Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Квінт Горацій Флакк Послання Переклад Андрія Содомори
7. ДО МЕЦЕНАТА
Хоч обіцяв я тобі, що з села повернусь через тиждень,-
Ось уже серпень минув, ти ж, брехливого, ждеш мене й досі.
Все ж, коли зичиш здоров'я мені, Меценате, то вибач,
Як і недужому, так і тому, хто боїться недуги:
Хай перебуду я тут, поки спека й нестигла ще фіга
Знай грабареві шлють лікторів чорних і поки ще бліднуть
Батько й матуся за діток своїх, поки справи службові -
В самому розпалі, й Форум кипить, і від тої гарячки
Люд пропадає й зривають тоді з заповітів печатки.
Потім, як вибілить снігом зима верхогір'я Альбанські,
Зійде над море співець твій і там, собі годячи скромно,
В тиші читатиме щось. А до тебе, солодкого друга,
З піснею першої ластівки, з леготом першим прилине.
Ти збагатив мене, тільки не так, як один калабрієць
Той, що, частуючи грушами гостя, припрошував: "Іж-но,
їж на здоров'я".- "Вже досить".- "Бери скільки хочеш".-
"Спасибі".
"Ні, ти бери-таки: буде і діткам смачненький гостинець".-
"Годі. Ще й наче не брав, а вже чую тягар той на плечах".-
"Гм. То роби вже, як знаєш... Віддам таки нині їх свиням".
Дурень лише й марнотрат, чого сам не злюбив, те дарує.
Що проростає з такого посіву? -Одна лиш невдячність.
Той, хто розумний і чесний,- готов посприяти людині,
Гідній того, але що таке біб, а що гроші - він знає.
Прагну ж і я, Меценате, достойним дарів твоїх бути.
Хочеш, щоб я не відходив од тебе - верни мені нині
Міцність рамен, а над лобом крутим-каштановий кучер,
Мову солодку верни і той сміх, і сльозу, що, бувало,
Потай змахну за вином, пустотливу згадавши Кінару.
Хитра лисичка якось, крізь щілину пролізши в комору,
Вволю наїлася там. Утікати пора б, але годі:
Повний живіт не дає їй пролізти. Аж тут навинулась
Ласиця й, ставши здаля, їй таку дала раду: "Тонкою
Легко ти влізла сюди. Ось такою ти й вилізти мусиш".
Я б усього відцуравсь, якби мало так бути й зі мною.
Вже ж не хвалитиму сну бідняків, начинившись індиком,
Ні за арабські скарби я свого не міняв би дозвілля.
Скромність мою ти не раз похваляв. Охоронцем і батьком
Звав я тебе; не корисливо, ні, а й при інших, без тебе.
Тож подарунки твої я тобі й повернув би охоче.
Влучно сказав Телемах, син Улісса, незламного в горі:
"Ні, не для коней Ітака: розлогих рівнин тут немає,
Трави густі не ростуть. Ось тому й залишаю, Атріде,
Твій подарунок тобі, бо тобі ж і підходить він більше".
Словом, мале-для малих. Не для мене вже Рим величавий.
Тихий Тарент нині вабить мене й осамітнений Тібур.
Пильний і здібний Філіпп, красномовець, захисник відомий,
З суду якось пополудні йдучи, бурмотів мимоволі:
"Є куди йти, як на вік мій: де Форум, а де ті Каріни".
Саме цирульню тоді він минав. Уже люд розійшовся.
Тільки один якийсь, бачить, підстрижений, в затінку сівши,
Ножичком нігті собі підчищає неквапно, спокійно.
"Слухай, Деметрію,-каже Філіпп (слуга настороживсь) -
Скоч-но довідайся, хто він і звідки, багатий чи вбогий,
Хто такий батько його, хто патрон, і мені перекажеш".
Той за хвилинку вернувсь: "Вольтей ім'я його, Мена;
Ценз невеликий. Окличником служить він. Чесний. А вславивсь
Тим, що в свій час і спочине, й помчить, і набуде, й розтратить.
Радий він друзям убогим і певній, хоч скромній, господі.
Любить і грища: по праці вчащає на Марсове поле".
"Гм. Я б не проти й від нього, про що розповів ти, почути.
Йди на обід запроси його". Мена лиш кліпає з дива,
Вухам своїм вже не вірить. "Ну що ти?" -
"Промимрив "спасибі".-
"Як це? Мені він відмовить?"-"Та, бач, відмовляє, негідник.
Видно, боїться чи гребує". Другого дня спозаранку
Ловить Вольтея Філіпп. Той збував дешевизну всіляку
Сірому люду. Філіпп уклонивсь йому перший. Той знітивсь:
Служба, мовляв, мене в'яже. Не гнівайсь, що сам не приходжу
Зранку вклонитись тобі, та й тепер от, коли ти надходив,
Якось тебе не впізнав я.- "Ну-ну. Вибачаю. Одначе
Нині ж до нас на обід завітай".-"Якщо ласка..."- "То, значить,
Після дев'ятої жду. Поки-йди і пильнуй свого зиску".
Ось і обід. Набазікав наш гість, чого треба й не треба,
Врешті, "добраніч" сказали. Так раз було, другий, а потім
Звик він, як риба з гачка ту зрадливу принаду зривати:
Зранку - клієнт, за обідом - бесідник, а там і за місто,
Глянь, супроводить патрона свого при Латинському святі.
Ось і рисак вже під ним. Пасовища й повітря сабінське
Все вихваляє Вольтей. А Філіпп лиш примружує очі:
Ладиться діло, мовляв. Посміятися буде нагода.
Навіть про поле йому натякнув: чи не варто б купити?
З тим і сім тисяч оддав і позичити стільки ж готовий.
Той і купив. Але годі. Щоб довго тебе не барити,
Я лиш кінець оповім. Чепурун той зробивсь селянином:
Тільки рілля на умі та лоза виноградна, та в'язи.
В праці, в турботах, в погоні за зиском на скіпочку звівся.
Ще як овець хтось украв, похворівши, попадали кози,
Жнивом не втішив посів, а на оранці віл надірвався,-
Вражений лихом, зірвався вночі й, очманівши від люті,
Так як стояв - на коня та й учвал до хоромів Філіппа.
Той лише зиркнув на нього, брудного, зарослого й каже:
"Бачу, ти надто суворий до себе, вимогливий надто".
"Ні! Я скоріше нещасний,- аж зойкнув Вольтей,- я нещасний -
Ось моє справжнє ім'я! Закликаю тебе, заклинаю
Генієм-богом, правицею, ласкою рідних пенатів:
Швидше мене поверни до життя, яким жив я раніше!"
Хто на нове спокусивсь і помітив, наскільки він більше
Втратив тепер, ніж придбав,- хай назад повертає негайно.
Міркою, кроком своїм себе міряти - ось що важливо.
Книга: Квінт Горацій Флакк Послання Переклад Андрія Содомори
ЗМІСТ
На попередню
|
|
