Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Юрій Лавріненко. РОЗСТРІЛЯНЕ ВІДРОДЖЕННЯ
Олекса Слісаренко
1891-1937
Народився 16 березня 1891 року в хуторі Канівцові Щото-ватської волости кол. Вовчанського повіту на Харківщині. Батько — ремісник-лимар Андрій Снісар. Закінчив Харківську середню хліборобську школу, працював агрономом, був мобілізований під час Першої світової війни, під час революції самовільно демобілізувався, приїхав до Києва, взявши участь у формуванні тодішнього українського державного і літературного життя. Почавши в поезії як символіст, приєднується на короткий час до футуристичної групи Семенка, а потім у середині 20-их pp., переїхавши до Харкова, приєднується до ВАПЛІТЕ.
Перші поезії друкував у журналі «Рілля», 1911. Книжки поезій: НА БЕРЕЗІ КАСТАЛЬСЬКОМУ, Київ, «Сяйво», 1918, 80 стор.; за підписом О. Слісаренко, М. Любченко, М. Семенко — АЛЬМАНАХ ТРЬОХ, Київ, вид. т-ва укр. письменників, 1920, 64 стор.; ПОЕМИ. Київ, 1923, 40 стор.; БАЙДА (вибрані поезії за роки 1910—27), Харків, 1928 (друге видання Харків-Київ, 1931).
З 1928 року перестав писати поезії і перейшов виключно на прозу, даючи добрі фабульні оповідання, скупі на слова і па-тос, але зігріті помірною дозою ліризму (збірки оповідань В БОЛОТАХ, 1924; ПЛАНТАЦІЇ, 1925; КАМІННИЙ ВИНОГРАД, 1927; СЛІДИ БУРУНІВ, 1927; СПРОБА НА ОГОНЬ, 1927 - та інші; також повісті ЧОРНИЙ АНГЕЛ та ЗЛАМАНИЙ ГВИНТ).
За бажання перенести в свою поетичну і прозову творчість досвід західньоевропейської літератури, за участь у ВАПЛІТЕ і боротьбі проти примусової провінціялізації української літератури був гостро критикований партійною пресою. Остаточно впав у немилість Москви в 1927 році, коли написав листа Максимові Горькому, протестуючи проти тези Горького, що твори російської літератури на українську мову перекладати не варто, бо українці, мовляв, розуміють російську мову. Заарештований 1935 року, засланий в концтабір на Соловки, слід по ньому пропав 1937 року, коли в таборах провадилися масові розстріли в'язнів.
ПАМ'ЯТІ ГНАТА МИХАЙЛИЧЕНКА
Всі ми розіп'яті на хрестах, Всі ми покриті ранами.
Заповідано нам жорстокий шлях
Злими коранами.
Заповідано бути нам єретиками, Синами дикої долі, Розрубати степи прямими стежками
І впасти серед поля.
Вірили ми, що над чорними голгофами
Зустріне нас привітний Ісус, І потечуть величними строфами
Шляхи на Емаус...
Але очі с ліпилися далями, Кривавіли глибокі рани...
Посміялись над нашими ордалями
Ворожі корани.
НА СПОЛОХ. Збірник. 1921, стор. 17-18; передрук з антології ОБІРВАНІ СТРУНИ, Нью-Йорк, 1955, стор. 170.
УОТ УІТМЕН
Я чоловік.
Такий звичайний, що аж смішно —
Ріка кришталева у смердючих берегах, Віки
Шелестять надо мною крилами. Тремтіння і жах
Перетоплюю на сміливість у своїх гамарнях, Слухаю шуми вітру, машин і дихання коханої
женщини;
Бачу хмари, землю, димарі, звірів і людей;
Мацаю речі, нюхаю запахи: Я такий звичайний, що аж смішно.
І день мій розцвітає, як лотос.
ОБІРВАНІ СТРУНИ. Нью-Йорк, 1955, стор. 166.
НА ПАСІЦІ
Дадан. Дуплянка. На березі білій Іконка праведних Зосима і Саватія. Над вуликами — кельями день цілий Кружляє працьовита братія.
Несуть у келії ченці крилаті
Мед золотий і віск на жовті свічі...
Уклін мій вам, невтомні будівничі!
Невпинно цілий день працює братія, А вечором стихають в кельях шуми руху. Іконка праведних Зосима і Саватія Вартує монастир від злого духу.
1 січня 1927
ОБІРВАНІ СТРУНИ. Нью-Йорк, 1955, стор. 167.
ІНЕЙ
За білим маривом жагучий скрип возів — Іржаві відгуки тернового терпіння... А тут, на травах, на гнучкій лозі, Розляла осінь вина білопінні*
Цей день зажурений веде мене, як друга, В сивизну тиху, в брязкіт збройних літ, Коли серця у грудях бились туго У такт дзвінкий бойовищ і копит.
І згадуєм діла такі наївні й прості, І захват бойовий в небойових піснях, Як лляли кров ми на осінні брості Запушеного приморозком дня.
І день білявий мій — юнак сереброкудрий Нагадує мені, що вже давно-давно Розквітла брость, якій ми так немудро Точили мудре молоде вино.-«
...У інеї ліси, немов у мреві» Ті самі дерева, що знав я Ы колись, За тих часів, коли громовим ревом Дні буреломні землю потрясли...
О, дні прозорі! Кришталі осінні! Були ви сміливі, прекрасні і страшні, Як рвались ваші поводи ремінні, Як червінкова кров горіла #а стерні...
...За білим маревом стихає скрип возів, Колись вантажених понівеченим тілом... І мовчки я схиляюсь до лози, До червінкових віт, покритих білим...
«Вапліте», 1927, *• 2, стор. 91-92.
Книга: Юрій Лавріненко. РОЗСТРІЛЯНЕ ВІДРОДЖЕННЯ
ЗМІСТ
На попередню
|
|
