Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Ґете Йоганн-Вольфґанґ. ФАУСТ. ЧАСТИНА ПЕРША
Б р а н д е р
І зо страху середо дня
У кухню як не скоче!
Упало край вогню, бідня,
Так жалібно пискоче...
Отруйник злий сміється лиш:
„Ого, як солодко квил'иш
Неначе з закохання!”
Х о р
Неначе з закохання!
З і б е л ь
Ех, ниці блазні! І чому б
Із цього приводу радіти?
Жарт – бідну крису отруїти!
Б р а н д ер
Чи ба, озвався крисолюб!
А л ь т м а є р
Ех ти, товстий, а тонкокожий,
Ти, голом'озина гладка!
Недаром же і сам ти схожий
Ураз на крису й пацюка.
Ф а у с т і М е ф і с т о ф е л ь.
М е ф і с т о ф е л ь
От, для початку придивися,
Як весело живе гульвіса:
Йому, крім гуль, усе бридня,
Справляє празника щодня.
Хоч розум в’яне від безділля,
Танцює кожен тут кругом,
Мов кошенятко за хвостом;
Аби легке було похмілля,
Аби шинкар на віру дав –
Ото йому усіх і справ.
Б р а н д е р
Що це за люди чудородні?
Одразу знать, що лиш сьогодні
До нас у місто прибули.
Ф р о ш
Це правда. Лейпціґ наш в тім гідний похвали!
Він, мов малий Париж, своїх людей карбує.
З і б е л ь
І хто ж, по-твоєму, вони?
Ф р о ш
Стривай лиш! Хай вип’ють у охоту,
Я в'изнаю од них усе достоту –
Вони ще проти мене сосуни!
А все ж таки здається, що пани:
Такі бундючні, гордовиті.
Б р а н д е р
Та це базарні дурисвіти.
А л ь т м а є р
Хтозна.
Ф р о ш
Ось я їм дам, дивись.
М е ф і с т о ф е л ь
(до Фауста)
Людцям і невтямки, що біс
Їх може враз за карк схопити.
Ф а у с т
Чолом, панове, б’ю!
З і б є л ь
Спасибі, й вам чолом!
(Тихо, позираючи на Мефістофеля).
А цей чого немов кульгає ?
М е ф і с т о ф е л ь
Чи можна й нам присісти за столом?
Як доброго вина у вас бігмає,
То хоч в гурті звеселимось.
А л ь т м а є р
Ви дуже вередливі щось.
Ф р о ш
У Ріппаху, мабуть, сю ніч ви ночували
І в Ганса-дурника вечері заживали?
М е ф і с т о ф е л ь
Ні, цим раз'ом не довелось,
А на тім тижні в нього ми бували:
Він нам розповідав про любих родичів
І кожному із них вклонитись доручив.
(Кланяється Фрошу).
А л ь т м а є р
(тихо)
А що, піймав! Це зух!
З і б е л ь
Авжеж! Це битий жак!
Ф р о ш
Стривай, заїду ще інак!
М е ф і с т о ф е л ь
Іще недавно тут, здається,
Бриніла пісня голосна;
Од цих гінких склепінь луна,
Мабуть, чудово оддається?
Ф р о ш
А ви, буває, не артист?
М е ф і с т о ф е л ь
Велика хіть, та невеликий хист!
А л ь т м а є р
Ви б пісню нам якусь...
М е ф і с т о ф е л ь
Та я їх силу знаю.
З і б е л ь
Але нову – такий наказ.
М е ф і с т о ф е л ь
Вернулись ми з Іспанії якраз,
Вина й пісень уславленого краю.
(Співає).
Жив цар колись в давн'ину,
Й була у нього блоха...
Ф р о ш
Ха-ха! Блоха! Приємна вість!
Блоха у нас жаданий гість.
М е ф і с т о ф е л ь
(співає)
Жив цар колись в давн?ину,
Й була у нього блоха;
Мов рідную дитину,
Він ту блоху кохав.
Велів кравця позвати.
Прийшов к ньому кравець:
„Поший мерщій паняті
Штанці і жупанець!”
Б р а н д е р
Хай нагадать кравцеві не забудуть,
Щоб пильно міру добирав,
Бо він пропав, навік пропав,
Якщо штанці у брижах будуть.
М е ф і с т о ф е л ь
В саєти, в адамашки
Блоху вдягли кругом,
Обвішали у стяжки,
Оздобили хрестом.
Міністром стала скоро –
Аж сяють ордени,
Весь рід взяла до двору,
Всіх вивела в пани.
А ті вже не давали
Спокою дворакам,
Царицю – й ту кусали,
Шпигали її дам.
Не стало впину злющим,
Ні вбить, ані зігнать...
Ми ж трощим їх ще й плющим.
Хай спробують кусать!
Х о р
(весело)
Ми ж трощим їх ще й плющим.
Хай спробують кусать!
Ф р о ш
Браво! Браво! Молодець!
З і б е л ь
Блосі – блошиний і кінець!
Б р а н д е р
Між нігтів згинуть їй дано!
А л ь т м а є р
Віват свобода! Віват вино!
М е ф і с т о ф е л ь
На честь свободи – так, пилась би всмак чарчина,
Якби у вас були хоч трохи кращі вина.
З і б е л ь
Ізнову та ж балаканина!
М е ф і с т о ф е л ь
Боюсь зробити кривду шинкарю,
А то б я дав вам для спробунку
Із похідного льоху трунку.
З і б е л ь
Нічого! Я вас помирю!
Ф р о ш
Дамо вам похвалу, як буде до вподоби.
Та цур! Щоб не маленькі проби!
Тут треба, щоб суддею буть,
Добряче цівкою смикнуть.
А л ь т м а є р
Це гості з Рейна, річ видима.
М е ф і с т о ф е л ь
Добудьте десь свердл'а!
Б р а н д е р
А що свердлом робить?
Хіба в вас тут і кухви за дверима?
А л ь т м а є р
Он в шинкаря в кутку начиння все лежить.
М е ф і с т о ф е л ь
(бере свердла; до Фроша)
Яким же вас почастувати?
Ф р о ш
А що, хіба у вас усякі є?
М е ф і с т о ф е л ь
Хай кожен те, що хоче, п’є.
А л ь т м а є р
(до Фроша)
Іч? Ти почав і губи вже лизати!
Ф р о ш
Гаразд! Як вибирать – то рейнське вибираю:
Найкращі нам дари від батьківського краю.
М е ф і с т о ф е л ь
(просвердлюючи дірку в столі проти Фроша)
Ви воску принесіть, щоб з'атички ліпити.
А л ь т м а є р
Та це таке – дурних сліпити!
М е ф і с т о ф е л ь
(до Брандера)
А вам?
Б р а н д е р
Шампанського вина,
Щоб шумувало аж до дна!
М е ф і с т о ф е л ь провірчує дірки; хтось тим часом поналіплював
із воску пробок і затикає дірки.
Б р а н д е р
Й чужого не цураймось, друзі, –
Буває, й там щось добре є.
Хоч німцю щирому не до душі французи;
Він їхні вина радо п’є.
З і б е л ь
(коли Мефістофель підходить до нього)
Я кислого, признатись, не люблю,
Солодкого ж ніде не уникаю.
М е ф і с т о ф е л ь
Тоді я вам вточу ток'аю.
А л ь т м а є р
Ні, глуму я не потерплю!
Ану ж, погляньте прямо в очі!
М е ф і с т о ф е л ь
Про це й балакати не варт –
То був би надто смілий жарт.
Кажіть, до чого ви охочі?
Чим можу вас я пригостить?
А л ь т м а є р
Чим ваша хіть. Лиш не томіть!
(Всі дірки попровірчувано й позатулювано).
М е ф і с т о ф е л ь
(з химерними вихилясами)
Грона є на лозі,
Роги є на козі,
Вино – це сік, лоза – деревина,
З дерева стіл, в нім скриті вина.
В природу глибше заглядай.
Вір в чудо й чуда дожидай!
Виймайте затички і пийте!
В с і
(повиймали затички; кожному ллється в склянку замовлене вино)
О пречудовий водограй!
М е ф і с т о ф е л ь
Та цур, ні краплі не розлийте!
(П’ють по другій).
В с і
(співають)
Прелюдожерно гарно нам,
Мов всім на світі кабанам!
М е ф і с т о ф е л ь
Поглянь, народ на волю вирвавсь наче.
Ф а у с т
Вони мені уже обридли всі.
М е ф і с т о ф е л ь
Стривай лиш, ще в усій красі
Побачиш їх нутро скотяче.
З і б е л ь
(необережно якось п’є; вино хлюпнуло додолу
і взялося полум’ям)
Огонь! У пеклі я горю!
М е ф і с т о ф е л ь
(замовляє огонь)
Вгамуйся, приязна стихіє.
(До товариства).
Це тільки бризочка з чистилища вогню!
З і б е л ь
Це що ж таке? Та як він сміє?
Та ми за цюю чортівню...
Ф р о ш
Щоб ти такого більш не коїв!
А л ь т м а є р
А може, попросить на виступці панка?
З і б е л ь
Чи бач, нахаба отака!
Яких ти фіглів тут наброїв?
М е ф і с т о ф е л ь
Заткнись, барило!
З і б е л ь
Ах ти ж помело!
Так ти ще будеш нам грубити?!
Б р а н д е р
Ну, начувайся, будеш битий!
А л ь т м а є р
(відтикає пробку зі стола;
в лице йому жбухає вогонь)
Горю! Горю!
З і б е л ь
Це ж чародій!
Поза законом! Хлопці, бий!
Повихоплювали ножі і обступають Мефістофеля.
М е ф і с т о ф е л ь
(прибравши урочисто-таємничої постави)
Місце й час, схитнись,
Слово й вид, змінись,
Око й ум, змутнись.
Всі поставали остовпіло, витріщившись один на одного.
А л ь т м а є р
Та де ж це я? Чи не в раю?
Ф р о ш
Сад-виноград, чи що?
З і б е л ь
І я в лозі стою.
Б р а н де р
У ярім листі ягід повно:
Буйні, круглясті – гроно в гроно...
(Хапає Зібеля за носа. Інші роблять
те ж одне одному, попіднімавши ножі).
М е ф і с т о ф е л ь
(як і перше)
Спади з очей, мани полудо!
І знайте, як жартує біс!
(Щезає з Фаустом.
Приятелі випускають одне одного).
З і б е л ь
Це що ж?
А л ь т м а є р
Це ж як?
Ф р о ш
То це твій ніс?
Б р а н д е р
А я схопив твого... От чудо!
А л ь тм а є р
Оце удар! Аж жах шибає мною!
Стільця сюди, бо на ногах не встою!
Ф р о ш
Що трапилось – ніяк не розберем.
З і б е л ь
А де ж той ланець? Ну, спіймаю,
То з рук не випущу живцем!
А л ь т м а є р
Я бачив сам – він сів на бочку скраю
І полетів з тим другим молодцем.
В ногах мов олово, здається...
(Обертаючись до столу).
А може, там вино ще ллється?
З і б е л ь
Та це ж усе була мана!
Ф р о ш
А я хіба не пив вина?
Б р а н д е р
А як же грона ті на вітті?
А л ь т м а є р
От і кажіть, що див нема на світі!
ВІДЬМИНА КУХНЯ
На низенькому припічку кипить на вогні великий казан. Угору клубочиться пара, і в ній манячать різноманітні постаті. Мавпа сидить край казана, мішає в ньому і доглядає, щоб не перекипіло через край. Мавп'ій із мавпенятами сидять навколо, гріються. Стеля й стіни пообвішувані чудернацьким відьомським начинням.
Ф а у с т і М е ф і с т о ф е л ь .
Ф а у с т
Не по мені цей чар несамовитий;
Коли б то зміг мене уздоровити
Безглуздих нісенітниць спліт?
Привів мене до баби, до чаклунки...
Хіба ж її паскудні трунки
З плечей ізнімуть тридцять літ?
Оце твій лік мені на безголов’я!
Вогонь надії вже в мені потух.
Невже ж природа й благородний дух
Не здужають ніяк вернуть здоров’я?
М е ф і с т о ф е л ь
Розумно кажеш, далебі!
Тебе одмолодить є і природний засіб.
Та не про нас ця річ, вона тобі
Іще дикішою здалася б.
Ф а у с т
Я хочу знать.
М е ф і с т о ф е л ь
Та засіб не який –
Без ліків, чар і без оплати.
У поле йди собі мерщій
Та й ну копати чи сапати;
Замкни себе, і розум свій
Держи в обмеженому колі,
І їж хоч просто, та доволі;
Живи з скотом, як скот, і не погребуй сам
Ту ниву, де ти жнеш, порядно угноїти;
Оце найкращий спосіб нам
Хоч на сто літ помолодіти!
Ф а у с т
До того я не звик, і краще не чіпати
Мені ні сапи, ні лопати;
Не по мені вузьке життя.
М е ф і с т о ф е л ь
Що ж! Жди відьомського пиття!
Ф а у с т
І знать яги я б не хотів!
Хіба ж ти сам не звариш зілля?
М е ф і с т о ф е л ь
На те нема мені дозвілля,
Скорій змощу я тисячу мостів .
Тут треба, крім знання і вміння,
Диявольського ще терпіння.
Тут звільна діє дух не рік, не два,
Поки як слід те вариво вшумує;
Яких приправ не потребує
Він для чаклунського питва!
Хоч чорт навчив його варити,
А сам не вміє сотворити.
(Зирнувши на мавп).
Які ж гарнесенькі звірки!
Оце такі в яги служк'и.
(До звірів).
Немає дома господині?
З в і р і
В гостині!
Крізь димар
Пішла аж до хмар!
М е ф і с т о ф е л ь
Чи довго ж буде там баритись?
З в і р і
Та поки будемо тут грітись.
М е ф і с т о ф е л ь
(до Фауста)
Ну, як тобі оці звірята?
Ф а у с т
Чи де ще є подібна бридь?!
М е ф і с т о ф е л ь
Е, ні, із ними говорить,
То це мені з відрад відрада!
(До звірів)
Скажіть же, кляті потерчата,
Що вам тут дідько заварив?
З в і р і
Нізчимну юшку для старців.
М е ф і с т о ф е л ь
Тоді в вас публіки багато!
М а в п 'і й
(підліз і лащиться до Мефістофеля)
Зіграймо у кість
Мені на кор'исть –
Дай виграти грошей!
Я дурень в біді,
А стану тоді
Розумний, хороший.
М е ф і с т о ф е л ь
Була б щаслива мавпа, як ніхто,
Коли б уміла грати у лото
(Тим часом мавпенята грають великою кулею
і викочують її вперед).
М а в п 'і й
Оце земля:
Летить, кружля,
Не знає впину;
Бряжчить, як скло,
Бо в ній дупло
На всю нутрину;
Блищить, мигтить,
Кругом ряхтить, –
Гляди, мій сину,
За рухом стеж,
Бо розіб’єш
Її до решти
І сам за те ж
Тоді помреш ти.
М е ф і с т о ф е л ь
Це що, решет'о ?
М а в п 'і й
(здіймає решето)
Як злодій хто –
Воно ураз покаже.
(Біжить до мавпи, щоб та подивилась
крізь решето).
На, глянь в решето!
Ну, злодій хто?
Хоч знає, не каже!
М е ф і с т о ф е л ь
(підходить до вогню)
Це що за збан?
М а в п 'і й
Який ти дурбан!
Та це ж казан.
Чудні в тебе мислі!
М е ф і с т о ф е л ь
Яке ж ти мурло!
М а в п 'і й
Ось н'а помело
Та й сядь тут у кріслі.
(Садовить Мефістофеля
на крісло).
Ф а у с т
(дивиться у дзеркало, то підходячи,
то одступаючи од нього)
Який чудовий вид одкрили
Свічада чари тут очам !
Ой осін'и мене, Амуре легкокрилий,
Щоб я до неї враз домчав!
Ах, тут стоять доводиться мені;
Коли наблизитись я хочу –
Вже бачу я в тумані, мов у сні,
Ту постать чарівну жіночу.
Невже ж така у жінці є краса?
Невже в цьому простягненому тілі
Вмістилися всі неба чудеса?
Невже таке і на землі б ми стріли?
М е ф і с т о ф е л ь
Та ясно, коли Бог шість день попрацював
І потім „браво” сам сказав,
То, певне, він не схибив цілі.
Ну, поки що дивись на видиво бліде,
А там найду й живу красу для тебе;
Блаженний, хто її до себе
Як наречений поведе!
(Фауст усе дивиться в дзеркало. Мефістофель,
розлігшися в кріслі граючись помелом, веде річ далі).
Я тут сиджу, неначе цар на троні!
І скіпетр у руці, от тільки не в короні!
З в і р і
(що досі розмовляли між собою на мигах, з кумедними
вихилясами і великим галасом приносять
Мефістофелю корону)
Вінч'аній главі
Дай поту й крові –
Корону скріпити.
(С'іпнули якось необережно корону і розбили її надвоє,
скачуть довкола з половинками).
А ми глядим'о,
За всім слідимо,
Щоб вірші ліпити.
Ф а у с т
(перед дзеркалом)
Я збожеволію! Це сказ!
М е ф і с т о ф е л ь
(вказуючи на звірів)
Та і мені ось ці вже голову прогризли.
З в і р і
А в слушний час
Бувають у нас
У віршах навіть мислі.
Ф а у с т
(як перше)
У мене в грудях аж клекоче!
Ходімо далі од біди!
М е ф і с т о ф е л ь
(в тій же поставі)
Я визн'аю, проте, охоче,
Що з них поети хоч куди!
(Мавпа якось одвихнулася од казана, і він починає бігти; спалахує
велике полум’я і жбухає в комин. Відьма через полум’я влітає
в кухню з оглушливим репетом).
В і д ь м а
Ух! Ух! Ух! Ух!
Проклята твар! Паскудна гидь!
Казан проспать? Мене спалить?
Триклята бридь!
(Побачивши Фауста і Мефістофеля).
А ви чого?
А вам кого?
А ви куди?
І як сюди?
Ось я вогню
На вас хлюпну!
(Набирає ополоником у казані і оббризкує огнем
Фауста, Мефістофеля і мавп. Звірі скавулять).
М е ф і с т о ф е л ь
(обернувши помело, трощить склянки й горщики)
Шарах! Тарах!
По всіх горшках!
Все розвалю,
Все розіллю, –
Це, стерво, так
Тобі під такт!
(Відьма одсахнулася з гнівом і жахом).
Впізнала вже, опудало погане?
Впізнала ти свого володаря?
Захочу я – й тебе, й твого звір’я
Перед очима враз не стане!
Забула вже вбрання червоне це
І півняче перо на капелюшу?
Чи, може, я сховав лице?
Чи, може, сам назватись мушу?
В і д ь м а
Пробачте, пане, за прийом!
Та, бачу, ви не з копитом.
Та й де ж це ваші вірні круки ?
М е ф і с т о ф е л ь
Гаразд, цей раз забудьмо зло!
Води чимало утекло
Од часу нашої розлуки.
Тепер прогрес, що світ весь охопив,
І чорта навіть зачепив;
Північні привиди вступилися з дороги;
Де стрінеш кігті, хвіст і роги?
От кінської ноги – не можу я зректись,
Хоч з нею вочевидь я не ходжу між люди,
Бо рада є й на те: тепер же повелись
Фальшиві литки в моду всюди.
В і д ь м а
(пританцьовуючи)
Ой я п’яна і без вина –
Вернувсь мій пан, мій сатана!
М е ф і с т о ф е л ь
Не зви мене більш тим ім’ям!
В і д ь м а
Чому? Хіба ж воно завадить вам?
М е ф і с т о ф е л ь
Із тим ім’ям ми в книгу притч попали,
Та не пішло те на кор'исть людцям:
Лихого відреклись, а добрими не стали.
Тепер я – „пан барон”, ти так мене і зви;
Тепер я кавалер, як інші кавалери,
Шляхетна в мене кров, шляхетні і манери,
І герб шляхетський – ось диви.
(Робить сороміцький жест).
В і д ь м а
(заходиться реготом)
Ха, ха, ха, ха! Оце встругнув!
Такий жартун, як перше був!
М е ф і с т о ф е л ь
(до Фауста)
Мій друже, вчись, яким шляхом
Підходить треба до відьом.
В і д ь м а
А що ж сюди вас, панство, привело?
М е ф і с т о ф е л ь
Нам треба склянку, знаєш, того соку...
Та щоб пиття старе було!
Воно міцніє рік від року.
В і д ь м а
Та ось той сік, у цьому бутлю,
Сама я часто з нього дудлю –
Смачне, й ні крихти не смердить;
Чому б і вас не пригостить?
(Нишком).
Та як первісних чар нема в ції людини,
Вона ж, ви знаєте, не витягне й години.
М е ф і с т о ф е л ь
Та не завадить, ні, бо чоловік це свій,
Найкріпшого дання йому готовий дать я,
Накресли круг, скажи закляття
І чару вщерть йому налий.
Відьма ворожить, химерно жестикулюючи, – обчіркує круг і становить в нього усяке причандалля; склянки тим часом забряжчали, казани загуділи – почалася музика. Вкінці дістає велику книгу і розставляє у крузі мавп – піддержувати книгу і присвічувати смолоскипами. Аж тоді киває Фаустові, щоб підійшов.
.
Ф а у с т
(До Мефістофеля)
Скажи, нащо це готування,
Це химородне чаклування?
Усі ті витівки дурні
Давно вже ввірились мені.
М е ф і с т о ф е л ь
Нехай собі! То все на сміх;
Не будь же строгим ти до них!
Це мов лікарська процедура,
Щоб краще діяла мікстура.
(Примушує Фауста вступити в круг).
В і д ь м а
(починає високохмарно декламувати з книги)
Як досягти
До десяти ?
Один – як дим,
А два – сплива,
А три – зітри,
Чотири ж – виріж,
А п’ять – украдь,
А шість – ізчисть,
А сім – знесім,
А вісім – повісим,
А дев’ять що? – Н'евідь-що.
А десять – кудесять.
Отак-то лічим ми, відьм'и.
Ф а у с т
З гарячки баба щось верзе.
М е ф і с т о ф е л ь
Стривай лишень, це ще не все.
Вся книга та з однакових мудрацій;
На неї й я поклав чимало праці.
Усіх тих таємниць, усіх тих протиріч
Ні дурень, ні мудрець не втямить ані гич.
І так ведеться вже давно:
Ми знаєм прикладів чимало,
Як кривду в правду обертало
Те „три в однім і в трьох одно” .
Отак повчають скрізь і всюди,
І з дурнями змагатись зась –
Бо, чуючи слова, звичайно вірять люді,
Що в них і думка є якась.
В і д ь м а
(ворожить далі)
Науки дар –
Немов між хмар,
Для людства таємниця!
А хто без дум,
Тому, мов на глум,
Вона спішить одкриться.
Ф а у с т
А може, годі? Чи не все ще?
Вже як не трісне голова!
Здається, мов оті слова
Ураз сто тисяч дурнів плеще.
М е ф і с т о ф е л ь
Ну, буде вже, метка Сивілло!
Бери своє пиття і сміло
По самі вінця наливай!
Це другові ніяк не зробить шкоди –
Вже він пройшов усякі переходи
Й не раз хиляв аж через край.
Відьма з великими церемоніями наливає пиття в чару; коли Фауст
її пригубив, з неї вихоплюється легке полум’я.
М е ф і с т о ф е л ь
Ну, вимчи духом аж до дна!
Це буде серцеві одрада.
І з чортом ти запанібрата,
А чара ця тобі страшна?
Відьма розмикає круг. Фауст виходить.
В і д ь м а
Ну, доброго здоров’я пивши!
М е ф і с т о ф е л ь
(до Фауста)
Тепер ходім!
Тобі потрібен рух!
(До відьми).
Коли від мене ждеш яких послуг,
То нагадай, на шабаш прилетівши.
В і д ь м а
Ось пісня вам! Коли її співать,
То буде лік вас краще пробирать.
М е ф і с т о ф е л ь
Тепер іди мерщій за мною,
Спітнієш добре, й міць напою
Пройме істоту всю, не знаючи заслон.
А там навчу тебе я благородній ліні –
І скоро вчуєш ти в солодкому томлінні,
Як грає у тобі скакунчик Купідон.
Ф а у с т
Дай в дзеркало іще раз подивиться
На тую жінку казков'у!
М е ф і с т о ф е л ь
Ні, ні! Чекай, усім жінкам цариця
До тебе прийде наяву.
(Стиха).
Тепер, з тим хмелем у голівці,
Гелену вбачиш в кожній дівці.
НА ВУЛИЦІ
Фауст. Маргарита проходить мимо.
Ф а у с т
Гарна панно! Не відмовте в честі ,
Дозвольте вас додому пров'ести.
М а р ґ а р и т а
Не панна я, й не гарна я,
Додому втраплю і сама.
(Випручалась і пішла).
Ф а у с т
Їй-Богу, чарівне дитя!
Таких не бачив за все життя.
Цнотлива, скромна – ангел кругом,
І трохи з перцем, заразом.
Корали уст, рум’янець щік –
Я не забуду їх повік!
Очиці опустила вниз –
Аж серце пройняла навкрізь.
А як відрізала мені...
Я в неї просто в полон'і.
Увіходить Мефістофель .
Ф а у с т
Ти мусиш дівку ту підмовить!
М е ф і с т о ф е л ь
Яку?
Ф а у с т
Та ту, що ось пройшла.
М е ф і с т о ф е л ь
Вона приходила на сповідь,
Тут у священика була;
У сповідальню я прокравсь –
Вона невинна, я дізнавсь.
Ходила на сповідь задарм'а;
Над нею в мене влади нема.
Ф а у с т
Уже за чотирнадцять їй.
М е ф і с т о ф е л ь
Говориш ти, мов Ганс Ласій ,
Що на всі любі квітки жадний
І думає, що кожна честь
І ласка лиш для нього єсть;
Цей шлях бува часом трудний.
Ф а у с т
Пане магістре Похвальний ,
Не треба моралі, то марна праця!
Ось тобі слово моє тверде:
Як те дівчатко молоде
Цю ніч мені на руки не впаде,
То опівночі ми мусим розстаться.
М е ф і с т о ф е л ь
Зміркуй, що можна, а що ні!
Два тижні треба буде мені,
Щоб тільки знайти якусь прикл'ючку.
Ф а у с т
Мав би я часу сім годин,
То і без чорта, сам-один,
Звів би таку гарненьку штучку.
М е ф і с т о ф е л ь
Говориш, як француз-пустак;
Тобі все шкода й невиг'ода.
Яка ж одразу насолода?
Тоді кохання буде всмак,
Коли ти здалеку зайдеш
І фіґлі-міґлі поведеш,
Доскочиш кралі шляхом інтриг,
Як знаєм ми з італійських книг.
Ф а у с т
Й без того маю апетит!
М е ф і с т о ф е л ь
Та годі, ти мені обрид!
Щоб спокусить оте дитя,
Не будьмо поквапні без пуття,
Тут штурмом нічого кид'атись,
Треба до хитрощів удатись.
Ф а у с т
Добудь од неї мені що-будь!
Дай у покої її побуть!
Дістань хустину з грудей її,
Підв’язку з ніжки милої!..
М е ф і с т о ф е л ь
Щоб бачив ти, що я тобі
Допомагаю у цій журбі, –
Нам нічого довго зволікати,
Книга: Ґете Йоганн-Вольфґанґ. ФАУСТ. ЧАСТИНА ПЕРША
ЗМІСТ
На попередню
|
|
