Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: ГомерІліадаПереказ для дітей Катерини Головацької
ПАТРОКЛОВА СМЕРТЬ
Прудконогий Ахілл, смертний син богині Фетіди, саме відпочивав у своєму наметі, коли враз вбіг до нього вірний друг Патрокл. Він не спромігся на слово, тільки з очей йому лилися нестримні сльози, як ллються з-під скель ручаї із темних джерел.
Глянув на друга богосвітлий Пелід і, спонуканий жалем, мовив слово крилате:
- Чого ти плачеш, любий Патрокле, наче мале дівча? Може, почув яку сумну звістку з нашої далекої Фтії? А чи жалієш ахеїв, що через власне зухвальство тепер ганебно гинуть біля своїх кораблів?
Скрушно зітхнув Патрокл і сказав:
- О славетний Ахілле, найбільша окрасо ахеїв! Годі вже тобі гніватися! Страшне-бо горе нависло над нами. Всі ахейські вожді лежать на суднах, знемагаючи від пекучих ран, що завдали їм ворожі стріли чи списи. Серед них - володар мужів Агамемнон, і Одіссей хитромудрий, і войовничий Евріпіл, і могутній Діомед. А ти, Пеліде, невблаганний і досі. Бодай ніколи я не відчую такого великого гніву, яким [129] ти ятриш собі серце. Що скажуть про тебе нащадки, коли ти не схочеш урятувати ахеїв? О гордий завзятцю! Твій батько - не славетний Пелей, мати твоя - не богиня Фетіда. Ні, тебе породили бездонне море і скелі похмурі - ось чого в тебе таке жорстоке серце. Гаразд, як не йдеш сам у бій, то хоч мене відпусти і дай своїх мірмідонців. Може, тоді нам засяє рятунок. А мені дозволь узяти твою ясну зброю, панцир, шолом, хай троянці злякаються, подумавши, що це ти нарешті вийшов до бою, і дадуть нашим воїнам хоч трохи перепочити. А з новими силами ми відженемо їх до самої Трої.
Так благав вірний Патрокл. Нерозумний! Сам собі він випрошував чорну загибель.
Із тугою в серці озвався до нього Пелід:
- Горе мені! Що ти сказав, богорівний Патрокле! Я згоден з тобою - ні до чого гнівити серце без краю. Спершу я гадав вгамувати свій гнів не раніш, як бойова колотнеча досягне моїх швидких кораблів. Та гаразд, бери мою ясну зброю і веди мірмідонців у бій, коли справді троянці сунуть чорною хмарою і вже облягають наші кораблі, а міднозбройні ахеї ледве тримаються при березі - зосталася їм тільки вузенька смуга землі. Вороги сміливо сунуть уперед, бо ще не блискає їм у вічі начолок мого шолома, бо вже не лютує величезний спис у дужих Діомедових руках і не гримить уже владний голос осоружного мені Агамемнона. Чути лише бойові вигуки Гектора, що раз у раз кличе троянців уперед, а ті повнять переможним галасом усю широку рівнину. Тож іди, вірний Патрокле, іди! Тільки не поривайся переслідувати троянців, бий їх тут, біля кораблів, і не поспішай з військом до твердинь Іліона, бо цим ти позбавиш мене великої шани. Тільки-но кораблям блисне світло рятунку, відразу ж вертайся, а бій на рівнині нехай вже триває без тебе!
О Музи, що живете на захмарнім Олімпі, розкажіть, як же вперше спалахнув яскравий вогонь на ахейських кораблях чорнобоких!
Там, на передньому судні, й досі бився могутній Еант Теламонід. Зевсова воля зламала героя, та він бився з останніх сил. Його ясний шолом дуднів від безперервних ударів, щит був увесь покарбований мечами і списами.
Знесилений Еант тяжко дихав, а рясний піт спливав йому з грудей і рамен.
I враз шоломосяйний Гектор, підскочивши ближче, вдарив мечем по Байтовому величезному списові, і ясеневе ратище тріснуло, наче тоненька скалка. [130]
...Безпорадно Еант Теламонів
Зламаним списом махнув - далеко від нього позаду
З брязкотом мідяне вістря відточене впало на землю...
Він одступив, і метнули трояни вогонь неугасний
На кораблі бистрохідні, і полум'я скрізь спалахнуло.
Побачив той палахкотливий вогонь Ахілл і сам став квапити вірного друга Патрокла:
- О поспіши, богорівний Патрокле! Як спалять вони кораблі, то нам уже не буде рятунку. Мерщій одягай обладунок, а я тим часом шикуватиму своїх мірмідонців.
Озброївся Патрокл блискучою міддю, одяг панцир, дивно уквітчаний зорями, і повісив черезпліч срібноцвяхований меч. У руки взяв непробивний щит, а на чоло насунув ясний шолом із високим гребенем та довгою чорною гривою, що загрозливо маяла над головою. Тільки не взяв Патрокл важкого Ахіллового списа. Ніхто з-поміж ахеїв навіть не міг його підняти, лише могутній Пелід ним вимахував легко.
Автомедонт, вірний візничий, запряг дзвінконогих Ахіллових коней у бойову колісницю. Були то коні не прості, коні безсмертні,- їх подарували колись Пелеєві блаженні боги, а Пелей віддав сину, коли виряджав його до далекої Трої.
Поки запрягали божественних коней у візерунчасту колісницю, Ахілл обходив намети мірмідонців і кликав усіх до зброї. Мов зграя ненажерних вовків, збігалися вони на той заклик, а схожий на бога війни Пелід швидко і вправно шикував коней і лави щитоносних мужів.
Колись Ахілл привів од рідних берегів до Трої п'ятдесят швидких кораблів, на кожному з них було по п'ятдесят озброєних воїнів. На чолі їх стало п'ятеро найславніших мужів, а Пелід був над ними найстарший.
Вишикувавши своє військо у бойові лави, вийшов Ахілл наперед і мовив до нього слово крилате:
- Друзі, не забувайте, як ви ще з кораблів нахвалялися розбити троянців і зруйнувати їхнє багате місто. Не забувайте, як потім ви гнівилися на мене за те, що не пускав вас до бою, а силоміць тримав тут, біля кораблів. Так-от: настав тепер час великої битви, Що її ви так довго жадали. Хай тепер кожен покаже, яке в нього серце хоробре і руки несхибні! [131]
Мовлячи так, він у кожному силу будив і завзяття.
Стали щільніші їх лави, слова владареві почувши.
Як каменяр із каміння міцного стіну викладає
Дому високого, щоб проти буйних вітрів він устояв,
Так і горбатих щитів та шоломів зімкнулися лави -
Щит із щитом, шолом із шоломом, із воїном воїн.
Попереду мірмідонців сяяв прекрасною зброєю і мідним обладун-ком вірний Патрокл, а поруч нього на візерунчастій колісниці стояв відважний Автомедонт, стримуючи божественних коней. І от військо рушило...
Повернувшись до свого намету, Ахілл відчинив велику гарну скриню, що спорядила йому в путь рідна мати, срібнонога богиня Фетіда, і видобув звідти дивно карбований келих із щирого золота. Жоден смертний, крім Пеліда, не пив з того келиха, та й сам господар брав його в руки тільки тоді, як робив узливання всевладному Зевсові.
Так і на цей раз: Ахілл помив чистою водою собі руки та келих, наповнив його по вінця променистим вином і, дивлячись у небо, став лити вино і Громовержця благати:
- Зевсе, наш батьку! Уже раз ти почув мою щиру молитву, виявив ласку до мене і тяжко покарав ахейське військо. Сьогодні я знову благаю тебе, сподіваючись божої ласки: будь милосердний до мого вірного друга Патрокла, подаруй йому славу крилату, зміцни йому руки і серце, щоб троянці побігли геть від наших кораблів і щоб вірний Патрокл із своїми воїнами щасливо повернувся до мене.
Так просив усім серцем Пелід, і темнохмарний Зевс почув його ревну молитву. Та справдив тільки перше прохання: дозволив Патрок-лові відігнати троянців од крутобоких ахейських кораблів, але не повернув його живим з бойовища...
Сховавши знову золотий келих до скрині, Ахілл вийшов із намету, щоб самому бачити, як б'ються його воїни з троянцями.
Спершу мірмідонці посувалися щільною лавою, а тоді кинулися врозсип на ворога. Так зненацька налітає рій розлючених ос, коли хлопчаки розтривожать дрючками їхнє гніздо, і тоді бешкетникам нема порятунку.
Як рій, налетіло зненацька Патроклове військо на сторопілих троянців, і над берегом грізно пролунав бойовий гук, аж усі ахейські кораблі загули лиховісним відлунням.
Побачили троянці на візерунчастій колісниці Патрокла в яснім [132] обладунку й жахнулись, бо це означало, що могутній Ахілл уже на своїх не гнівиться. Сахнулися вони назад, озираючись, як би уникнути чорної смерті. Та- вона була скрізь.
Перед кораблем, що вже займався яскравим полум'ям, зібралося найбільше троянців, і саме туди полетів перший спис - його кинув несхибною рукою Патрокл. Спис поранив не простого троянського мужа, а вожая Пірехмеса. Злякалися троянці, бо -їм здалося, що то сам могутній Ахілл став до бою, і мерщій відступили. А Патрокл із своїми воїнами швидко загасили вогонь на кораблі.
Буває, що похмура, темна хмара нависне над гострим верхів'ям гори, та Зевс Громовержець відсуне ту хмару - і враз заясніє бездонна блакить, і сліпуче проміння щедро поллється на землю. Так перед ахеями засяяла нарешті блискуча надія.
Та буревій у долині не вщух. Хоч і відступали троянці, однак поволі, спокійно, знов і знов підтягуючи свої лави.
І почався жорстокий, кривавий бій. Невблаганна смерть навіки заплющила очі багатьом воїнам, а надто троянцям. Ахеї нікого не брали в полон, але й обладунки не встигали знімати з убитих.
Уже відступили троянці до рову і тоді стали тікати. Падали колісниці й коні у рів, гинули під копитами й колесами люди, та ніхто, навіть великий Гектор, не міг припинити безладної втечі.
Поперед ахейців мчав на дивних конях Патрокл, виглядаючи шоло-мосяйного Гектора. Ось візерунчаста Патроклова колісниця домчала до рову, куди, наче лавина, котилися люди й коні. Та хоробрий Автомедонт і не думав натягувать віжки.
Виритий рів перескочили зразу безсмертнії коні
Бистрі, що їх дарували Пелеєві щедро богове,
І полетіли з Патроклом. До Гектора він поривався
Списом його уразити, та винесли й Гектора коні.
Патрокл прорвав передні шереги троянців і погнав їх назад до кораблів, щоб вони не дісталися Трої і не врятувалися за її міцними мурами. Він нищив ворогів без числа,- то була помста за вбитих ахеїв.
Побачив герой Сарпедон, смертний син всемогутнього Зевса, як гинуть його вірні лікійці, і заволав:
- Сором, ганьба вам, лікійці! Куди ви тікаєте? Вертайте назад, назустріч тому, хто повбивав стількох наших мужів. Нехай я побачу, хто він такий. [133]
По тих словах Сарпедон зіскочив на землю, а назустріч йому теж зійшов з колісниці Патрокл. Як шуліки з горбатими дзьобами, з кривими пазурами б'ються на скелі, так обидва герої кинулись один на одного із хижими криками.
Угледів те з верховини Олімпу Зевс темнохмарний і відчув жаль до свого смертного сина.
- Геро!-лагідно мовив Зевс до дружини.- Невже судилося Сарпедонові, наймилішому мені серед смертних синів, загинути від Пат-роклової руки? Я сам вагаюся, що вчинити - чи перенести Сарпедона живим із бойовища до рідної Лікії, а чи дозволити Патроклові вбити героя.
Поважна Гера на те відказала:
- Кроніде жахливий, навіщо ти хочеш викрасти в зловісної Смерті того, хто від народження смертний? Чини як знаєш, тільки пам'ятай: коли ти врятуєш любого тобі Сарпедона, то і інші боги здумають виносити своїх синів з бойовища, адже під міцними мурами Трої воює багато дітей олімпійців. Якщо ж серце твоє тужить за Сарпедоном, то, коли вб'є його Патрокл, звели Смерті й Сну віднести його тіло на рідну землю. Там лікійці з великою шаною поховають свого вождя, і слава його не згасне в нащадках.
Мовила так. Не перечив їй батько людей і безсмертних.
Росяні краплі криваві почав проливать він на землю,
В честь свого любого сина, що мав полягти від Патрокла
В Трої широкодорожній, від рідного краю далеко.
А на землі вже зійшлися обидва герої. Перший кинув свій спис богорівний Патрокл і на смерть поранив Сарпедонового візничого. Лікійський володар метнув спис у Патрокла, та влучив тільки в коня. Вдруге він кинув - і знову схибив: спис пролетів над самим раменом Патрокла. А той розмахнувся, і гостра мідь встромилася Сарпедонові просто в серце. Упав володар лікійський, як падає під сокирою лісоруба великий дуб чи корабельна висока сосна. Сарпедон лежав горілиць на землі, тяжко хрипів, та, змагаючи смерть, через силу підкликав щирого друга:
- Главку мій любий! Збери найкращих лікійських мужів боронити тіло свого вождя Сарпедона, не дозвольте ахеям знущатися з мертвого.
Так сказав Сарпедон, і смертна пітьма йому стала в очах. [134]
Звитяжний Патрокл ступив до мертвого й вирвав свій спис, а мірмідонці схопили Сарпедонових коней, що дико хропли і рвалися з рук.
Засумував доблесний Главк, почувши предсмертні слова свого друга, бо не міг йому зарадити - сам він, тяжко поранений, ледве зброю тримав. Тоді в останній надії Главк став молитися Аполлонові:
- Почуй моє благання, срібнолукий боже, вогнем пече мене горе і біль. Кров і досі струмує з рани в руці, що її заподіяв мені Тевкр гострою стрілою, все плече задубіло, і я вже не втримаю списа. Міднозбройні ахеї вбили лікійського володаря Сарпедона, навіть всевладний Зевс не вберіг свого смертного сина. Аполлоне могутній, загой мені рану й дай сили врятувати тіло великого друга.
Почув далекосяжний бог палку молитву, і враз полегшало Главкові: на рані висохла чорна кров, біль уже не пік усе тіло, серце сповнилося знову снаги.
Мерщій кинувся Главк до лікійців, закликаючи їх рятувати воло-дареве тіло, а тоді до троянців - Гектора, Енея і Полідаманта.
- Гекторе,- докірливо мовив Главк,- забув ти про вірних союзників, що, покинувши рідну землю, б'ються тут із ахеями, боронячи вашу священну Трою. Вже мертвий лежить Сарпедон, володар лікійський. Невже ви дозволите ворогам збезчестити його тіло й забрати зброю?
Засумували троянці, почувши про смерть славетного Сарпедона, та разом із сумом прокинувся в них іще дужчий гнів на ахеїв. Швидко зібрав Гектор найкращих воїнів і подався туди, де лежав мертвий лікійський володар.
Тим часом звитяжний Патрокл промовляв до героїв Еантів:
- Ставайте до бою, доблесні Еанти, бо вбив я славетного Сарпедона, що перший дістався на наш вал. Тепер троянці кинуться на нас, щоб ми не зняли з Сарпедона його ясного обладунку і не збезчестили мертвого тіла. Тож шикуйте своїх воїнів у лави і бийте нещадно троянців!
А як вожді обох військ бойові укріпили фаланги,-
Трої сини і лікіяни, та мірмідони й ахеї,-
Люто вони у бою над полеглого трупом зчепились
З криком жахливим, і воїнів зброя навколо дзвеніла.
Млу над жорстокою битвою Зевс розпростер тоді згубну,
Щоб іще згубніший бій розгорівсь навкруг любого сина.
[135]
Як у гірських ущелинах розлягається стукіт сокир, коли дроворуби беруться до праці, і луна далеко сягає навколо, так над долиною стояв невгамовний стукіт, брязкіт зброї та гук. Довго билися обидва війська, та ось уже ахеї погнали троянців, ось мірмідонці вже дісталися нарешті до вбитого Сарпедона, познімали з нього коштовний обладунок та мідну зброю і понесли їх до своїх кораблів.
Тоді всемогутній Зевс звелів своєму срібнолукому синові:
- Аполлоне, забери з бойовища Сарпедонове тіло, обмий його в чистій хвилі гірського джерела, змасти пахущим олієм і віддай двом близнюкам - Смерті і Сну. Хай вони віднесуть мого любого сина в далеку Лікію, і лікійці з великою шаною його поховають.
Так звелів Зевс Громовержець, і так воно сталося.
А Патрокл, забувши суворий Ахіллів наказ, гнав у сліпому шаленстві божественних коней уперед; наздоганяючи троянців, гнав уперед - до злої загибелі, до власної смерті! Один за одним падали троянські воїни під ударами його несхибного списа.
Так навально наступав із своїм військом Патрокл, що неминуче тоді здалася б висока Троя. Та на її головній вежі чатував сам бог із мечем золотим - Аполлон.
Тричі Патрокл поривався здолати виступ високого муру, і тричі його відштовхував Далекосяжний, вдаряючи могутньою рукою в ясний щит героя. А коли Патрокл, схожий у своєму бойовому запалі на бога, рвонувся на мур учетверте, грізно крикнув тоді Аполлон:
- Геть, смертний герою! Не тобі судилося зруйнувати священне місто троянців і навіть не твоєму другові Ахіллу Пеліду, хоча він дужчий і хоробріший за тебе.
Стрибнув Патрокл на свою колісницю і шарпнув коней назад, щоб уникнути гніву олімпійця. А срібнолукий Аполлон уже квапив до бою шоломосяйного Гектора, що, спинивши колісницю біля Скейської брами, вагався - чи сховатися з усім військом за високий мур, а чи знову рушати у бій.
Вмить прибравши подобу Гекторового родича, срібнолукий бог наблизився і докірливо мовив:
- Блискучий Гекторе, чому ти ухиляєшся від бою? Цей вчинок не гідний тебе. Жени мерщій своїх дзвінконогих коней за Патроклом. Якщо ти здолаєш його, сам Аполлон вшанує тебе великою славою.
Сказав так безсмертний і зник, а за мить опинився там, де найдужче вирував бій. Страх і тривогу сіяв далекосяжний бог серед ахеїв, готуючи звитягу троянцям. [136]
Скоряючись розумним словам, Гектор одразу ж звелів своєму візничому Кебріону заверати прудконогих коней і гнати їх до бойовища. Нікого з ахеїв не чіпав Пріамід - він летів просто на Патрокла. Побачив це Патрокл і зійшов із колісниці, стискаючи в одній руці мідний спис, а в другій - великий загострений ' камінь. Тільки-но наблизилася Гекторова колісниця, Патрокл замахнувся і щосили жбурнув той камінь. І жбурнув недаремно.
Страшно зойкнув Кебріон і випав із колісниці на землю, аж забряжчала на нім міднокована зброя. Ніби розлючений лев, що в нестямі сам себе губить, кинувся безстрашний Патрокл зняти з мертвого обладунок, та над ним уже стояв блискучий Гектор.
І почався герць двох славетних героїв, а навколо них вирував лютий бій.
Як на вузькій ущелині стинаються один з одним дужі вітри - південний та східний - і разом падають на праліс, аж тріщать і ламаються високі ясени, міцні буки та кизил тонкокорий,- так ахеї і троянці сіяли смерть навкруги, ніхто і не думав про втечу. Довго; поки посувалося небом яскраве сонце, сипалися з обох боків стріли і списи, падали герої та коні. А як сонце схилилося до обрію і настав час, коли хлібороби випрягають волів після денної праці, ахеї, всупереч долі, стали змагати троянців.
Найдужче з усіх бився вірний Патрокл.
Тричі він кидався в бій, Ареєві рвучкістю рівний,
З криком страшним, і тричі по дев'ять мужів убивав він.
А учетверте як кинувсь, на бога безсмертного схожий,-
Тут-бо, Патрокле, й тобі закінчення віку настало.
Вийшов до тебе назустріч у запалі бою жахливий
Феб Аполлон. Та Патрокл не впізнав його в битві шаленій,-
Хмарою вкритий густою, йшов проти нього безсмертний.
Став Аполлон позаду і вдарив могутньою рукою Патрокла в спину межи широких плечей, аж тому в очах світ закрутився. А розгніваний бог збив йому з голови світлосяйний шолом, і той покотився коням під ноги. Зроду ще не бувало, щоб цей прекрасний шолом бруднився в куряві й крові,- він завжди красувався на чолі Ахілла Пеліда.
Патрокл стояв заціпенілий ніби був не в собі. Його довгий спис переламався, наче скалка, навпіл, ремені розв'язались і щит упав додолу, не боронячи вже ніжного тіла. Тоді троянець Евфорб, меткий [137] і спритний юнак, ударив Патрокла списом у спину. Вдарив і притьмом відскочив назад, не зважуючися вступати у відкритий двобій із Патроклом, хоч в того не було вже ніякої зброї.
Поранений, знесилений Патрокл відступав до своїх мірмідонців, уникаючи близької загибелі, та не встиг. Крізь лави воїнів метнувся до героя шоломосяйний Гектор і несхибно кинув свій спис.
Тяжко упав Патрокл, спливаючи кров'ю, на горе і сльози ахеям. А Гектор, наблизившись, погордо мовив до нього:
- От, Патрокле, ти сподівався зруйнувати наш священний Іліон, а наших дружин і дітей, позбавивши світлої волі, повезти на швидких кораблях до себе рабами. Але того не буде. Ніхто, навіть славетний Ахілл, уже тобі не зарадить.
Знемагаючи, з останніх сил, відказав на те Патрокл:
- Що ж, величайся тепер, Гекторе, хоч якби не срібнолукий Аполлон, ти б мене не здолав. Та запам'ятай мої останні слова: недовго зосталося тобі жити на світі, вже близько біля тебе стоїть чорна Смерть, і доля твоя неминуча: ти вмреш від руки богорівного Ахілла.
І замовк Патрокл назавжди. Душа його вирвалася із смертного тіла і, плачучи за втраченою силою та юністю, спустилась у похмурий Аїд.
А Гектор докірливо мовив до мертвого:
- Навіщо ти, о Патрокле, пророкуєш мені чорну загибель? Хтозна, може, то я приборкаю сина пишнокосої Фетіди і він перший помре.
Мовлячи так і ногою на мертвого тіло ступивши,
Списа із рани він витяг і труп навзнаки перекинув.
Зразу ж із списом тоді він кинувсь на Автомедонта,
Рівного богу товариша бистрому внуку Еака,
Щоб його вбить. Та безсмертні умчали його бистроногі
Коні - славетний Пелеєві дар од богів невмирущих.
Книга: ГомерІліадаПереказ для дітей Катерини Головацької
ЗМІСТ
На попередню
|
|
