Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Артюр Рембо Вірші Переклад Всеволода Ткаченка та ін.
XVII. ЗИМОВА МРІЯ
Їй
Ми взимку мчатимо в рожевому вагоні
На синіх подушках.
Нам буде хороше. Цілунки невгомонні
Заб'ються по кутках.
Коли смеркатиме за вікнами надворі,
Заплющиш очі ти,
Аби не бачити, як корчаться потвори,
Ця чорна вовківня й чорти.
І несподівано обличчя запашіє,
Коли цілунок мій шугне тобі по шиї,
Неначе павучок.
«Шукай!» - накажеш ти, хитнувши головою.
Проте до ранку нам обом не дасть покою
Той мандрівний звірок...
У вагоні, 7 жовтня 70
XVIII. СПЛЯЧИЙ В УЛОГОВИНІ
Цей отвір зелені, де джерело співає,
Черкаючи траву окриллями срібла,
Де сонце блискотить яскраве і безкрає -
Це улоговина, просяяна дотла.
Спить молодий солдат - потилиця в катрані
Купається, уста відкриті; він приліг
Під хмаркою, в траві, де світять роси ранні,
І в зливі променів лежить блідий, мов сніг.
В ногах - ромашки. Він, як та дитина хвора,
Всміхається у сні до нездійсненних мрій;
Заснув і прохолов - здолала стужа й змора.
Природо, ти його заколиши й зігрій!
Він спить між квітами на луговім осонні,
І в грудях має він дві дірочки червоні.
XIX. В «ЗЕЛЕНОМУ ШИНКУ»
П'ята година вечора
За вісім днів ходьби я геть порвав ботинки
Об гравій на шляхах, І вже в Шарлеруа,
В «Зеленому шинку» замовив я тартинки
І шинку, що якраз ще теплою була.
Вдоволений, простяг я ноги під зеленим
Столом, потупившись очима в килими
З простим сюжетом. Я себе відчув блаженним,
Коли шинкарочка з високими грудьми
- Таку не сполохнеш жагучим поцілунком! -
До мене сміючись, на таці з візерунком
Тартинки принесла та декілька шматків
Рожево-білого окосту й часничину.
І подала мені великий дзбан, де піну
Пригаслий сонячний промінчик золотив.
Жовтень 70
XX. ШЕЛЬМА
В коричневій корчмі, де фруктів аромат
І лаку запахи в повітрі густо висли,
Підсунувши таріль, я на якийсь салат
Бельгійський налягав, розсівшись зручно в кріслі.
Чув бій годинника, щасливий і німий,
Як відчинилися у звивах пари двері,
І з кухні вибігла служниця до корчми -
Хустина на бровах і пустощі в манері.
Тремтячим пальчиком торкаючись щоки,
До шкурки персика подібної таки,
Вона копилила свою губу нестримно.
І, поправляючи начиння, над столом
Схилилась, прагнучи цілунка заразом,
Ще й мовила ось так: «Торкнись, бо в щоку зимно».
Шарлеруа, жовтень 70
XXI. БЛИСКУЧА ПЕРЕМОГА ПІД СААРБРЮКЕНОМ, здобута під вигуки: «Хай живе монарх!»
(Яскраво розмальована бельгійська гравюра
продається в Шарлеруа за 35 сантимів)
Мчить посередині монарх в апофеозі
Блакитно-жовтому, під ним баский скакун
Пашить; радіє він рожевій перемозі,
Жорстокий, ніби Зевс, і ніжний, як татунь.
Внизу солдатики відважні по спочину
Стають неподалік тамбурів золотих
І жерл гармат. Піту обсмикав сюртучину.
Він, Імператора побачивши, застиг.
Праворуч Дюмане натис на кріса цівку
І, наїжачену підводячи голівку,
Промовив: «Хай живе!..» Мовчав сусід його.
Ось ківер вигулькнув, як чорне сонце... В гущі
В червоно-синьому спорядженні значуще
Наївний Бокійон додав: «Монарх чого?»
Жовтень 70
XXII. ШАФА
Це - шафа різьблена, чий темний дуб старинний
Достоту схожим став на добрих дідусів.
Вона відчинена, й крізь пітьму з неї лине
Духмяний аромат, немов вина розлив.
Ніхто в ній мотлоху старого не обмежив:
Усяких клаптиків дітей або жінок,
Пожовклих простирадл і вицвілих мережив,
І розмальованих грифонами хусток.
Тут медальйон, портрет ви можете зустріти.
І пасмо світлих чи білявих кіс, і квіти
Засушені, чий пах фруктовий дух просяк.
О шафо давнини! Ти прагнеш розказати
Бувальщини й казки і заскрипиш відтак,
Коли відчиняться твої старі дверцята.
Жовтень 70
XXIII. МОЯ ЦИГАНЕРІЯ
Руками по кишенях обмацуючи діри
І ліктями світивши, я фертиком ішов,
Бо з неба сяла Муза! її я ленник вірний,
Ото собі розкішну вигадував любов!
Штани нінащо стерті? Та по коліно море!
Адже котигорошку лиш рими в голові.
Як зозулясті кури, сокочуть в небі зорі,
А під Чумацьким Возом - банкети дарові.
Розсівшись при дорозі, ті гомони лелію,
Роса на мене впала, а я собі хмелію,
Бо вересневий вечір - немов вино густе.
І все капарю вірші, згорнувшись у калачик.
Мов струни ліри - тіні (їх копаю, як м'ячик).
Штиблети каші просять? Овва, і це пусте!
Книга: Артюр Рембо Вірші Переклад Всеволода Ткаченка та ін.
ЗМІСТ
На попередню
|
|
