Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: ГомерІліадаПереказ для дітей Катерини Головацької
НА БЕРЕГАХ СКАМАНДРУ
Троянці в нестямі тікали від Ахілла, що, наче сам бог війни, кровожерний і нестримний, гнався за ними на чолі своїх мірмідонців. Так добігли вони до бурхливого Скамандру, та підступна Гера оповила його береги непроглядною млою, і троянські воїни спрожогу, вже не в змозі спинитися, полетіли у швидкі хвилі, аж розлігся страшний плюскіт і застогнав увесь берег довкола.
Отямилися троянці й мерщій кинулися плавом до берега, та швидка течія несла їх просто у вир, звідки не було вже нікому рятунку.
Сам же Зевсів нащадок Пелід сховав свій велетенський спис у ' прибережних кущах і заходився мечем нищити троянців. Раз у раз здіймався той меч, і вода вже ставала червоною від людської крові.
Нараз угледів Ахілл юного сина царя Пріама - Лікаона. Колись Пелід уже взяв був його в полон та продав у неволю на острів Лем-нос, але спритний юнак звідти утік і ось бився тепер під священною Троєю. Затремтіли коліна в юного Пріаміда, як наскочив він просто на Ахілла. Не тямлячись зі страху, Лікаон ще й ступив кілька кроків уперед, а тоді впав до ніг могутньому героєві й благаючи мовив: [165]
- Змилуйся, зглянься, богорівний Ахілле! Ще не збігло і двох тижнів, як я повернувся до рідного дому, зазнавши багато лиха й злигоднів у тяжкому полоні. Та, мабуть, Зевс Громовержець ненавидить мене, коли знову кинув безжально тобі до ніг. Ось я обіймаю тобі коліна й обіцяю багате викупне від батька Пріама, тільки подаруй мені життя!
- Навіщо мені те викупне,- гостро відказав Ахілл.- Поки смертельна година не спіткала мого вірного друга Патрокла, я легко дарував троянцям життя, не вбивав їх, тільки брав у полон. Але тепер, як убито Патрокла, ніхто не врятується від мого меча, а надто сини Дарданіда Пріама. І чого ти тут скиглиш? Хіба не вмер Патрокл, що був куди кращий за тебе? Або глянь на мене - який я високий, гарний і дужий, мене породила безсмертна богиня, але і я незабаром загину від ворожої зброї. То чого житимеш ти?
Безжально блиснув меч, і впав юнак, а над водою залунав гучний голос. То Ахілл нахвалявся перед троянцями:
- Згиньте ж усі, поки ми в Іліон увійдемо священний,
Я - женучи вас, а ви - утікаючи швидко від мене.
Не допоможе й Потік вам, що в вирі сріблястому котить
Хвилі свої, хоч би скільки биків ви несли йому в жертву
Й коней живими у вир йому кидали однокопитних.
Всі ви загинете долею злою й заплатите вповні
І за Патроклову смерть, і за чорну загибель ахеїв,
Що біля бистрих човнів, як мене не було, ви побили.
Що далі, то дужче лютував Ахілл. Забив він і героя Астеропея, сина річкового бога, зірвав дорогий обладунок і, ставши вбитому ногою на груди, гордо сказав:
- Так і лежи! Навіть той, хто народився від річкового бога, не може змагатися зі мною, бо я - Зевсів нащадок. А проти Зевса безсилий і сам Океан. З глибинної течії Океану витікають усі моря, великі річки, джерела і струмки, але й він, могутній, жахається, коли чує Громовержця з темнохмарного неба.
Не витримав тих погордливих слів могутній Ксант, бог річки Ска-мандру. Страшно обурився він і, прийнявши людську подобу, виринув із темних хвиль, нестямний і лютий.
Гей, Ахілле!-грізно крикнув Ксант.- Ти дужчий за інших людей, бо тобі завжди допомагають безсмертні. Та коли батько наш [166] Зевс дозволив тобі так жорстоко нищити троянців, то роби своє діло там, у долині, а мені дай врешті спокій. Глянь, скільки трупів уже плаває в річці, вони перетяли дорогу до священного моря, і вода виходить із крутих берегів. Тож годі, вгамуйся, вгамуйся, Пеліде! Та славетний герой не зважав на грізну мову річкового бога. Войовничий запал, наче вогонь, дедалі дужче палахкотів йому в грудях, і дедалі темнішала від крові вода у Скамандрі. Тоді розгніваний Ксант звернувся до Аполлона:
- О срібнолукий боже, чого ж ти не чиниш волі всевладного Зевса? Адже він звелів тобі боронити сьогодні троянців до пізнього вечора, аж поки сховається сонце і долину огорне пітьма.
І знову зник Ксант. А річка завирувала, заклекотіла, заревла, наче скажений бик. її чорні хвилі викидали на берег убитих троянців, а живих ховали від Ахілла в глибоких підводних печерах. Величезний бурун піднявся на мірмідонського вождя, та розбився об щит, подарунок кульгавого бога-митця.
Ахілл ледве встояв на ногах і схопився за гілля розлогого береста, але вода враз підмила коріння, і велике дерево впало - впоперек річки лягла зелена загата.
Хапаючись за гілля, Пелід видерся на берег і побіг у долину, бо тепер і його посів справжній страх.
...Але бог Потоку великий від нього
Не відставав і, стемнівши, підвівсь бойовий зупинити
Запал ясному Ахіллові й згубу троян одвернути.
Зразу ж одскочив Пелід на відстань списового лету,
Швидкістю схожий своєю із ловчим орлом чорнокрилим,
Що між летючих птахів наймогутніший і найбистріший.
Схожий з орлом, він умкнув, лиш озброєння мідне на грудях
Страшно бряжчало. Від течій Скамандру тікаючи, швидко
Біг він, та вслід йому мчав і Потік із оглушливим ревом.
Хоч який прудконогий був Ахілл, та бурхлива річка його наздоганяла: божество завжди дужче за смертну людину. Щоразу, як герой спинявся і, обертаючись назад, силувався витримати шалений біг води, миттю здіймалася височенна хвиля й важко падала героєві на голову й плечі. Переборюючи течію, Ахілл стрибав догори, але вода вимивала пісок йому з-під ніг, сковувала м'язи і волю.
- Батьку наш Зевсе! - заволав розпачливо Пелід, дивлячись у [167] захмарене небо.- Невже ніхто із безсмертних мені не зарадить? І навіщо спокусила мене неправдою мати, богиня Фетіда, коли віщувала мені смерть під троянськими мурами від стріли далекосяжного бога? А я безславно гину отут, наче малий свинопас, що у велику повінь здумав перейти бродом бурхливий струмок.
Тільки-но мовив Ахілл ті слова, як з'явилися йому могутні боги - Афіна Паллада і хитач землі Посейдон. Запевнили вони героя, що він не загине безславно в річковому вирі, що незабаром Скамандр угамується, а він ще гнатиме троянців до їхнього міста, ще битиметься з шоломосяйним Ректором і вб'є його, здобувши собі вічну славу.
- Тільки,- сказав наостанку темнокудрий Посейдон,- послухайся нашої мудрої ради і після двобою із Ректором одразу ж вертай до своїх кораблів.
Зникли безсмертні боги, та їхні слова надали Пелідові великої сили. Одразу відчув це Скамандр і в нестямі став кликати свого меншого брата Сімоента:
- Любий брате, якщо ми не приборкаємо Ахілла, то він зруйнує сьогодні священне Пріамове місто. Тож поспіши до мене, скликаючи дорогою всі потоки, джерела й струмки. Тоді невдовзі мірмідон-ський вождь лежатиме на глибокому дні, а ми засиплемо його піском і камінням, ще й затягнемо чорною тванню.
І знову на Пеліда ринула вода, біла від шумовиння і червона від людської крові. Певне, здолав би героя Скамандр, та волоока Гера угледіла те і, злякавшись за долю свого улюбленця, гукнула мерщій кульгавого Гефеста:
- Спустися, сину, на землю із своїм невгасним вогнем і запали на узбережжі Скамандру кущі, дерева, траву й людські трупи. Кинь вогонь і на воду, щоб вона аж кипіла. Стане тоді жарко і душно річковому богові, тільки не слухай його улесливих обіцянок чи лютих погроз. Хай пекельний вогонь бурхає доти, аж поки я звелю його загасити. А тепер -я поспішаю до моря кликнути з заходу жвавого Зефіра, а з півдня бурхливого Нота, щоб вони здійняли буревій і роздмухали ту пожежу ще дужче.
І от у долині зайнялися кущі й дерева яскравим вогнем, спалахнула яскрава пожежа, і вода почала відступати.
Наче осінній Борей дощами зволожену ниву
Сушить раптово на радість тому, хто її обробляє,- [168]
Висохла так вся навколо рівнина, і воїнів мертвих
Трупи згоріли. На річку він полум'я кинув яскраве,
І зайнялися вогнем тамариски, і в'язи, і верби,
Взявся і лотос вогнем, і рясні очерети, й латаття,-
Все, що густо круг течій струмистих ріки проростало.
Риби й в'юни, знемагаючи, ці - в вировій глибочині,
Ті ж - в течії струменистій - туди і сюди метушились,
Подихом биті палким велемудрого бога Гефеста.
Все навколо Скамандру палало, його чорна вода клекотіла, з неї здіймалася важка пара. Хвилі не схотіли бігти вперед, а спинилися незрушно, знемагаючи від Гефестового пекучого вогню.
Тоді річковий бог Ксант узявся благати Гефеста і Геру, склавши урочисту клятву не допомагати далі троянцям, хоч би й саме їхнє місто священне зайнялося зловісним вогнем.
Зглянулася поважна Гера на нещасного річкового бога і, долаючи гнів, що й досі ятрив їй серце, звеліла Гефестові:
- Любий сину, вгамуй свій вогонь, не годиться задля смертних людей так тяжко карати безсмертного бога.
Гефест відразу ж слухняно згасив свій бурхливий вогонь. Заспокоївся Скамандр, і ясні його хвилі знову помчали до безкрайого моря.
А тим часом поміж богами доходило до справжньої битви. Зібралися вони галасливою юрбою, аж задвигтіла земля, а багатоголоса луна досягла високого неба, навіть дійшовши до вух Громовержця, що спокійно сидів на верховині Олімпу.
Побачив Зевс розлючених богів і щиро засміявся з утіхи.
Ось перший підняв свій мідний спис бог війни Арей і люто крикнув Афіні Палладі:
- Навіщо ти, набридлива мухо, завжди сієш розбрат серед блаженних богів? Немає меж твоєму зухвальству. Чи ти забула, як' намовила смертного мужа Діомеда кинути в мене бойовий спис, ще й своєю рукою той спис спрямувала? Але тепер ти відплатиш за все.
Метнув щосили Арей свою зброю, та не зміг пробити щита Афіни Паллади - страхітливу егіду, що її не годні розітнути навіть Зевсові блискавки. Тоді богиня, ступивши трохи назад, підняла з землі великий чорний камінь - пощерблений, важкий, з тих, що ними з давніх-давен смертні у полі межу позначають,- і поцілила Ареєві просто в шию. [169]
Упав бог війни, розпростершись посеред широкої долини, задзвенів на нім золотий обладунок, шолом одлетів, і темні кучері розсипалися в пилюці.
Засміялася Афіна Паллада, очі їй спалахнули лихим вогнем.
__ Невже ти, дурню,- згорда мовила вона до Арея,- досі не знав, наскільки я дужча за тебе, і надумав зі мною змагатись? Начувайся, бо твоя мати, поважна Гера, не подарує тобі, що забув про ахеїв і борониш пихатих троянців.
І Афіна відвела свій сліпучий погляд від Арея. А до нього, що тяжко стогнав, підбігла ніжна богиня кохання, ласкаво взяла його за руку і, підвівши, повела з собою. Та волоока Гера завважила це й крикнула Афіні Палладі:
- Ось глянь, улюблена Зевсова донько, як та безсоромна повела звідси Арея. Ну ж бо, перепини їм дорогу.
Зраділа Афіна і, кинувшись їм навперейми, важкою рукою штовхнула прекрасну Афродіту в груди. Підігнулися в богині стрункі ноги і завмерло трепетне серце. Впала Афродіта з Ареєм на плодючу землю просто Афіні Палладі до ніг, а та засміялася переможно, ще й глузливо сказала:
- Коли б інші боги, що стали троянцям на поміч, були такі хоробрі й могутні, як Афродіта, що зважилася йти проти мене, то мідно-збройні ахеї легко зруйнували б священну Трою і нарешті скінчилася б кривава війна.
Зловтішно посміхнулася на ту мову волоока Гера, а морський володар Посейдон звернувся до срібнолукого бога:
- А чого ж ми з тобою не б'ємося, Аполлоне? Адже я стою за скривджених ахеїв, а ти здумав боронити пихатих троянців.
Спокійно відказав на те Аполлон:
- О Посейдоне! Ти сам назвав би мене нерозумним, якби я надумав змагатися з тобою за нужденних смертних, що схожі на листя: сьогодні вони буяють життям, а завтра марніють і гинуть. Отож припинімо зваду між нами - хай люди воюють самі, без нашої допомоги і ради.
І Аполлон відступив назад, бо соромно йому було зняти руку на рідного дядька. Але богиня-мисливиця Артеміда кинула йому образливе слово:
- Невже, любий брате, ти ганебно втечеш, щоб Посейдон скрізь пишався звитягою? Навіщо тобі, боягузе, срібний лук і меч золотий, коли відмовляєшся битись? Гляди ж, щоб я більше ніколи не чула у [170] батьковім домі, як ти нахваляєшся перед олімпійцями, що можеш сам один вийти проти морського бога.
Нічого не сказав • на те далекосяжний Аполлон, зате поважна Гера люто крикнула мисливій богині:
- Ти здумала мене прогнівити, нахабо? Ні, не легко буде тобі змагатися зі мною. Краще б ганяла своїх звірів по лісових хащах та стріляла гірських оленів. А як хочеш змагатися, то я швидко тебе приборкаю.
Гера схопила однією рукою обидві Артемідині руки, а другою стягла з неї лук із сагайдаком і, глузливо сміючись, ударила ними мисливицю по обличчю. Розсипалися легкі стріли серед трави, Артеміда насилу вирвалася й, плачучи гірко, побігла. Так тікає біла голубка від хижого яструба, ховаючись у глибокій ущелині.
Дзвінкі стріли й кривий лук Артемідин підібрала її мати, пишно-коса богиня Лето, і подалася слідом за дочкою у Зевсів палац на Олімпі. Припавши батькові до колін, Артеміда зайшлася плачем, аж тремтіли на ній духмяні шати нетлінні.
- Хто з-поміж безсмертних богів тебе скривдив, моя люба доню? - пригорнувши її, лагідно спитав Зевс.
- То дружина твоя, рідний батьку, мене скривдила. Гера завжди сіє зваду серед безсмертних.
Заспокоїв Зевс любу доньку, а тим часом на Олімп повернулися інші боги - хто вкрай розгніваний, а хто сповнений гордості й пихи. Посходилися всі й посідали на своїх місцях круг могутнього Зевса. Бракувало тільки Аполлона - той відразу ж поспішив до священної Трої, бо не давала йому спокою думка, що, всупереч долі, міднозбройні ахеї сьогодні вдеруться до міста.
А серед смертних і справді битва точилася вже недалеко від Трої. Не знав знемоги і втоми богорівний Ахілл.
Так же, як густо клубами здіймається в небо широке
Дим од пожару у місті, що гнівні боги запалили,
Завдаючи всім труда і багато кому ще й печалі,-
Так і троянам Ахілл завдавав і труда, і печалі.
На вежі Скейської брами стояв старий цар Пріам і пильно вдивлявся в долину. Ось упізнав він могутнього Ахілла, а поперед нього - троянців, що безпорадно тікали. Вони вже не билися, не боронились, а тільки тікали чимдуж. [171]
Тяжко зітхнув старий цар і стогнучи спустився з високої вежі. Тоді підійшов до сторожі й звелів мерщій відчинити Скейську браму - впустити троянців.
-Глядіть же,- сказав цар Пріам,- впустіть усіх до одного наших воїнів, а тоді враз зачиніть браму, щоб не ввірвався до міста прудконогий Пелід.
Скоряючись мудрому слову, сторожа розчинила Скейську браму - то був рятунок знеможеному війську.
А назустріч Ахіллові ринувся далекосяжний бог Аполлон, щоб відвернути загибель від нещасних троянців. Знесилені, спраглі, вкриті курявою, бігли вони до високого троянського муру, та їх уже наздоганяв несамовитий Ахілл. Дикою люттю палало серце в могутнього героя, що прагнув безсмертної слави.
Узяли б тоді ахеї міцномуровану Трою, якби Аполлон не звелів троянському героєві Агенору вийти на двобій із Пелідом. Слухняно спинився Агенор, чекаючи на Ахілла, а поруч, під великим дубом, загорнувшись у млу, чатував Аполлон, щоб миттю стати на поміч героєві.
Хоробре Агенорове серце так і рвалося до бою, а сам він зачаївся, ніби дужий барс, що чує мисливця; і хоч собаки йому докучають і в тілі вже стримить болюча стріла, та барс не тікає, а сміливо виходить на ворога. Так і славний Агенор не хотів ганебно тікати, а прагнув зустрітися віч-на-віч із мірмідонським вождем.
Ось він ступив могутньому героєві назустріч і гучно крикнув:
- Мабуть, Ахілле, ти сподіваєшся сьогодні ввійти переможцем у нашу Трою священну. Ні, ще багато нас, її вірних оборонців. А тебе тут чекає загибель.
І дужою рукою Агенор метнув у Пеліда свій спис. Той влучив героєві в ногу, та не пробив новенького наголінника - його ж бо кував сам Гефест у подарунок смертному синові богині Фетіди.
Кинувся тоді розлючений Ахілл на Агенора, та Аполлон вчасно сховав його в імлі, а сам прийняв його подобу і побіг назад до Скамандру. За ним у нестямі гнався могутній Пелід.
Срібнолукий бог заманював Ахілла далі й далі, а тим часом троянське військо вже вбігало до міста крізь широко розчинену Скейську браму.
Книга: ГомерІліадаПереказ для дітей Катерини Головацької
ЗМІСТ
На попередню
|
|
