Міжнародний цивільний процес з погляду нашої дисципліни — це комплекс процесуальних дій, пов’язаних із захистом прав іноземних фі-зичних та юридичних осіб у судових та арбітражних органах України.
Міжнародний цивільний процес охоплює такі поняття:
• визначення підсудності у справах, що виникають з цивільних, сі-мейних та трудових правовідносин, у яких бере участь іноземний елемент;
• процесуальне становище іноземних фізичних та юридичних осіб;
• процесуальне становище іноземної держави та її дипломатичних і консульських представництв;
• встановлення змісту іноземного права;
• звернення до іноземних судів з дорученнями про вручення доку-ментів та виконання певних процесуальних дій;
• виконання доручень іноземних судів;
• визнання та виконання (у тому числі і примусове) іноземних судо-вих рішень;
• виконання нотаріальних дій;
• визнання іноземних арбітражних (третейських) угод;
• розгляд спорів міжнародним комерційним арбітражем;
• примусове виконання рішень іноземного арбітражу.
234
На сучасному етапі розвитку світової цивілізації законодавці різних країн уже звикли до використання у своїх судах у певних випадках іно-земного матеріального права. А от до процесуального права їх ставлен-ня ревниве. Вони використовують власні, а не чужі процесуальні норми. Трапляється, що в якійсь країні певна норма вважається процесуальною, а в іншій — матеріальною. У таких випадках відповідний суд трактує цю норму за власним розсудом, тобто, вважаючи її, наприклад, матеріаль-ною, належно використовує її при розв’язанні спору. В Україні, наприк-лад, позовна давність належить до матеріального права, а в Англії — до процесуального.
У міжнародному приватному праві різних країн світу застосовують такі основні принципи визначення підсудності:
• громадянство сторін спору (у деяких країнах достатньо, щоб лише позивач був громадянином відповідної держави);
• поширення правил внутрішньої територіальної підсудності на справи з іноземним елементом;
• присутність відповідача.
Нерідко держави світу передбачають виключну підсудність власних судів щодо тієї чи іншої категорії справ. Найчастіше це справи, що сто-суються земельних ділянок та будинків, тобто нерухомого майна. Відо-ма міжнародному приватному праву факультативна підсудність може у певних випадках бути множинною, тобто справа підлягає компетенції судів більш як двох держав.
Угоди суб’єктів міжнародного приватного права, що встановлюють підсудність, називають пророгаційними. Вони визначають, суд (арбіт-раж) якої країни буде компетентним розглядати спори. Пророгаційною угодою можна вибрати компетентний суд, але не можна змінити його ре-чову або функційну компетенцію.
Судові органи різних держав світу здійснюють контакти кількома способами. Найпростішим є спосіб, коли суд однієї держави звертається безпосередньо до суду іншої держави. Судові доручення також можуть передаватися через центральні органи юстиції. Два названі способи передбачає Договір між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 27 травня 1993 р. Процитуємо відповідну статтю:
“Стаття 3. Порядок зносин
1. В справах, що охоплюються цим Договором, установи юстицій зносяться між собою за посередництвом центральних органів, якщо інше не передбачено цим Договором.
235
2. В розумінні цього Договору центральними органами є: з боку Ук-раїни — Міністерство юстиції та Генеральна прокуратура, а з боку Рес-публіки Польщі — Міністерство юстиції.
3. Центральні органи можуть домовитися, що установи юстиції До-говірних Сторін зносяться між собою безпосередньо”.
У світі використовують також дипломатичний канал за таким лан-цюжком: власний суд — власне Міністерство закордонних справ — власне посольство (консульство) у відповідній країні — Міністерство за-кордонних справ відповідної країни — суд відповідної країни.
Окремі країни для виконання судових доручень використовують спе-ціальних уповноважених, що проживають в іноземних державах.