Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Езопові байки Переказ для дітей П.Цімікалі Переклад В.Забаштанського, А.Чердаклі
СОБАКА, ПІВЕНЬ І ЛИСИЦЯ
Край невеличкого, чепурненького села стояла хатина, і жили в ній кілька курочок з півнем. Правду кажучи, велося їм непогано, та півень уряди-годи бідкався:
- Що за життя! День у день одне й те саме! Як би хотілося хоч трохи погуляти в лісі, вийти на зелену гору або помандрувати ген туди, до зеленої річки, що сріблиться під сонцем, коли дивишся на неї з даху!
- Е, брате, та краса не для нас,- відмовляла [81] стара розумна курка.- Тут ми маємо все, що нам треба: безпеку, спокій та смачний харч.
Ще й є в нас щирий приятель - собака, який знає безліч цікавих бувальщин.
І справді, собака щодня навідувався до курей, як паслися вони на леваді або відпочивали в затінку на подвір'ї, і розповідав їм усякі бувальщини про диких звірів та птахів.
Якось каже він півневі:
- Знаю, що ти мрієш побачити світ. То чи не пішов би зі мною до лісу?
- Залюбки піду! - зрадів півень. Ранком вони подалися до лісу й пробули там
всенький день.
Півень чудувався геть з усього, що бачив, і дзьобав зелену травицю та червоні ягоди з кущів.
Коли смеркло, собака огледівся довкола і, побачивши велику гіллясту оливу, сказав півневі:
- Ти вмощуйся високо на гіллі, а я залізу в дупло - так і переночуємо.
Півень злетів на дерево, собака ж умостився в дуплі. Довго й солодко вони спали, аж раптом збудився півень і за звичкою голосно заспівав: [82]
- Ку-ку-рі-ку! Ку-ку-рі-ку!
О тій порі неподалік полювала лисиця.
- Еге, чую півнячий голос! - здивувалася вона.- Де б йому тут узятися? Ану ж подивлюся!
Лисиця кинулася до оливи.
- Ку-ку-рі-ку! Ку-ку-рі-ку! - горлав півень на гілляці.
Лисиця солоденько мовила:
- Доброго ранку, любий друже! Я здалеку тебе почула й прийшла поглянути, хто це так гарно співає. Але зараз ще темно, я не можу тебе розгледіти. Спускайся додолу, познайомимося.
Вислухав півень ту мову і думає:
«Ніхто ще зроду мені не казав, що я гарно співаю. Та навіщо цей звір таке говорить?.. Чи, може, він хоче схопити мене, коли спущуся? Май, хлопче, півнячий розум і дивися обома. Що воно за звір?»
І враз сяйнуло йому в голові - лисиця.
Багато про неї наслухався півень од собаки, але ніколи не траплялося бачити злодійку. А собака добре її знав. Розповідав, яка вона з себе, яка підступна та хитра на вдачу. Тож півень і упізнав її. [84]
«Ну, начувайся, хитра лисице!» І відказав чемненько:
- Радий з тобою запізнатися. Але спершу зроби мені маленьку ласку.
- Все, що скажеш! - прохопилася лисиця.
- Внизу в дуплі спить мій слуга. Розбуди його й попроси відчинити двері, бо інакше мені ніяк спуститися до тебе.
В лисиці загорілися очі: «Ага, то тут ще один півень - його слуга! Щастя йде, ще й друге веде!»
- Зараз розбуджу! - вигукнула вона й подерлася до дупла.
- Гей, уставай, треба двері...
- Гав, гав, гав! - завалував собака і вискочив з дупла, а забачивши лісову пройду, кинувся на неї.
Але лисиця встигла шмигнути в кущі, і в собачих зубах лишився тільки кінчик її хвоста.
Прибігла лисиця до своєї нори, трусячися 3 переляку.
- Ну, як полювалося? - питає її лис.
- Хіба не бачиш? Мало хвоста не позбулася. І то ще добре, могло бути зовсім непереливки. [85]
Похитавши скрушно головою лисиця провадила далі:
- Такого хитрющого півня здибала, що й світ такого не бачив! Це тобі не ворона, що відразу впустить м'ясо з дзьоба, зачувши хвалу! Нічого не скажеш - розумний півень!
Та й поклалася голодна спати, облизавши куцого хвоста.
А собака з півнем реготали, раді, що лисиця вхопила облизня.
- Ну й утнув же ти,- сказав собака.- Гострий розум маєш - тим і врятувався. А був би нерозважний і довірливий - де б зараз сидів?
- Ку-ку-рі-ку! Звісно, у лисиці в череві.
КУЦА ЛИСИЦЯЯкось нишпорила лисиця в лісі, шукаючи поживи. Пробиралася крізь гущавину, коли це позад неї - дзень! - і аж у очах потемніло їй з болю.
- Що це? - перелякалася лисиця й озирнулась. Бачить - її пухнастий хвіст стирчить у пастці, відтятий по саму ріпицю.
- Що ж я тепер робитиму? - забідкалась [86]лисиця.- Звідки це лихо впало на мою голову?
Сіла лисиця на камені та й заплакала гірко.
Горобець, який все те бачив, співчутливо процвірінькав з дерева:
- Не плачте, тітонько лисице! Невелике лихо! Адже могло вам і ногу відшорожити або схопити так, що позбулися б і життя, не тільки хвоста. Отож, тітонько, не плакати треба, а радіти.
- Ой горобчику, як у тебе язик повертається на таке? А що скажуть звірі, побачивши мене без хвоста? А надто подруги мої, лисиці! Всі з мене глузуватимуть!
І лисиця, засмучена, подалася геть.
Добрела до струмочка, напилася води, обмила рану й стала думати-гадати.
«Рана до завтра загоїться, але як показатися звірам куцою? Ганьба, та й годі!»
Довго журилася лисиця - аж ось очі їй засяяли, і в них майнула хитра усмішка.
Того ж вечора сповістила вона всю лисячу громаду, аби зійшлися вранці на галявині, бо має вона, лисиця, щось важливе сказати.
Тільки-но розвиднілося, найцікавіші вже прибігли на галявину. [87]
- Що хоче сказати лисиця?
- Хто його знає! Скоро почуємо!
Ще не встигло сонце викотитися з-за гори, як увесь лисячий рід округи зійшовся на галявині.
Незабаром з'явилася й куцохвоста. Поважно вилізла на камінь, оглянула гурт і почала:
- Любі друзі! Я хочу поговорити з вами про одну справу, над якою досі ми не задумувалися. Настав час покінчити з нею.
- Що таке, кажи! - загукали звідусіль.
- Йдеться про наші хвости, любі мої!
- Про хвости? - здивувалася громада.
- Атож, саме про них! Зважте лишень, нащо вони нам здалися? Нащо тягаємо їх за собою всеньке життя? Хіба ми ними ходимо, чи дивимось, чи їмо? Чи вони помагають нам полювати, чи захищатися від ворога? Ні! Ні в чому не допомагають нам хвости! Хвіст - це непотріб, ще й нашу поставу спотворює...
- То що з ним робити? - спитала молоденька лисичка.
- Відтяти! - вигукнула куцохвоста.- Викинути геть! Тоді побачите, як добре нам стане! Як легко та вільно! Ось гляньте на мене й скажіть по щирості: хіба я не погарнішала?
Спантеличена громада стояла ні в сих ні [88]в тих. Та й неспроста. Адже з хвостами лисиці ходили споконвіку. Ніхто ніколи не задумувався, потрібен хвіст чи ні. Всі до нього звикли й мали за щось так само потрібне, як вуха чи ноги. Тож навіщо його обтинати?
А проте й куцохвоста правду каже - хвіст, либонь, таки ні до чого.
Отож і не знала громада, як бути.
Та ось підвелася одна лисиця і спитала в куцої:
- А чому ти раніше не ганила наших хвостів, не казала, що вони непотрібні?
- Не казала, а тепер кажу.
- Воно й зрозуміло. Десь позбулася свого, а тепер соромно, тож і хочеш, аби й ми собі повідтинали. Гадаєш, тоді з тебе не сміятимуться? Сама зазнала лиха й нам того зичиш! Іди собі геть! А ви, браття й сестри, розходьтеся по домівках і менше слухайте дурних балачок.
Книга: Езопові байки Переказ для дітей П.Цімікалі Переклад В.Забаштанського, А.Чердаклі
ЗМІСТ
На попередню
|
|
