Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Квінт Горацій Флакк Послання Переклад Андрія Содомори
17. ДО СЦЕВИ
Сцено, хоч ти й передбачливий, хоч не мені тебе вчити,
Як при вельможах вести себе, все ж не цурайся поради
Друга, що пнеться в дорадники, от як незрячий, скажімо,
Пнувся б у проводирі,-послухай! Бо, може, й для себе
Виловиш дещо таке, що могло б у житті знадобитись.
Отже, якщо тобі спокій твій милий, якщо спозаранку
Ти прокидатись не звик, якщо гуркіт коліс, і харчівні,
й курява прикрі тобі,- в Ферентін перебратися раджу.
Все ж, не лише багачі мають право втішатись під сонцем:
Солодко й той собі жив, хто родився й помер невідомим.
Хто ж і своїм хоче стати в пригоді, й собі догодити -
Шлях тут один йому: від сухаря-до маснішого кусня.
"От якби вмів Арістіпп на обід лиш капусту терпіти,
Міг би й не знати владик".- "Якби той, хто мені докоряє,
Вмів підійти до владик,-на капусту б, напевно, й не глянув".
Хто з них тут правий, скажи, або слухай мене як молодший,
Чим Арістіпп мені більше подобавсь. Якось-то він, кажуть,
Кинув кусливому кініку: "Хай я дивак, та для себе,
Ти ж-для юрби; незалежніша стежка моя і пряміша.
Хай я служу, щоб возив мене кінь, щоб кормили владики,-
Ти в перехожого, знітившись, просиш якоїсь дрібниці.
Потім ще й носа дереш: ніхто, мов, мені не потрібен.
Будь-який стан Арістіппові личив, будь-яке місце.
Високо мітив, але вдовольнявся він тим, що траплялось.
Хто ж окриває подвійним плащем свою хвалену скромність-
Хтозна, чи зміг би піти він так легко по іншій стежині.
Той не шукатиме шат пурпурових, щоб вийти на люди:
Плечі прикривши будь-чим, найславнішою площею пройде.
Роль багача, як і роль бідака, залюбки він зіграє;
Цей же - хламиди з мілетської пряжі лякається більше,
Ніж того пса чи змії: забери в нього плащ- він замерзне,
В інше не вдягшись; віддай-хай живе собі й далі в дивацтві.
Війни вести, полонеників гнати на втіху для римлян -
Це до порогів Юпітера близько, до самого неба.
Все ж не остання хвала-сподобатись тим, хто при владі.
Тільки ж далеко не всім нам судилось дійти до Корінфа.
Сів, хто злякавсь, що не дійде. Ну що ж, хай посидить. А інший
Врешті дійшов. Чи це мужність? Ось те, чого так ми шукаєм,-
Тут, а як ні-то ніде. Бо той побоявся підняти
Більший тягар, відчуваючи неміч плеча свого й духу.
Цей же - підняв і поніс. Так ось: або мужність, по суті,-
Слово пусте, або мужньому личить-таки здобувати
Славу й хвалу. Хто при владарі буде мовчати про вбогість-
Більше одержить, ніж той, який скарживсь. Прийняти розумно
Й вирвати з рук-аж ніяк не те саме. А суть-таки в тому.
Хто примовляє: "В нужді моя мати, сестра - безпосажна,
Годі продать те майно, але годі з нього й прожити".-
Той вже тим самим кричить: "Дайте хліба!" Підспівує інший:
"Дайте й мені!"- І що більше тих рук, то дрібніша пожертва.
Все ж, коли б ворон міг мовчки живитись, то мав би, напевно,
Більше харчів, а бійок повсякденних і заздрості - менше.
Хто, за супутця обравшись у милий Суррент чи Брундізій,
Скаржиться то на холодні дощі, то на відстань далеку,
То на злодіїв (мовляв, на дорогу призначені гроші
Викрали, скриню розбивши), нагадує хитру повію:
То ланцюжок, то обручку їй вкрали,- не раз нарікає.
Врешті, не вірять такій, хоч би й справді коли потерпіла.
Той, хто попікся хоч раз,- гультяя не підніме нізащо,
Хоч би той ногу зламав і благав би самим Озірісом,
Весь у сльозах: "Та повірте, жорстокі, мені не до жартів!
Кроку ж я сам не зроблю!" - "Чужоземцю байки ті розказуй!" -
Тільки й поради дадуть потерпілому добрі сусіди.
18. ДО ЛОЛЛІЯЛоллію щирий, наскільки я знаю твою правдомовність,
Ти, заприсягшися в дружбі комусь, прикидатись не будеш.
Як од повії поважну матрону й хода відрізняє,
Так і дрібниця нам вкаже, де друг, а де просто підлиза.
Є протилежність тій хибі, можливо, ще гірша від неї:
Грубість селюцька, важка, вайлувата; на неї одразу
Вкаже волосся підстрижене коротко й зуби зчорнілі.
В цьому вбачає вона й доброчесність, і мужність правдиву.
Мужність, однак,-посередині; крайнощі хибні-обіруч.
Той усе лестити звик: при обіді з найнижчого ложа
Стежить лякливо за тим, хто засів на почесному місці.
Ловить, мов блазень, слова його й рухи, всміхнеться, підтакне,
Мов тому вчителю - учень або в комедійній виставі
Кепський актор - першорядному. Цей - навпаки: до нестями
Рад сперечатись про те, на що й плюнути навіть не варто.
Через дрібниці й меча б ухопив: "Мені віри не ймете?
Вірите дурням, а я небилиць ваших слухати маю?
Ні! Обіцяйте хоч друге життя мені-не поступлюся!
Ну, а про що суперечка?" - "Чи Кастор спритніший, чи Доліх?)
"Чи навпростець, чи в об'їзд розумніше податись в Брундізій?"
Хто від перелюбу став голяком, хто-від гральної кості,
Хто ради слави скуповує пахощі й одяг багатий,
Хто все життя знай на срібло летить, наче спраглий на воду,
Хто рад умерти, щоб лиш не збідніть; того друг можновладний,-
Хоч і його засмоктали вже хиби,- боїться й не любить.
Іноді-так вже піклується ним, наче матінка рідна:
Будь, мов, мудріший і кращий, ніж я; але тут мимоволі
Викаже й правду: "Майно моє (лиш не рівняйся на мене!)
Терпить мої забаганки; у тебе ж воно-невеличке.
Тогу вузьку, як і личить, розумний клієнт одягає.
Отже, до мене не пнись. Евтрапел, заповзявшись на когось,
Одяг коштовний йому висилав, але з тим подарунком
Задуми й мрії такі ж величаві щасливець той прийме:
Спатиме ген аж до дня, занехаявши справи почесні;
Блуду віддасться; залізши в борги-гладіатором стане.
В кращому разі кобилу городника пастиме в наймах".
Де там в патрона яка таємниця, гляди, не вивідуй.
Звіриться сам - не промовсь, чи то в гніві, чи, може, в сп'янінні.
Звичок своїх не хвали, не глумися над звичками інших.
Схоче на лови піти він-над віршем тоді не схиляйся;
Так, було, Зет з Амфіоном, брати-близнюки, розірвали
Дружбу свою, поки ліра не змовкла, що все дратувала
Зета суворого. Як Амфіон поступивсь перед братом,
Ліру відкинувши, так ось і ти потурай забаганкам
Можного друга. Нав'ючить, скажімо, тенетами мулів,
Пустить собак та на лови подасться,-то й ти не залежуйсь:
Досвіта встань, розірвавши обійми сонливої музи.
Сам розділи з ним той труд і те м'ясо, що ви вполювали.
Хто ж, як не римлянин, лови любитиме? Тут він гартує
Тіло своє і свій дух, тим більше, якщо тобі легко
Пса-гончака перегнать або ж кабана повалити,
Врешті, ти й зброєю так як ніхто володієш блискуче:
Збуджений люд аж гуде, коли бачить на Марсовім полі
Твій поєдинок; ти ж хлопцем пізнав те мистецтво суворе
Ще на кантабрській війні під рукою вождя, який ниві
З храмів зриває клейноди парф'ян, а ті землі, що досі
Він не скорив ще, гуртує під зверхністю римської зброї.
Тож не вагайсь і, бува, не покинь без причини тих ловів.
Сам ти, щоправда, чутливий і дбаєш про міру в усьому.
В батька, однак, на селі, ти ще й досі влаштовуєш ігри:
Наче два війська ворожі - з домашніх твоїх - ти готуєш.
Всі на човнах уже; ти-за вождя, і почався, мов справжній,
Бій коло Акцію: ворог - твій брат; Адріатик - озерце.
Вже й Перемога спішить, щоб вінцем одного з вас вінчати.
Так і патрон твій: побачить, що й ти його радощам радий-
Тим же віддячить тобі, посприяє й твоїй забаганці.
Ще одну раду, якщо тут потрібен дорадник, послухай:
Завжди подумай, кому про кого й про що говорити.
Надто цікавих людей уникай: вони-балакучі.
Доказів треба? -Шепни їм, вухастим, якусь таємницю:
Ти тільки рот розтули - й не повернеш летючого слова.
Лиш переступиш поріг мармуровий багатого друга,-
Хлопців його та гарненьких служниць не паси своїм оком.
Це твого друга могло б насторожити, вразити навіть,
От він і збуде як-небудь тебе, ще й почне докоряти.
Добре приглянься до того, з ким хочеш знайомити друга,
Щоб через хиби чужі ти й сам паленіти не мусив.
Ми ж, помиляючись, іноді й підлого в дім припровадим.
Отже, на ум це клади, й за злочинця, бува, не вступися
Тільки тому, що ти знаєш його, чи тому, що, попавшись,
Він на підмогу твою розраховує. Не одного з нас
Заздрість бере на свій зуб; чи готовий ти в будь-яку пору
Стрінути й сам ту напасть? Бо якщо вже горить твій сусіда,
Значить, це лихо й твоє: пожежа, яку легковажим,
Злизує все, що горить, і вбивається в силу нищівну.
"Мило з могутніми в приязні буть",-недосвідчений мріє.
"Страшно",-міркує досвідчений. Поки ти в морі- будь пильний,
Щоби на скелі назад не погнав тебе вітер мінливий.
Не для сумних-веселун, а сумний-не товариш веселим.
Жваві-повільних кленуть, а ліниві-метких і завзятих.
Для пияків, що до півночі ладні фалерн попивати,
Ворогом станеш, одклавши для тебе налитого кухля,
Хоч присягай їм, що ти не гордуєш-простуди боїшся.
Брів не нахмурюй, бо скромний здебільшого всім видається
Скритним, непевним, а хто мовчазний - лихим і суворим.
Ну, а тим часом постійно читай і вивідуй у вчених,
Як-то коротке життя і приємніше й краще прожити,
Так, щоб до смерті тебе не пекла все нова якась пристрасть,
Щоб серед марних речей ти не жив то в страху, то в надії.
Що ж таке мужність? Дарунок природи чи плід виховання?
Що протидіє журбі, що душі твоїй злагоду верне?
Що принесе тобі спокій, пошану, доробок помірний,
Вкаже віддалений шлях життьовий чи стежину відлюдну?
Я от, коли освіжусь у Дігенції, річці холодній,
Звідки, зіщулившись, воду черпають селяни Мандели,-
Що відчуваю, мій друже, про що я, гадаєш, молюся?
Хай маю те, що тепер, хай і менше, аби тільки рештку
Віку свого, що богами відміряний, жив я для себе.
Хай би на рік хоча хліба мені та книжок не забракло,
Хай не тремчу й не втішаю себе, зазираючи в завтра.
Ну, але досить про те, що дає й відбирає Юпітер.
Хай дасть життя і майно, а про спокій свій - я вже подбаю.
Книга: Квінт Горацій Флакк Послання Переклад Андрія Содомори
ЗМІСТ
На попередню
|
|
