Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Юрій Лавріненко. РОЗСТРІЛЯНЕ ВІДРОДЖЕННЯ
Кость Буревій (Едвард Стріха)
1888-1934
Кость Буревій — людина трьох різних життів.
Перше життя було типовим життям «всеросійського» професіонального революціонера-підпільника, активного діяча, а потім і члена ЦК найстаршої і свого часу найсильнішої російської партії соціялістів-революціонерів (1903—22). Це життя дало Буревію 68 царських і одну більшовицьку російську тюрму, три заслання на Північ і в Сибір та втечі з них, досмертну туберкульозу і десятки операцій кістки. Єдиною компенсацією за це мучеництво було звільнення Буревія від опію «всеросійської одности» шляху до свободи народів-рабів Росії — під керівництвом... тієї ж Росії.
Друге життя (1923—34) — це життя видатного діяча Розстріляного відродження. Воно дало йому нові злидні і переслідування, але повернуло йому його Україну, дало найвищу втіху будувати, творити непроминальні вартості.
Третє життя Костя Буревія — це життя мітичного Едварда Стріхи, що народився 1927 року, але не вмер і досі, бо (про це свідчить також славіст та історик літератури Дмитро Чижев-ський) записало Буревія до невеличкої в історії світової літератури групи найліпших майстрів пародії і літературної містифікації. Друге і третє життя можна розглядати як одно, що тривало лише десять літ і що коштувало йому розстрілу, коли він мав лише 46 років і почав семимильними кроками наздоганяти втрачений час.
Народився Буревій 2 червня 1888 року у слободі Велика Меженка, південна Воронежчина, що складом населення є українська, але тільки завдяки «ленінській національній політиці» осталась всупереч волі населення по живому одрізана від Радянської України і приєднана до Радянської Росії. Батько Костя — Степан Буревій мав багато дітей і мало поля. Кость міг кінчити тільки сільську чотирирічку. Дальшу освіту він здобув самотужки, головно в тюрмі й на каторзі. Наприклад, на першому його засланні його товариші неволі — студенти, захоплені сільським самородком-талантом, помогли Костю підготуватися до іспиту за гімназію на атестат зрілости (матуру), який
він і склав у Петербурзі, — відбувши термін заслання. На тому ж засланні учив він польську і французьку мови. Після другого заслання вчився у Петербурзі на Вищих комерційних курсах. Увесь час по тюрмах багато читав.
Воронеж був відомий центр російського есерівського руху. На південну Воронежчину менше сягала діяльність українських організацій. Тому й не дивно, що 15-літній Кость Буревій — селюк, позбавлений перспектив освіти і заробітку, — уже є в складі мережі російської ПСР і дописує до нелегальних російських есерівських газет. В складі ПСР Буревій був активним діячем обох революцій — 1905 і 1917. Перший арешт 1905 року за участь в аграрних заворушеннях тільки штовхнув юнака в підпілля і до участи в замаху на воронезького генерал-губернатора. 1907 — Кость уже член Острогорського повітового комітету ПСР. 1911 — другий арешт, Кость на лаві підсудних у складі 300 селян. Заслання в Олонецьку губернію, на самотній острів Большой Куганаволок. Із заслання шлях не додому, а в Петербург, де він здає матуру і виконує відповідальну роботу в напівлегальній газеті «Мысль». В липні 1914— третій арешт. В петербурзькій тюрмі сидить із співробітниками «Правды» Миколою Скрипником, А. Єнукідзе, Кіселевим. Засланий у східний Сибір на Єнісей, де знайомиться з Бурцевим, Смілгою, Ба-даєвим. Григорій Петровський — майбутній «президент» Радянської України — помагає Буревію сісти на пароплав і втекти. Красноярськ, Москва і знову Петербург, де він — організатор робітничого забезпечення робітничих лікарень, страхкас, страйкових комітетів. Підпілля, постійна зміна паш-портів, мешкань, прізвищ... Участь у підготовці замаху на кабінет міністрів. Водночас учиться на Вищих комерційних курсах. В жовтні 1916 — четвертий арешт і Сибір на 5 років, довгі російські арештантські етапи, той самий Туруханський тракт і глуха сибірська тайга. Підготовку нової втечі «зірвала» революція — в березні 1917 Буревій переживає урочистий поворот із Сибіру амнестованих. Кінчилось, нарешті, підпілля.
З весни до осені 1917 Буревій у Воронежі — голова ради робітничих, солдатських і селянських депутатів, член губкому ПСР, потім депутат Всеросійських Установчих Зборів, член бюро їх есерівської фракції. Четвертий з'їзд ПСР у грудні 1917 обирає його членом ЦК ПСР. Перше видання «Большой Советской Энциклопедии» подає, що Кость Буревій був також членом Української Центральної Ради. Активна боротьба проти диктатури більшовиків ставить його на чолі поволзького повстання, він працює в самарському комітеті «Установчих Збо-рів». В боротьбі з імперсько-реставраторськими нахилами ПСР організує з однодумцями групу «меншість ПСР», яка розвалюється в 1922 році. В ті часи стався перший арешт Буревія органами ЧК. До того періоду стосуються такі його книжки: КОЛЧАКОВЩИНА (Москва, 1919, 40 стор.); ПОЭТ БЕЛОГО ЗНАМЕНИ. А. Блок (Москва, 1921, 23 стор.); РАСПАД. 1918-22 (Москва, 1923, 131 стор.).
1922—23 Буревій навіки прощається з російським політичним життям — із тою віковою руїнною оманою «всеімперства» — «всеросійського» рабства і «всеросійського визволення». Він виходить на власний український шлях. Після короткої праці ре-дактором-економістом у «Сельхозсоюзе» і ВСНХ Буревій переходить на інвалідну пенсію (туберкульоза кістки). Решту прожитку для родини (дружина Клавдія і дочка Оксана) здобуває літературними гонорарами уже виключно як український письменник. 1925 року появляється в «Червоному шляху» (ч. 5, стор. 23—24) уривок із його роману ХАМИ, а також кореспонденції про життя дуже чисельної української колонії в Москві, про Український клюб, Українську театральну студію і видавництво «Село і місто», що в їх організації Буревій грав провідну ролю. Його боротьба за те, щоб уряд РСФСР узяв на бюджет культурні установи української меншини в Москві, як то зробив уряд України для російської меншини, не дала позитивних наслідків. Вперше звернув на себе увагу на Україні Буревій своєю книжкою ЕВРОПА ЧИ РОСІЯ. ШЛЯХИ РОЗВИТКУ СУЧАСНОЇ ЛІТЕРАТУРИ (Москва, видання автора, 1926, 39 стор.), в якій він виступив опонентом Хвильового, закидаючи останньому ідеалізацію Европи і недооцінку вартостей російської художньої літератури. Цей невдалий виступ був продиктований, мабуть, якимись тактичними міркуваннями, які могли бути наслідком непоінформованости людини, що з дитинства ще змушена була жити поза межами України. В усякім разі, після гострої відповіді з боку Хвильового Буревій із опонента стає досмертним прихильником Хвильового, платячи за цю прихильність лицарську ціну власним життям. Коли в 1927 році Буревій виступив під псевдом Едварда Стріхи, як нещадний пародист, проти червоного лівацького пристосуванства і підхліблювання новій московській релігії ленінізму, то перший, і спершу чи не єдиний, хто був утаємничений в секрети Едварда Стріхи, був Хвильовий і його товариші (про це пише Буревій у «Автоекзе-куції» Едварда Стріхи).
1929 року Буревій переїжджає до Харкова і тут кидає всі свої сили в культурну українсько-російську боротьбу, дарма що вже наступали тоді часи втручання в цю боротьбу органів
НКВД. У Харкові Буревій показав себе як першорядний знавець і критик театру, літератури, мистецтва (див. його книжки: ТРИ ПОЕТИ, Харків, «ЛіМ», 1931, 88 стор.; А. БУЧМА. Монографія з приводу 25-ліття роботи актора. Харків, «Рух», 1933; також редаговані Буревієм монографії про малярів Самокіша, Дмитра Левицького та театральні мемуари Саксаганського, Кропивницького, Садовського й ін). 1928 року Буревій закінчує історичну драму «Павло Полуботок», яку він писав для нащадків, а не для друку, як сповідь свого життя. Гетьман Полуботок, що не хотів бути ні Мазепою, ні малоросом, а рівноправним союзником Москви, умирає в петербурзькій тюрмі на очах царя з прокльоном московському віроломству і з словами: «О! Я тепер добре знаю, що воля міститься на кінці шаблюки!» В цих словах прозвучав висновок, який зробило ціле радянське покоління українців із свого найсвіжішого досвіду співпраці з більшовицькою Росією.
Але найбільшим літературним пам'ятником Костя Буревія остався його Едвард Стріха, мітичний автор із власною мітич-ною біографією, викладеною у пародійному шедеврі — поемі «Зозендропія». Едвард Стріха — це літературний образ, тип радянського кар'єриста, що їздить дипкур'єром уряду СРСР по лінії Москва—Париж, що пише ультраліві комуністично-футуристичні вірші. Якесь несамовите поєднання безпардонного нахаби і жалюгідного пристосуванця до вимог компартії, обпльо-вувача всіх цінностей і майстра самореклями, порожнечі із страшенною галасливістю, провінційного примітивізму із пре-тенсією на ультрамодерну «европейськість», безмежного егоїзму і егоцентризму з великою охотою робити революції і поліпшення суспільств. Формально і в першу чергу це була містифікація і пародизація українського «комункультівського» панфутуризму на чолі з Семенком, який саме тоді поперед партії бив неоклясиків і ваплітян, як «буржуазних націоналістів». Але фактично це була сатирична пародія на весь московсько-більшовицький лад, на протеговану ним «пролетарську літературу» і критику. Многосторонність цієї пародії просто вражаюча, бо, крім того, вона була скерована і проти перелицьовки вікової російської імперії в формі СРСР, і проти тих, що є «раби рабів» (українські комуністи), і проти конструктивізму та порнографізму В. Поліщука, і проти (правда, в дружньому тоні) слабих місць неоклясиків та «романтиків вітаїзму».
Семенко, одначе, повірив, що Едвард Стріха — це не містифікація, а реальний футурист і дипкур'єр. Протягом 1927—28 pp. Семенко надрукував у своєму журналі аж 11 зухвалих нищівних пародій на себе Едварда Стріхи. Більше того, Семенко під-дався цій літературній провокації і сам почав наслідувати окремі манери Стріхи. Семенко називав Стріху в своєму журналі ге-ніяльним і сміявся з тих читачів, які писали йому, що Стріха — це злюща пародія на Семенка. А коли довідався, що Стріха є містифікація — надрукував кілька своїх віршів за підписом Стріхи, а потім оголосив, що Стріха умер, кинувшись у Мурманську із скелі в море. Та вже було пізно. Буревій змусив Семенка припинити зловживання чужим псевдонімом. Він публікує далі у Поліщуковім конструктивістичнім журналі «Авангард» (ч. З, 1929) автобіографічну поему Стріхи «Зозендропія», на запрошення Хвильового дає своє пародійне оформлення журналові «Літературний ярмарок» (ч. 8, 1920). Він демонструє себе формально більшим майстром футуристичної поетичної техніки, ніж сам Семенко, розгортає далі надзвичайний портрет Едварда Стріхи та сипле безліч ущипливих дотепів на панівний лад. (Цих дотепів була сила і в двох ревіях Буревія — «Опор-тунія», що йшла в 1930 році в харківському театрі «Веселий пролетар» у поставі Бортника, — і «Чотири Чемберлени», перша редакція, що йшла понад сто разів 1931 року в найкращому тоді театрі «Березіль»).
Нарешті ЦК партії втратив терпець і наказав партійній критиці розгромити Едварда Стріху. Усі лайки були висипані на Стріху. А коли виявилось, що Стріхи властиво не існує, тоді скаженство дійшло меж. Буревій мусив виступити з самокритикою, але і тут він зумів здобути перемогу, давши статті пародійну назву «Автоекзекуція» і підписавши її таки іменем Едварда Стріхи. Отак родилась пародія на радянську самокритику саме в момент, коли поголовно всі мусили самокритикуватися. Я думаю, що величезний сприт у знаменито проведеній літературній афері Стріхи — почерпнув Буревій із свого многолітньо-го досвіду підпільного революціонера-конспіратора. Що ж до його імітацій різних літературних форм, його слово- і образотворчого багатства, гумору й сатири, — то тут виявився його першорядний літературний талант і почуття міри та стилю.
Позбавлений усіх заробітків, цілком уже «підготований» пресою до арешту, Буревій шукав 1932—33 року заробітку, часом ще друкуючи які дрібниці в знайомих редакторів під псевдонімами Варвара Жукова та Нахтенборґен. В шухляді нагромаджувались нові готові праці про театр, драматургію. Лежали там уже готові «Мертві петлі. Тюремні мемуари». Тим часом злидні і сексоти дедалі щільніше облягали хату. У вересні 1934 Буревій, лишивши родину в Харкові, їде до Москви шукати заробітку і порятунку від арешту. В жовтні родина ще мала від нього листи. Потім запанувала мовчанка, яку перервало урядо-ве повідомлення Москви, вміщене в усій радянській пресі за 11 грудня про арешт української групи «терористів-білогвардій-ців» — тих самих «28», серед яких, поруч Буревія,- були названі Олекса Близько, Григорій Косинка, Дмитро Фальківський та інші. Рівно через тиждень радянська преса за 18 грудня 1934 повідомила про вирок розстрілу і його виконання за постановою прибулої з Москви в Київ військової колегії найвищого суду СРСР. Розповідають, що Буревій та інші підсудні зустріли вирок як герої, вигукуючи безсмертя України і вічну ганьбу її катам.
Через 20 років Буревій-Стріха народився вдруге. Його донька Оксана, якій пощастило зберегти і вивезти за кордон під час Другої світової війни неконфісковану частину архіву батька, видала в блискучому оформленні Якова Гніздовського і в редакції Юрія Шереха прекрасний безсмертний томик, що читається, як роман: Едвард ^Стріха. ПАРОДЕЗИ. ЗОЗЕНДРОПІЯ. АВТО-ЕКЗЕКУЦІЯ (Нью-Йорк, «Слово», 1955, 268 стор.). Цей томик повного Едварда Стріхи є справжнім народженням першого в історії української літератури великого пародиста. Бо така вже природа того рідкого ґатунку, в якому пародія водночас є літературною містифікацією, що вона стає цілісним літературним твором тільки після її повного видання і демаскування.
Крім кількох зразків пародій Стріхи ми подаємо в розділі драми також уривок із п'єси Буревія «Павло Полуботок».
ПАРОДЕЗИ
Партвивіска
Зробіть мені квиток партійний: Навдовжки — кілометр, Навширшки — кілометр!
І напишіть червоним на вогні: Це — Стріха Едвард —
рядовий
загонів геніяльних
геній!
Напишіть: Він сліз не має, Цей Едвард, А кров — барилами, Пожежами — вогонь
У
собі
носить.
Напишіть: Письменство він врятує
Від Хвильових, Тичин
і
Рильських, Політику — від Чемберленів, Поезію — від солов'їв.
Напишіть: Він там співа — де бій, Сміється там — де жах, Сумує там — де європейки, Радіє там — де Шкуру пій, Регоче: разом із Семенком.
І
напишіть: Умре він радо
За владу рад Всесвітню.
І смерть
І сміх...
Так напишіть
Червоним на вогні
Партвивіски — квитка
И поставте
На майдані —
Усім
на
радість.
«Нова ґенерація», Київ, 1928, ч. 1. Тут узято з книжки: Е^цвард Стріха. ПАРО-ДЕЗИ. ЗОЗЕНДРОПІЯ. АВТОЕКЗЕКУЦІЯ. Нью-Йорк, Об'єднання Українських Письменників «Слово», 1955, стор. 22.
Ррреволюція
РРРеволюцію
писати. З трррьома ррри-ррри! Щоб гурррикан
ррревів
з еррреба й ррревли вітррри!
Візьміть ви слово вітер, одкиньте ер, — і стане царський Вітте, що вже давно помер.
Тепер зробіть те саме зі словом революція й одразу ж бридко стане: солодка еволюція...
РРРеволюцію
писати
тррреба З трррьома ррри-ррри! Щоб гурррикан
ррревів
з еррреба й ррревли вітррри!
З архіву Костя Буревія (він же Едвард Стріха). Вперше видруковано в журналі ♦Арка», Мюнхен, 1947, ч. 6.
ЗОЗЕНДРОПІЯ
Конструктивно-експериментальна радіопоема
(Уривок)
Червоні чвари!
Час червоний!
Чурило
черево
чи чоло, чи чо, чи чох, чи чор зна що?
Чи очі плачуть, чи регочуть?
Чи чорне щось червневе?
Чи кінь червоний скаче
назустріч чорному коневі?
Нехай він чорний, нехай оілии, —
усім чортам одна ціна: біль, біль, біль, біль, біль балок білих
й червоно-білая стіна!
Мерсі!
Мерсі!
червоний читачу!
Мерсі, що почекав, поки я в честь чека
алітерації
на ч, на р, на б
черкав.
Альманах «Аванґард» (редактор В. Поліщук), Харків, 1929, ч. 3. Тут передруковано із книжки: Едвард Стріха. ПАРОДЕ-ЗИ. ЗОЗЕНДРОПШ. АВТОЕКЗЕКУЦІЯ. Нью-Йорк, «Слово», 1955, стор. 118-119.
Книга: Юрій Лавріненко. РОЗСТРІЛЯНЕ ВІДРОДЖЕННЯ
ЗМІСТ
На попередню
|
|
