я побачив: неслась земна куля Серед пекельного того розгулля У хорі незчисленному плянет.
Зотліло все в страшнім огні свободи: Гляділо сонце липі в холодні води І диски місяців, як мідь монет.
БОНДАРІВНА
Ой, не вітер то гуде над дахом, Поринає в сиву далину — Зграя гайвороння, птах за птахом, Обминає Бондарівнину труну.
Ти лежи, лежи в труні сосновій, Бондарівно, дівко молода; Потемніла, помутніла з крови У Дніпрі широкому уся вода.
Гей, на коні, і шаблі в долоні, Тільки вітер шляхом заміта. У небесній грозовій опоні Проступила тінь вогненного хреста.
СЛОВО
Настали ночі темні і глибокі, і в тиші вогкій туляться сади. Спадають німо в течію води і листя, і зірки мільйони років.
Куди у тьмі не йди, не чутно кроків, в таємній тиші губляться сліди...
А десь над вами, села й городи, підводиться Господень зір стоокий.
Так ми життя хвилинне проживем, калейдоскоп одвічних наших тем розіб'ється об чорну тайну ночі.
Одно лишає нам хаос розлук: в широкій ніжності відкриті очі і Слово, роджене з блаженних мук.
Журнал «Світ», Львів, 1926, ч. 6, стор. 11.
Книга: Юрій Лавріненко. РОЗСТРІЛЯНЕ ВІДРОДЖЕННЯ
ЗМІСТ
На попередню
|
|
